178763 (627943), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

При використанні єдиної ставки віднесення витрат постійні витрати, $26 190, об'єднуються з оціночною сумою змінних витрат, $6210 (270 000 х $0,023). Загальна сума витрат, $32 400, ділиться на оціночну кількість копій, 270 000, що дає ставку в розмірі $0,12 на сторінку. Сума, що відноситься на випускаючі підрозділи, — це просто функція кількості копійованих сторінок. Припустимо, що фактичні показники становлять 92 000 сторінок для відділу аудиту, 65 000 для відділу податків і 115 000 для відділу консультацій. Загальна сума віднесених витрат відділу копіювання буде такою:

Зверніть увагу, що використання єдиної ставки призводить до ситуації, коли постійні витрати сприймаються так, немов вони змінні. Насправді по відношенню до випускаючого підрозділу витрати на копіювання чітко змінні. Чи насправді відділу копіювання було потрібно $32 640 для копіювання 272 000 сторінок? Ні, йому було потрібно лише $32 446 [$26 190 + (272 000 х $0,023)]. Додаткова сума віднесених витрат — це результат того, що до постійних витрат ми ставились як до змінних.

Зверніть увагу на те, що відділ копіювання нарахував би менше за суму необхідних витрат, якщо фактична кількість надрукованих сторінок була б меншою за бюджетну. Ви можете визначити загальний показник нарахованих витрат за 268 000 сторінок ($0,12 х 268 000 = $32160) і порівняти його з показником понесених витрат $32 356 [$26 190 + ($0,023 х 268 000)].

2.2 Порівняння бюджетних і фактичних показників використання

Які витрати ми повинні розподіляти: бюджетні чи фактичні—при розподілі витрат допоміжного підрозділу між випускаючими? Відповідь така: бюджетні витрати. Є дві основні причини, чому ми розподіляємо витрати допоміжного підрозділу. Перша — віднести витрати на випущену продукцію. У цьому випадку розподіл бюджетних витрат допоміжного підрозділу — попередній етап у визначенні ставки накладних витрат. Пригадайте, ставка накладних витрат розраховується на початку періоду, коли фактичні показники витрат ще не відомі. Отже необхідно застосовувати бюджетні витрати. По-друге, розподілені витрати допоміжних підрозділів використовуються для оцінки результатів діяльності. У цьому випадку також між випускаючими підрозділами розподіляються саме бюджетні витрати допоміжного підрозділу.

Менеджери допоміжних і випускаючих підрозділів, як правило, відповідальні за результати діяльності своїх підрозділів, їхня спроможність контролювати витрати — важливий фактор при оцінці їхньої роботи. Ця спроможність вимірюється, як правило, шляхом порівняння фактичних витрат з плановими чи бюджетними. Якщо фактичні витрати перевищують бюджетні, це значить, що підрозділ, можливо, працює неефективно, причому різниця двох показників вважається виміром цієї неефективності. Аналогічно, якщо фактичні витрати менші за плановані, то підрозділ, можливо, працює ефективно. [10;544]

Головний принцип при оцінці діяльності підрозділу такий, що менеджер не повинен бути відповідальним за витрати чи діяльність, над якими він не має контролю. Оскільки випускаючі підрозділи споживають значний обсяг послуг допоміжних підрозділів, їхні менеджери повинні бути відповідальними за свою частину цих сервісних витрат. Останнє положення вимагає суттєвого зауваження: оцінка роботи підрозділу не повинна залежати від ступеня ефективності, досягнутого іншим підрозділом.

Це зауваження має важливе значення для розподілу витрат допоміжного підрозділу. Фактичні витрати допоміжного підрозділу не повинні розподілятися між випускаючими підрозділами, оскільки вони несуть характеристики ефективного чи неефективного використання ресурсів в самому допоміжному підрозділі. Менеджери випускаючих підрозділів не мають контролю над ступенем ефективності, досягнутим менеджером допоміжного підрозділу. Розподіляючи бюджетні витрати замість фактичних, можна уникнути передачі від одного підрозділу до іншого його ефективності чи неефективності.

Саме ціль розподілу визначає, які показники використовуються — плановані чи фактичні. Для цілей калькулювання собівартості продукції розподіл провадиться на початку року на основі бюджетних показників, в результаті розраховується нормативна ставка накладних витрат. Якщо ціллю є оцінка показників діяльності, то розрахунки здійснюються наприкінці року, причому використовуються фактичні показники. Питання використання інформації про витрати підрозділів з метою оцінки їхньої діяльності більш детально розглянуто в наступних розділах.

Повернемось до нашого прикладу з ксерокопіюванням. Пригадаємо, що бюджетні щорічні постійні витрати відділу ксерокопіювання становлять $29 190, а бюджетні змінні — $0,023 на сторінку. Згідно з оцінками, три випускаючі підрозділи (департамент аудиту, податковий і консультаційний департаменти) повинні були зробити 94 500,67 500 і 108 000 копій відповідно. На основі цих даних вже на початку року ми можемо визначити розміри витрат, що будуть розподілені до кожного з випускаючих підрозділів (див. Рис 2.1). [20;90]

Якщо розподіл здійснюється з метою планування витрат випускаючих підрозділів, то цілком зрозуміло, що використовують бюджетні витрати допоміжних підрозділів. Щоб обчислити очікувані витрати кожного з департаментів, витрати на копіювання, розподілені до випускаючих підрозділів, додаватимуться до інших витрат цих підрозділів, включаючи витрати, що прямо простежуються до кожного з них, плюс розподілені витрати інших допоміжних підрозділів. На промисловому підприємстві розподіл бюджетних витрат до випускаючих підрозділів проводиться перед розрахунком нормативної ставки накладних витрат.

Рис 2.1 Використання бюджетних даних для калькулювання собівартості продукції

Протягом року кожний з випускаючих підрозділів несе відповідальність за фактичні витрати, що залежать від фактичної кількості копійованих сторінок. Повертаючись до показників фактичного використання, яке ми припустили раніше, проведемо другий розподіл, щоб порівняти фактичні показники по кожному з підрозділів з бюджетними. На Рис 2.2 представлені фактичні витрати на фотокопіювання, розподілені на кожний з випускаючих підрозділів, з метою оцінки результатів діяльності.

Рис 2.2 Використання фактичних даних для оцінки результатів діяльності

2.3 Подвійні ставки віднесення витрат

Хоч використання єдиної ставки віднесення витрат досить просте, цей підхід не враховує різницю в реагуванні постійних і змінних витрат на зміни в обсязі наданих послуг. Змінні витрати допоміжного підрозділу зростають із зростанням рівня наданих послуг. Наприклад, витрати відділу копіювання на папір і тонер зростають, якщо зростає кількість копійованих сторінок. З іншого боку, постійні витрати не залежать від рівня допоміжних послуг. Наприклад, орендні платежі за копіювальну машину не змінюються від збільшення чи зменшення кількості сторінок для копіювання. Використання єдиної ставки віднесення витрат призводить до того, що постійні витрати допоміжного підрозділу здаються змінними для випускаючих підрозділів, бо сума витрат, що відноситься до кожного відділу, прямо залежить від кількості копійованих сторінок. Ми можемо запобігти поводженню з постійними витратами, як із змінними, введенням двох ставок: однієї для постійних витрат і другої — для змінних. Часто постійні витрати допоміжних підрозділів відносяться шляхом використання ставок, що розраховуються на основі довгострокових потреб випускаючих підрозділів. Як нормальний, так і піковий рівні діяльності випускаючих підрозділів можуть слугувати прийнятними показниками вихідних потреб у послугах. Змінні витрати відносяться на основі рівня споживання, байдуже, бюджетного чи фактичного. [11;243]

ІІІ. МЕТОДИ РОЗПОДІЛУ ВИТРАТ ДОПОМІЖНОГО ПІДРОЗДІЛУ

3.1 Прямий метод розподілу витрат допоміжних підрозділів

Дотепер ми розглядали процес розподілу витрат від одного допоміжного підрозділу до кількох випускаючих. При цьому ми використовували прямий метод розподілу витрат допоміжного підрозділу, при якому витрати допоміжного підрозділу розподіляються тільки до випускаючих підрозділів. Це було досить логічно, оскільки інших допоміжних підрозділів у вищенаведеному прикладі не існувало, а також не було можливості підрозділам взаємодіяти між собою. Однак багато компаній мають значну кількість допоміжних підрозділів, причому вони часто взаємодіють між собою. Наприклад, відділ персоналу та їдальня обслуговують один одного та інші допоміжні підрозділи у такий же спосіб, як і випускаючі підрозділи. Нехтування цими взаємодіями і безпосередній розподіл сервісних витрат на випускаючі підрозділи може призвести до несправедливого й неточного віднесення витрат. Наприклад, цех енергопостачання, хоча й вважається допоміжним підрозділом, може використовувати ЗО відсотків послуг цеху технічного обслуговування. Витрати на технічне обслуговування, спричинені цехом енергопостачання, належать цьому цеху. Якщо їх не віднесено на цех енергопостачання, то його витрати будуть заниженими. Насправді, частину витрат цеху енергопостачання "приховано" у витратах цеху технічного обслуговування. Це означає, що якби цеху енергопостачання не існувало, то загальні витрати цеху технічного обслуговування були б меншими. Отже, за умов використання прямого методу випускаючі підрозділи, які виступають головними споживачами електроенергії, але мають середній і навіть нижчий за середній показник споживання послуг цеху технічного обслуговування, одержують занижену частку розподілених витрат.

При вирішенні питання, який з методів розподілу краще використовувати, необхідно визначити ступінь взаємодії допоміжних підрозділів. Крім того, необхідно також зважити витрати та вигоди, пов'язані з використанням кожного із трьох методів розподілу витрат. У наступних трьох частинах даного розділу будуть розглянуті прямий, послідовний і взаємний методи розподілу витрат допоміжних підрозділів.

Якщо необхідно розподіляти витрати допоміжних підрозділів лише до випускаючих підрозділів, застосовується прямий метод розподілу витрат. Це найпростіший і найпрозоріший метод розподілу витрат допоміжного підрозділу. Змінні витрати на допоміжні послуги розподіляються безпосередньо до випускаючих підрозділів в обсязі, пропорційному обсягу використання послуг кожним підрозділом. Постійні витрати також розподіляються прямо до випускаючих підрозділів, але пропорційно до показника нормальної чи практичної потужності випускаючого підрозділу.

Припустимо, що існує два допоміжних підрозділи: цех енергопостачання і цех технічного обслуговування — і два випускаючі підрозділи: шліфувальний цех і складальний цех, кожний з яких має "кошик" накладних витрат, що прямо простежуються. [8;35]

На Рис 3.1 видно, що при застосуванні прямого методу взаємодія між допоміжними підрозділами до уваги не береться. З Рис 3.1 також видно, що при використанні прямого методу ми розподіляємо витрати допоміжних підрозділів лише до випускаючих підрозділів. Ніякі витрати з одного допоміжного підрозділу не розподіляються до іншого допоміжного підрозділу. Отже, ніякої взаємодії між допоміжними підрозділами не визнається.

Характеристики

Список файлов курсовой работы