178758 (627940), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.
2.3.Соціально-економічні
З 1991 р. в Україні спостерігається депопуляція, що свідчить про наявність гострої демографічно-соціальної кризи.
Очікувана тривалість життя в Україні порівняно з розвинутими країнами залишається досить низькою і становить для чоловіків – 62,2 і для жінок -72,9р.
Відбувається збільшення частки осіб пенсійного віку. В Україні чітко сформувалися два прошарки населення: багаті і бідні, проте слід зазначити, що в останні роки йде поступове створення середнього прошарку (це ще не „середній клас”, але вже й не бідні). Дана тенденція дає можливість стверджувати про значний потенціал попиту на продукцію пивоварної галузі на вітчизняному ринку. В наслідок чого підприємства галузі зацікавлені в збільшенні обсягів виробництва продукції і введення в дію нових потужностей.
Так, в 2006 році на пивзаводі "Оболонь" введено в експлуатацію цех по розливу пива в пляшки потужністю 8640 тис.дол за рік. Крім того введено цех по розливу пива в ПЕТ пляшки на Львівській пивоварні "Колос", модернізовано бродильно-лагерні цехи на Миколаївському пивзаводі "Янтар" та Полтавському пивзаводі.
Треба особливо підкреслити, що в 2006 році харчова промисловість істотно збільшила надходження до бюджету. В останні роки в харчовій промисловості гостро постала проблема збуту продукції. Життя зажадало від харчовиків України перебудови збутової продукції, пошуку нових ринків збуту І тут є певні досягнення.
Харчовики, зокрема, істотно потіснили на внутрішньому ринку імпортні кондитерські і лікеро-горілчані вироби, безалкогольні напої. Створюється дистриб'ютерська мережа, поліпшується реклама, розширюється фірмова торгівля, яка вже нараховує понад 3 тисячі магазинів, барів, павільйонів, організовуються" спеціальні відділи у великих магазинах. Наші продукти стали значно привабливішими, мають сучасний дизайн.
Українські продукти пивоварної промисловості все більше з'являються на ринках США, Канади, Австралії, Ізраїлю, Європейських країн, що в умовах жорсткої конкуренції дуже не просто.
2.4.Демографічні
Маючи 50,5 млн чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.
Це свідчить про значний потенціал розвитку для підприємств пивоварної промисловості. Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і зростатиме виробництво пивоварної галузі.
3.Сучасні особливості пивоварної промисловості
Вітчизняне пивоварне виробництво розвивається в основному за рахунок великих та середніх підприємств. Більшість малих пивзаводів не змогли знайти своє місце на українському ринку і не мають коштів ні для технічного переустаткування, ні для створення власної мережі збуту. Ці заводи або припиняють виробництво пива, або стають власністю великих підприємств. Таке "поглинання" великими виробниками малих дає останнім можливість не зупиняти власне виробництво, що сприяє розвитку пивної галузі економіки та забезпеченню зайнятості населення. Активна присутність іноземного капіталу у пивоварній галузі української промисловості також сприяє її ефективному розвитку. Враховуючи той факт, що пиво - продукт рентабельний та дуже популярний, а український ринок знаходиться в стадії динамічного розвитку, вкладати гроші в будь-який пивзавод дуже перспективно. Іноземні інвестори віддають перевагу великим підприємствам, що мають основні фонди, незношене устаткування та технології, котрі дозволяють виробляти пиво належної якості. Проте за вирішення питання про вкладення грошей у підприємство увага приділяється не тільки його технічному стану, але і тому, хто очолює виробництво, хто спроможний працювати в сучасних умовах. Тому інвестиції вкладаються, перш за все, у навчання персоналу, удосконалення системи керування підприємством. Заводи, що не залучають інвестицій, поповнюють обігові кошти за рахунок кредитів. Це зумовлено специфікою пивобезалкогольної галузі - сезонним характером попиту на її продукцію. Збирають ячмінь восени, перший солод із нього одержують на початку зими, а перше пиво з нього утвориться, як мінімум, через 1...2 місяці, пік попиту на нього - влітку. Багато підприємств сьогодні швидкими темпами ведуть реконструкцію виробничих потужностей, впроваджують енергоощадні технології, що знижують втрати сировини та енергії. Ці заходи дозволять пивзаводам наростити потужності, збільшити обсяги виробництва пива та, як наслідок, отримати великі прибутки.
Особливістю споживчого ринку пива є те, що він, насамперед, являє собою ринок виробників. Вони створюють власні збутові мережі, визначають тактику та стратегію боротьби за споживача.
Чимало пивоварень сьогодні пристосувалися до роботи на іноземному солоді та хмелі. Закордонні інгредієнти вигідно відрізняються від вітчизняних не лише за якісними показниками - вони ще й дешевші. І залишились такими навіть після того, як з ініціативи виробників вітчизняного хмелю та ячмінного солоду було запроваджено 30-відсоткове ввізне мито на солод і 50-відсоткове - на хміль. Закордонні постачальники, не бажаючи втрачати перспективний український ринок, знайшли резерви, аби залишити свій товар конкурентоспроможним. Втім, вибір у пивоварів не такий вже й великий: приміром, хмелевий екстракт, який завозять з Німеччини, зовсім не виробляється в Україні, а випуск хмелю в гранулах, нещодавно розпочатий у Житомирі, - недостатній. Потужності з виробництва солоду в Україні сягають 300 тис. тонн на рік (два спеціалізовані солодові заводи: Славутський у Хмельницькій області та Бердичівський в Житомирській - могли б разом постачати на ринок 130 тис. тонн продукту), проте використовуються лише на 17%. Головна причина - дефіцит в Україні справжнього пивоварного ячменю.
Переважна більшість потужних підприємств пивної галузі зосереджена на сході, в центрі та на півдні країни. Але ринки навіть цих регіонів ще далекі від насичення. Що вже казати про захід, де з "великих" свою продукцію розповсюджує лише львівський "Колос". Незважаючи на те, що нинішня ринкова ситуація дає досить простору для діяльності усім пивоварам, все-таки торгові марки конкурують між собою. Часто-густо нормальній (у ринковому розумінні) конкуренції заважає позиція місцевої влади, яка - з прихильності до місцевого підприємства-броваря - як правило, болісно сприймає проникнення "чужаків" у межі своїх регіональних володінь. Проте поступово перемагає здоровий глузд, і пивзаводи особливо активно розвивають збутову діяльність далеко за межами своїх областей. У стратегічно важливих регіонах створювали власні бази, в основі яких - тандем "представництво-склад" (найбільш активною на цьому терені у 2005-2006 рр. були "Рогань" та "Оболонь"). Створення територіально розгалуженої складської мережі дає можливість підприємствам завойовувати ринки, співпрацюючи безпосередньо з широкою мережею роздрібних продавців. Останнім у цьому випадку продукцію доставляють без перебоїв і майже за цінами виробника. На зміну моді на пастеризоване баночне пиво в Україну поступово проникає прихильність до непастеризованого пінистого напою в кегах (металева бочка місткістю 10, 30, 50 л). У такій тарі пиво добре зберігається, а завдяки тому, що перебуває під тиском у 2 атмосфери, дуже зручне для продажу на розлив. Ціна вдвічі виграє перед пляшковою. Досвід літа 2006 р. засвідчив: підприємства, які вчасно перепрофілювались на кеги, мали неабиякий зиск. Так, Нікопольський пивзавод, що на початку сезону ризикнув повністю відмовитись від розливу пива в скляні пляшки і зробив ставку виключно на кег-бочки, вже у вересні розрахувався за кредити. При цьому, утримуючи низькі ціни (75 коп./л), не лише зумів потіснити з місцевого ринку конкурентів з інших регіонів, але й сам пішов у наступ і тепер реалізує продукцію за межами області. Місячні обсяги продажів проти 2005 року зросли в 2,5 раза. Звичайно, у боротьбі за покупця тут також не забувають і про смак пива, і про рекламу, і про сезонні знижки в ціні, і про традиційні святкування днів любителів пива.
4.Територіальна організація пивоварної промисловості
Лідером вітчизняного пивного ринку на сьогоднішній день є Київське ЗАТ "Оболонь". Головний завод об'єднання "Оболонь" був запущений у 1980 році. У СРСР робили серйозні ставки на це підприємство, його продукція першою серед вітчизняних аналогів була випущена на ринки розвинутих капіталістичних країн. При проектній потужності 10 млн. дал/рік у 2006 році було вироблено 27,64 млн. дал пива. Продукція "Оболоні" реалізується в усіх областях України. На деяких регіональних ринках практикується пряма дистрибуція через представництва цього пивзаводу. Проте в основному реалізують продукцію через , незалежних дистриб'юторів.
Найбільш містким іноземним ринком для "Оболоні" став російський, проте, у відповідь на збільшення постачання українського пива, з боку Росії були вжиті дискримінаційні заходи: введений акциз на імпорт пива і 20 % -й податок на додану вартість. Узагалі київські пивовари вже понад десять років поставляють свою продукцію на експорт. Основними їхніми торговими партнерами є Великобританія, Канада, США, Франція, Італія, причому на англійський ринок підприємство вийшло ще в 1989 році. Не так давно було встановлено торговельні відносини зі Швейцарією, де до цього часу не були знайомі з українською продукцією. Крім того, наразі постачається пиво також на ізраїльській ринок. Але рентабельність експорту досить низька - не більше 5 %, тому превага надається внутрішнім ринкам.
Другим, за обсягами виробництва пива є пивзавод „Рогань”. На сьогоднішній день, як нам відомо, цей гігант пивоварного виробництва випускає десь 15 видів пива. Пивзавод "Рогань" був побудований ще за радянських часів, для його оснащення було придбано найсучасніше імпортне (переважно, чеське) устаткування. Харківський пивоварний завод № З (колишня назва підприємства) почав виробляти продукцію у 1989 році. Зараз завод випускає близько півтора десятка сортів пива.
Основним ринком для "Рогані" був і залишається український, де продасться 99 % продукції. Експорт у далеке зарубіжжя для підприємства неможливий через надто короткі терміни зберігання товарів. Проте потенційно привабливими є прикордонні райони Росії, а також Ставрополь і Ростовська область, із якими є добрий транспортний зв'язок. Зараз продукцією "Рогані" охоплені всі області України. Особливо добре контролюються Крим, Дніпропетровськ, Суми, Полтава, Кіровоград. Набагато менше пива АТ "Рогань" продається на Західній Україні та у Києві. Основними конкурентами виступають запорізький, чернігівський і миколаївський пивоварні заводи, з якими харків'яни найчастіше стикаються у східних і південних регіонах. "Рогань" останні п'ять років є одним з українських пивних підприємств, що швидко развиваються. У період із 1995 по 2006 роки на цьому пивзаводі досягнуто найбільших темпів зростання, реальний обсяг виробництва збільшився з 2,7 до 15,5 млн. дал. Таким чином, за обсягами виробництва АТ "Рогань" міцно утримує друге місце в Україні, поступаючись тільки київському об'єднанню "Оболонь".
Запорізький пивобезалкогольний комбінат "Славутич" першу продукцію випустив у 80-х роках. Після проголошення Україною незалежності держпідприємство стало орендним, а незабаром перетворене на ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич". Із 1996 року почалося плідне співробітництво з транснаціональною компанією ВВН. З цього моменту завод почав стрімко нарощувати обсяги випуску пива, підвищувати темпи зростання виробництва. У 2006 році обсяг виробництва пива на комбінаті склав близько 15 млн. дал. Реалізується запорізьке пиво по всій Україні. Представництва заводу є в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Севастополі, Донецьку, Луганську. Велику частину продукції "Славутича" реалізують незалежні дилери, із деякими клієнтами виробники працюють за прямими договорами. На експорт пиво поки не вивозиться, уся вироблена продукція реалізується на внутрішньому споживчому ринку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
