178757 (627939), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Приватна власність — неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв’язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює.

Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має “вписуватися” у великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно.

Поряд з цим підприємцю необхідне чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Законом України “Про підприємницьку діяльність” установлені конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів та грошей. Крім того, не може здійснюватися деяка підприємницька діяльність без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержання прибутку. Слід пам’ятати, що на противагу державним підприємствам індивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінні цього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справи постійно поліпшувати економічну діяльність. Необхідно чітко бачити перспективу, а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.

2.2. Малі та середні підприємства:

суть, система організації та принципи діяльності

Малий та середній бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України “Про підприємства” до малих відносяться такі підприємства:

• у промисловості й будівництві — з числом працюючих до 200 чоловік;

— у науці й науковому обслуговані — до 100 чоловік;

• в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 чоловік;

— у галузях нематеріального виробництва — до 25 чоловік;

— у роздрібної торгівлі — до 15 чоловік.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так, засновниками їх могуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.

Малі підприємства — досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку і таким чином надавати ринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середнього бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

За характером діяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистій власності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані на власній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такого підприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел.

Інший вид — кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.

Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації “зверху” він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосувати найману працю.

Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняти виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середнього бізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливий фактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 % всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % чистого доходу. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення.

3. РОЗВИТОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ

МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

3.1. Розвиток малого та середнього підприємництва

в Україні в 90-ті роки

Кількість діючих малих та середніх підприємств в Україні збільшилася з 19,6 тис. у 1991 р. до 101 тис. у 1997 р., або в 5 разів. Чисельність працюючих на цих підприємствах зросла з 310, 9 тис. до 1 млн. чол. За відповідні роки.

У 1997 р. функціонувало 3,7 тис. кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн. індивідуальних підприємців. В агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чол.

В цілому в секторі малого та середнього підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10 % зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Проведені в /7/ дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та господарському харчуванні (51,4 % усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0 %), будівництві (9,9 %), побутовому обслуговані (5,2 %). У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки, транспорту та зв’язку, охорони здоров’я, у матеріально-технічному постачанні і збуті, фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, освіті тощо.

Таким чином, нагромаджений приватний або пайовий капітал направляється переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна отримати великі прибутки.

Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств — з колективною формою власності (64,1 %). Питома вага підприємств з приватною формою власності—34,5 %, з державною— лише 1,3 %.

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22 % усієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24 %— балансового їх прибутку, а з колективною формою власності—77 та 75 % відповідно. В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатнішими за рахунок об’єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.

Дослідження структурного співвідношення малих підприємств за формами власності в територіальному аспекті показало, що підприємства з колективною формою власності переважають у м. Києві (78,6 % загальної кількості діючих малих підприємств), Житомирській (71,0 %), Харківській (65,5 %), Дніпропетровській (67,8 %), Київській (66,4 % ) та Львівській (65,5 %) областях. Найвища концентрація приватних малих підприємств у Івано-Франківській (50,6 %), Черкаській (48,4 %), Сумській (44,4 %) та Херсонській (43,7 %) областях.

На малому підприємстві працює у середньому 10 чоловік. Із загальної кількості працівників діючих малих підприємств питома вага штатних дорівнює 88,0 %, сумісників—8,1 %, працюючих за договорами цивільно-правового характеру—3,9 %.

Кількість діючих малих підприємств на 1000 чол. у середньому по Україні становить 2 одиниці. Аналіз стану малого підприємництва в регіональному розрізі показав, що набагато вища, ніж у середньому по країні, кількість функціонуючих малих підприємств на 1000 чоловік у містах Севастополі (6,9) та Києві (4,9), Харківській (2,7), Донецькій (2,6) областях та Автономній Республіці Крим (2,3).

3.2. Фактори, що визначають розвиток

малого та середнього бізнесу в Україні

Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий — 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п’ятого — тільки 33 %. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

На процес формування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництва впливає велика кількість різноманітних факторів, які доцільно класифікувати за сферою та характером впливу.

Табл. 1

Класифікація факторів за сферою та характером впливу

Зовнішні фактори — це компоненти середовища, в якому функціонує приватне підприємство, зокрема, малий бізнес. Вони поділяються на базові та доповнюючи. Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність малих форм підприємства. Доти, доки держава не дозволяла громадянам створювати кооперативи та малі підприємства, малий бізнес у нашій країні не міг легально функціонувати.

До інших базових факторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функції податків, яке б давало змогу здійснювати розширене відтворення виробничого процесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.

Доповнюючими факторами є: наявність державної підтримки малого бізнесу; інфраструктура, яка сприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницьких структур тощо.

Внутрішні фактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності. Це — й рівень їх психологічної готовності, і рівень мотивації, і професійна підготовка та інші фактори.

Соціально-психологічні, організаційно-правові та фінансово-економічні фактори є взаємозалежними і характеризуються значним впливом один на одного.

В групу соціально-психологічних факторів об’єднані ті з них, що характеризують сприйняття підприємництва суспільством у цілому та окремими його громадянами, як тими, що прагнуть займатися малим бізнесом, так і тими, хто їх оточують. Ця група факторів має особливе значення в нашій державі, в якій протягом десятиліть насаджувався культ відчуження від власності, а словам “підприємець”, “бізнесмен” надалася негативний підтекст.

Політика держави щодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основи функціонування малих підприємств, і, по-друге, у формуванні громадської думки щодо цього важливого сектора економіки держави.

Серед організаційно-правових факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, одним з основних є наявність законодавчих актів, що регламентують правові засади малого бізнесу, тобто сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування тощо.

Останньою групою факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, не менш важливою, ніж дві попередні, є група фінансово-економічних факторів, яка поділяється на три підгрупи: економічні, фінансові та ресурсні фактори. На розвиток малого та середнього бізнесу в Україні значний вплив має система фінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливість залучання виробничих та фінансових ресурсів.

3.3. Юридичне забезпечення розвитку та підтримки

малого та середнього підприємництва

Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики у цьому важливому секторі ринкової економіки.

Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу.

Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:

— системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;

• цілеспрямованості та адресності підтримки суб’єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;

— рівноправного доступу суб’єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки. В Концепції визначено стратегічні напрями державної підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискорення розвитку малих форм господарювання та подальшого забезпечення їх державної підтримки Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997 р. № 86). У ній передбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань формування правової бази малого підприємництва, вдосконалення фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого підприємництва, інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.

Важливим кроком до вдосконалення систем легалізації підприємницької діяльності є розробка ряду нормативно-правових документів щодо ліцензування та патентування деяких видів підприємництва, створення єдиної вертикальної структури органів ліцензування. Так, відповідно до Указу Президента від 7 лютого 1997 р. № 104/97 створено Ліцензійну палату України, яка набула статусу центрального органу виконавчої влади, визначено її функції. Указом також передбачено створення представництв та підрозділів палати в областях, міських м. Києва і Севастополя та районних держадміністраціях.

З метою проведення державної політики у підприємницькій діяльності, в тому числі у малому та середньому бізнесі, Указом Президента України від 29 липня 1997 р. № 737/97 створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва і визначено його завдання щодо підтримки підприємництва.

Характеристики

Список файлов курсовой работы