178751 (627937), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

В останні роки, з метою вирішення цих проблем, виробники сировини самостійно створюють м'ясо-, молоко- і зернопереробні, а також ковбасні та коптильні цехи невеликої потужності. У таких господарствах нарощування обсягів переробки сировини на власній базі відбувається у формі стихійної адаптації до ринку на фоні деформованої системи розрахунків між виробниками сировини і переробними підприємствами. За таких умов виробництво ускладнюється слабкою технічною оснащеністю, відсутністю коштів і кваліфікованих кадрів, великими втратами сировини, низькою конкурентоспроможністю продукції.

Проте в 1998 р. у загальному обсягу реалізації продукції на підсобні цехи та підприємства припадало 12,1% олії, 11,7% ковбасних виробів, а також 40,4% м'яса (включаючи субпродукти І категорії!).

Слід, однак, зазначити, що в умовах перехідного періоду організація сіль­ськогосподарськими підприємствами переробки, зберігання і збуту власної сировини має позитивні сторони: зростають доходи за рахунок істотного перерозподілу коштів на користь сільських виробників: реалізаційна ціна продукції забезпечує більші обсяги продажу; прискорюється оборотність коштів, які через власну торговельну мережу надходять до каси сільськогосподарського підприємства і використовуються на його внутрігосподарські потреби.

Поряд з позитивними, така організація переробки сільськогосподарської си­ровини має й негативні сторони. Створення невеликих переробних і торговельних підприємств вимагає значних фінансових ресурсів. Крім того, з обігу сіль­ськогосподарських галузей відтягуються кошти, а інші діючі переробні підприємства втрачають можливості повністю завантажити свої виробничі потужності. Розрахунки показують, що питомі капітальні вкладення на будівництво м'ясокомбінатів потужністю до 2 т м'яса на зміну є в 2 рази вищими від аналогічних затрат на будівництво м'ясокомбінатів потужністю 10т м'яса на зміну. Аналіз обсягів поставок сільськогосподарської сировини на переробку за останні роки свідчить про наявність стабільної тенденції до зниження частки промислової переробки. Для малих цехів з переробки сільськогосподарської сировини характерними є недостатня глибина цього процесу, істотні втрати цінних компонентів, невисока якість і вузький асортимент кінцевої продукції. Отже, в програші залишаються як сільсь­когосподарські товаровиробники, так і переробні підприємства, що зумовлює необхідність удосконалювати існуючі виробничі та економічні взаємовідносини, а особливо — за рахунок подальшої інтеграції виробництва.

Здійснюється інтеграція науки і виробництва на основі створення науково – виробничих систем, завдання яких полягають у впровадженні у виробництво інтенсивних технологій, досягнень науки і техніки, кращого досвіду, поліпшинні селекції та насінництва, племінної справи. Як правило, ці системи створюються за галузевими принципами. Успішно функціонують, зокрема науково – виробничі системи “Кукурудза” у Дніпропетровській, “Цукровий буряк” – у Полтавській областях та ін.

У 1992 році розроблено “Національну програму виробництва технологічних комплексів і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості” до 1992 р. в Україні випускалося близько 30% номенклатури машин, потрібних для сільського господарства. Національною програмою на 1992 – 1997 рр. Передбачалося довести виробництво сільськогосподарської техніки до 70-75% від потреби, фактично виробляється удвічі менше. Наприклад, у 1998 р. забезпеченість господарств тракторами становила лише 31%, зернозбиральними комбайнами – 44,3, кормозбиральними – 37, бурякозбиральними – 42,2, кукурудзозбиральними – 28,2, жниварками – 56,8%. Пріоритетними у сільськогосподарському машинобудуванні є реконструкція діючих машинобудівних підприємств, створення відповідної ремонтної бази, машинно – тракторних чи машинно – технологічних станцій.

Налагоджено виробництво практично всіх машин для обробітку грунту. Значно зріс технічний і якісний рівень засобів механізації боротьби з бур’янами і хворобами сільськогосподарських культур.

Отже, характеризуючи харчову промисловість в період з 1990 року по 2003, то можна помітити великі зміни з динаміці її розвитку та виготовлення продукції. Зокрема відбувся великий спад в її розвитку в період 1996-1999 років, що характеризується аграрною кризою в економіці України. Але починаючи з 1999 року помічається поліпшення стану харчової промисловості.

1. Територіальна організація харчової промисловості.

У даний час до складу харчової промисловості входять 22 підгалузі, що об’єднують понад 6,2 тис. підприємств. Порівняно з 1990 р. їх кількість значно збільшилася – переважно шляхом поділу великих спеціалізованих підприємств на дрібні АТ і за рахунок створення нових підприємств.

Харчова промисловість включає сукупність взаємопов’язаних підприємств з виробництва продовольчої сировини, її заготівлі, переробки, зберігання і реалізації через торговельно – розподільчу мережу і ринок.

Схема 1 .Функціонально-компонентна структура харчової промисловості України^(*)

ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ

Продовольчі спеціалізовані комплекси рослинницької орієнтації

Продовольчі спеціалізовані комплекси тваринницької орієнтації

Зернопродуктовий

М’ясопродуктовий

Бурякоцукровий

Картоплепродуктовий

Молокопродуктовий

Плодоовочепродуктови й

Рибопродуктовий

Олійнопродуктовий

Бджолопродуктовий

Винограднопродуктовий

Тютюновопродуктовий

Хмелепромисловий

Виробництво засобів виробництва

Виробниче та торговельне обслуговування

^(*)Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2002.- ст.174

Розрізняють інтегральні (загальні) та спеціалізовані комплекси харчової промисловості. До інтегральних комплексів належать всі ланки системи підприємств і установ у межах певної території, пов’язані з виробництвом продовольчих товарів. Спеціалізовані комплекси бувають двох типів – рослинницькі та тваринницькі (схема 1 ). Вони виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними факторами їх розміщення вважаються сировинний та споживчий.

Тепер розглянемо характер розміщення кожного комплексу харчової промисловсті окремо, відповідно до факторів розміщення, що впливають на нього.

Зернопродуктовий комплекс – це система взаємо пов’язаних спеціалізованих галузей і виробництв, зайнятих вирощуванням зернових і бобових культур, заготівлею, переробкою зерна та реалізацією кінцевої продукції. Він включає сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні продовольчого і фуражного зерна; елеваторно – складське господарство і підприємства брошономельно – круп’яної, комбікормової, макаронної та хлібопекарної промисловості, а також підприємства, що виробляють із зерна харчові концентрати, крохмаль, спирт, пиво; роздрібну торгівлю хлібом.

Основна ланка зерно продуктового під комплексу – зернове господарство. В Україні провідними культурами є озима пшениця, озиме жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, просо, гречка, рис, горох, вика, люпин, соя.

Підприємства галузі розміщені у всіх великих, середніх та малих містах і зорієнтовані як на сировину так і на споживача. Найбільші обсяги виробництва круп – в Полтавській, Вінницькій областях та Автономній Республіці Крим; борошна – в Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Луганській областях та в Києві; хліба і хлібобулочних виробів – у Донецькій, Львівській, Дніпропетровській, Харківській областях та в Києві.

Комбікормова промисловість України представлена великими заводами і 385 невеликими міжколгоспними підприємствами, що забезпечують майже 45 відсотків загального обсягу виробництва комбікормів у країні. Найбільше їх виробляється у Дніпропетровській, Полтавській, Донецькій, Київській та Миколаївській областях.

Бурякоцукровий комплекс – це виробничо-економічна система, що здійснює виробництво, транспортування, зберігання цукрових буряків та їхню переробку для одержання цукру. В основі його формування лежать сприятливі природні умови для вирощування цукрових буряків.

Бурякоцукровий комплекс виробляє для галузей харчової промисловості цукор та ряд супутніх і побічних продуктів (патоку, харчові кислоти), для сільськогосподарських підприємств – корми (жом, мелясу) і добрива (дефекат). Він має тісні зв’язки з галузями транспорту і торгівлі.

Відповідно до природних та інших умов бурякоцукровий комплекс сформувався переважно в лісостеповій зоні України. У лісостепу розміщено понад ¾ посіві цукрових буряків. Найбільшими виробниками цукрових буряків є Вінницька, Черкаська і Полтавська області, де середня врожайність становить понад 300 ц/га. Технічну базу цукрової промисловості в Україні становлять 194 цукрові заводи.

Найбільшими в Україні виробниками цукру – піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Одеська і Кіровоградська області. Випуск цукру – рафінаду зосереджений в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорові та Вінниці.

Динаміку виробництва цукру представлено у діаграмі 1.

діаграма 1^(*).

Виробництво цукру залежить від ресурсозабезпеченості комплексу. Його найбільше виробництво відбувається в період збирання врожаю.

Картоплепродуктовий комплекс – це система взаємопов’язаних спеціалізованих виробництв, що здійснюють вирощування й заготівлю картоплі та переробку її переважно на крохмаль та спирт. Основа сировинної бази – вирощування технічної картоплі.

В Україні сформувалися три зони вирощування картоплі. До основної зони належать Волинська, Житомирська, Івано – Франківська, Київська, Львівська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька і Чернігівська області. У лісостепу висока концентрація вирощування картоплі характерна для Вінницької, Кіровоградської, Полтавської, Харківської, Закарпатської та Чернівецької областей. До південної зони картоплярства входять Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим, що вирощують картоплю ранніх сортів на зрошувальних землях у спеціалізованих господарствах.

В Україні діють 14 картоплекрохмальних заводів. Найбільші з них: Ковельський, Кремнянський і Радомишльський. Спирт з картоплі

^(*) За оперативними даними Держкомстату та Держкомполітики України

Характеристики

Список файлов курсовой работы