Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

1) система кредитів типу "своп", що існувала в рамках двосторонніх відносин між центральними банками. Операції "своп" здійснюються банками тих країн, курси валют яких досягли припустимих меж взаємних відхилень, причому розмір цих операцій не лімітується. Кредит повинний бути погашений протягом 45 днів після закінчення місяця, у якому він був наданий. У випадку зміни паритетів, що пройшли за цей період, утрати повинна відшкодувати сторона зі слабкою валютою;

2) фонд короткострокового кредитування в розмірі 14 млрд. ЕКЮ. Для кожної країни визначена величина внеску в цей фонд і обсяг припустимого кредиту. Кредити надаються на термін від 3 до 6 місяців із правом продовження до 9 місяців;

3) фонд надання середньострокових кредитів (від 2 до 5 років) у розмірі 11 млрд. ЕКЮ. Короткострокове кредитування проводиться центральними банка мі без яких-небудь умов, а середньострокові кредити надаються за умови проведення економічної політики, схваленої Радою міністрів ЄЕС на рівні міністрів фінансів.

Фонди коротко і середньострокового кредитування до 1981 року повинні були бути перетворені в Європейський валютний фонд. Передбачалося, що він замінить Європейський фонд валютного співробітництва, створений у квітні 1973 року в період першої спроби Співтовариства досягти економічного і валютного союзу. Зі створенням ЕВС капітал ЕФВС був збільшений з 10,4 млрд. до 25 млрд. ЕКЮ (близько 33 млрд. доларів) шляхом внеску центральними банками країн-членів 20% їх золотодоларних резервів. Цей внесок в ЕФВС здійснили всі країни ЕВС, а також Великобританія. Замість на їхні рахунки в ЕФВС минулому зараховані еквівалентні суми в ЕКЮ.

У цілому механізм ЕВС значно відрізняється від механізму "європейської валютної змії". Для ЕВС характерні більш широке коло учасників (і можливість участі в ній на правах асоційованих членів країн, що не входять в ЕВС); більш тверді зобов'язання країн-членів в області проведення внутрішньої економічної політики; інший принцип оцінки відхилень валютних курсів і використання кошика ЕКЮ як індикатор для виявлення цих відхилень; тісна координація дій країн-членів у рамках системи, при цьому регулювання валютних курсів не повинне бути зв'язано з американським доларом. Однак між "європейською валютною змією" і ЕВС маються і подібні риси. Легко простежити наступність основних елементів цих двох систем: на зміну "змії" "супер змія", ЕФВС повинна бути перетворена в ЄВФ. При утворенні ЕВС передбачалося, що це буде не просто перехід від одних елементів до іншим, а якісний стрибок до більш високого рівня інтеграції, для якої характерні посилення наднаціонального характеру регулювання і яскраво виражений політичний аспект. По задумах її ініціаторів, головною відмітною рисою ЕВС діл дружин був стати упор на координацію внутрішньої економічної і фінансової політики. Хоча цілком реалізувати поставлену задачу країнам-учасницям не удалося, визначені кроки в наміченому напрямку були зроблені.

ЕВС корінним відрізняється не тільки від своєї попередниці "європейської валютної змії", але і від нині діючої ямайської валютної системи. Хоча ямайські угоди передбачають можливість створення валютних угруповань, що орієнтуються на який-небудь валютний кошик, відмінну від СПЗ, а також можливість установлення режиму "стабільних, але регульованих паритетів", створення угруповання, основні елементи якої протистоять принципам ямайської валютної системи, представлялося малоймовірним.

Дійсно, у рамках ЕВС передбачене введення стандарту ЕКЮ замість стандарту СПЗ, використання "демонетизированного" золота в якості важливого резервного активу, підтримка щодо стабільних валютних курсів, створення ЄВФ, що може підірвати позиції МВФ. Але якщо принципи ямайської валютної системи в значній мірі так і залишилися поки на папері (мова насамперед йде про те, що СПЗ не стали основою нового валютного механізму), те така ж ситуація характерна і для ЕВС. На ділі основою ямайської валютної системи став американський долар, що і в рамках ЕВС грає дотепер непропорційно велику роль.

Розділ 5. Валютна інтеграція в Європі

5.1. Історичний досвід

Першою спробою створення валютного союзу в Європі є Австро-німецький валютний союз (1857- 1866 р.). У 1857 р. Австрія уклала договір із членами Німецького митного союзу, по якому три різні валюти були зв'язані разом домовленим постійним обмінним курсом і загальною одиницею обліку. Однак випуск єдиних грошей замість національних валют не передбачався. Не було наднаціонального органа або методу вироблення угод для врегулювання спірних питань у випадках, коли одна зі сторін не виконувала узятих на себе зобов'язань. При відсутності реальної інтеграції банківської і грошової систем союз залишалося формальним зобов'язанням підтримувати домовлені обмінні курси. У 1866 р. політичний конфлікт між Австрією і Пруссією переріс у війну і союз розпався.

З ініціативи Франції в 1865 р. був створений Латинський валютний союз (1865- 1878 р.),в який увійшли Франція, Бельгія, Італія і Швейцарія. Франція грала в ньому домінуючу роль. Три інші країни вчасно створення союзу прийняли французький біметалічний стандарт із фіксованим співвідношенням між сріблом і золотом, і база для валютної кооперації вже існувала. Метою договору було досягнення однаковості карбування монет, що повинні були взаємно прийматися національними казначействами як законний платіжний засіб. Емісія обмежувалася відповідно до формули, заснованої на відносному розмірі населення кожної країни.

Союз не міг бути успішним, тому що не були враховані використання банкнот, що розширюється, про які в договорі не згадувалося, а також тимчасове падіння вартості срібла стосовно золота. Непередбачений наплив срібла "затис" Францію і її партнерів у срібні "тиски". У 1878 р. союз погодився призупинити карбування срібних монет, що фактично означало його кінець, хоча формально він пережив першу світову війну.

Скандинавський валютний союз (1875- 1917 р.) утворився в результаті висновку угоди між Данією, Норвегією і Швецією про випуск однакових монет. Конвенція не містила положень, що стосується обертання банкнот, хоча останні вже широко використовувалися в цих країнах. Проте їхні центральні банки незабаром початку приймати банкноти один одного і пересилати них для кредитування поточного балансу, підтримуваного кожним банком. Заощаджуючи на операціях із золотом і створивши ефективний міжнародний кліринговий механізм, союз успішно проіснував до першої світової війни.

Перша світова війна розбудувала економічну і фінансову системи скандинавських країн. Невідповідність структур цін у цих країнах і значний приплив золота привели до руйнівних наслідків для відносних обмінних вартостей їхніх валют. У 1917 р. країни перейшли до використання у взаємних операціях винятково золота, що привело до краху союзу.

Бельгійсько-люксембурзький економічний союз був заснований у 1921 р. Люксембурзький франк був прив'язаний до бельгійського у відношенні один до одного. Під час другої світової війни окупований Люксембург став частиною німецької валютної зони, але переглянутий у 1944 р. договір знову підтвердив рівну вартість бельгійського і люксембурзького франків. У 1981 р. більш деталізована угода визначила структуру подальшого валютного співробітництва в рамках даної валютної асоціації. Бельгійські банкноти і монети є законним засобом платежу в Люксембурзі, тоді як люксембурзькі банкноти і монети не служать законним засобом платежу в Бельгії, але можуть бути обмінені без утрат на бельгійські. Зовнішня вартість до всіх інших валют у них однакова. Курсова політика стосовно валют третіх країн проводиться на основі взаємної угоди. Незважаючи на те що економічні показники свідчать про розходження між цими країнами, валютний союз діє вже протягом 70 років.

5.2. План переходу до єдиної валюти

і критерії конвергенції

У грудні 1991 року, нарешті, були замічені реальні переміщення до реалізації заключної стадії створення Європейського Валютного Союзу. Маастрихтський Договір закріпив зобов'язання країн досягти необхідного рівня соціально-економічного розвитку до кінця сторіччя для реалізації планів створення Союзу. Утім, вже в 1990 році спостерігалося повне зняття валютних обмежень у країнах ЄЕС. Паралельно проводилася політика зближення держав Європи не тільки у валютній сфері, але й в області митних відносин, ввіз, руху робочої сили усередині Співтовариства. Проте, Маастрихтський Договір послужив відправний крапкою, на яку посилаються всі автори публікацій, присвячених створенню єдиної європейської валюти.

У 1994 році у Франкфурте-на-Майні створений Європейський Валютний Інститут, метою якого з'явилося підготовка створення системи Центрального Банку Співтовариства.

Визначальної став 1995 рік, коли стали вимальовуватися чіткі перспективи майбутньої валюти. У грудні на засіданні Європейської Ради в Мадриді було прийняте рішення про введення з 1 січня 1999 року єдиної валюти, а також вирішений питання щодо її назви. Глави держав і урядів досягли політичного компромісу, назвавши єдину валюту «євро». На думку всіх 15 країн ЄС, воно відбиває історичну і культурну спільність регіону й у той же час є досить нейтральним, не викликаючи ніяких національних асоціацій. Проти збереження назви екю рішуче виступала Німеччина, затверджуючи, що за ним у суспільній свідомості буде тягтися шлейф минулих невдач європейської валютної інтеграції, валютних криз і інфляції. Існувала й інша вагома причина: абревіатура збігалася з назвою стародавньої французької монети, що чеканилася в золотому і срібному виконанні з XIII до першої третини XIX в. і що мала широке ходіння в Західній Європі. Евромарка також не підійшла, тому що Французи побачили в цій назві «щось занадто німецьке».

Для наявного обертання вирішено випускати сім банкнот достоїнством у 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500 євро, а також вісім монет достоїнством у 1/100, 2/100, 5/100, 1/10, 2/10, 5/10, 1 і 2 євро. Довгий час у ЄС йшли дискусії про вид майбутніх європейських грошей. Були пропозиції помістити на банкнотах зображення «батьків» Європи і виділити на них ділянки для національних символів. Однак і те, і інше могло б закріпити домінуюче положення великих країн, а також зачепити національні почуття малих народів і навіть навіяти спогаду про настільки численні в європейській історії війнах.

Наприкінці 1996 р. Європейський валютний інститут схвалив варіант художнього виконання банкнот євро, заснований на архітектурних стилях Західної Європи. На банкнотах будуть зображені не конкретні архітектурні пам'ятники або спорудження, а їхні збірні образи і деталі, характерні для європейських архітектурних стилів різних епох - від древніх до сучасності. Крім цього, паперові знаки будуть мати напис «євро» латинськими і грецькими буквами, зображення прапора ЄС, реквізити емітента і підпис президента ЄЦБ. Вони також будуть постачені відповідною системою захисту від підробки.

Монети планується друкувати в різних державах: на зворотну сторону кожна з них буде поміщати зображення, що, на їхню думку, гідно бути відображеним на єдиній європейській валюті.

Було вирішено уводити валюту тільки в тих країнах ЄС, що будуть задовольняти наступним вимогам:

1. Рівень інфляції не перевищує більш ніж на 1,5 % середній рівень у трьох країнах-членах ЄЕС з найбільш низьким рівнем інфляції.

2. Державна заборгованість не повинна складати більш 60 % від ВВП.

3. Державний дефіцит не повинен складати більш 3 % від ВВП.

4. Протягом, щонайменше, двох років повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбачені механізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно валюти інших країн-членів ЄЕС.

5. Довгострокові процентні ставки не повинні перЄВІщувати більш ніж на 2 % середній показник для трьох країн з найбільш низьким рівнем інфляції.

Умови дійсно тверді, але без їхнього виконання, переконані фінансисти, переходити на єдину валюту даремно, тому що почнеться перекачування національного багатства з більш розвитих країн у менш процвітаючі, за чим піде знецінювання й у перспективі - погроза повного краху як власне валюти, так і економічної системи союзу в цілому.

Основний же сценарій переходу до нової валюти передбачає три фази.

Фаза А почалася 2 травня цього року з прийняттям Радою Європи рішення про перший склад учасників валютного союзу, що задовольняють перерахованим вище умовам. Рішення було прийнято, як і передбачалося, на основі уточнених економічних показників за 1997 р. У 11 країнах: Німеччини, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі, Ірландії, Португалії, Іспанії, Австрії і Фінляндії вирішено було вводити єдину валюту. Греція поки не задовольняє затвердженим критеріям. Данія вирішила не брати участь у валютному союзі (референдум у червні 1992 р. продемонстрував негативне відношення населення цієї країни до вступу у валютний союз), але залишила за собою право змінити це рішення. Великобританія теж вирішила утриматися від участі у валютному союзі по політичних і економічних розуміннях. Останні полягають у тім, що в даний час країна переживає фазу підйому, при цьому рівень процентних ставок один з найвищих у ЄС (вище тільки в Греції). Вона не може дозволити собі їхнє зниження, що неминуче у випадку приєднання до валютного союзу, через небезпеку "перегріву" економічної кон'юнктури. Але аналітики вважають, що Великобританія буде прагнути вступити у валютний союз до 2002 р., не бажаючи упустити можливість впливати на ситуацію в Європі. Швеція поки теж утримується від участі у валютному союзі, побоюючись, що зі своєю громіздкою системою соціального забезпечення не зможе адекватно реагувати на підвищення рівня конкуренції у валютному союзі.

Після визначення складу учасників валютного союзу на зустрічі в Брюсселю на початку травня поточного року було прийняте рішення про створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) і фіксації двосторонніх обмінних курсів 11 країн- учасниць валютного союзу. Рішення про фіксації обмінних курсів прийнято заздалегідь з метою виключити спекуляції напередодні 1 січня 1999 р. Ці курси будуть використовуватися при визначенні безвідкличних конверсійних курсів перекладу національних валют у євро з першого дня її прийняття як єдину валюту.

Фаза В почнеться 1 січня 1999 р. Для валют усіх країн-учасниць буде установлений фіксований обмінний курс стосовно євро, що буде дорівнює 1 екю, існування якої припинитися з уведенням євро.

Під час перехідного періоду (початок 1999-почав 2002 р.) євро буде використовуватися в банківських операціях поряд з національними валютами. Банки будуть мати можливість здійснювати угоди і надавати послуги клієнтам у євро з початку 1999 р. Ведення операцій у євро стане обов'язковим тільки з початку 2002 р.

З економічної точки зору валютний союз буде існувати вже з 1 січня 1999 р., хоча евробанкноти і монети будуть запущені в обертання тільки через 3 роки. У цей період євро буде використовуватися тільки для безготівкових розрахунків, причому на добровільній основі. Проте вже в 1997 р. багато європейських компаній оголосили, що з 1 січня 1999 р. за власним бажанням переведуть свої безготівкові розрахунки на євро.

Фаза З почнеться 1 січня 2002 р. із введенням у обертання евробанкнот і евромонет, що протягом першого півріччя 2002 р. будуть законним засобом платежу поряд з національними банкнотами і монетами, що вийдуть зі обертання і втратять статус законного платіжного засобу після 1 липня 2002 р., але і далі будуть безперешкодно обмінюватися національними центральними банками.

Характеристики

Список файлов курсовой работы