177865 (627566), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Модель Штакельберга - це модель олігополістичної поведінки, яка, на відміну від моделі Курно, припускає неоднакову економічну силу конкурентів, що дозволяє сильнішому з них взяти на себе функцію лідера на ринку.(11)
Аутсайдер - фірма будь-якої галузі, що не входить до монополістичного об'єднання підприємців цієї галузі і займає одне з останніх місць щодо основних показників.
В моделі Штакельберга дві фірми мають різні економічні сили. Виходячи з того, що функція реакції фірми-аутсайдера відома, лідер намагається привести себе до стану, який дозволяє йому досягти найвищого прибутку; інакше кажучи, фірма-аутсайдер має залежну, а фірма-лідер - незалежну позицію. У випадку, коли фірма-аутсайдер матиме таку саму економічну силу, як і лідер, остання не зможе реалізувати незалежну позицію, оскільки друга фірма може змусити її змінити обсяги і зрештою прийти до рівноваги Курно. (рис.1.4).
Рис. 1.4 - Модель Штакельберга
Тому єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу міцності, який дозволяв би йому, незважаючи на спроби конкурента, утриматися на незалежній позиції. Якщо конкурентна сила другої фірми значна, вона теж може спробувати зайняти незалежну позицію (точка II). За цих умов реалізується точка конкурентної рівноваги В, за якої прибутки обох фірм будуть дорівнювати нулю і така рівновага не може бути стабільною. Це означає, що якась з фірм має вийти з ринку або вони мають домовитися про спільну політику збуту на ринку (кооперативна гра) - утворити картель .
Модель Бертрана
Модель Бертрана — це модель поведінки фірм - олігополістів, коли, на підміну від моделей Курно та Штакельберга, кожна ділова одиниця визначає не обсяг випуску, а ціну на свою продукцію за даних уявлень щодо цін, які виберуть інші. Кожен учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому змогу отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.
Рис. 1.5 - Модель Бертрана
Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова досягнення рівноваги Бертрана збігається з умовою конкурентної рівноваги - ціна дорівнює граничним витратам. Логічно це пояснюється тим, що, якщо ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів матиме великі стимули трохи знизити свою ціну, щоб завдяки цьому захопити більшу частку ринку.
Спрощена модель Бертрана представлена на рисунку 1.5. Кожна з рівних за економічною силою фірм має функцію реагування, що відображає всі значення ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо друга фірма встановить ціну, яка відповідає її монопольному стану, перша відреагує на це встановленням своєї ціни, це викличе реакцію пристосування другої фірми; процес взаємного пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці В.(9)
1.3 Поведінка олігополістів: теорія ігор
Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках:
З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.
З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.
Суперечності між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста.
Ситуація, з якою стикаються олігополісти, нагадує становище учасників стратегічних ігор таких, як бридж або шахи, і необхідно вибирати варіанти поведінки відповідно до дій та реакцій супротивників. Тому в аналізі олігополістичних ситуацій застосовується теорія ігор.
Теорія ігор - це теорія, яка займається аналізом стратегічної взаємодії суб'єктів, що мають протилежні інтереси. Теорія ігор була розроблена Джоном фон Нейманом та Оскаром Моргенштерном, які в 1944 році викликали її в книзі "Теорія ігор та економічна поведінка”.
Основними поняттям теорії ігор є такі:
Гравець — це особа, що приймає рішення (наприклад, фірма), учасник гри.
Функція платежів — цільова функція гравця, яка встановлює зв'язок між варіантом дій та значенням функції — виграшем гравця, що вимірюється певною корисністю для нього (наприклад, прибутком, для фірми).
Гра — це сукупність відомих усім гравцям правил, які визначають можливі дії гравців та наслідки й виграші від кожної окремої дії.
Хід — момент гри, коли гравці повинні зробити вибір одного з можливих варіантів дій.
Партія гри — певна визначена сукупність ходів і виборів.
Стратегія — це набір правил, які формулюються до гри і визначяють вибір варіанту дій гравця в залежності від можливих дій суперників
Ігри з двома учасниками мають назву ігор двох осіб,
Якщо виграш одного учасника дорівнює програшу іншого, то не зветься граю із нульовою сумою.
Гра з ненульовою сумою є місце, коли кожен з учасників може виґрати від рішення одного з них.
Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки, що матиме кожний учасник гри при певних рішеннях його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Найчастіше чисельність учасників та варіантів стратегії обмежується двома.
Економічні ігри, в які грають фірми, можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо гравці можуть обговорювати пункти контрактів, які дають їм змогу розробляти спільні стратегії. Гра некооперативна, якщо переговори та будь-які зобов'язання по контракту неможливі. Домінуюча стратегія - стратегія, оптимальна для гравця, незалежно від того, що робить конкурент.(12)
Таблиця 1.1 - Матриця виграшів для рекламної гри-1.
| Фірма А рекламувати Не рекламувати | Фірма В Рекламувати Не рекламувати | |
| 10 5 | 15 0 | |
| 6 8 | 10 2 | |
Фірмі А потрібно рекламувати свій товар, оскільки вона, рекламуючи, повністю реалізує свої можливості, що б не робила фірма В, Реклама для фірми А є домінуючою стратегією. Те саме стосується фірми В, незалежно
від того, що чинитиме фірма А, фірма В завжди виграватиме від реклами. Наслідком гри буде рекламна діяльність обох фірм.
Якщо у фірми А немає домінуючої стратегії, то її оптимальне рішення залежить від того, що робить фірма В (табл. 1.2).
Якщо фірма В рекламує свій товар, то фірмі А також потрібно рекламувати, проте якщо фірма В нехтує рекламою, то фірмі А треба також відмовитися від реклами.
Якщо обидві фірми повинні прийняти рішення одночасно, фірмі А слід уявити себе на місці фірми В.
Домінуюча стратегія фірми В - рекламна діяльність. Це означає, що фірмі А самій слід рекламувати товар. Рішення обох фірм рекламувати сходяться в точці рівноваги.
Таблиця 1.2-Матриця виграшів для рекламної гри -2
| Фірма А Рекламувати Не рекламувати | Фірма В Рекламувати Не рекламувати | |
| 10 5 | 15 0 | |
| 6 8 | 20 2 | |
Фірма А, знаючи рішення фірми В, вибирає найкращій варіант дій, і так само фірма В, при заданому рішенні фірми А, теж працюватиме за найкращим з можливих варіантів. Якщо домінуюча стратегія існує для всіх гравців, то тоді у грі існує рівноважний результат, тобто рівновага за Першим(табл. 1.2). У рекламній грі існує єдина точка рівноваги за Нешем - обидві фірми займаються рекламною діяльністю. У грі може існувати не лише одна точка рівноваги за Нешем. Іноді вона Іпагалі відсутня.(2)
Розглянемо задачу вибору продукту. Дві компанії - виробники крупи для каш; на сніданок - працюють на ринку, на який можна успішно вводити два різновиди крупи, за умови, що кожна з марок виводиться лише єдиною фірмою (табл. 1.3). У цій грі кожній з фірм байдуже, який товар виробляти до того моменту, поки вона не виводить на ринок товар такий самий, як і конкурент. Знаючи стратегію свого конкурента, кожна фірма реалізує свої можливості і не має причин відхилятися від обраного напрямку діяльності.
Таблиця 1.3- Задача вибору продукту
| Фірма №1 хрусткі солодкі | Фірма №2 Хрусткі солодкі | |
| -5 -5 | 10 10 | |
| 10 0 | -5 -5 | |
Обидві фірми мають вагомі причини для досягнення однієї з двох точок рівноваги за Нешем — якщо вони обидві вийдуть на ринок з одним сортом каші, то обидві програють від цього.
Концепція рівноваги за Нешем значною мірою ґрунтується на індивідуальному раціоналізмі. Вибір стратегії кожним гравцем залежить не лише від його власної раціональності, а й також від способу мислення його опонента, Цей факт може обмежувати простір діяльності (таб.1.4).
Таблиця 1.4- Стратегія максиміну.
| Гравець №1 верх низ | Гравець №2 „нечесна” гра „чесна” гра | |
| 1 0 | 1 1 | |
| -1000 0 | 2 1 | |
Якщо гравець №1 діє обережно і враховує, що гравець №2 може бути не повністю проінформованою або нераціонально мислячою особою, він може вибрати варіант "верх", і в цьому разі обов'язково одержить прибуток в розмірі 1, і не ризикуватиме втратити 1000. Така стратегія називається стратегією максиміну. оскільки вона максимізує мінімальний прибуток, який можна одержати. Якби гравець №1 знав напевне, що гравець №2 користуватиметься стратегією максиміну, то перший віддав би перевагу ігровому варіанту "низ", замість того Іцоб користуватися стратегією максиміну і грати варіант "верх".
Теорія ігор математичними методами досліджує поведінку індивідів, що мають протилежні інтереси. Дилема олігополіста (відома в теорії ігор як "дилема в'язня") досліджує стратегічні питання ціноутворення, які вирішує кожна фірма: встановити співробітництво і на його основі максимізувати прибутки галузі чи навпаки - намагатися максимізувати особисті прибутки. Це стратегічна гра, принципи якої доводять, що за певних обставин індивідуальна раціональність поведінки індивідів призводить до гірших результатів порівняно з випадком колективної раціональності.
Розглядаючи "дилему ув'язнених" (табл. 1.5), можна побачити, що виграші від'ємні, оскільки вони являють собою кількість років проведених у в'язниці.(14)
Таблиця 1.5 - "Дилема ув'язнених"
| Ув'язнений А Признаватись Не признаватись | Признаватись | Ув'язнений В Не признаватись |
| -5 -5 | -10 -10 | |
| -10 -10 | -2 -2 |
Для обох ув'язнених ідеальний варіант - це не признання, і в цьому випадку строк покарання для кожного з них становитиме два роки.
Водночас міннання себе винним є домінуючою стратегією для кожного з ув'язнених він дає більшу віддачу незалежно від стратегії іншого в'язня.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
