177240 (627335), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

По – третє, інфляція. Якщо сьогодні певний набір товарів і послуг коштує 100 грн., а через рік, згідно з прогнозами фахівців, він коштуватиме 150 грн., то нинішня гривня цінніша для нас, ніж та, яку матимемо через рік. Отже, цінність грошової одиниці у майбутньому менша за її цінність сьогодні.

Для порівняльної вартості грошей у часі економісти використовують поняття поточної, або нинішньої, вартості.

Поточна вартість майбутнього доходу – це та сума грошей сьогодні, яка створить указаний майбутній дохід за наявних процентних ставок. Зведення майбутнього доходу до поточної вартості здійснюють за допомогою методики, яку називають дисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодів однією грошовою міркою.

Загалом рівень використовуваного доходу є основним чинником, що

визначає величину споживання і заощадження в домогосподарствах. Оскільки використовуваний дохід дорівнює споживання плюс заощадження, то при розгляді визначників споживання ми одночасно з’ясовуємо чинники заощадження.

Спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний використовуваний дохід, а й на інші чинники. Ці чинники заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження.

До таких чинників належить дохід у тривалій перспективі, або майбутній сподіваний дохід. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.

Більшість людей прагнуть підтримувати однаковий рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш – менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання в майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання вгору.

Зменшення багатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення у роки гіперінфляції в Україні помітно знизила рівень споживання значної кількості домогосподарств. Однак здебільшого величина їхнього багатства змінюється з року в рік повільно і тому звичайно не викликає значних переміщень функцій споживання і заощадження.

У сучасному суспільстві існують й інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки тощо.

Сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки і заощадження. Наприклад, очікування зростання цін та нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і до зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в цей період за допомогою позики свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари послуги на виплату. Можливість отримувати позику означає, що поточне споживання перевищує поточний дохід. По суті, коли споживач бере позику, він споживає сьогодні частину свого майбутнього доходу. Проте для багатьох людей отримання позики неможливе. Якщо споживач не може отримати позики, то обсяг його поточного споживання не може перевищувати його поточний дохід.

Неможливість для споживача перемістити свій майбутній дохід для розширення поточного споживання називають позичковим, або ліквідним обмеженням.

Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Отже, підвищення податків зменшуватиме і споживання і заощадження, а функції споживання і заощадження переміщуватимуться донизу. І навпаки, дохід, отриманий від зменшення податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами. Тому зниження податків переміщуватиме вгору і функцію споживання, і функцію заощадження. Але тут потрібне певне уточнення. Сьогодні економісти вважають, що тимчасові зміни у податках – їхнє підвищення або зниження – мало впливають на обсяг споживання. Для того, щоб зміни у податках помітно вплинули на споживання, вони мають бути тривалими.

У макроекономіці точиться гостра полеміка навколо питання, чи впливає зростання державного боргу на обсяг споживання. До нього існує два підходи – традиційний і рікардівський.

Згідно з традиційним поглядом, зниження податків, яке уряд фінансує збільшенням запозичень (випуском державних цінних паперів, тобто зростанням державного боргу), збільшуватиме споживчі видатки. Відповідно до рікардівського погляду передбачливий споживач розуміє, що державні запозичення сьогодні означають підвищення податків у майбутньому (для обслуговування державного боргу). Зниженням податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування – він просто переміщується в часі. Тому, за рікардівським підходом, така політика зниження податків не стимулює збільшення видатків споживачів.

Якщо зміна у споживанні спричинена змінами у використовуваному доході, її називають зміною величини споживання. Цю зміну показують як переміщення від однієї точки до іншої по стабільній функції споживання, наприклад, із точки a у точку b на функції споживання С₁ (рис.4).

Якщо обсяг споживання змінився внаслідок дії чинників, не пов’язаних із використовуваним доходом, то маємо справу зі зміною споживання. Її показують як переміщення вгору або вниз функції споживання (наприклад, із положення С₁ у С₂ або С₃ на рис. 4).

Споживання

C₁

а b C₂

C₃

45^о

1. Використовуваний дохід

Рис. 3

Зміни в одному або кількох чинниках, що не пов’язані з доходом, переміщують і функцію заощадження. При цьому функції споживання і заощадження переміщуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більше за даного використовуваного доходу, то вони заощаджують менше. Графічно це виражається у тому, що переміщення функції споживання вгору тягне за собою переміщення функції заощадження донизу. Лише підвищення податків переміщує вниз як функцію споживання, так і функцію заощадження.

Більшість економістів вважають, що функції споживання і заощадження є здебільшого стабільними. Ця стабільність передовсім зумовлюється тим, що рішення домогосподарств щодо споживання і заощадження помітно впливають звичаї і традиції. Крім того, не пов’язані з доходом чинники досить численні, і зміни в них нерідко діють у протилежних напрямках, а отже, вони нейтралізують один одного.

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень, оскільки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни. Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями.

Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємства. До заощаджень підприємств належить нерозподілений прибуток та амортизація.

Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження.

Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.

Заощадником є також держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від’ємні.

Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вирахувавши із них амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Зрозуміло, що від’ємні державні заощадження зменшують національні заощадження.

І нарешті, заощадником у певній країні є також іноземці, якщо нагромаджені ними кошти надходять у цю країну у вигляді інвестицій.

Отже, у національній економіці є чотири заощадники – домогосподарства, ділові підприємства, держава та іноземці. Заощадження усіх економічних суб’єктів акумулюються за допомогою, по – перше, фінансових ринків (ринку акцій та ринку облігацій) та, по – друге, діяльності фінансових посередників, передовсім комерційних банків. На фінансових ринках заощадники, купуючи цінні папери, прямо взаємодіють з позичальниками – інвесторами, які емітували ці папери. Фінансові посередники акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх інвесторам і позику для здійснення капіталовкладення.

Рівень національного доходу , досягнутий в умовах повної зайнятості, називають потенційним, або національним доходом повної зайнятості.

За своїм змістом національний дохід є сумарним доходом усіх жителів країни. Він відображається в рахунку ,,Первинний розподіл доходів”, який показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – отримувачів доходів.

Рахунок ,,Вторинного розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які називають трансфертами.

Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності.

Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична дорога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.

Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.

Поточні трансферти включають:

• Поточні податки на доходи та власність.

• Відрахування на соціальне страхування.

• Соціальні виплати.

• Страхове відшкодування.

• Інші платежі (штрафи, пені тощо).

Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безповоротній основі:

• На капітальні вкладення та капітальний ремонт.

• Запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій.

• Геологорозвідувальні роботи.

• Інші безповоротні одноразові витрати.

3. Методи вимірювання національного доходу

Зведення майбутнього доходу до поточної вартості здійснюють за допомогою методики, яку називають дисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодів однією грошовою міркою.

Щоб зрозуміти глибше процес дисконтування, спочатку знайдемо майбутню вартість вкладу в банк (або позики), яку обчислюють за допомогою нарахування складного процента: до основної суми вкладу (позики) додають нагромаджений процент.

Майбутню вартість будь – якого нинішнього вкладу або позики знаходять так:

F V = X ( 1 + i) ⁿ,

де FV – майбутня вартість нинішнього вкладу (позики);

X – величина нинішнього вкладу (позики);

i – процентна ставка;

п – кількість років, що відділяють майбутній період від нинішнього.

Характеристики

Список файлов курсовой работы