177003 (627240), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Таблиця 2.2. Територіальна диференціація інтенсивності трудових міграцій за групою обстежених регіонів України. [15,67]

Найбільш масові потоки трудової міграції мешканців прикордонних регіонів спрямовані до Росії (37,2%), Польщі (18,7%), Чехії (16,9%), Італії (8,5%), Португалії (3,8%), Угорщини (2,5%), Греції (2,2%), Словаччини (2,0%), Бєларусі (1,7%). Загалом на країни Західної і Центральної Європи (включаючи Туреччину і Кіпр) припадає майже 60% загального потоку трудових мігрантів з восьми областей України. У тому числі країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) акумулюють 2/5 обсягу трудових мігрантів або 2/3 потоку міграції до країн далекого зарубіжжя. Майже 40% українських трудових мігрантів працює в державах СНД і Балтії, на неєвропейські країни (США, Канада, Аргентина) припадає менше 1% трудових мігрантів. [15,67]

Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно будівельними роботами. Для вітчизняної робочої сили чоловічої статі будівництво є основною сферою діяльності у всіх країнах, на які припадає хоча б 1,5% загального обсягу контингенту (Росія, Польща, Чехія, Білорусь, Угорщина, Португалія). В трьох основних країнах-реципієнтах у будівництві зайнята найбільша частка чоловіків. З тих, які працюють у Чехії — 88,2%, у Росії цей показник становить 72,8%, у Польщі — 64,6% (з урахуванням осіб, що назвали будівельну діяльність у якості другої чи третьої за важливістю — 80,9%). Серед чоловіків, які працювали в Росії, зафіксована підвищена частка зайнятих на транспорті і в зв'язку — 11,1%. У Польщі 26,1% чоловіків, що прибули з прикордонних регіонів України, працювали в сільському господарстві, при цьому половина означеного контингенту поєднували сільськогосподарську працю з будівництвом. [9,35]

Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Серед жінок, що працюють у Росії, третина зайнята в торгівлі (за наймом) і чверть — у будівництві; серед працюючих у Чехії 45,9% — у громадському харчуванні і 31,5% — у промисловості (переважно легкій та харчовій). У сільському господарстві зайнято дві третини українських жінок, що працюють у Польщі, ще майже 20% виконують роботу домашньої прислуги. Остання сфера діяльності переважає серед українських емігранток, що знаходяться в Італії, причому в якості домашньої прислуги працюють за кордоном переважно жінки середнього і старшого працездатного віку. [9,35]

Поєднання результатів обстеження "Життєві шляхи населення України" з інформацією інших джерел дозволяє здійснити оцінку (знову ж таки мінімальну) обсягів зовнішніх трудових міграцій в Україні в цілому. Дослідниками розроблено і застосовано три способи такої оцінки.

Перший спосіб спирається на розраховані за результатами обстеження показники інтенсивності трудових міграцій у восьми охоплених регіонах та застосування аналогового методу. Так, показник участі в трудових міграціях для населення центральних регіонів, скоріше за все, відповідає середньому рівню для 3-х розглянутих областей, які не мають виходу до західних кордонів (Рівненська, Донецька, Луганська). Інтенсивність залучення населення до трудових поїздок за кордон, очевидно, трохи вища в областях, які мають протяжний кордон з Росією — Сумській та Харківській. Це припущення ґрунтується на співставленні рівня участі населення в трудових міграціях на Луганщині та Донеччині (в першому з цих регіонів цей показник помітно вищий). В областях західної частини України, не включених в обстеження, а також в Одеській області й у місті Києві, питома вага трудових мігрантів є ще вищою і наближається до рівня регіонів, прикордонних з Польщею і Румунією. Розрахунки, здійснені на основі цих припущень, показують, що чисельність трудових мігрантів з України має становити близько 800 тис. осіб. [9,35]

Другий метод полягає у співставленні результатів обстеження та відомостей про чисельність громадян України, що працюють у тих країнах, по яких є досить надійні дані. Так, за інформацією МЗС України, у 2001 р. в Португалії було легалізовано 47 тис. Українських трудових мігрантів. За даними обстеження "Життєві шляхи населення України", частка Португалії становить 3,8% загального потоку трудових міграцій з восьми регіонів. Приймаючи цю частку однаковою для всієї України (оскільки обстеження охопило як західні, так і східні області, це припущення є цілком ймовірним), отримуємо сумарну чисельність трудових мігрантів з України за кордоном — близько 1,2 млн. осіб. [9,37]

Третій спосіб оцінки спирається на використання даних обстеження про фактичний (за мінімальною оцінкою) обсяг працюючих за кордоном мешканців восьми областей та відомостей державної статистики про чисельність працевлаштованих за допомогою офіційних посередників по тій самій групі регіонів та по державі в цілому. Якщо співвідношення фактичної та офіційно зареєстрованої чисельності трудових мігрантів для України буде таким же, як і в розглянутих регіонах, то загальна чисельність українських працівників за кордоном становитиме 2,3 млн. осіб. Однак, потрібно взяти до уваги, що близько 2/3 обсягу вибулих на роботу за кордон на офіційній основі забезпечує Одеська область. Переважна більшість зареєстрованих трудових мігрантів з Одещини — моряки, які порівняно з іншими категоріями працівників мають відносно кращі можливості офіційного працевлаштування за кордоном. Застосування описаної процедури третього способу оцінки при виключенні з розгляду Одеської області свідчить, що чисельність зовнішніх трудових мігрантів у 26 з 27 регіонів України дорівнює 960 тис. осіб. [5,47]

Таким чином, застосування трьох способів визначення обсягів зовнішніх трудових міграцій населення в Україні дає аналогічні результати. З урахуванням можливих похибок розрахунків можна стверджувати, що мінімальна чисельність громадян України, які працюють за кордоном, становить приблизно 1 млн. осіб.

Підсумки обстеження "Життєві шляхи населення України" дають змогу зробити висновок, що застосування додаткового модуля до анкети Обстеження економічної активності населення для оцінки фактичних масштабів зовнішніх трудових міграцій — цілком виправданий крок, реальний спосіб досягнення цієї мети. Проведений розрахунок обсягу трудових міграцій населення України є мінімальною оцінкою, свого роду нижньою межею довірчого інтервалу масштабів явища. Визначення верхньої межі цього інтервалу (оцінки максимальних можливих масштабів трудової міграції в Україні) навряд чи можливе на основі лише вітчизняних інформаційних джерел, для цього слід залучати дані оцінок фахівців з країн-реципієнтів української робочої сили.

На жаль, те, що обстеження охопило менш як третину регіонів держави, звузило коло досліджень. Більш глибоке вивчення трудових міграцій може бути здійснено на основі організації аналогічного обстеження по всій Україні.

Отже, головним мотивом потенційної трудової міграції населення України до інших країн є бажання поліпшити свій добробут. При цьому орієнтовний місячний заробіток за кордоном в основному коливається від 200 до 1000 дол. США. [5,47]

Незначна частина потенційних мігрантів орієнтована на вищі заробітки. Це або представники професійних груп підвищеного попиту на зарубіжних ринках праці або особи, що поставили перед собою мету швидкого заробітку великої суми грошей. На більші заробітки зорієнтовані також висококваліфіковані фахівці: вчителі, науковці, медики, керівники підприємств та їх підрозділів. До цієї ж групи належать і студенти вузів. Взагалі для молоді характерна орієнтація на високу оплату праці. У статевому розрізі на високу заробітну плату більш зорієнтовані чоловіки.

3. Проблеми міграції робочої сили та шляхи їх вирішення

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні перешкоди як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають, разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми.

Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги:

• внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;

• іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

• при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;

• іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;

• іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн знівелювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.

Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва в країні.

Необхідно також зазначити, що економіка цілого ряду промислово розвинених держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти. Ними зроблено значний внесок і в розвиток економіки США, ПАР, Аргентини та інших країн.

Але імпорт робочої сили має і „зворотний бік”. Так додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття. Крім того, масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ.

Необхідно також зазначити, що трудящі-іноземці, як правило, зазнають у країні — імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.

Країни, що експортують робочу силу, також отримують цілий ряд як переваг, так і додаткових труднощів. До переваг можна віднести таке:

1) експорт робочої сили є важливим джерелом надходжень ВКВ у країну.

2) експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні;

3) безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо. [13,27]

Водночас країни — експортери робочої сили стикаються з певними негативними явищами. Головне — це „відплив інтелекту”, тобто кваліфікованих, ініціативних кадрів, які так необхідні національній економіці.

За роки незалежності України дуже активізувалися процеси трудової міграції, зокрема міждержавної. В середньому на строк від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. чол. Останнім часом виїзд відбувається не тільки з міст, а також із сільської місцевості, особливо прикордонних областей. Як правило, покидають свою домівку особи в найбільш трудоактивному віці - 35-40 років, більш як половина з них (60-65%) - це чоловіки. По суті, йде масштабний експорт праці. Вітчизняна наука ще не звернула належної уваги на це явище, з усіма його позитивними і негативними особливостями, і не виробила якихось конструктивних рекомендацій. А потреба в них - величезна. [15,63]

На заробітки до країн СНД виїжджають переважно представники робітничих професій - шахтарі, будівельники, водії, трудівники сільського господарства, до країн далекого зарубіжжя - висококваліфіковані фахівці (науковці, програмісти, перекладачі), моряки, молодь, яка має вищу освіту і розраховує на роботу в сфері послуг. Найбільше трудових мігрантів з України працює в Греції, Чехії, Словаччині, на Кіпрі, в Німеччині, Швейцарії. [4,74]

Характеристики

Список файлов курсовой работы