176747 (627136), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

1.2. Сутність і зміст категорії “капітал”

Капітал – одна із провідних категорій економічної теорії. Автори підручника “Основи економічної теорії” зазначають, що капітал – це категорія історична, вона відбиває конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносин між товаровиробником, коли просте товариство перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал [5, 201].

В сучасній економічній літературі існує велика кількість дефініцій капіталу. Найпоширенішими є:

* капітал – це загальна величина коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, укладених в активи (майно) підприємства, тобто джерела коштів підприємства, що приносить дохід;

* це початкова сума коштів, призначених для здійснення підприємницької діяльності;

* це гроші, велика сума грошей [7,215];

* самозростаюча авансова вартість [16, 256].

На мою думку, найбільш точне визначення терміну “капітал“ дав Мочерний С. В., оскільки він у поясненні сутності капіталу об’єднав всі, вищевикладені дефініції, тобто вчений визначає капітал як сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, при яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші та різні види цінних паперів служать знаряддям експлуатації [6.156].

Багатоаспектність категорії “капітал“ виявляється у різноманітних конкретних формах його існування. У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:

К апітал

За формою функціонування – індивідуальний, колективний, суспільний

За масштабами функціонування – національний, міжнародний

За роллю у створені додаткової вартості – постійний, змінний

Рис. 1. Багатоефективність форм існування капіталу

Капітал за способом обороту та перенесенням способу вартості поділяється на основний, оборотний. Більшість сучаних вчених до основного капіталу відносять ті засоби виробництва, які використовуються у виробництві тривалий час (промислові будинки, споруди, верстати, транспортні засоби тощо; у сільському господарстві – робоча худоба, багаторічні насадження) і переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції в процесі свого значення. Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створені товари, послуги і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять: вартості сировини, палива, допоміжних матеріалів, окільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів, послуг [5,201]. Зазначу: те, що А. Сміт у свій час вкладав у поняття “основного“ і “оборотного“ капіталу, і в сучасній економіці залишається актуальним, і істотних корегувань не зазнало. Так за Смітом основний капітал “характеризується тим, що приносить прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника“, а оборотний - “тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу або міняючи господарів“ [2,193].

За сферами застосування: промисловий, торгівельний, позичковий капітал. В більшості підручників з економіки дані види капіталу тлумачаться так: промисловий каптіал – функціонує у виробничій сфері (незалежно від галузі цієї сфери) одночасно у трьох формах: грошовій, продуктивній, товарній; торгівельний – капітал, що функціонує у сфері товарного обігу, відокремлюється від промислового у тому випадку, коли підприємець спеціалізується виключно на реалізації товарів; позичковий – грошовий капітал, майно, що його надають у позику на умовах повернення і плати у формі процента [5, 2006], [7, 220].

За роллю у створенні додаткової вартості: постійний капітал – частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості: змінний – частина авансового промислового капіталу, вкладень в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості. Так трактує постійний і змінний капітал Базилевич [16, 256]. Зазначу, що пояснення К. Маркса постійного і змінного капіталів досить подібні, і до тих, що були зроблені Базилевичем. Тобто розподіл Марксом капіталів на постійний і змінний і пояснення їх є доречним і досі.

За джерелами формування: власний капітал – капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов’язаннями; залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

За значенням у створенні та перерозподілі доходу: реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілючись у матеріально-речові, грошові, духовні цінності; фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється у цінні ппери та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Зазначу, що сам по собі фіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу [16, 256].

Саме така кваліфікація найчастіше зустрічається в сучасній економічній літературі.

У традиційному політекономічному визначенні капітал має такі властивості:

1) обмеженість;

2) здатність до нагромадження;

3) ліквідність;

4) здатність до конвертації (постійної зміни форми);

5) самозростання.

Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. В сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров’я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції, виступають найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. Величина людського капіталу оцінюється потенційним доходм, який він може приносити власнику.

ІІ. Інтелектуальний капітал – нагромадження в процесі інтелектуальної діяльності сукупності знань, досвіду, навичок, здібностей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу. В сучасній екнономічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства, інтелектуальний капітал компанії, інтелектуальний капітал окремого індивіда.

ІІІ. Соціальний капітал – капітал втілений в якості соціальних зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрації очікувань та зобов’язань, що спонукають суб’єктів господарювання до ефективних дій з метою досягнення спільних цілей.

Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри.

Отже, згідно з сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених форм. На думку французького дослідника П. Бурдьє, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних етапів капіталу:

1) інкорпорованого (сукупність відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);

2) об’єктивного (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній предметній формі);

3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який має бути неформалізованим або формалізованим у вигляді прав власності, сертифікатів).

Людський, інтелектуальний, соціальний капітал не є відокремленими і незалежнми активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв’язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного [16, 256].

2. Іноземні інвестиції у світовій економіці

2.1. Сутність інвестицій. Класифікація інвестицій

Однією з головних форм вивозу капіталу є інвестування капіталу – інвестиції.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. № 1560 – ХІІ “інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект” [19, 105]. Такими цінностями можуть бути грошові кошти, цільові банківські вклади, цінні папери; рухоме й нерухоме майно, прояви користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням та інші цінності. Інвестиціями називають те, що “відкладають” на завтрашній, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Тобто під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату [15,7]. Зазначим, що в Господарському кодексі України від 16 січня 2003 р. № 436 – IV вказується, що інвестиціями в сфері господарювання є “довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту” [19, 105].

На мою думку інвестиції – це спосіб вкладання грошей, капіталу, який має забезпечити зростання вартості каптіалу чи принести прибуток.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічні теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками:

1. За об’єктами вкладення: реальні інвестиції – це довготермінові вкладення у реальні активи, як матеріальні (будівліі, обладнання), так і нематеріальні (ліцензії, патенти, ноу-хау тощо). Основними формами реального інвестування є: придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, інноваційне інвестування в нематеріальні активи тощо [7, 196]. Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові цінні папери, спеціальні банківські вкладення, депозити, паї і т. д.

2. За способом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі інвестиції, які характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладення коштів, вони, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії; та непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування, опосеродковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні інвестиції – це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестицій державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів [15, 10]. Якщо мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права, то тоді під державними інвестиціями розуміють позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. Можлиі також і “діагональні відносини”, коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі [19, 105]. Приватні інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавної форми власності, перш за все колективної [15, 10]. Або ж під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб’єктам іншої країни – в ситуації міждержавних відносин [19, 105].

Іноземні інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними грмадянами, юридичними особами та державами [15, 10]. Згідно із Законом України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР, іноземні інвестиції – це “цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту” [19, 105]. Спільні інвестиції – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

Характеристики

Список файлов курсовой работы