176422 (626998), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Основи економічної теорії (політекономія) — це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє вироб­ництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонуван­ня господарства в цілому, тобто на рівні національної еко­номіки. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її при­чини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кре­дитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми на­ціональної економіки (агропромисловий комплекс, військо­во-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комп­лекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механіч­ною сумою її складових. Усі її частини перебувають у не­розривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забез­печує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і за­гальносвітовому рівнях.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поді­ляється на позитивну та нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взає­мозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реаль­ною дійсністю.

ІІІ. Економічна думка на сучасному етапі

3.1. Система сучасних економічних наук та їх течії

Схема 1. Системи сучасних економічних наук

Схема 2. Основні течії сучасної економічної думки

3.2. Прагматизм політекономії

З досягненням капіталістичним суспільст­вом високого ступеня зрілості виявилися його внутрішні суперечності. Це неминуче породило нові напрямки в розвитку політекономії, а саме прагматичну та пролетарську політекономії (19-20 століття).

Представники прагматичної політекономії, по-перше, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу, не зупи­няючись навіть перед замовчуванням суперечностей капіталізму. Але історичний досвід довів важливу роль соціальних питань у розвитку людського суспільства, тому прагматики 20 ст. змушені все частіше вдаватися до розгляду в економічній теорії і соціально-економічних питань, хоча відводять здебільшого їм другорядну роль.

Відмінність представників прагматичної політекономії від їхніх попередників полягає в тому, що представники класичної політ­економії прагнули розкрити дійсні закони становлення та розвитку суспільного ладу, з якому вони жили (капіталізму). Тому А.Сміт і Д.Рікардо виводили прагнення до прибутку, нагромадження капіталу із законів виробництва. Прагматики ж з метою апології капіталістичного виробництва обмежуються описом і поверхневою класифікацією зовнішньої видимості економічних процесів і не розкривають їх суті, а самі закони виробництва виводять з еконо­мічних інтересів буржуазії, прагнення до прибутку.

Прагматизм, враховуючи інтереси пануючого класу капіталіс­тичного суспільства - буржуазії, починаючи з 30-х років 19 ст., став домінуючим напрямом розвитку політекономії. Засновниками його виступили англійські економісти Томас Роберт Мальтус (1766-1834 pp.), Джеймс Мілль (1773-1836 pp.) і француз Жан Батист Сей (1766-1832 pp.). У 20 ст. серед його' представників ми бачимо таких відомих економістів, як Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 pp.), Фрідріх Хайек (1899-198 pp.) - Великобританія, Уеслі Клер Міт-челл (1874-1948 pp.), Пол Самуельсон (нар. 1915 p.) - США.

Як противага прагматичній політекономії в середині 19 ст. ви­никає пролетарська політекономія.

3.3. Неокласицизм

Неокласицизм - суб'єктивна школа в політекономії. Виникла в останній третині 19 ст. як реакція на марксизм. Марксизм всебічно критикував капіталізм і обґрунтував неминучість його загибелі, тому що він оснований на приватній власності та експлу­атації. Необхідно було захистити капіталізм від нападок марксис­тів, і цю функцію беруть на себе представники неокласицизму. В той же час це була спроба сформулювати закономірності оптималь­ного режиму господа-рювання економічних одиниць в умовах системи вільної конкуренції, визначити принципи рівноваги цієї системи.

Біля початків неокласицизму стояли такі відомі економісти, як австрійці К.Менгер (1840-1921 pp.), Бем-Баверк (1851-1914 pp.), американець Джон Бейтс Кларк (1847-1938 pp.) i Альфред Маршалл (1842-1924 pp.) - англійський економіст. Серед сучасних пред­ставників неокласицизму найбільш відомі: Джеймс Едуард Мід (нар. 1907 р.), Джон Хікс (нар. 1904 р.) - Великобританія, Мілтон Фрідмен (нар. 1912 p.), Василь Леонтьев (нар. 1906 р.) - США.

Панування неокласицизму в економічній думці було суттєво підірвано розвитком кейнсіанства, представники якого виступили з обґрунтуванням необхідності державного регулювання економіки. Проте неокласицизм як течія, в політекономії не зникає. Його прибічники переглянули деякі свої концепції, зокрема відношення до держави. Тепер вони визнають необхідність часткового втручан­ня держави у відтворювальні процеси, але лише з метою забезпе­чення свободи дії ринкових сил.

Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Монетаристи, виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів у багатьох країнах світу, надають вирішального значення в економічному розвитку регулюванню грошової сфери. Головною умовою плавного економічного розвитку вони вважають стійке - в межах 4-5% на рік - зростання грошової маси в обігу. На цій підставі монетаристи вимагають різкого обмеження всіх форм діяльності держави, регулятивна політика якої, на їх думку, і є головною причиною нестійкості (інфляції) економічного зростання.

1. Економічний лібералізм

Економічний лібералізм (теорія економічної свободи). Пред­ставники цієї течії не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його, на їх думку, виступає ринок. Найбільше прихильників має в США, економічній системі яких найбільш притаманні ідеї економічної свободи. Досить популярними погляди економічного лібералізму були в перші роки становлення економічної системи самостійної України. Серед прибічників еконо-мічного лібералізму виділялися такі відомі економісти, як американець Людвіг Мізес (1881-1973 pp.) і згаду­ваний уже Фрідріх Хайєк. В Україні апологетами ідеї економічної свободи виступали переважно представники Руху (підтримувані Президентом Л.Кравчуком) до тих пір, поки не демонтували централізовану систему управління економікою. Починаючи з 1994 . р. більшість з них переходять на інші позиції.

1. Економічний дирижизм

Економічний дирижизм. Представники його обґрунтовують необхідність систематичної регуляції економіки з боку держави. Ідеал дирижистів - "регульована економіка". Перші концепції економічного дирижизму виникли на рубежі 20-х і 30-х років 20 ст. у Франції. Як течія економічної думки економічний дирижизм оформився після 2-ї світової війни. Він об'єднує концепції й погля­ди, пов'язані ідеєю "недостатньої ефективності" ринкового механіз­му, обмеженості "приватної ініціативи" та необхідності свідомого втручання в економічні процеси, в першу чергу з боку держави. Як практика, економічний дирижизм передбачає:

1. націоналізацію та утворення значного державного сектора у виробництві та кредитно-банківській сфері;

2. державне фінансування та орієнтацію капітало­вкладень;

3. планування економіки;

4. адміністративний контроль над кредитом, цінами, заробітною платою.

Висновок

Межею, що поділяє названі два напрями в політекономії, є відношення до власності на засоби виробництва. Представники прагматичної політекономії відстоюють приватну форму власності як основу суспільного ладу. Марксисти ж вважають, що такою основою, яка може забезпечити найвищу ефективність розвит­ку суспільного виробництва, є суспільна власність на засоби виробни­цтва. Історичний же досвід свідчить, що протиставлення цих двох форм власності, породжуючи досить серйозні соціальні катаклізми, гальмує суспільний прогрес. Обидві форми в своїй багатогранності можуть сприяти соціально-економічному розвитку. Проблема полягає лише в тому, як вони використовуються відповідно до конкретних умов та ступеня розвитку продуктивних сил суспільства. Це, зокрема, є проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є перехідною.

Саме проблемою поєднання позитивних рис прагматичної шко­ли, яка має вагомі доробки в з'ясуванні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксистської політекономії з їх безсумнівними досягненнями в галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей проходження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному новому етапі її розвитку. Тому ці проблеми і будуть у центрі уваги нашого курсу. (рис. 6)

Інтеграція України в світовий простір. Останнім часом значно активізовано торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. У червні нинішнього року відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами, підписання якої заплановано восени. Завершується процес опрацювання ЄСівською стороною питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС. Зокрема, нідерландською стороною висловлено сподівання, що питання надання Україні відповідного статусу буде вирішене протягом періоду її головування в ЄС.

Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питань розгляду заявки України на вступ до COT. ЄСівська сторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та і двосторонньому переговорному процесах у рамках COT. Після підписання у 2003 р. Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамках COT сторони розпочали роботу над розробленням та узгодженням проекту Звіту Робочої групи.

Динамічно розвивається співробітництво сторін у сфері юстиції та внутрішніх справ, зокрема, у питаннях надання притулку, управління кордонами, боротьби з відмиванням грошей та нелегальним обігом наркотиків.

В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції Ближчим часом очікується укладення Угоди між Україною та ЄС про використання ядерної енергії в мирних цілях.

За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортною системою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу "Південний" та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому -запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.

Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття - Розв'язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства .Світові проблеми обговорюються вивчаються й вирішуються певною мірою в Організації Об'єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання -у межах сучасних інтеграційних об'єднань ,економіка окремих країн - державними та іншими установами ,науково-дослідними інституціями. За такого великого розмаїття неабиякого значення набувають наукове узагальнення, синтез існуючих теорій і концепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки України .

Об'єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (MПП), світових інтеграційних процесів, треба враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі.

• по-перше, вона дедалі більше стає глобальною цілісністю, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транс націоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя .

• по-друге, зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів , що веде , з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва , а з іншого - до сегментації світового ринку , до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення відносно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань .

• по-третє , глобальна економіка як міжнародна господарська система характеризується циклічністю розвитку , яка впливає на динаміку , темпи та пропорції економічного поступу окремих країн як її елементів та ланок .

• по-четверте , домінуючими факторами і світового , і національного економічного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові , які отримують могутній поштовх внаслідок науково-технологічної революції .

• по-п'яте, поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації . Індустріальна модель розвитку визначається пріоритетом знань , людського капіталу , формування «економіки розуму» , «економіки думки» .

Одним з найважливіших етапів в інтеграції України у світовий простір є входження України до ЄС .

Важливими етапами на шляху повернення України в Європу були підписання Угоди про Партнерство і Співробітництво

Характеристики

Список файлов курсовой работы