176368 (626960), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Управління інформацією є, по суті, управлінням соціальними й економічними процесами. Через це проблеми розповсюдження інформації, широкого її використання набувають не лише суто економічного, а й політичного характеру як у межах окремої країни, так і на міжнародній арені. Інформаційні ресурси суспільства характеризують загальний рівень розвитку продуктивних сил і передусім самої людини. Тому не випадково, що найбільш жорстка конкуренція у світі в сучасних умовах відбувається саме у сфері науки, виробництва знань, бо лідерство у цій сфері в кінцевому результаті забезпечує лідерство і в усіх інших сферах діяльності, включаючи економічну та військову.
Уявлення про інформацію як економічний ресурс почало формуватися відносно недавно, в кінці 60-х років. Проте "ресурсом" у сучасному розумінні цього слова інформація стала лише останнім часом. І справді, сучасні уявлення про різні ресурси пов'язуються насамперед з їх крупномасштабністю і, як результат, з індустріальними методами роботи з ними. Відносно інформації таке становище склалося тоді, коли, по-перше, в суспільстві сформувалось її справді масове виробництво та використання і коли, по-друге, для подолання "інформаційних бар'єрів" були створені і впроваджені принципово нові види техніки для переробки, зберігання й передачі інформації. Якраз відтоді почало швидко формуватися ставлення до інформації як до економічного ресурсу.
Сфера практичної діяльності, в якій ЕОМ та інша техніка виступають засобами виробництва, а інформаційні ресурси - предметом праці, в останні десятиріччя перетворилась на самостійний і досить вагомий сектор економіки - інформаційний. Як і в інших сферах економічної діяльності, тут розвиваються процеси механізації й автоматизації, виникають види спеціалізації, кооперації і міжгалузевої взаємодії, формуються специфічна інфраструктура та адекватні їй прийоми і методи оцінки ефективності. Тому значна кількість робіт, пов'язаних з інформаційними ресурсами, може бути охарактеризована такими поняттями, які використовуються при оцінці інших ресурсів (наприклад, розробка, сортування, транспортування тощо).
Про зростаюче значення інформаційних ресурсів досить красномовно свідчить досвід Японії, де обсяг виробництва різних видів інформації у структурі ВНП складає близько 10%. Згідно з прогнозами експертів, за 1990- 2000 pp. середньорічні темпи приросту інформаційних послуг становитимуть приблизно 12,5- 14,5%, а їхня частка у валовому продукті наблизиться до 15%.
Багато питань, пов'язаних з інформаційними ресурсами, по суті, лише починають входити в науковий обіг, на що звертають увагу вчені - дослідники цієї сфери. Конкретна постановка питання про кількісну оцінку цих ресурсів і їхній зв'язок з іншими економічними категоріями ще чекають розробки й вимагатимуть спільних зусиль спеціалістів і вчених різноманітних галузей знань.
З економічної точки зору інформація - це: 1) вид економічної діяльності, її певна галузь; 2) фактор виробництва, ресурс; 3) певний товар; 4) суспільний здобуток; 5) елемент ринкового механізму; 6) фактор конкурентної боротьби.
Під інформаційними ресурсами на мікрорівні розуміють інформацію, яка є цінністю для підприємства і може дістати таку саму оцінку, як і інший матеріальний ресурс. Якщо ж розглядати інформаційні ресурси на мікрорівні, то вони виступають безпосереднім продуктом інтелектуальної діяльності найбільш кваліфікованої й творчо активної частини працездатного населення країни. Інакше кажучи, інформаційні ресурси ототожнюються, по суті, зі всією корисною інформацією, що її виробляє суспільство або світове співтовариство. Основу інформаційних ресурсів складають результати наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), які дають змогу створювати наукомісткі вироби, використовувати технічні та наукові ідеї, зафіксовані в різних документах та виданнях. Як особливу частину виділяють активні інформаційні ресурси, тобто інформацію, доступну для автоматизованого пошуку, зберігання та обробки (програми, бази даних, бази знань, документи тощо) й для широкого користування. Ефективність використання інформаційних ресурсів визначається відношенням активної їх частини до загального обсягу інформаційних ресурсів.
У сучасному світі інформація ставиться в одну шеренгу з матеріальними та енергетичними ресурсами і розглядається як важливий фактор якісних змін у житті суспільства. При цьому в повній відповідності до реалій сучасної цивілізації виділяють два варіанти експлуатації інформаційних ресурсів: з одного боку, використання інформатизації у промисловості та соціальній сфері, а з іншого - перехід до високоорганізованих індустріальних методів здійснення самих інформаційних процесів. Отже, перетворення інформації в економічний ресурс привело до взаємопроникнення двох значних соціально-економічних процесів - індустріалізації інформатики та інформатизації суспільства, що створило важливі передумови для формування й реалізації нової моделі розвитку економіки і суспільства, становлення постіндустріальної цивілізації.
Про це свідчить як зростання обсягу інформаційних послуг в індустріально розвинутих країнах, так і кількість зайнятих у цій сфері. Так, у США частка зайнятих обробкою інформації в 80-ті роки складала 45% усіх найманих робітників. Згідно з деякими прогнозами, вона може досягти до 2000 р. 60% чи навіть 75%. У Японії розвиток інформаційного сектора йде більш швидкими темпами.
Середньорічне зростання обсягів інформаційного обслуговування там становить 17%. Якщо у 80-ті роки частка інформаційної індустрії в ВНП дорівнювала 6-7%, то до 2000 р. вона повинна збільшитися до 20,7%.
Незважаючи на відмінності окремих видів інформації (технічної, економічної, соціальної, політичної, культурної та ін.), усім їм притаманні загальні властивості, які визначають інформацію як особливий продукт людської діяльності поряд з матеріальними благами та послугами. У процесі використання інформаційних ресурсів вони не скорочуються, а навпаки, збільшуються. Невикористання веде до їх швидкого знецінення й старіння, а це, в свою чергу, призводить до втрати дієвої вартості і збуту даного виду ресурсів. Тому найважливішою вимогою до інформації є її своєчасність. В умовах інформаційної революції першою і необхідною умовою існування інформаційних ресурсів є їх постійне оновлення, розширене відтворення. Найменша затримка країни в нагромадженні та оновленні інформації призводить до її відставання, втрати лідируючих позицій на світовому ринку.
Становлення й розвиток інформації як ресурсу - процес історичний. Він почався з виникнення людини і суспільства. Обмежені фізичні можливості людини щодо нагромадження, запам'ятовування та передачі знань викликали появу й розвиток технічних засобів масової інформації і зв'язку. Найбільш знаменні етапи на шляху розвитку інформатизації суспільства - це поява писемності, книгодрукування, пошти, періодичної преси, телефону, телеграфу, фотографії, звукозапису, радіо, телебачення, відеозапису. Революційне значення для розвитку інформаційної індустрії мало створення кібернетичних машин. Прогрес у розвитку комп'ютерної техніки сприяв запровадженню ЕОМ в усі сфери людської діяльності - від військового бізнесу до охорони здоров'я, від мікробіології до освоєння космічного простору. Про розвиток ринку електронно-обчислювальної і комп'ютерної техніки досить красномовно свідчать статистичні дані США, де за три останні десятиріччя кількість ЕОМ збільшилась з 700 штук до більш як 4 млн. Проте попри, здавалось би, неосяжність інформаційних ресурсів індустріальної чи постіндустріальної цивілізації в розрахунку на одного жителя планети припадає всього Декілька сот мільйонів знаків інформації, або ж, простіше кажучи, декілька книг середньої величини.
В останні роки у промислово розвинутих країнах сформувався електронно-інформаційний комплекс (ЕІК), структурними елементами якого виступають:
1) різні корпорації (концерни), які виробляють електронно-обчислювальну, кіно-, радіо-, відеотехніку, поліграфічне обладнання, засоби зв'язку;
2) приватні, державні та змішані інформаційні й рекламні агентства, газетно-видавничі концерни, інформаційні центри, наукові заклади, консалтингові та інжинірингові фірми;
3) державні органи, установи та відомства, які займаються збиранням, обробкою та розповсюдженням інформації (статистичні органи, патентні відомства та ін.).
Швидке зростання обсягів інформаційних ресурсів людства викликає докорінні зміни в житті людини, її психології. Нові можливості, що їх відкриває інформатизація суспільства, сприяли розробці різних теорій, підходів, проектів щодо перспектив розвитку людської цивілізації в наступному тисячолітті, найбільш-поширеними серед яких є теорія "інформаційного суспільства" А. Тоффлера та "постіндустріального суспільства" Д. Белла.
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ XXI СТ. КРИЗА ІНДУСТРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Людство, як відомо, використовувало головні форми відтворення матеріальних умов життя: привласнююче господарство і відтворюючу економіку. Привласнюючий тип успадкований нинішнім поколінням лише у вигляді збирання дикоростучих плодів та ягід і не відіграє скільки-небудь істотної ролі як у виробничому, так і в особистому споживанні. Зате відтворююча економіка, суть якої - в активному й всезростаючому впливі на речовину природи, вже перетворилася на гігантські індустріальні комплекси, що радикально змінили обличчя планети й характер виробництва. Колосальне зростання виробництва, яке буквально поглинає ресурси, отруює навколишнє середовище, призвело до того, що вже у 70-х роках XX ст. на Заході були висунуті концепції так званого "нульового росту", що передбачали повну зупинку й стабілізацію на одному рівні суспільного виробництва. Найбільш рельєфно ці міркування проявились у дослідженнях "Римського клубу". Однак реалії виявилися сильнішими від теоретичних побудов, і західні країни не лише не скоротили обсяги виробництва, а й продовжували його розвивати досить сталими темпами (табл.).
Чи знімає це проблему обмежень економічного зростання й чи всі країни повинні стати на шлях "вестернізації" з тим, щоб скористатись в тій же мірі благами індустріальної цивілізації? Аналіз показує, що такий шлях мав би катастрофічні, згубні наслідки, й ось чому.
По-перше дедалі більше вичерпуються ресурси індустріального розвитку У вигляді корисних копалин, джерел енергії тощо. Експерти свідчать, що при збереженні нинішніх темпів приросту додаткової енергії теплової межі буде досягнуто через 75 років, а запасів палива залишилось на 130 років. Підраховано, що на земній кулі споживається у 1000 разів більше їжі й сировини порівняно з ресурсами незайманої природи планети, тобто продуктивність біосфери збільшено на три математичних порядки.
По-друге оточуюча нас природа уже не в змозі втримувати одномоментні навантаження, що викликаються індустріальним розвитком. .
По-третє, нинішня модель економічного зростання в цілому вже майже вичерпала себе, а в її надрах поступово, але неухильно визрівають передумови нової цивілізації. Людство опинилось на рубежі двох епох - індустріальної і ноосферно-космічної, що завжди супроводжується серйозними й глибокими потрясіннями, кризовими явищами в усіх сферах економічного і соціального життя. Кризові процеси охоплюють нині продуктивні сили світу, виробничі (економічні) відносини, політику, ідеологію, культуру тощо.
Найбільш гостро вони проявились останнім часом у державах колишнього СРСР і країнах Центральної та Південно-Східної Європи. І це не випадково. По-перше, в той час, як найбільш розвинуті країни вже нагромаджують сили для переходу до якісно нової економіки XXI ст., у постсоціалістичних державах не завершені навіть індустріальні перетворення сучасного рівня. По-друге, бюрократично-централістська, тоталітарна система важким тягарем висіла на економіці цих країн і тривалий час гальмувала прогресивні зміни у формах власності, способах виробництва й усього суспільного життя. По-третє, відсутність ринкової інфраструктури та її адекватних механізмів стала поступово відсувати ці країни не лише від найбільш розвинутих, а й від деяких країн, що розвиваються, передусім від так званих "нових індустріальних держав". У нових незалежних державах та країнах Центральної і Південно-Східної Європи скорочується виробництво, лютує інфляція, зростає безробіття, загострюються інші економічні й соціальні проблеми.
Перманентна і всезростаюча криза охопила багатоликий "третій світ". Переважна більшість цих країн так і не вибралась із злиднів, голоду, неграмотності, хвороб. Хронічна нестача ресурсів, розбалансованість економіки, панування давно віджилих форм господарсько-політичного й соціального життя - така підсумкова картина сучасної дійсності дуже багатьох країн, що розвиваються. Близько 1 млрд чоловік у цих країнах страждають від недоїдання, 40 тис. щоденно вмирають від голоду й дистрофії. Тут проживає 77% населення світу, науковців та інженерів - лише 13%, а на освіту припадає всього 15% глобальних витрат. Сукупна зовнішня заборгованість цих держав сягає більше 2 трлн дол.
Водночас відбувається диференціація серед молодих незалежних держав на основі відмінностей у забезпеченості факторами виробництва. Одні з них скористалися сприятливою кон'юнктурою світового ринку нафти в 70-ті роки (країни ОПЕК), інші ефективно використали власні природні ресурси й обширні внутрішні ринки (Аргентина, Бразилія), треті - іноземну допомогу, вигідне географічне положення й національні виробничі традиції (Південно-Східна Азія) і через це міцно стали на шлях індустріального розвитку.
Лідирувати у світовій економіці продовжують країни Заходу, що найбільш гнучко пристосувались до її несподіваних поворотів. Ринкові механізми, які століттями шліфувались у цих країнах, дають змогу їм упевнено триматися на плаву, а то й на гребені світогосподарської стихії. Однак і ці держави через внутрішні причини та тісне втягування у систему світового господарства починають відчувати наближення глибокої кризи. Найбільш гостро вона проявляється в даний час у зростанні безробіття (країни ОЕСР), внутрішній і зовнішній розбалансованості економіки (США) тощо.
Кризові процеси охоплюють також світове господарство й міжнародні відносини. Загострюються суперечності в системі взаємозв'язків Північ - Південь, де внаслідок істотних розбіжностей у рівнях економічного розвитку, факторної інтенсивності країни, що розвиваються, дедалі більше відтісняються на периферію світового господарства. Назріли серйозні передумови для істотної активізації взаємовідносин Схід - Південь. Кардинальні зрушення відбуваються у господарській взаємодії країн Сходу і Заходу. Нагромаджуються проблеми й періодично спалахують конфлікти серед країн, які розвиваються, по лінії взаємовідносин Південь - Південь, про що свідчать події у Перській затоці (1990 p.).
Отже, кризові явища поширюються так чи інакше на всі країни світового співтовариства й систему їхніх економічних відносин, що зумовлено передусім переломним характером епохи, зародженням нової цивілізації, формуванням якісно іншої моделі економічного розвитку, загостренням проблеми ресурсів виробничого та особистого споживання тощо.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
