176321 (626933), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видах їх прояву. У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою — екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, — виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, нехтування вимогами законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними {закономірними) і несподіваними {випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.

Несподівані кризи часто бувають результатом чи грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічної залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.

Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно і безболісно. їх можна передбачати, ними легше управляти. Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно. Вони часто с наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.

Подолання криз — керований процес. Про це свідчать багато криз, що відбувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх управління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання. Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю. Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи (рис. 1.4).

Антикризове управління — це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи — аналіз і прийняття швидких заходів ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками.

2. Економічна, політична та соціальна криза 90-их років в Україні

Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1440%, у 1993 році — 6288%, у 1994 році — 850%. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомоги і пенсій, а також у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів. Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси — криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили. Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році — 27,4 відсотка, в 1994 році — 24,0 відсотка, в 1995 році — 23,2 відсотка, в 1996 році — 16,8 відсотка, в 1997 році — 27,3 відсотка, в 1998 році — 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також незважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Що стосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; великомасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції. Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки. Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів. Отже, фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

1991 р.- І половина 1994 р.

Безсистемне утворення і нагромадження боргу. Залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній — 75 %).

ІІ половина 1994 р. — І половина 1997.

Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56 %.Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

З ІІ половини 1997На 1 січня 2000 загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній — 12,4 млрд. дол. і внутрішній — 2,8 млрд. дол.

На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті — 256,05 млрд. грн)[1]З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд. дол. Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд. дол. [16]

Динаміка державного боргу України(таблиця 2.1)

Розмір державного боргу, млн. грн(таблиця 2.2)

	Внутрішній	Зовнішній
2000 р.	20780,6	43435,0
2001 р.	21018,4	42273,9
2002 р.	21386,0	43082,7
2003 р.	20523,7	45609,5
2004 р.	20953,3	46729,0
2005 р.	19188,3	43956,3
2006 р.	16607,7	49506,0
2007 р.	17806,4	53487,9
2008 р.	44666,5	86023,1
2009 р.*	63781,4	121170,9

Як свідчать дані таблиці, у 1992—1994 рр. офіційно визнавався рівень безробіття (частка безробітних від загальної кількості економічно-активного населення) набагато менший від природного. Згодом ці показники, хоча й були вищими, але, за твердженнями багатьох учених, значно відхилялись від існуючих. Відхилення офіційних даних від фактичних спричинене особливостями використовуваної методики розрахунку кількості безробітних, а також існуванням значного прихованого безробіття. Застосування під час розрахунку рівня безробіття методології Міжнародної організації праці (МОП) і використання вибіркових опитувань населення дає інші показники. Вони відображені у табл.2.3.

Таблиця 2.3

Показники рівня безробіття в Україні (за результатами вибіркових опитувань)

Роки	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Рівень безробіття (% )	5,6	7,6	8,9	11,3	11,9	11,7	11,7	10,1	9,1

Порівняння даних таблиць свідчить, що показники рівня безробіття за результатами вибіркових опитувань із застосуванням методології МОП у 1995—2003 рр. у середньому в 2—3 рази перевищували дані офіційної статистики. У той час безробіття існувало одночасно у формі фрикційного, структурного і циклічного. У майбутньому прогнозують прискорене зростання структурного безробіття на тлі збільшення як офіційного безробіття, так і безробіття, розрахованого за методологією МОП. Зростання структурного безробіття зумовлене невідповідністю між існуючою структурою пропозиції на ринку робочої сили, діючою системою освіти та структурою попиту на робочу силу сучасних інвесторів. [15, с. 256]

. У період найбільшого скорочення абсолютних обсягів виробництва (1992—1993) в Україні спостерігалась гіперінфляція (середньомісячний темп зростання цін перевищував 50 %), яка пізніше переросла у галопуючу інфляцію (середньомісячний темп зростання цін становив 10—50 %). Дані про річний відсоток зміни ІСЦ відображено у табл. 2.4

Таблиця 2.4Річний відсоток зміни ІСЦ

. Як свідчать дані, пік інфляційного зростання цін в Україні припав на 1993 р., коли річний темп інфляції перевищив 10 000 %. Інфляція тоді була одночасно інфляцією попиту та інфляцією витрат. Причиною її був надмірний попит, оскільки у 1992 р. дефіцит бюджету становив 12,2 % ВВП, а в 1993 р. — 6,5 %. Як відомо, граничним є дефіцит в обсязі 3 % ВВП. Інфляція витрат виявлялася у тому, що обсяг реального ВВП лише за 1993 р. скоротився майже на 18 %.

У 1995—2000 рр. зі вступом економіки у затяжну депресію, інфляція набула значень галопуючої, а її найменші показники припадали на 1997 р. Зміна цін 2000 р. засвідчила, що тенденція деякої стабілізації цін у попередні роки не була стійкою. За оцінками спеціалістів, про інфляційними чинниками в цей період були зростання витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу і відповідне збільшення грошової маси в обігу, відсутність конкурентного середовища і монополістичне становище багатьох виробників стратегічної продукції (наприклад зерна). Нестійка зовнішньоекономічна позиція. Як відомо, зовнішньоекономічна позиція країни втілює основні параметри зв'язку національної економіки зі світом. Вона охоплює сальдо торгового балансу, сальдо рахунку поточних операцій та іноземних інвестицій, обсяг резервних активів і зовнішнього боргу (табл.2.5).

Характеристики

Список файлов курсовой работы