176310 (626923), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Ризик ліквідності (ризик незбалансованої ліквідності) – небезпека втрат у випадку нездатності банку виконати свої зобов’язання за пасивами балансу та вимогами за активами. Мінімізація цього ризику досягається через уміння прогнозувати можливість “відтоку” внесків “до запитання”, а також “ненадійних” стокових вкладів; збільшення попиту на кредит з боку клієнтури; зміну економічної кон’юнктури та ін.
При цьому варто розрізняти внутрішню і зовнішню ліквідність. Внутрішня ліквідність втілена у певних видах швидкореалізованих активів, які є надійним об’єктом розміщення грошей стосовно інвестора. Управляння даним ризиком здійснюється шляхом дотримання встановлених Національним банком обов’язкових норм ліквідності, що являють собою співвідношення різних статей активу і пасиву балансу банку, а також шляхом узгодження термінів повернення розміщених активів і притягнутих банком пасивів.
Зовнішня ліквідність може бути забезпечена шляхом придбання банком на ринку таких зобов’язань, що збільшать його запас ліквідних коштів. При цьому банк, проводячи політику “керування зобов’язаннями”, не тільки підвищує свою ліквідність, а й може забезпечити собі додатковий прибуток. Такий спосіб забезпечення ліквідності почав застосовуватись останнім часом. Він може функціонувати при розвиненому та відкритому фінансовому ринку і характерний для великих банків. Великі установи у фінансових центрах проводять агресивну політику керування пасивами і не прагнуть “складати” ліквідність в активі балансу. У силу своєї високої репутації і солідного положення останні використовують механізм фінансових ринків для купівлі ліквідності в потрібний момент за допомогою різних угод і операцій. Приклад:
- продаж цінних паперів зі зворотнім викупом;
- випуск на ринки комерційних паперів (сертифікати, облігації, векселі);
- одержання позик та ін.
Ризик неплатоспроможності. Використання банком акціонерного капіталу для погашення своїх зобов’язань за відсутності яких-небудь інших джерел (платежі за кредитами, залучення нових позик, реалізація активів). Щоб запобігти подібній ситуації, важливо підтримувати співвідношення між акціонерним капіталом і активами – коефіцієнт достатнього капіталу (capital-to-assets ratio). Це означає, що банк з акціонерним капіталом, рівним 10% активів, зможе витримати більше навантаження (у разі неможливості мати доступ до інших джерел коштів), ніж банк, в якого акціонерний капітал складає тільки 6% від загальної суми активів.
Ризик банківських зловживань – це ризик, викликаний недостатньою кваліфікацією банківського персоналу, корисливими цілями співробітників банку.
Кредитний ризик – ймовірність збитків у зв’язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним. Кредитний ризик – поняття, що поєднує в собі усі вищерозглянуті ризики. Вираження ступеня ризику кредитних операцій є найбільш висока відсоткова ставка за операціями, що має кредитну природу (власне кредити, факторинг, облік векселів, надання гарантій) у порівнянні з іншими активами. Ставки за кредитом повинні компенсувати банку вартість наданих (на певний термін) коштів, ризик зміни вартості забезпечення і ризик невиконання позичальником зобов’язань. Ризик невиконання позичальником зобов’язань визначається великою кількістю факторів, об’єднаних у поняття кредитоспроможності клієнта: юридична правоздатність, фінансове положення, репутація клієнта, якість пропонованого забезпечення, прогноз розвитку фірми, ринковий ризик тощо. Правильність оцінки залежить від обґрунтованості вибору методики оцінки, своєчасного реагування на зміну фінансового стану клієнта.
Ризиком можна керувати, тобто використовувати засоби, що дозволяють певним чином прогнозувати наставання ризикової події і вживати заходів щодо його зниження. Ефективність організації керування ризиком багато в чому залежить від їх класифікації. [1,289-295]
Найбільш важливими елементами, покладеними в основу класифікації банківських ризиків є:
1. Тип (вид) комерційного банку.
2. Сфера виникнення і пливу банківського ризику.
3. Склад клієнтів банку.
4. Метод розрахунку ризику.
5. Ступінь банківського ризику.
6. Розподіл ризику в часі.
7. Характер обліку ризику.
8. Можливість керування банківськими ризиками.
9. Кошти керування ризиками.
1.2 Основні методи аналізу ризиків
На сьогодні найбільш розповсюдженими методами кількісного аналізу ризику є:
статистичний;
аналіз доцільності витрат;
метод експертних оцінок;
аналітичний;
використання аналогів.
Статистичний метод. Статистичний метод з визначення ризику використовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому. Статистичний метод широко застосовується в тих випадках, коли при проведенні кількісного аналізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи (за n – кількість періодів часу).
Суть цього методу полягає в тому, що для розрахунку ймовірності виникнення збитків аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення фірмою розглянутих операцій.
Аналіз доцільності витрат. Суть методу аналізу доцільності витрат ґрунтується на тому, що в процесі банківської діяльності витрати з кожного конкретного напрямку, а також з окремих елементів мають неоднаковий ступінь ризику. Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід раціональний тим, що дає можливість виявити “вузькі” місця в діяльності банку з погляду ризикованості, а потім розробити шляхи їх ліквідації.
Перевитрата витрат може бути викликана одним з чотирьох основних факторів або їх комбінацією.:
первісною недооцінкою вартості;
зміною меж проектування;
різницею у продуктивності;
збільшенням первісної вартості.
Ці основні фактори можуть бути деталізовані. На базі типового переліку можна скласти докладний контрольний перелік для конкретного проекту чи його елементів.
Мається на увазі можливість звести до мінімуму капітал, що піддається шляхом розбивки процесу затвердження асигнувань проекту на стадії (області) затвердження. Стадії затвердження повинні бути пов`язані з проектними фазами і ґрунтуватися на додатковій інформації про проект за ступенем його розробки. На кожній стадії затвердження, маючи аналіз коштів, що піддаються ризику, інвестор може прийняти рішення про припинення інвестицій.
Деякі вчені-економісти пропонують визначати три показники фінансової стійкості фірми, з метою визначення ступеня ризику фінансових коштів.
Такими показниками є:
надлишок чи недолік власних коштів;
надлишок чи недолік власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат;
надлишок чи недолік загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат.
Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелом їх формування.
Метод експертних оцінок.
Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб`активний характер (порівняно з іншими методами). Ця суб`активність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, висловлює власні суб`єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи ризику.
Найчастіше цей метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напряму діяльності, що не має аналогів.
В узагальненому вигляді суть даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає. Яким чином вони впливають най його діяльність. Цей розгляд зводиться до подачі бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також ступеня його впливу на діяльність банку.
У ході опитування, проведеного серед банків, визначено вплив факторів на ступінь ризику. За ступенем впливу на показник рівня ризику фактори розташувалися в такій спосіб: на першому місці – вартість проекту, на другому – обсяги послуг, потім – терміни виконання послуг тощо.
У більшості випадків реалізації проектів виникаючи перерви чи зміни у виконанні робіт призводять до підвищення витрат і до виділення додаткового часу на їх виконання, що згодом викликає додаткові витрати, заборгованість.
Аналітичний метод. Аналіз економічної літератури, присвячений проблемам оцінки ступеня ризику за допомогою використання аналітичного методу, показав, що його варто звести до декількох взаємозалежних етапів.
На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки інформації, що містить у собі:
визначення ключового параметра. На всіх етапах конкретного напряму діяльності суб`єкту;
добір факторів, що впливають на діяльність організації, а отже і на ключовий параметр;
розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах конкретного процесу;
сформовані в такий спосіб послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити не тільки загальну економічну ефективність досліджуваного напряму діяльності. А й виявити її значення на кожній зі стадій.
На другому етапі будуються діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні показники. Що найбільше впливають на даний вид (чи групу видів) банківської діяльності.
На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найпростіше при цьому може бути розрахована критична точка чи точка беззбитковості, що показує мінімально припустимий обсяг послуг для покриття витрат банку.
Під час четвертого етапу аналізується (на підставі отриманих критичних значень ключових параметрів і факторів) чи впливають на них можливі шляхи підвищення ефективності й стабільності роботи банку, а отже, і шляху зниження ступеня ризику, що визначається одним з попередніх методів.
П
ри управлінні ризиком на централізованому рівні центральний банк встановив норматив, що характеризує максимальний розмір ризику (Нрмах) на одного позичальника. Він розраховується за формулою:
де Р – розмір ризику банку (сукупна сума зобов’язань позичальника банку щодо кредитів, а також 90% збалансованих зобов’язань, виданих банком відносно до даного позичальника, що передбачають виплату в грошовій формі); К – капітал банку.
При цьому із сукупної суми зобов`язань позичальника виключається заборгованість за позикою під заставу державних цінних паперів – 90% від суми залишку. А також іншої заборгованості за позикою, оформлені заставними зобов`язаннями під матеріальні цінності, акції підприємств і банків – 40-70% від суми залишку.
Значення цього нормативу кожен банк встановлює самостійно.
При цьому розмір ризику банку на одного позичальника не може перевищувати 10% суми активів банку, а сума кредиту (наданого одному позичальнику) не повинна перевищувати суму власних коштів позичальника.
Правилом класичної ринкової економіки ринкової економіки вважається, що проекти, які припускають найбільш високий очікуваний прибуток, супроводжує також і найбільший ризик. При підготовці даних для аналізу фінансової заможності проекту принципово важливим є вибір розрахункової грошової одиниці.
У світовій практиці в цій якості виступає, як правило, «постійний долар» чи інша стабільна грошова одиниця таких країн як ФРН, Швейцарія, Франція, Японія, Великобританія.
Аналіз чутливості моделі. Аналіз чутливості моделі складається з таких кроків:
вибір основного ключового показника, тобто параметра, щодо якого і провадиться оцінка чутливості;
вибір факторів (рівень інфляції, ступінь стану економіки тощо);
розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійснення проекту: пошук, проектування, будівництво, монтаж і налагодження устаткування, процес повернення вкладених коштів.
Сформована таким чином послідовність витрат і надходжень дає можливість визначити фінансові потоки для кожного моменту часу, тобто визначити показники ефективності.
Спочатку будуються діаграми, що відображають залежність обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна визначити «ключові» показники, які найбільше впливають на оцінку проекту.
Потім визначаються критичні (для проекту) значення ключових параметрів. Найпростіше може розрахуватись «точка беззбитковості». що виражає мінімально припустимий обсяг послуг при якому проект не приносить прибутку, але й не виявляється збитковим.
Якщо проект фінансується з рахунок кредитів, то критичним значенням буде та мінімальна величина ставки, за якої проект не зможе погасити заборгованість. Надалі може бути отриманий варіант припустимих значень, у межах якого проект виявляється ефективним (щодо прибутковості) з фінансової й економічної точок зору.
Аналіз чутливості дозволяє фахівцям з проектного аналізу враховувати ризик і невизначеність. Якщо проект виявиться чутливим до зміни обсягу виробництва продукції проекту, то варто приділити більше уваги програмі навчання персоналу і менеджменту, а також іншим заходам для підвищення продуктивності.
Разом з тим аналіз чутливості має два серйозних недоліки. Він не є всеосяжним, тому що не розрахований для обліку всіх можливих обставин.
Крім того він не уточнює ймовірність здійснення альтернативних проектів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
