176260 (626899), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Якщо до цього регульовані, планомірні відносини існували тільки в межах фабрики, де йшов свідомий розподіл ресурсів згідно з "залізним законом суворо визначених пропорцій та відносин", то удосконалення ділової інформації, надання державою інформації щодо планів закупівлі товарів та послуг дозволило підприємцям поширити сферу раціональної організації безпосередньо на мінові операції. А породжена таким чином "прозорість" зв'язків закладає підвалини змін ринкової організації як такої. Широкого розповсюдження набуває робота за замовленням, контрактова система, безпосередню участь в якій приймають державні органи регулювання економіки. Ареал "виробничої" часткової планомірності, притаманний організації виробництва в межах окремого підприємства, доповнюється частковими планомірностями сфери обігу. Відбувається нарощування масиву планів і, як наслідок, підвищення якості планової діяльності.
З поширенням ареалу свідомого регулювання починається відхід капітанів бізнесу від вихідного ствердження, що успіх підприємства визначається перш за все раціональною внутрішньою організацією виробництва продукції: зниженням витрат за рахунок виявлення внутрішньовиробничих резервів, підвищенням продуктивності та скороченням збитків усіх видів ресурсів. Фабричний раціоналізм поступово відходить на другий план як обмежений. Зростаюча відкритість виробничо-торговельних ланок, інтенсифікація їх зв'язків призводить до принципово нової картини передумов комерційного успіху. Тепер ставка робиться на здатність підприємства своєчасно передбачати розвиток зовнішніх для нього процесів і подій у ринковому та науково-технічному оточенні, розпізнавати майбутні загрози і переваги, нові ділові можливості та, зробивши з цього відповідні висновки, негайно пристосуватися до нових умов, в тому числі і по використанню можливостей виконання державного замовлення на свою продукцію.
Утворення співнапружжя неповних планомірностей фірм дає змогу підтримувати між постачальниками та клієнтами довгострокові зв'язки, які забезпечують усталеність процесу господарювання та ефективне примушення співучасників кооперації. Економляться й кошти: замість того, щоб знову шукати на ринку контрагента, кожен виходить на свого "старого" партнера. Більше гарантій добросовісного дотримування кооперантами усіх умов контракту, в тому числі сталості цін, високої якості продукції, своєчасності постачання сировини та комплектуючих в передбачених угодою обсягах і т. ін. Формується нова ділова етика тощо. А головне - в умовах усталених тривких зв'язків закономірно складаються нові можливості для поглиблення суспільного поділу праці: зростає чисельність часткових робіт, яка неминуче призводить не тільки до помітного зростання продуктивності праці, але й до розтрощення атрибутів суцільної конкуренції. Разом з появою диференціації продукту зникає однорідність товарної маси, виникають чималі витрати входу і виходу з галузі. Як наслідок, суттєво ускладнюються господарські зв'язки, мов лавина насувається неузгодженість, розбіжність інтересів контрагентів. Отже, на порядку денному постало питання про зміну вільної конкуренції таким економічним механізмом, який би відповідав новим умовам. І конкуренція поступилася своєю монополією на регулювання ринкової економіки на користь новому економічному утворенню - монополії. Поступилася так, тоді й настільки, де, коли і наскільки виявилася або не ефективною, або взагалі відсутньою. Тобто відступ вільної конкуренції і просування монополії - це результат руху певних об'єктивних обставин. [2]
Як феномен виробництва, монополія являє собою групу підприємств, пов'язаних між собою, по-перше, технологічною залежністю, взаємним постачанням продукції тощо; по-друге, належністю одному акціонерному товариству або перебуванням під його контролем. В межах монопольної фірми виникає єдність власності з єдністю розгалуженого виробничого процесу. Завдяки цьому монополія здійснює суворий облік ресурсів, свідомий їх розподіл між окремими видами виробництва, привносячи тим самим часткову планомірність у відтворювальний процес.
У порівнянні з поодиноким підприємством, особливо періоду вільної конкуренції, монополістичне об'єднання на порядок підносить планку планомірності, оскільки обсяг виробництва у дрібних фірмах не досягає критичної маси, яка дає змогу суттєво впливати на параметри ринкового процесу. До того ж, внутрішньофірмове планування у дрібних компаніях розвинуто менше, ніж у великих, хоча б тому, що вони не мають засобів, достатніх для довгострокового планування. Особливо це стосується інвестиційних процесів та стосунків з державою. Але за межами монополії і, частково, усередині її продовжують діяти закони конкуренції. Це обумовлює неоднорідність механізму впливу монополії на відтворення капіталу і продукту, оскільки ступінь її панування над різними фазами кругообороту капіталу, що їй належить, неоднакова. На стадії виробництва при визначенні пропорцій розподілу праці усередині своїх підприємств та між ними монополістична компанія звичайно дотримується послідовної планової організації всіх операцій. На стадії ж реалізації товарного капіталу, а іноді й на стадії перетворення грошового капіталу в уречевлені та особисті фактори виробництва, окрема монополія може лише прагнути ефективного регулювання сфери обігу у своїх інтересах.
Як правило, монополістична компанія поділяє ринок з іншими компаніями, тому її влада над пропозицією, попитом і цінами на ринках товарів і капіталу не абсолютна, а відносна. Як наслідок, товарна та грошова фази кругообороту монополістичного капіталу, на відміну від продуктивної, регулюються і плановим, і конкурентним механізмами одночасно.
Врешті-решт, монополістична планомірність вимушена адаптуватися до спонтанних ринкових процесів, прямувати за їх диктатом, перебудовуватися залежно від зміни ситуації на ринку. Це - по-перше.
По-друге, з часом звичайна конкуренція виготовлених і викинутих на ринок товарних мас витискується у другий ряд конкуренцією виробничих потенціалів; панівною стає конкуренція не товарного, а продуктивного капіталу, що виявляється у хронічному недовикористанні виробничих потужностей як наслідок їх "перевиробництва". Остання, у свою чергу, поступається місцем конкуренції капіталу у грошовій формі. Особливо цьому сприяє процес інтернаціоналізації.
Отже, об'єктивно склався такий ланцюжок: монополістична фінансово-організаційна структура - потужні підприємства - масове виробництво продукції - задоволення основних потреб.
Однак об'єднаний механізм конкуренції і неповної планомірності за якихось причин, буває, не спрацьовує або дає небажані ефекти. Тоді його функції - формування суспільних пропорцій через виявлення інформації і узгодження інтересів, бере на себе держава, застосовуючи інструменти по регулюванню виробництва, потоків товарів та послуг.
Як носій планомірності, держава, по-перше, насичує економічне середовище інформацією щодо наявності державних замовлень та контрактів, яка сприяє повній реалізації часткових планомірностей, їх стикуванню і спряжінню.
По-друге, державне замовлення ставить часткову планомірність у певні рамки, задаючи припустимі параметри приватному інтересу та засобам його досягнення.
По-третє, держава безпосередньо регулює господарські пропорції на інших ринках.
В цілому розвиток ринкової економіки прямує шляхом посилення її організованості, планомірності, своєчасного втручання держави в процеси виробництва та обміну, пропонуючи державні замовлення та контракти. [2]
3. Контрактна система управління державного замовлення
З метою прискорення процесу реформування економічних відносин у сфері матеріального виробництва, створення повноцінних ринків промислової продукції, продовольства, товарів народного споживання, робіт та послуг 1995р. в Україні введено державну контрактну систему.
Державне замовлення в умовах вітчизняної економіки є дещо іншим, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою. Держава в особі уповноважених Кабінетом Міністрів України центральних органів державної виконавчої влади забезпечує потреби у товарах, роботах, послугах державних органів управління, у сфері оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту населення, виконання науково-технічних розробок, створення та поповнення державного резерву через державні контракти. Механізм дії контрактної системи ґрунтується на класифікації замовлень-контрактів за видами і сферами господарського застосування. На підставі цієї класифікації розробляють типові форми контрактів, що є ґрунтом для переговорів між державними відомствами і підприємствами, під час яких визначають порядок формування ціни контракту, режим контролю за його дотриманням і коректуванням у міру зміни зовнішніх умов виконання замовлення.
Усі відомства, які укладають контракти з боку держави, зобов'язані надати підприємствам-підрядникам рекомендації з таких питань політики держави у сфері розподілу державних контрактів, переліку робіт для контрактів, організаційних процедур, власності на отримані результати, нормативів і стандартів, обсягів фінансування, термінів, випуску цінних паперів і кредитної політики, процедур контролю і звітності, податкової політики. Розвиток контрактної системи пов'язаний передусім з персоніфікацією відповідальності. Замовниками за державними контрактами є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, обласні державні адміністрації та установи, які уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти. [1,63]
4. Типи контрактів
Контракти, як форма управління держзамовленнями, широко відомі в світі й апробовані практикою десятиріч їх застосовують у Великобританії, Франції, Німеччині та інших країнах з ринковою економікою, однак найбільшого поширення вони набули в США, де створена і вже багато років функціонує Федеральна контрактна система.
В індустріальне розвинутих країнах державні контракти поширюються на сфери з обмеженими можливостями освоєння винаходів, новостворені наукомісткі галузі, їх також застосовують для державної підтримки інноваційної діяльності підприємств, стимулювання неприбуткових науково-дослідних робіт фундаментально-пошукового характеру.
У світовій практиці державного регулювання контракти поділяють за призначенням і методами ціноутворення. Незалежно від типу контракту всі вони мають єдину структуру (розділи, загальні принципи і положення). Контракти укладають на термін від 1 до 15 років. За методами ціноутворення контракти поділяють на такі два типи контракти "фіксованої ціни" і контракти "відшкодування витрат виробництва". Обидва типи передбачають отримання прибутку підприємством-підрядником. Однак у першому випадку прибуток прихований "ціною" договору, а в другому - його розмір визначений у вигляді спеціальної винагороди.
Ці типи контрактів об'єднують в особливу групу і називають заохочувальними. Під час розробки цих контрактів механізм заохочення і накладання економічних санкцій формується залежно від двох факторів виконання умов договору і комерційного ризику. У таких контрактах узгоджують чотири головних показники:
ціну або затрати виробництва;
норму прибутку;
кількісні і якісні показники кінцевого продукту;
умови і терміни поставок.
Контракти багаторазово заохочувального типу широко використовують у тих галузях науки і техніки де велика частка державних капіталовкладень і високий комерційний ризик. За цими контрактами підрядникам надана велика фінансова свобода і можливість пошуку нетрадиційного вирішення науково-технічної проблеми. [1,64-65]
5. Порядок фінансування та надання пільг виконавцям державного контракту
Замовники користуються послугами виконавців незалежно від форм власності за договірними цінами. Якщо претендентів на виконання робіт є декілька, то виконавців підбирають на конкурсній основі з метою вибрати найефективніший проект і зекономити державні кошти. Державні контракти фінансують з Державного бюджету України та інших джерел. Обласні державні адміністрації мають право укладати регіональний державний контракт, опираючись на кошти відповідних бюджетів. Виконавці державних контрактів самостійно забезпечують їх виконання матеріально-технічними ресурсами, за винятком спеціальних ресурсів, виробництво і споживання яких контролюють органи державної виконавчої влади.
Для підприємств, які згідно з законодавством є монополістами на ринку продукції, державне замовлення обов’язкове. Взаємовідносини та відповідальність обох сторін обумовлені господарськими угодами. Державні контракти забезпечують підприємствам гарантований збут продукції.
З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть бути надані пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.
Важливим елементом економічного механізму контрактної системи є фінансування контрактів. Переважно використовують два методи фінансування метод "зваженої частки участі підрядника" і метод, який застосовують для розрахунків за поставки складної і нової технології. Обидва методи відображають спробу держави пов'язати розмір прибутку підрядника із затратами на виконання держзамовлення.
Тип фінансування зводиться до характеру і форми відшкодування затрат виробництва підприємства на виконання держзамовлення й отримання прибутку. Фінансувати замовлення-контракти можна шляхом субсидіювання підприємств із коштів держбюджету, мобілізації коштів підприємств у вигляді залучення основного капіталу, використання кредитів банків, дотацій, благочинних і цільових фондів. Мета централізованого фінансування держзамовлень на контрактній основі - забезпечити підприємства необхідними обіговими коштами. [1,65]
6. Державне замовлення як інструмент регулювання виробництва
Одним з ефективних регуляторів прямої дії на виробництво є державне замовлення (завдання на виготовлення, поставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних і міждержавних цільових програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів).
В умовах кризового стану економіки України постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок формування та розширення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням" від 29 лютого 1996р. формування державних замовлень тісно пов'язується з потребами держави у продукції, які визначено у програмах соціально-економічного розвитку України.
Формування державних замовлень і координаційну роботу щодо їх розміщення покладено на Міністерство економіки України, яке узагальнює заявки, що надходять від потенційних державних замовників, за обсягами продукції та їх вартістю і подає їх до Міністерства фінансів України. Воно, у свою чергу, попередньо оцінює можливості Державного бюджету стосовно фінансування державних замовлень. Крім того, Міністерство економіки України зобов'язане розробити пропозиції щодо залучення позабюджетних джерел до фінансування державних замовлень на поставку продукції.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
