175943 (626680), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Отже, санація є дієвим заходом щодо запобігання банкрутству підприємств, які перебувають у фінансовій кризі, а частка таких підприємств в економіці країни становить понад 40%.

3.2 Реструктуризації суб’єктів господарювання

У світовій і вітчизняній теорії та практиці одним із поширених засобів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іншими нормативно-правовими документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації. Низку великих проектів щодо реструктуризації підприємств та галузей було реалізовано на загальнодержавному рівні під безпосереднім керівництвом Кабінету Міністрів України. Сюди слід віднести реструктуризацію УДПЕЗ (нині ВАТ) «Укртелеком», УДППЗ «Укрпошта», кількох об'єднань вугільної промисловості та інші.

Міністерство економіки України затвердило методичні рекомендації щодо здійснення реструктуризації державних підприємств, Агентство з питань попередження банкрутств підприємств та організацій розробило методику складання планів такої реструктуризації. Велику роботу в напрямку методичного забезпечення процесів реструктуризації суб'єктів господарювання виконує Фонд державного майна України.

У методичних рекомендаціях щодо здійснення реструктуризації державних підприємств наведено визначення реструктуризації підприємства, як сукупності організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, що спрямовані на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, організаційно-правових форм і можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Як бачимо, це визначення є доволі загальним і охоплює ввесь комплекс заходів (крім фінансових) щодо фінансової санації підприємства.

У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» наводиться вже точніше визначення: реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Як бачимо, у цьому визначенні, реструктуризація передбачає також вжиття фінансових заходів, чого не було в попередньому визначенні. До того ж, можна зробити чітке розмежування між категоріями «реструктуризація» та «реорганізація» підприємства. Перше є ширшим за друге, оскільки реорганізація підприємства — один з етапів його реструктуризації.

Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду юридичної особи, о також у зміні організаційно-правової форми здійснення бізнесу.

У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно від характеру застосовуваних заходів розрізняють такі форми реструктуризації:

1) реструктуризація виробництва;

2) реструктуризація активів;

3) фінансова реструктуризація;

4) корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація виробництва передбачає внесення змін до організаційної та у виробничо-господарської сфери підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. Ідеться насамперед про такі заходи:

• зміна керівництва підприємства;

• упровадження нових, прогресивних форм та методів управління;

• диверсифікація асортименту продукції;

• поліпшення якості продукції;

• підвищення ефективності маркетингу;

• зменшення витрат на виробництво;

• скорочення чисельності зайнятих на підприємстві.

Реструктуризація активів передбачає заходи, головні з них такі:

• продаж частини основних фондів;

• продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;

• продаж окремих підрозділів підприємства;

• зворотний лізинг;

• реалізація окремих видів фінансових вкладень;

• рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація пов'язана зі зміною структури й розмірів власного та позичкового капіталу, а також зі змінами а інвестиційній діяльності підприємства. Отже, це такі заходи:

• реструктуризація заборгованості перед кредиторами;

• одержання додаткових кредитів;

• збільшення статутного фонду;

• заморожування інвестиційних вкладень.

Зауважимо, що фінансова реструктуризація обов'язково має супроводжуватися реструктуризацією виробництва, у противному разі ліквідації підприємства (нехай і дещо пізніше) уникнути не вдасться.

Найскладнішим видом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Остання передбачає реорганізацію підприємства, що має на меті змінити власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб і (або) нову організаційно-правову форму діяльності. У межах такої реструктуризації виконують:

• часткову або повну приватизацію;

• поділ великих підприємств на частини;

• виокремлення з великих підприємств тих чи інших підрозділів, зокрема об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів;

• приєднання до інших чи злиття з іншими, потужнішими підприємствами.

Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення) підприємства має відбуватися з додержанням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а іноді — за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду (арбітражного суду).

Перш ніж вдаватися до санаційної реорганізації, слід поглиблено проаналізувати фінансово-господарський стан підприємства, яке перебуває у кризі, з огляду на основні характеристики його діяльності. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства. Якщо прийнято рішення про його реорганізацію, потрібно розробити план реорганізаційних заходів, який має містити:

а) економічне обґрунтування необхідності проведення реструктуризації;

б) пропозиції щодо форм та методів реорганізації;

в) витрати на здійснення реструктуризації та джерела їх фінансування;

г) конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану;

д) оцінювання ефективності проекту реструктуризації.

Ефективність реструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плану реструктуризації і спрямовані на вдосконалення організації та управління виробничо-господарською діяльністю, поліпшення фінансового становища підприємства. У плані слід відбити переваги вибраних організаційних форм і методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги дістане підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних підрозділів.

3.3 Мирова угода

Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство законодавства багатьох країн передбачають можливість участі кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під час провадження зазначеної справи укладенням мирової угоди. Можливість укладання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник, якому загрожує неплатоспроможність, звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти мирову угоду в ході провадження справи про банкрутство, щоб виграти час для здійснення санації підприємства. У противному разі за наявності ознак неплатоспроможності кредитори самі звертаються із заявами стосовно порушення справи про банкрутство боржника. Проте тоді мирову угоду останньому укласти набагато важче.

Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до арбітражного суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про його фінансове і майнове становище. У проекті мирової угоди подаються пропозиції боржника щодо таких аспектів:

• форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація);

• бажаний період пролонгації заборгованості;

• бажана сума списання боргу;

• обсяг (квота) початкового погашення заборгованості.

Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою щодо другої та наступних черг кредиторів.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів — членів комітету. Воно вважається прийнятим, коли всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Підкреслимо, що для осіб, які не дали згоду па укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих, котрі підтримали укладення угоди.

Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймає керівник останнього чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди має подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди. До заяви додаються такі документи:

1. Текст мирової угоди.

2. Протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди.

3. Список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості.

4. Зобов'язання боржника щодо відшкодування всіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою.

5. Письмові заперечення (за їх наявності) кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди.

Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою угодою:

• мораторій;

• списання частини заборгованості.

Як правило, у мирових угодах передбачається комбінація мораторію та списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, що її боржник має погасити як передумову для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині ця мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% — якщо відстрочення триваліше. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.

Якщо боржник подав недостовірні відомості про свій фінансово-майновий стан, то за заявою будь-кого з кредиторів арбітражний суд може визнати мирову угоду недійсною.

Загалом мирова угода може бути розірвана за згодою сторін або чи рішенням арбітражною суду, якщо;

• вона не виконується;

• спостерігається тривале погіршення фінансового стану боржника;

• певні дії боржника завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів;

• вона містить умови, що передбачають переваги для окремих кредиторів або ущемлення прав і законних інтересів інших.

З формального боку з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючою (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), проте комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючого наглядові функції за ходом виконання мирової угоди. Під час дії мирової угоди арбітражний керуючий не мас права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання (може йтися, зокрема, про вимогу, щоб усі грошові розрахунки підприємства здійснювалися через спеціальний рахунок, рух коштів на якому він міг би перевіряти).

У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, за якими були надані відстрочки належних їм платежів або знижки боргів, у незадоволеній їх частині відновлюються в повному обсязі.

Наголосимо, що затвердження мирової угоди є підставою для зупинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди недійсною є підставою для відновлення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів до бюджету та цільових позабюджетних фондів укладається відповідно до вимог податкового законодавства. Державні органи можуть погодитися на відстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої поступки підприємство відновить свою господарську діяльність і матиме змогу сплачувати наступні обов'язкові платежі на користь держави.

ВИСНОВКИ

У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. Такий стан економіки є загрозою для багатьох підприємств, а саме загрозою банкрутства. Треба вірно визначати процедуру виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших.

Розглядати питання ліквідації підприємств, що до яких порушена справа про банкрутство, слід досить виважено, оскільки серед них можуть бути стратегічні і місто утворюючі підприємства, які ліквідовувати просто небезпечно. Тому у законодавстві жорсткіші правила стосовно підприємств-боржників слід запроваджувати, починаючи не раніше 2008 р., коли закінчаться приватизаційні процеси в Україні, зосередивши увагу зокрема на тих підприємствах, які забезпечують належний механізм захисту прав кредиторів.

Бюджетна система повинна стати визначальною формою відносин, які реалізують фінансові цілі держави у поєднанні з цілями підприємств та населення. Головним пріоритетним напрямком бюджетної політики на найближчу перспективу повинно стати фінансове оздоровлення підприємств реального сектора шляхом створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи.

У своїй роботі я розглянула теоретичні основи банкрутства суб’єктів господарювання, на прикладі діючої практики провела аналіз фінансового стану підприємства, яке в результаті виявилось банкрутом. Зробила висновок, що уникнути катастрофи банкрутства підприємство може лише в результаті запровадження судових процедур відновлення платоспроможності боржника, а саме: розпорядження майном, мирової угоди боржника з кредиторами, санації підприємства. Такі процедури здійснюються на підприємстві під управлінням арбітражного керуючого - фізичної особи, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.

Характеристики

Список файлов курсовой работы