175810 (626559), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Аналогічно виконують аналіз собівартості за елементами з порівнянням планових та фактичних рівнів витрат.

4.6 Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат

За калькуляційними статтями аналізують собівартість по підприємству в цілому для того, щоб оцінити відхилення фактичних витрат від запланованих і визначити вплив цих відхилень на загальну зміну собівартості реалізованої продукції.

Приклад розрахунків для аналізу наведений у таблиці 8

Таблиця 8 - Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат

Як бачимо з даних таблиці 8 понад планове зменшення витрат на 100 тис. грн. відбулося завдяки економії за статтями „Сировина та матеріали” (70 тис. грн.), „Заробітна плата основних працівників” (30 тис. грн.), „Загальновиробничі та адміністративні витрати” (відповідно 30 і 50 тис. грн.). Водночас підвищилися порівняно з планом витрати на енергоносії (на 50 тис. грн.. або на 5.3%) і транспортно – заготівельні витрати (на 30 тис. грн.., або на 2.9%). Внесок кожної калькуляційної статті до загального зниження витрат (у відсотках) наведений у гр. 5 табл.8. Підсумок за цією графою є алгебраїчною сумою даних за різними калькуляційними статтями.

5. Аналіз шляхів зниження собівартості продукції

Три виробничих фактори — засобу праці, предмети праці і саму працю — визначають випуск продукції і її собівартість. Аналіз шляхів зниження собівартості можна вести в розрізі витрат цих основних економічних елементів. Але на практиці такий аналіз вести важко, тому що облік витрат і калькуляція собівартості ведуться не по економічних елементах, а по статтях витрат, у яких елементи можуть бути представлені в комплексі (наприклад, у загальноцехових витратах).

Відповідно до облікової класифікації витрат по статтях (що полегшує ведення економічного аналізу за даними обліку і звітності) можна згрупувати шляхи зниження собівартості продукції так: підвищенням продуктивності праці, упровадженням передової техніки і технології, кращим використанням устаткування, здешевленням заготівлі і кращим використанням предметів праці, скороченням адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, чи скороченням ліквідації непродуктивних витрат і втрат.

Підвищення продуктивності праці має винятково важливе значення для виконання плану по собівартості. Мірилом продуктивності праці на підприємстві є кількість продукції, що приходиться в середньому на одного працюючого. Ріст продуктивності праці забезпечує зниження рівня собівартості виробів. Насамперед, зменшується частка заробітної плати основних робітників у собівартості одиниці продукції.

Відомо, що в даний час майже весь приріст продуктивності праці забезпечується за рахунок підвищення технічного рівня виробництва, виконання планів упровадження нової техніки й організаційно-технічних заходів.

Наприклад, токар за 7 год. зробив 10 деталей. Розцінка за кожну деталь була встановлена 30 коп. За день робітник заробляв 3 грн. Після впровадження технічного удосконалення робітник став робити 20 деталей у день. Нормувальник установив нову розцінку за деталь 20 коп. На кожній деталі витрати підприємства скоротилися на 10 коп.

Підвищення продуктивності праці означає зниження трудових витрат, а отже, і суми заробітної плати в собівартості кожної гривні продукції. Якщо продукція підприємства, взятого для прикладу, склала 5100 тис. грн., то витрати на заробітну плату основних робітників склали за планом 6,3 коп. (320 : 5100), а фактично 5,9 коп. (300 : 5100) на кожену грн. продукції. При технічних удосконаленнях виробництва збільшується заробітна плата робітника. Тепер токар за один день одержить не 3, а 4 грн. Виходить, впровадження нової техніки вигідно і для підприємства (скорочується собівартість) і для робітника (підвищується заробітна плата). Якщо робітник збільшує виробіток не за рахунок технічного вдосконалення, а за рахунок підвищення своєї кваліфікації, за рахунок досвіду і т.д., то норми виробітку і розцінки за вироби не переглядаються. Підвищується заробітна плата в тій же пропорції, що і продуктивність праці. Звідси частка заробітної плати в собівартості залишається колишньою. Таке підвищення продуктивності праці також вигідно підприємству, збільшується випуск продукції. А з ростом випуску продукції змінюються і витрати на неї, але різні витрати поводяться по-різному: деякі ростуть пропорційно обсягу випуску продукції, наприклад витрати матеріалів, інші чи зовсім не збільшуються, чи ростуть незначно. Останні називають умовно-постійними. Наприклад, для перевиконання плану випуску виробів немає необхідності збільшувати адміністративно-управлінський персонал і загальногосподарські витрати. Виходить, ріст продуктивності праці, збільшуючи обсяг виробництва, обумовлює економію витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню.

От чому в нашому прикладі не можна вважати, що підвищення продуктивності праці принесло економію тільки в 20 тис. грн. по заробітній платі основних робітників.

Знижується частка заробітної плати допоміжних робітників у собівартості одиниці продукції, що враховується в групі витрат по змісту й експлуатації устаткування. Зменшується частка й інші витрати цієї групи, а також накладних і невиробничих витрат.

Крім технічних вдосконалень росту продуктивності праці сприяють і організаційні заходи, особливо ті, котрі ведуть до скорочення втрат робочого часу. Так, у результаті втрат робочого часу народне господарство щорічно недоодержує понад 2 млрд. грн. промислової продукції. Загублена хвилина — це недоотримана продукція, це збільшення витрат на продукцію. Непродуктивні втрати часу виникають внаслідок поганої організації праці і внутрішнього планування, несумлінним відношенням до свого громадського обов'язку, до своєї праці. Дорогим хвилинам повинний бути гарний рахунок.

Вдосконалювання і краще використання техніки. До складу витрат по змісту й експлуатації устаткування входять амортизація, витрати на поточний ремонт, матеріали, паливо й енергія, а також заробітна плата на зміст устаткування й інших робочих місць, відшкодування зносу інструментів, витрати на їхнє відновлення й ін.

Впровадження передової техніки і технології, модернізація устаткування, краще використання техніки крім підвищення продуктивності праці знижують, як правило, суму амортизаційних відрахувань у собівартості чи одиниці на 1 грн. продукції. На кожен вид основних фондів, у тому числі на виробниче устаткування, у відповідності з термінами фізичного і морального зносу затверджені норми амортизаційних відрахувань, що створюють грошовий фонд, достатній для капітального ремонту і його відновлення.

З ростом і вдосконалюванням техніки сума щорічної амортизації також росте, але оскільки росте і випуск продукції, виготовленої на більш продуктивному устаткуванні, то сума амортизації в собівартості одиниці звичайно зменшується. Економія на амортизації особливо відчутна при перевиконанні планів випуску продукції.

З підвищенням продуктивності праці допоміжних робітників знижуються витрати на кожну гривню продукції заробітної плати цих робітників. Новітнє устаткування з більш високими експлуатаційними можливостями дозволяє заощаджувати допоміжні матеріали, паливо й енергію. Дбайливе використання інструментів, багаторазове заточення різців, свердлів також ведуть до економії. Вартість інструментів списується на собівартість виробів. Від того, скільки виробів виготовлено за допомогою цих інструментів, залежить вартість інструментів, що падає на один виріб.

Вдосконалювання і краще використання техніки, економія у витратах по змісту й експлуатації устаткування ведуть до зниження частки цих витрат на кожну грн. продукції.

Характеристики

Список файлов курсовой работы