169142 (625280), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Загальновідомим є сприятливий вплив лісів на клімат. Вплив лісів на мікро- і мезоклімат проявляється в його зволоженні, регулюванні температурно-вологого режиму, зниженні швидкості вітру, в зміні мікрокліматичних елементів (випаровування і транспірації, температури повітря і ґрунту, відносної вологості повітря й ін.). Відмічаючи вплив лісу на вологість повітря, П.С. Погребняк (1948) вказував, що було б неправильним чекати збільшення опадів тільки безпосередньо над лісовими масивами, які можуть обумовити випадання додаткової кількості снігу і дощів.
Зволожувальний вплив лісів на клімат обумовлений зокрема виділенням вологи в атмосферу внаслідок випаровування опадів, що затримуються на кронах дерев. Ступінь зволоження повітря залежить від багатьох факторів: типу лісу, його вікової структури, ступеня зімкнутості, метеорологічних умов (кількості опадів, інтенсивності вітру, температурного режиму та ін.). Найбільший зволожувальний вплив мають хвойні ліси, які пропускають мало атмосферних опадів як у літній, так і в зимовий періоди. З листяних порід бук випаровує щодня 60 л вологи, на що витрачається 36 тис. калорій тепла (Гаврилович, 1958).
Ліс пом'якшує клімат, робить його більш прохолодним влітку і більш теплим взимку. М.А. Гаврилович відмічав, що в ясний сонячний день температура повітря була 20°, землі 24,4°, а газону – 23,8°. Зниження температури повітря пояснюється не тільки тим, що крони затримують сонячні промені, а й поглинанням тепла листям дерев і наземних рослин. Внаслідок нагрівання верхньої частини крони дерев процеси випаровування посилюються, що призводить до зниження температури.
Необхідно також відмітити важливу роль лісів у зменшенні швидкості вітру. Роботи ряду вчених (Н.С. Нестерова, Г.М. Висоцького та ін.) показали, що швидкість вітру за межами лісового масиву знижується до 60% поблизу посадок і до 20%–на віддалі, що дорівнює десятиразовій висоті насаджень.
Відомий польський вчений Т. Моленда (1965) підкреслює, що у формуванні мікроклімату ліс має вирішальне значення. Біологічні зв'язки поєднують лісове, водне і сільське господарство в єдине ціле [16].
Протягом останніх двох десятиліть ліси, економічне значення яких не применшується, набули важливого значення як основний природний фактор збереження навколишнього середовища і природних комплексів. Зросло екологічне і соціально-культурне значення лісів. За нових умов суть лісової політики полягає в досягненні комплексного використання і розширеного відтворення лісових ресурсів з урахуванням збереження і посилення водоохоронних, ґрунтозахисних, кліматоутворюючих. та інших корисних природних функцій лісу, які тісно переплітаються з інтересами промисловості і сільськогосподарського виробництва. Природоохоронні властивості лісів та їх позитивний вплив у збереженні навколишнього середовища вимагають дальшого всебічного вивчення.
3.2 Соціальна функція лісу
Ліси найбільш ефективно підтримують природний стан біосфери. Вони виконують соціальну функцію, мають велике рекреаційне, культурно-естетичне, санітарно-гігієнічне значення. В міру розвитку індустрії, будівництва нових міст і населених пунктів, збільшення народонаселення, підвищення його добробуту і культурного рівня роль соціальної функції лісу зростає.
Нормалізуючи газовий режим і поліпшуючи хімічний склад атмосфери, сприяючи біологічному очищенню води і повітря, усуваючи інші несприятливі явища, ліс виконує істотні санітарно-гігієнічні функції. Однією з важливих санітарно-гігієнічних властивостей лісу є його здатність підвищувати вміст кисню і фітонцидів глибше вивчати проблему взаємодії суспільства і природи, а також наслідки цієї взаємодії з метою опрацювання прогнозів раціонального використання природних ресурсів.
Прискорені темпи технічного прогресу, невпинне зростання чисельності населення і задоволення його потреб викликають глибокі зміни в природі. Нині на значних територіях повністю змінюються природні ландшафти: рослинний природний покрив поступається місцем культурному, не тим стає тваринний світ, знищуються ліси і осушуються болота, розорюються останні незаймані ділянки й цілинні степи, зазнають змін також водний режим і клімат [4].
Докорінні перетворення в природі відбуватимуться й надалі, в зв'язку з ростом попиту на природні ресурси. Тому виникає гостра необхідність збереження найважливіших природних об'єктів з їх рослинним і тваринним світом.
Однією з форм охорони й збереження первісної природи є створення заповідних територій. Типові природні ділянки різних ботаніко-географічних районів, що мають особливо велике наукове або культурно-історичне значення, вилучаються з господарського користування і оголошуються державним заповідником. Заповідники відіграють важливу роль у відновленні й збільшенні чисельності особливо цінних тварин і рослий.
Заповідники мають велике наукове значення. Це своєрідні лабораторії в живій природі, де можна провадити комплексні дослідження по вивченню природних процесів і явищ в умовах, не змінених людиною. Вони дають змогу встановити, чи правильно використовуються природні ресурси. В разі виявлення нераціонального господарювання розробляються природоохоронні заходи, що змінюють попередній напрям господарської діяльності.
Заповідники – це народне, національне добро. Вони охороняються в недоторканості і зберігаються як еталони природи не тільки для сучасних, але й для прийдешніх поколінь. Заповідники сприяють збереженню екологічних зв'язків, що склалися протягом тисячоліть, між компонентами географічних ландшафтів, між атмосферою, водою, ґрунтом, рослинним і тваринним світом.
Особливо важливими є лісові заповідники. Вони поряд із збереженням фауни сприяють поліпшенню водного режиму даної місцевості, є водозбірними площами для гірських і передгірських районів, виконують водозахисну і протиерозійну функції.
Лісові заповідники особливо цінні як об'єкти для вивчення сукцесій лісових біоценозів, що відносяться до найбільш складних і довговічних рослинних угруповань. Лише в заповідниках, вилучених з господарського користування, можна досліджувати динамічні тенденції лісових біоценозів у різних екологічних умовах і географічних зонах в історичному аспекті (Стойко, 1966). Оскільки в заповідниках мають зберігатися в природному стані типові ділянки природи, доцільно відводити для них великі території – десятки тисяч гектарів і більше. Це зумовлене тим, що на незначних площах важко зберігати заповідний режим, оскільки на нього значною мірою впливають сусідні ділянки, що перебувають у господарському користуванні. Не виключена також загроза загибелі рідкісних та цінних природних об'єктів від стихійних явищ природи [16].
Крім заповідників, є й інші форми охорони природи. Великого поширення набувають заказники. Для охорони ландшафтних, ботанічних, геологічних, орнітологічних та інших об'єктів природи створюються постійні заказники. Вони відрізняються від заповідників тим, що в них зберігаються в природному стані тільки окремі елементи природного комплексу, а решта ресурсів використовується в народному господарстві. Якщо охорона природного об'єкта обмежується певними строками, найчастіше 10 роками, то заказники оголошуються тимчасовими. Створення їх передбачає забезпечення сприятливих умов для відновлення і збільшення кількості цінних промислових тварин, які будуть потім використані в господарстві.
Рідкісні природні екосистеми, які мають важливе наукове, історичне або культурно-естетичне значення, оголошуються пам'ятками природи і підлягають охороні. До пам'яток природи відносяться визначні об'єкти.
4. ОСНОВНІ АСПЕКТИ НЕВИСНАЖЛИВОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІТОРЕСУРСІВ
У стосунках людини з навколишнім середовищем невиснажливе, або збалансоване використання біоресурсів, а особливо фіторесурсів, є одним з найважливіших принципів збереження біорізноманіття. Використання останніх в Україні базується головним чином на двох природних типах рослинності, а саме: головного і побічного використання лісів та лучних і лучноболотпих угідь як джерела природних кормів для тваринництва. У загальних рисах воно традиційно збалансоване, функціонує згідно з існуючими нормативно-правовими актами земельного та лісового господарства і базується на економіко-фінансових механізмах оцінки їх вартості [4].
Вирішення проблеми використання та відтворення лісів України на принципах збалансованого розвитку має загальнодержавне значення і віддзеркалює сучасні процеси та тенденції в Європі (резолюції всеєвропейських конференцій щодо захисту лісів: Страсбург, 1990, Гельсінкі, 1993, Лісабон 1998, Відень, 2003, до яких приєдналася Україна). В резолюціях передбачено проведення погоджених колективних дій, спрямованих на впровадження науково обгрунтованих систем збалансованого, невиснажливого лісокористування. Переоцінка поглядів на взаємини людини з природою ставить на перше місце принцип неруйнівного використання ресурсів біорізноманіття і, в першу чергу, лісових ресурсів.
4.1 Лісові ресурси України: стан, шляхи переходу на принципи невиснажливого лісокористування, збереження ландшафтного та біорізноманіття
Започаткована Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) переоцінка поглядів на взаємини між людиною і лісом ставить на перше місце екологічне значення лісів у сучасному суспільстві. Серед прийнятих важливих екологічних угод на конференції було підписано Конвенцію про зміни клімату, КБР і Заяву про принципи глобального консенсусу щодо невиснажливого використання лісів. Лісові екосистеми розглядаються як головний компонент біосфери, здатний стабілізувати та відновлювати її природну рівновагу.
Вирішення проблем лісокористування та відтворення лісів в Україні на принципах збалансованого розвитку набуває загальнодержавного значення.
Орієнтація країн світу на принципи збалансованого, неруйнівного та невиснажливого лісокористування знайшла своє відображення в резолюціях міжнародних конференцій із захисту лісів Європи. Резолюціями передбачено проведення взаємоузгоджених колективних дій, спрямованих на впровадження науково обгрунтованих систем лісогосподарювання [4].
Це вимагає принципово нового підходу при розробці стратегічних планів ведення лісового господарства України на принципах збалансованого розвитку.
Назріла необхідність в обгрунтуванні нової моделі лісового господарства України, яка б об'єднувала економічні, соціальні й екологічні цілі, розробці національної лісової політики України. Ця політика повинна враховувати рекомендації останніх міжнародних конвенцій з проблем охорони довкілля та базуватись на визнанні виключної важливої ролі українських лісів не тільки в економіці держави, айв стабілізації навколишнього середовища. В основу лісової політики в Україні повинні бути покладені принципи збалансованого розвитку.
4.2 Критерії сталого управління лісами
Існуючі списки критеріїв сталого управління лісами (СУЛ) за своєю суттю дуже подібні й мало відрізняються. Існує більше двох десятків різноманітних систем СУЛ, розроблених для національних і міжнародних рівнів після конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992).
Кожен з критеріїв включає в себе систему певних індикаторів. Тому самі по собі критерії є постійними, що визначає загальні принципи господарювання, а індикаторам відведено діагностуючу роль.
У червні 1994 р. на Конференції міністрів лісового господарства країн Європи в Женеві було схвалено так званий Гельсінський список критеріїв та індикаторів (для країн Європи). Цей список включає шість критеріїв СУЛ:
I. Охорона і відновлення лісових ресурсів та їх внесок до глобального кругообігу вуглецю.
II. Підтримка життєздатності та нормального функціонування лісових екосистем.
III. Підтримка та підвищення продуктивних функцій лісів.
IV. Підтримка, збереження та примноження біологічного різноманіття лісових екосистем.
V. Підтримка та розвиток захисних функцій лісів у лісовому господарстві (переважно протиерозійні та водозахисні функції лісів).
VI. Підтримка інших соціально-економічних функцій. Для цих критеріїв було визначено 27 індикаторів.
У лютому 1996 р. в Сантьяго-де-Чілі країни Монреальського процесу схвалили декларацію щодо критеріїв та індикаторів для сталого управління помірних та бореальних лісів. Зазначимо, що з країн Євразії тільки Росія є членом Монреальського процесу. Згідно з ним індикаторами СУЛ є:
I. Збереження біорізноманіття.
II. Підтримка продуктивних функцій лісових екосистем.
III. Підтримка здоров'я і життєздатності лісових екосистем.
IV. Охорона і підтримка ґрунтових і водних ресурсів.
V. Підтримка внеску лісів у глобальний вуглецевий кругообіг.
VI. Підтримка і розширення довгострокової багатосторонньої соціально-економічної користі.
Загалом документи Монреальського процесу є більш деталізованими порівняно з аналогічними Гельсінськими документами і для семи критеріїв визначено 67 індикаторів. Проте за суттю критерії СУЛ цих процесів дуже подібні.
В українсько-шведському проекті «Стратегічний план розвитку лісового сектору України» наведено такі критерії СУЛ:
I. Підвищення продуктивності лісів і збереження продуктивного потенціалу лісових земель.
II. Підтримка здоров'я і життєвості лісів і дерев поза лісом.
III. Збереження і підтримка захисних функцій лісів і дерев поза лісом.
IV. Створення структури природних ландшафтів, що забезпечують стійкий розвиток земель агрокомплексу і прийнятливу якість навколишнього середовища населених територій.
V. Збереження і підтримка біорізноманіття на породному, екосистемному і ландшафтному рівнях [4].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
