168805 (625201), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

1) все пов'язано з усім;

2) все має кудись подітися;

3) природа "знає" краще;

4) ніщо не дається дарма

8. Поняття біосфери. Границі біосфери..

Термін "біосфера" дав видатний український (радянський) вчений-геохімік Володимир Іванович Вернадський (1863—1945), що створив у 20-х роках XX ст. сучасне вчення про біосферу, викладене в монографіях "Біосфера" (1926) і "Декілька слів про ноосферу" (1944). Можливо, тому введення терміна "біосфера" в науковий ужиток часто приписується саме Вернадському.

Загальна характеристика біосфери. Біосфера (за В.І. Вернадський) — оболонка Землі, що включає як область розповсюдження живої речовини, так і саму цю речовину. Тут під живою речовиною розуміється сукупність всіх організмів, що населяють Землю. Поняття біосфери дещо умовне, оскільки крім природних місць існування органічного життя створюються і штучні (космічні кораблі, підводні човни) "острівці життя". Органічне життя зосереджене в трьох неживих географічних оболонках — геосферах Землі (літосфера, гідросфера і атмосфера). До біосфери належать і людське співтовариство з його виробництвом.

Ще з часів Ж.Б. Ламарка було відомо, що процеси, які відбуваються в геосферах Землі, мають значний вплив на структуру і властивості живої речовини біосфери. Але і сама жива речовина, як показав В.І. Вернадський, істотно перетворює геосфери. Причому з появою людства на Землі ця перетворювальна дія багатократно зросла і, за деякими оцінками, нині досягла критичного рівня.

Загальна сукупність живих організмів, виражена в масі на одиницю площі (суші, акваторії, дна водоймища) або об'єму (води, ґрунту, опадів), прийнято називати біомасою. Отже, поняття "жива речовина" біосфери еквівалентно біомасі всієї Землі. За сучасними оцінками, суха маса живої речовини біосфери становить всього 2—3 трлн т, у тисячу разів менше за масу тропосфери, в десять мільйонів разів — маси земної кори і в мільярд разів — маси Землі. Саме її дуже малі розміри тривалий час заважали геологам зрозуміти виняткову роль життя на Землі в геологічних процесах, на що і звернув увагу В.І. Вернадський.

Розподіл маси живої речовини (біомаси) в біосфері украй нерівномірний.

9.Склад, структура й функції атмосфери.

Атмосфера. Третя геосфера Землі, з якою пов'язана біосфера, — це атмосфера, що є газовою оболонкою Землі, яка складається з азоту (78,08 % об'єму), кисню (20,95 %), аргону (0,93 %) і вуглекислого газу (0,03 %). На частку решти газів припадає близько 0,01 % загального об'єму атмосфери. З віддаленням від поверхні Землі щільність атмосфери поступово зменшується до висоти близько 3 тис. км, де стає рівною щільності міжпланетного простору. Звичайно атмосферу представляють у вигляді сукупності шарів — тропосфери, стратосфери та іоносфери. Тропосфера, що містить у собі близько 80 % маси всієї атмосфери і практично всю водяну пару, сягає висоти приблизно 9км (на полюсах) — 17км (на екваторі). У нижній частині стратосфери, що простягається від верхньої межі тропосфери до висоти близько 50км, розташовується озоновий шар, для якого характерний підвищений вміст озону. Концентрація озону на висотах розміщення озонового шару 15—26 км більш ніж у 100 разів перевищує його концентрацію біля поверхні Землі.

Озон 0₃ утворився в результаті реакції між атомарним (О) і молекулярним (0₂) киснем під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця.

10 Структура й функції гідросфери...

Гідросфера. Ця геосфера є сукупністю океанів, морів, озер, річок, боліт, підземних вод і льодовиків. Вона утворює переривисту водну оболонку Землі, що займає більше 70 % ії поверхні. Маса гідросфери розподілена вкрай нерівномірно: 98,3 % ії становить Світовий океан, 1,6 % зв'язано в материкових льодах і лише 0,1 % припадає на води материків.

Вода — один із найважливіших, незамінних природних ресурсів, хімічна сполука водню і кисню. Найпростішу формулу — Н₂0 — має водяна пара. Молекула рідкої води складається головним чином зі сполуки двох простих молекул (Н₂0)₂. Лід — сполука трьох простих молекул — (Н₂0)₃. Вода — це єдина речовина на Землі, що існує в природі в усіх трьох агрегатних станах: рідкому, твердому, газоподібному.

Гідросфера — компонент неживої матерії, але з нею пов'язано життя на Землі. Там, де є вода, є і життя. Вода — найважливіша складова будь-якої живої клітини. Біохімічні реакції протікають У воді, оскільки більшість органічних сполук із біологічної підмножини водорозчинні. На зорі виникнення життя летючі органічні сполуки розсіювалися в атмосфері й розпадалися. Ті, що не розчинялися у воді, занурювалися на дно, а у воді залишалися переважно водорозчинні речовини, які й брали участь у подальшій еволюції життя.

Функції води дуже різноманітні. Вода порівняно з рештою речовин земного походження має унікальні й аномальні властивості, наприклад, термодинамічні (теплоємність, константи паротворення і кристалізації) і фізико-хімічні (в'язкість, досягнення максимальної щільності при 4°С, нестисливість, високий коефіцієнт поверхневого натягу, плавучість льоду, розчинювальна здатність, можливість формування лужного, нейтрального і кислого середовища).

Різноманітність скупчень і рухів води в різних її фазових станах — це хмари, водоспади, річки, озера, засніжений ліс, льодовики, морський прибій, тобто естетичний ресурс планети Земля.

Світовий океан, що є основною частиною гідросфери, — це середовище існування величезної кількості найрізноманітніших представників рослинного і тваринного світу і світу мікроорганізмів. Всі морські організми поділяють на три великі групи: планктон, нектон і бентос. Планктон (від грец. planktos — ширяючий, блукаючий та on — живе) — найбільша за числом видів група організмів, що включає рослини і тварин, які не здатні самостійно пересуватися, "ширяючих" у товщі води і переміщуваних течіями. Планктон поділяють на фіто- і зоопланктон. Основна маса фітопланктону зосереджена в поверхневому (50— 80-метровому) шарі води океанів, де для фотосинтезу достатньо сонячного світла. До нектону (від грец. nehtos — плавний) належать тварини, здатні самостійно пересуватися у воді (риби, водні ссавці, кальмари та ін.). Організми, прикріплені до дна водоймищ, що повзають по ньому і зариваються в нього, відносять до бенто­су (від грец. benthos — глибина), який поділяється на фітобентос (різноманітні багатоклітинні водорості) і зообентос (губки, хроба­ки, молюски та інші безхребетні).

Маса живої речовини в гідросфері розподілена вкрай нерівномірно. Найбільшу біомасу має фітопланктон, області концентрації якого займають близько 10 % площі Світового океану і в основному розташовані на шельфах. Оскільки для більшості представників нектону і зообентосу фітопланктон є основним або єдиним джерелом їжі, розподіл областей їх концентрації приурочений до ареалів фітопланктону.

11. Літосфера. Її будова й функції. Ґрунт..

Літосфера. У сучасному розумінні літосфера (від грец. lithos — камінь та sphaira — куля) — верхня тверда оболонка Землі, товщина якої коливається в межах 50—200 км. Верхня частина літосфери утворює земну кору, а нижня — верхню частину мантії Землі. Земна кора, що є, на відміну від гідросфери, суцільною оболонкою планети, складається із трьох шарів: осадового, гранітного і базальтового. Осадовий шар в основному складений осадовими породами (глинами, пісковиками, вапняками, доломітом, гіпсом та ін.), що утворилися на поверхні Землі в основному в результаті відкладення продуктів вивітрювання і руйнування стародавніх порід, хімічного і механічного випадання осаду з води, а також продуктів життєдіяльності організмів. Потужність осадового шару вкрай мінлива: в одних місцях його немає, в інших він досягає товщини 20—25 км. Загальний об'єм цього шару становить близько 10 % від обсягу всієї земної кори, причому основна частина порід, що його складають, припадає на материки і шельфи океанів.

Нижня межа біосфери проходить у верхній частині земної кори. Виразне розповсюдження життя простежується тут лише до глибини в декілька десятків метрів, проте з підземними водами мікроорганізми розповсюджуються до глибин 2—3км, хоча відомі випадки виявлення мікроорганізмів у нафтових водах і нафті, видобутих при бурінні свердловин з глибин більше 4км.

З погляду концентрації живої речовини в біосфері особливий інтерес становить ґрунтовий шар, товщина якого в різних ландшафтних і кліматичних зонах змінюється в широких межах (від декількох сантиметрів до 1—1,5 м). Практично вся рослинність суші, а отже, і весь її тваринний світ пов'язані з ґрунтом як необхідним джерелом їжі.

Грунт. Тверда земна кора, на якій ми мешкаємо (літосфера), має складну будову.

Верхні шари літосфери (до 2—4 км) називають літобіосферою, а поверхневий шар — ґрунтом. У глибину Землі живі організми проникають на невелику відстань. Найбільша глибина, на якій у породах земної кори були знайдені бактерії, становить 4км, на дні океанів — до 11км.

Грунт є найважливішою ланкою, що зв'язує біотичні й абіотичні компоненти наземних екосистем. У цьому полягає особлива роль ґрунту в біосфері. Процес утворення ґрунту отримав назву ґрунтоутворення. Наука про ґрунти називається ґрунтознавством.

Ґрунтоутворення — результат фізичного, хімічного і біологічного перетворення гірських порід. Воно є трифазним середовищем, що містить тверді, рідкі й газоподібні компоненти. Найважливішою властивістю ґрунту є його родючість.

12.Вплив на навколишнє середовище. Види впливів на навколишнє середовище (фізичне, хімічне, біологічне).

Розрізняють біологічне, фізичне (зокрема радіаційне, світлове, електромагнітне, шумове та ін.) або хімічне забруднення. Забруднювачі навколишнього середовища — це невластиві (нові) середовищу фізичні, хімічні і біологічні агенти або характерні для нього агенти, що перебувають в обсягах, які перевищують багаторічний (фоновий) рівень їх присутності, що природно склався.

Класифікація видів забруднення. Розглядають звичайно два різних за походженням види забруднення:

• природне забруднення, що виникає в результаті дії природних явищ без участі людей;

• антропогенне забруднення, пов'язане з людською діяльністю, головною складовою якого є техногенне забруднення, зумовлене діяльністю промислових виробництв.

За природою забруднювачів розрізняють забруднення:

1. біологічне (привнесення в навколишнє середовище і розмноження в ньому небажаних для людини організмів або проникнення (природне або антропогенне) в екосистему організмів, чужих угрупованням екосистеми, яких звичайно там немає);

2. фізичне (радіаційне, теплове, світлове, електромагнітне, шумове та ін.);

3. хімічне (забруднення біосфери хімічними речовинами).

За способом утворення розрізняють первинне і вторинне забруднення. Первинне забруднення — надходження в середовище забруднювачів, що утворюються безпосередньо під час природних або антропогенних процесів у біосфері. Вторинне забруднення — утворення (синтез) шкідливих і небезпечних для навколишнього середовища і людини забруднювачів під час фізико-хімічних про­цесів у навколишньому середовищі, при цьому всі або деякі реагенти можуть бути самі по собі безпечними. Наприклад, вторинним забрудненням є утворення за певних умов отруйних хімічних речовин в атмосфері, що називається.За просторовою ознакою розрізняють глобальне (що виявляється в будь-якій точці планети як завгодно далеко від його джере­ла), регіональне (що виявляється в межах значних територій, але не охоплює всієї планети) і локальне (що спостерігається на невеликій території, обмеженій межами населеного пункту, підприємства і т. ін.) забруднення.

13. Вплив на навколишнє середовище. Забруднення атмосфери. Джерела викидів в атмосферу.

Забруднення атмосфери - це процес надходження в повітряне середовище у результаті природних ерозійних процесів, чи катаклізмів внаслідок людської діяльності різних хімічних речовин у вигляді газів, аерозолів чи часток крапель рідини, що змінюють природний склад атмосфери і негативно діють на живі ор­ганізми, погіршуючи умови їх життя .

Основні забруднювачі атмосфери можна бути об’єднаними в дві групи:

-забруднювачі природного походження, як мінерального, рослинного, так і тваринного;

• забруднювачі штучного походження. Головними забруднювачами другої групи є:

• вуглекислий газ;

• окис вуглецю;

• сірчаний і сірчистий ангідриди;

• окисли азоту і вуглецю;

• канцерогени;

зважені частки у вигляді сажі чи пилу аерозолів Загальна чисельність забруднювачів штучного походження перевищує 500 найменувань і кількість їх постійна зростає.

Забруднюючі речовини можна умовно розділити на активні й пасивні.

До активних відносять уже перераховані - похідні вуглецю (наприклад, вуглекислий газ чи оксид вуглецю), похідні азоту, сірки, хлору, фтору і ряд інших, активність яких змінюється залежно від температурно-вологісного, вітрового режиму атмосфери і сонячної активності.

Пасивні речовини - це в основному тверді суспензії у вигляді часток пилу і сажі.

Основні джерела забруднення, як правило, зосереджені у великих промислових центрах, але їхній антропогенний вплив часто поширюється на територію всієї країни і навіть далеко за її межі.

Забруднення повітря наносить величезний економічний збиток тому що речовини, які містяться в забрудненому повітрі:

впливають на:

• органи- зору і нюху;

• на шкіру;

• потрапляють у легені, що викликає їх захворювання; руйнують:

• матеріали: мармур, бетон, пластик, гуму і метали;

• окремі деталі механізмів, будинків і споруд;

• знижують врожайність сільськогосподарських, лісових та ін. культур;

• порушують роботу транспорту.

14.Екологічні проблеми, пов'язані із забрудненням атмосфери:

• Кислотні дощі.

• Парниковий ефект.

• Руйнування озонового шару.

• Смоги.

Максимальному тиску завжди протистоїть дія закону тиску середовища на життя. Всі умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль. Форма існування організму завжди відповідає умовам його життя. В процесі еволюції зберігаються тільки ті популяції, швидкість розмноження яких скорельована з обсягом харчових ресурсів середовища існування. Ці закони вже порушуються людством, триває зростання народонаселення, а ресурси виснажуються або взагалі деградують (ґрунти ^{1 т}- ін.). Для збереження всього живого на Землі необхідна охорона природи. Охорона природи — це стратегія виживання людства. 'Кодна група країн або регіон, попри якнайвищий рівень розвит-^КУ, не може уникнути єдиної долі людства. Екологічні двері зачинити неможливо, у всіх людей — одна доля. Зараз природне середовище на Землі настільки зіпсовано, що будь-яка нація (або держава) не має права робити що-небудь екологічно шкідливе у вузькоособистих інтересах.

Діяльність суспільства виявилася нині могутньою геологічною, геофізичною, геохімічною силою, що радикально трансформує хімію біосфери. Причому більшість сучасних фахівців пов'язує ці зміни з процесами забруднення твердої, рідкої і газоподібної складових біосфери. Зрозуміло, забруднення не можна зводити тільки до надходження нових хімічних сполук в екосистеми в результаті перетворення мас речовини в процесі промислового виробництва й утилізації енергоносіїв. Людина впливає на біогеохімічні цикли не тільки на екосистемному, а й на біосферному, а також на планетарному і навколоземному космічному рівнях.

Характеристики

Список файлов курсовой работы