168802 (625200), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Стерлядь. Великі ріки – Дунай, Дніпро, Дністер, Буг та інші. Перебувають на глибоких ділянках рік з чистою холодною проточною водою.
Морський коник чорноморський. Азовське і чорне моря – біля берегів кримського півострова, Керченська протока, Каркінітська. Ягорлитська затоки, узбережжя від міста Очакова до гирла Дунаю. Відкриті ділянки моря або затоки із солоністю води вище 10-15%. Віддає перевагу затишним місцям з чистою прохолодною водою і мулистим, піщаним або кам’янистим дном; живе виключно серед підводної рослинності, в якій добре маскується.
Лаврак губатий. Чорне море, біля Севастополя та масиву Карадаг. Прибережна зона моря. Тримається у придонних шарах і в товщі води.
Марена дніпровська. Мешкає в басейні Дніпра та підніжжя Бугу. Ділянки рік з прискореною течією і шебенисто-гальковим дном.
Марена кримська. Середні течії річок Кримського півострова, водосховища (Бахчисарайське, Альмінське, Сімферопольське, Феодосійське). Перебувають на глибоких ділянках річок з чистою, помірнотеплою, насиченою киснем водою на висоті 300-500 м над рівнем моря. У річках перебуває серед каміння й корчів, у норах під навислими підмитими берегами, бучаках; у водосховищах – біля кам’янистого дна.
Вирезуб. В басейні Верхнього і, частково, Середнього Дністра, Сіверського Дінця. За повідомленнями рибалок, навесні дуже рідко і не щоролку трапляються поодинокі особини у нижній течії Бугу та Дністра. Живе в лиманах і опріснених ділянках моря, на нерест піднімається у річки.
Ялець данилевського. Басейн Сіверського Дінця. Переважно головне русло річок з проточною чистою водою і піщаним або піщано-глинистим дном.
Лосось чорноморський. Мешкає біля берегів Криму ( Судак і Севастополь), деякі чорноморські лимани, біля гірла Дунаю. Живе в морі, заходить у ріки на нерест.
Лосось дунайський. Мешкає у річках Тиса і Прут. Гірські річки на висоті до 600 метрів над рівнем моря. Тримається на широких і глибоких плесах, де температура води перевищує 15-20 градусів, молоді особини – на кам’янистих перекатах (реофільна риба).
Щоб водойми приносили користь теперішнім і майбутнім поколінням людей, їх води, рослинний і тваринний світ треба охороняти, тобто ставитись до них бережливо, розумно використовувати в інтересах людства на основі досягнень передової науки і техніки. Важливо не допускати забруднення і засмічення територій, прилеглих до водойм, а також їх крижаного покриву виробничими, побутовими та іншими відходами, нафтовими й хімічними продуктами, змивання яких талими і дощовими водами спричиняє погіршення якості води. Важливо запобігати забрудненню водойм мінеральними й органічними добривами та отрутохімікатами під час їх транспортування, внесення на поля, обприскування садів і лісів.
Відсутність лісів і трав’яного покрову поблизу водойм сприяє їх замулюванню, внаслідок чого вони міліють, порушується газовий і температурний режим води, зникають місця, придатні до нересту риб, зникають і кормові організми. Тому розорювати ґрунт у 25-метровій прибережній смузі забороняється. Господарська діяльність людини по-різному впливає на стан рибних запасів. Найповнішому збереженню і відновленню їх сприяють науково обґрунтовані правила рибальства. Оскільки в різних водоймах склад рибного населення неоднаковий, то й правила регулювання рибальства теж різні. Важливо знати правила рибальства, які стосуються водойм, розміщених поблизу кожного населеного пункту. У правилах рибальства визначаються строки промислу найважливіших риб. Забороняється ловити рибу в період розмноження. Деякі особливо цінні риби, чисельність яких надзвичайно мала, забороняється ловити до спеціального розпорядження.
2. Створення та розташування Українських заповідників
Головним гальмом заповідної справи була відомчість. Десять заповідників України були підпорядковані п'яти господарям. Мало місце постійне "узаконене" порушення заповідного режиму. Відомчість заважала налагодити координацію наукових досліджень, активізувати природоохоронну пропаганду, підготовку кадрів, розробку правових актів в галузі заповідної справи. Ще одним з недоліків заповідної справи в Україні була відсутність її етико-естетичного спрямування, що значно збіднювало громадську підтримку.
У 1983 р. була прийнята нова класифікація територій та об'єктів ІІриродно-заповідного фонду Української РСР, до якої були введені нові на той час поліфункціональні форми охоронних територій: біосферні заповідники та державні природні національні парки.
Ровесником незалежності нашої держави є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991). Він став базовим для розробки цілої серії законодавчих актів у галузі екологічного права. У 1992 р. прийнято Закон України "Про природно-заповідний фонд України", який визначив сучасну класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, врегулював питання власності, основні вимоги щодо режиму охорони, використання та управління охоронними територіями. В той же рік затверджено Положення про Червону Книгу України, яке визначає правовий статус рідкісних видів, та видів, що перебувають у небезпеці.
У 1995 р рішенням ЮНЕСКО в Україні здобули статус біосферних резерватів: Чорноморський, Асканія-Нова та Карпатський біосферні заповідники, Дунайський біосферний заповідник.
Восени 2000 р. Верховною Радою України затверджена Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. Метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, що є достатнім для збереження їх різноманіття та формування їх територіальне єдиної системи, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів тваринного та рослинного світу.
Важливим є аналіз територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України в зонально-регіональному аспекті. Такий аналіз необхідний як для визначення досягнутого рівня заповідності регіонів України, так і для обґрунтування перспективної мережі природно-заповідних об'єктів і розбудови національної екомережі України.
Розглянемо систему природних заповідників, біосферних заповідників України. Об'єкти подаються за природними країнами і зонами згідно фізико-географічного районування України, наведеного у Географічній енциклопедії України (1993).
Зонально-регіональний огляд заповідників України:
Черемський природний заповідник площею 2975,7 га знаходиться на межиріччі Веселухи і Стоходу на сході Волинської області.
Рівненський природний заповідник - найбільший за площею (47046,8 га) природний заповідник України. Він заходиться в північній частині Рівненської області.
Черемський природний заповідник створений у 2001 році, підпорядкований Дсржкомлісгоспу України.
Рівненський природний заповідник створений у 1999 році, підпорядкований Дсржкомлісгоспу України.
Поліський природний заповідник площею 20104 га розташований в Житомирській області на біля кордону з Білоруссю між річками Уборть і Болотниця20.
Поліський природний заповідник створений у 1968 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.
Заповідники лісостепової зони:
Збереженість природи лісостепової зони нижча, ніж в лісовій зоні. Лісистість більша в її західній частині.
Природний заповідник "Розточчя " площею 2084 га розташований у Львівській області в межах однойменної гряди.
Природний заповідник "Розточчя" створений у 1984 році, підпорядкований Міносвіти України.
Природний заповідник "Медобори" знаходиться в Тернопільській області, його площа 10516,7 га24.
Медоборська частина заповідника має площу 9516,7 га. Вона розташована у східній частині Тернопільської області.
Філіал "Кременецькі гори" має площу 1000,0 га. Він знаходиться в північній частині Тернопільської області.
Природний заповідник "Медобори" створений у 1990 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.
Канівський природний заповідник. Площею 2049,3 га знаходиться у Черкаській області. Він включає височенну територію на правому березі Дніпра, заплавні острови і частину першої надзаплавної тераси на лівому березі Дніпра.
"Канівський природний заповідник створений у 1923 р, підпорядкований Міносвіти України.
Відділення Українського степового природного заповідника "Михайлівська цілина" є площею 202,4 га знаходить в Сумській області.
Заповідники степової зони:
Ландшафти степової зони України зазнали суттєвої трансформації господарською діяльністю людини. Сьогодні природна рослинність степової зони, включаючи й штучні ліси, займає не більше 6% її площі (Розбудова екомережі, 1999). Степова рослинність збереглася переважно на схилах балок і долин. Плакорні ділянки із степовою в минулому рослинністю майже повністю освоєні. Вони збереглися значною мірою завдяки створенню на них заповідників.
Біосферний заповідник "Асканія-Нова" їм, Ф.Е.Фальц-Фейна знаходиться у межах Присивасько-Приазовської області Причорноморсько-Приазовської сухостепової фізико-географічної провінції. Площа заповідника - 33307,6 га. Серед великих ссавців найбільш чисельними є олень благородний та козуля європейська, суто степові види наявні лише у вольєрах. Заповідник є важливим місцем зупинки птахів під час міграцій, зокрема, тут щорічно зупиняється біля 10 тис. сірих журавлів. До складу біосферного заповідника входять дендропарк і зоопарк. Тварини зоопарку утримуються у вольєрах, які займають всю ділянку Чапельський під площею 2359 га.
Чорноморський біосферний заповідник. Також знаходиться у межах Причорноморсько-Приазовської сухостепової провінції, але в іншій фізико-географічній області - Нижньодніпровській терасово-дельтовій сухостеповій. Площа заповідника 89129 га, в тому числі 14148 га суші. серед ссавців зустрічається сліпак піщаний, придніпровський підвид ємуранчика звичайного. Дуже багатою є фауна птахів. Чорноморський заповідник є основним місцем гніздування мартина чорноголового у Європі. Тут гніздяться такі рідкісні види, як кулик-сорока, ходуличник, реготун чорноголовий та ін.
Дунайський біосферний заповідник. Розташований у Причорноморській середньостеповій провінції. Його площа 46402,9 га, в тому числі 6,9 тис. га морської акваторії. До заповідника входить частина сучасної морської дельти Дунаю, острів Єрмаків, Стенцівсько-Жебриянівські плавні і Жебриянівська піщана гряда. Дуже багатою є фауна птахів біосферного заповідника - тут відмічено 43 види птахів із Червоної книги України, деякі рідкісні види тут мають високу чисельність. Особливо важливою є територія заповідника для зимівлі казарок червоноволих і гусей великих білолобих. Влітку спостерігаються великі скупчення пелікана рожевого (загальною чисельністю до 5000 особин), але на території заповідника цей вид не гніздиться. Іхтіофауна включає ряд ендемічних.
Природний заповідник "Єланецький степ", площею 1675,7 га - це єдиний об'єкт серед заповідників України, в якому представлена зональна степова рослинність правобережної частини України. Розташований заповідник у межах Дністровсько-Дніпровської північностепової провінції. У заповіднику є вольєр площею 70 га, в якому утримується кілька видів копитних тварин.
Український степовий природний заповідник загальною площею 2768 га складається з чотирьох відділень, три з яких ("Кам'яні могили", "Хомутовський степ" і "Крейдяна флора") розташовані у межах степової зони України.
Відділення "Хомутовський степ" площею 1028 га знаходиться на південному сході Донецької області, в межах Лівобережно-Придніпровсько-Приазовської північностепової провінції. У відділенні представлений ряд степових видів ссавців, в тому числі рідкісних: їжак вухатий, тхір степовий, перегузня, байбак, сліпак звичайний, великий тушканчик.
Відділення "Кам 'яні Могили " площею 404 га знаходиться на межі Донецької і Запорізької областей. Відділення "Крейдяна флора " площею 1134 га знаходиться в межах Донецької північностепової фізико-географічної провінції. Відділення "Михайлівська цілина " знаходиться в лісостеповій зоні і було охарактеризоване раніше.
Луганський природний заповідник також кластерного типу й складається з трьох відділень: "Провальський степ", "Стрільцівський степ" і "Станично-Луганське". Усі вони розташовані в північностеповій підзоні, але в різних провінціях лівобережного степу України. Всі відділення знаходяться в Луганській адміністративній області. Загальна площа заповідника 1575,5 га.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
