168775 (625196), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Основна причина деградації моря - забруднення. Проблема полягає в тому, що забруднення мають, в основному, неприморське походження. Переважаючими за обсягом джерелами забруднення моря є річкові стоки. Іншим джерелами забруднення є атмосферні опади, а також забруднення, що надходять від берегової діяльності та морського транспорту. В той же час, Дунай, одна з річок, що впадає до Чорного моря, збирає свої води із значної території країн Західної, Центральної та Південної Європи.
98% території України належить до басейну Чорного моря. Через ріки Дніпро, Дністер, Південний Буг, Дунай, Дон в море потрапляє чотири п'ятих обсягу забруднень, що надходять з поверхневим стоком з української частини Чорноморського водозбірного басейну. П'ята частина забруднень надходить від узбережних джерел. За період з 1992 по 1996 рр. обсяг скиду зворотних вод з території України зменшився на 23%, в основному, внаслідок скорочення використання води у сільському господарстві (на 35%) та промисловості (на 25%). Обсяги скиду забрудників через водні джерела скоротилися на 19%. У 1996 р. в Чорне і Азовське моря було скинуто 1090 млн.куб.м зворотних вод, з яких 5% - без очистки, а очищених до встановлених нормативів - 25%. З цими водами до морів потрапило 336,7 тис. т забруднюючих речовин (органічні речовини - 8,5 тис.т, азот - 2,9 тис.т, фосфор – 215 т, нафтопродукти - біт).
Надходження до морів органічних речовин призводить до втрати кисню у придонному шарі води та масової загибелі бентосу. Відбувається незворотна деградація морських біоценозів, таких як філофорне поле Зернова, де обсяг біомаси за останні два десятиріччя зменшився в десятки разів. За той же період використання рибних ресурсів та інших морепродуктів зменшилося в п'ять разів.
Окремо слід зупинитися на радіаційному забрудненні Чорного моря, у водозбірному басейні якого знаходиться Чорнобиль. Після припинення випробувань атомної зброї в атмосфері радіаційне забруднення поверхневого шару морської води було за концентрацією цезію-137 на рівні 17 Бк на куб.м води. Влітку 1986 р., в основному внаслідок атмосферного переносу забруднень від викидів Чорнобильської АЕС, цей показник сягнув 180 Бк на куб. м, а через рік знизився до 55 Бк на куб. м. Лише в 1995 р. радіаційне забруднення морської води знизилося до передчорнобильського рівня. Слід відзначити, що в зоні дніпровського стоку не спостерігається підвищення цих показників. Водночас у донних осадах Дніпро-Бузького лиману концентрація цезію-137 в 1986 р. підвищилася до 15-33 Бк на куб. м, але в 1995 р. знизилися до 1-7 Бк на куб. м.
В останні роки у Чорному морі актуальною стала загроза попадання в морські води бойових отруйних речовин (іприт, люізит) внаслідок руйнування оболонок контейнерів, в яких вони були захоронені на морському дні біля Севастополя під час другої світової війни.
Дослідження останніх років виявили так звані “гарячі плями”, де забруднення морів найбільше. Це узбережні акваторії біля міст Одеса, Севастополь, Маріуполь, Миколаїв, Балаклава, Саки, Керч, Євпаторія, Гурзуф, Симеїз, Бердянськ, Красноперекопськ, Скадовськ. Певні кроки для зміни ситуації на краще можна зробити навіть в умовах економічної скрути. Нові потужності каналізаційних систем, збудованих в Іллічівську, Бердянську та інших містах, забезпечили зменшення забруднення морського довкілля біля міст.
Останнім часом в Україні спостерігається скорочення скидів забруднених вод. Послаблюється негативний вплив на чистоту морської води відходів грунтів від поглиблення фарватеру в морських портах та судноплавних каналах. Хоча обсяги цих відходів за останні роки у Чорному морі скоротилися втричі, вони залишаються чи не найвагомішим чинником руйнування донних біоценозів.
Сірководень наповнює глибини Чорного моря і вбиває все живе. Якщо цей газ випустити на поверхню, він покриє усю земну кулю восьмиметровим шаром. В останні десятиріччя газ неухильно наближається до поверхні моря зі швидкістю 1-2 метри на рік.
Рибні запаси моря різко зменшилися. Зникли камбала, барабуля, білуга. Популяція дельфінів зменшилася у 10 разів. Завезений на днищах кораблів хижий паразит гребневик з'їдає планктон, товщина шару якого на поверхні моря 20-30 см. Таким чином вже знищено планктон на площі сотні тисяч гектарів. Немає планктону - немає риби. Риболовецькі кораблі України тепер йдуть на промисел в океани до берегів Африки і ловлять там рибу для заморських їдців, тому що немає економічного сенсу транспортувати її в Україну. Більшість плавучих засобів застаріла, зробилася непридатною, і рибна промисловість деградує.
Скиди з полів Криму та Приазов'я несуть сотні тон хімічних речовин. 80 кг риби добували з кожного гектару моря, у тому числі і рибу цінних порід. Зараз замість 160 тис. тон червоної риби добувається (разом із бракон'єрами) 7 тис. тон.
Влітку 1973 р. в межиріччі Дунаю і Дністра на площі біля 3,5 тис. кв. км було зафіксовано масову загибель (через відсутність кисню) донних морських тварин. Причиною цього явища стало перенасичення моря мінеральними сполуками азоту та фосфору. Стікання мінеральних добрив в море з річковими водами зросло на порядок. Дунай щорічно приносить в море 60 тис. тон фосфору і 340 тис. тон азоту. В морі утворилося ідеальне живильне середовище для розвитку одноклітинних водоростей. Воно “заквітло”. Залежно від виду водоростей, що розмножуються, колір води змінюється на червоний, зелений або інший. Спалахи чисельності, як правило, закінчуються загибеллю водних рослин з наступним зникненням кисню, що витрачається на їх розклад. Загальні біологічні втрати за останнє двадцятиріччя тільки на північно-західному шельфі Чорного моря оцінюються в 60 млн. тон, в тому числі 5 млн. тон риби.
Господарська діяльність людини змінила природну рівновагу. В нових умовах переважний розвиток отримали дрібні види рослин і тварин з нетривалим періодом життя. Посилився процес внесення нових видів, що потрапляють до нас з баластними водами і навіть витісняють корінні види. Це, наприклад, мешканець атлантичного узбережжя Америки гребневик мнеміопсіс - родич медуз, який попав у Чорне море в 1987 р. і завдав істотних збитків нашим рибним запасам.
Посилився негативний вплив людини на узбережну зону моря, яка продукує найбільше біорізноманіття. Скидання неочищених промислово-комунальних вод, будівництво гідротехнічних споруд, видобування нафти і газу також не сприяють нормалізації природних процесів. За оцінками міжнародних експертів, економічні втрати від забруднення, скорочення рибного промислу та туризму в басейні Чорного моря складають 500 млн. доларів США щорічно.
Катастрофічний стан довкілля Чорного моря є наслідком високого рівня антропогенного впливу на морське довкілля протягом останніх тридцяти років.
Визначено наступні пріоритетні екологічні проблеми, на вирішення яких спрямовані зусилля України:
1. Високий рівень забруднення, який призводить до негативних змін морської екосистеми Чорного моря.
2. Загроза незворотних втрат біорізноманіття, генофонду та біологічних ресурсів Чорного та Азовського морів.
3. Загроза значних незворотних втрат рекреаційних ресурсів Чорного моря і, як наслідок, значних соціальних та економічних втрат від погіршення здоров'я жителів України.
Моря, як і люди, плачуть гіркосолоними сльозами. Відчуваючи наближення хвороби, вони нервують - бушують штормами. Проте, людина знову і знову насичує моря отрутою відходів своєї життєдіяльності. Оспівуючи природу, люди повільно, але неминуче знищують її.
Внутрішньо-континентальне положення Чорного моря та його відокремленість від Світового океану вимагає від країн Чорноморського басейну особливо суворих заходів щодо зменшення забруднення моря та відповідно високої частки витрат на його збереження.
Чорне море оточене шістьма країнами, які живуть за старою приказкою: “У семи няньок - дитя без ока”. Головний забруднювач моря - Дунай. Його води несуть в море відходи людської життєдіяльності майже з усіх країн Європи. Через свої водотоки і, головним чином, через Дніпро, скидають до моря забруднені води Росія, Білорусь та Україна.
Тільки скоординована діяльність 17 країн басейну Чорного моря може призвести до зменшення забруднення. Ця ідея є відправною у формулюванні концепції “Чорноморського басейнового проекту”. Новий проект дозволить скоординувати теперішню діяльність в межах Чорноморської, Дунайської та Дніпровської програм і розвинути її на Дністер, Буг, Дон, Кубань, річки Кавказу, Анатолії, Балкан. Поєднання зусиль держав та міжнародних організацій, насамперед, Глобального екологічного фонду, дозволить отримати синергійний ефект. Зараз є загальне позитивне розуміння необхідності такого проекту як серед урядів приморських країн , так і серед експертів країн Дунайської програми, Світового банку. Чорноморською та Дунайською програмами створено робочу групу, яка готує відповідні пропозиції для подальших кроків.
Глобальний характер екологічних негараздів регіону обумовив підписання низки міжнародних документів, серед яких Бухарестська конвенція про захист Чорного моря (1992 р.), Одеська декларація міністрів охорони довкілля Причорноморських держав
(1993 р.), регіональні екологічні програми.
31 жовтня 1996 р. в Стамбулі Міністри охорони довкілля шести чорноморських країн підписали “Стратегічний план дій з відновлення та захисту Чорного моря”. На згадку про цю подію було запропоновано затвердити цей день як День Чорного моря.
Хочеться вірити, що день 31 жовтня буде сприйматися не як День поминок, а як День підведення підсумків розумної діяльності людини, направленої на відновлення Чорного моря. Наївно вірити, що вдасться повернути морю його первинний вигляд. Це суперечило б об'єктивним законам розвитку природи. Але в наших силах відновити природну рівновагу і надалі забезпечувати її збалансоване підтримання. Ще не все втрачено, якщо навіть у важкі часи економічних перетворень, ми думаємо про “дім”. Адже слово “екологія” утворене від грецького “ойкос”, що означає “дім”.
Щоб вирішити загальні проблеми, розробляються проекти Концепції та Програми захисту та відновлення Чорного та Азовського морів. Ці документи визначають цілі, завдання та заходи, необхідні для відновлення та захисту Чорного та Азовського морів ; пріоритетні природоохоронні заходи; фінансові ресурси для їх виконання та механізми виконання визначених заходів. Такий підхід до вибору заходів грунтується на наступних принципах “Стратегічного плану дій для відновлення та захисту Чорного моря” (СПД). Його основні положення “Стратегічного плану дій для відновлення та захисту Чорного моря”:
- ухвалення нової організаційної структури для чорноморських країн, створеної на основі здобутків Чорноморської екологічної програми (ЧЕП);
- підтримка басейнових принципів управління у певних галузях екологічної політики;
- впровадження ефективної економічної реформи - впровадження принципу “забруднювач платить” для контролю за джерелами забруднення до 1999 р.;
- усунення “гарячих точок” першочергового значення до 2006 р. та публікація відповідних звітів у 2000 та 2005 рр.;
- розробка планів розвитку системи водоочисних споруд для каналізаційних мереж в усіх містах узбережної смуги до 2000 р.;
- запровадження ефективних заходів контролю за забрудненнями з суден через введення “Контролю за станом портів” з дійовою системою заохочень та штрафних санкцій;
- виконання комплексу заходів для запобігання скидів твердих відходів в море, контролю за транскордонним переміщенням небезпечних речовин, реагування під час аварій та надзвичайних ситуацій тощо;
- публікація національних доповідей “Стан Чорного моря” за результатами спільного моніторингу та регулярного нагляду за наземними джерелами забруднення кожні 5 років;
- введення системи спільного контролю за рибальством, що грунтується на системі квот виловів риби та відновленні ключових для рибного господарства екосистем, які виконують роль рибних розплідників;
- розробка нового “Протоколу про біологічне та ландшафтне різноманіття Чорного моря”;
- розробка пакету інвестиційних заходів для природоохоронних об'єктів (водно-болотних угідь та морських екосистем);
- введення обов'язкової “Оцінки впливу на довкілля” на основі гармонізованих комплексних критеріїв;
- розробка регіональної стратегії інтегрованого управління береговою зоною морів з відповідним нормативно-правовим забезпеченням до 1999 р.;
- економічний розвиток регіонів з особливою увагою до розвитку ресурсно-невиснажливих технологій аквакультури і туризму;
- посилення уваги до участі громадськості в процесі прийняття рішень;
- забезпечення прозорості мореохоронної політики через вільний доступ до екологічної інформації та громадську обізнаність;
- продовження процесу втілення СПД на національному рівні через розробку Національних програм;
- організація зустрічей з донорськими організаціями (через кожні 5 років) для розгляду удосконалених пакетів інвес-тиційних заходів з урахуванням пропо-зицій Національних програм чорноморських країн;
- завершення передпроектного дослідження щодо утворення Чорноморського екологічного фонду, який міг би підтримуватись економічними механізмами регіонального рівня та спрямовуватись на покриття додаткових витрат;
- забезпечення регулярності за переглядом цілей СПД та прозорості контролю за втіленням його рішень.
Впровадження багатоцільового регіонального проекту безумовно є кроком уперед. Хочеться сподіватися, що цей крок буде успішним та своєчасним.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
