Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Значна кількість ендемічних видів свідчить про автохтонний характер флори островів регіону, для якої характерний відносно тривалий розвиток. Цей факт визначає значне наукове і практичне значення флори островів регіону.

Рослинний покрив островів Сиваша формувався в умовах посушливого клімату та значного засолення ґрунтів на основі прибережно-літоральної та пустельної флори. Роль літоралей є визначальною, оскільки солончаки та піщані пустелі формувались за рахунок літоралей (Ільїн, 1952). Автохтонний елемент галофільної флори України пов'язаний з солончаками узбережжя Чорного і Азовського морів, ще більша роль належить солончакам Присивашшя, де сконцентрована вагома частка ендеміків, пов'язаних з засоленими ґрунтами цього району. В утворенні галофільної флори найважливішу роль відігравали Арало-Каспійський, Середземноморський і Понтичний генетичні центри (Білик, 1963). В період раннього неогену Присивашшя мало зв'язки з пустелями Середньої Азії та Древнього Середзем'я. Від раннього пліоцену до кінця плейстоцену флора розвивалась під впливом підвищення аридизації і похолодання. До кінця пліоцену флористичні зв'язки з цими районами здійснювались по загальній лінії літоралей, які з'єднували Середземне море з Прикаспійською низовиною через район Причорномор'я. Про наявність цих зв'язків свідчать наявні реліктові місцезростання Atriplex sphaeromorpha, Limonium suffruticosum, Оfaiston monandrum, Caroxylon laricinum, Tetradiclis tenella (Лоскот, 1976). Території, які безпосередньо прилягають до Присивашшя (Придніпров'я, Приазов'я, Крим), звільнились від моря вже в міоцені або навіть раніше і вже виступали ареною флорогенезу (Краснова, 1974; Крицька, 1987; Новосад, 1992). Саме з них на територію Присивашшя пізніше мігрували алохтонні елементи, які збагатили флору і сприяли формуванню її автохтонного ядра. Територія півдня України між Молочним лиманом та сучасним руслом Дніпра в четвертинний час була ареною розвитку наземної флори і рослинності, про що свідчить наявність в цьому районі локального південнопричорноморського подово-степового ендемізму (Дубовик, Клоков, Краснова, 1975). Похолодання клімату на початку четвертинного періоду призвело до зміни рослинності на території півдня України – зменшення ролі східноєвропейських елементів, вимирання третинних реліктів, поширення понтичних елементів, які формувались на базі галофітних і пустельно-степових елементів Арало-Каспійського і Середземноморського центрів. В плейстоцені А.Т. Артюшенко (1970) вказує на значне поширення у Присивашші лободових, злакових, гнетових. У антропогені значного поширення набуває Artemisia taurica. Вважають, що вона мігрувала з солонцюватих ґрунтів Кримського півострова, куди в свою чергу переселилася з передгірних напівпустельних районів Кавказу в третинному періоді (Лоскот, 1976). Кінець плейстоцену та початок голоцену відзначались тектонічними змінами, в ході яких відбулись процеси підняття території, розсолення грунтів та процеси міграції степової флори (Дзенс-Литовская, 1951). В цей час на територію Присивашшя з кримських та південно-причорноморських степів поширюються Agropyron pectinatum, Festuca valesiaca, види роду Stipa L., та представники Понтичного центру: Galatella villosa, Salvia tesquicola, Serratula erucifolia, Galium ruthenicum, Jurinea multiflora та ін.

Таким чином, в своєму генезисі флора островів Присивашшя пройшла декілька етапів розвитку. Становлення її відбувалося за рахунок суміжних флор північного Криму та півдня України (Понтичного генетичного центру). Наявність східних галофітно-пустельних елементів свідчить про давні зв'язки Присивашшя з Арало-Каспійським генетичним центром.

3.6 Динаміка рослинності островів

В основу розробленої нами схеми змін рослинності островів покладено класифікацію змін рослинності В.М. Сукачова (1954), дещо доопрацьовану П.Д. Ярошенком (1961). Зміни, в яких головну роль виконують природні фактори, ми об'єднуємо в групу природних змін (зоогенні, сингенетичні). До групи антропогенно-природних змін відносимо демутаційні зміни (відновлення рослинного покриву, яке проходить природнім шляхом, але за умов втручання людини). До групи антропогенних змін виділяємо дегратогенні, які в свою чергу поділяємо на пірогенні та пасквальні. Значна увага приділена зоогенним змінам – впливу видів орнітофауни на рослинність островів. Вона в найбільшій мірі виявляється у знищенні або значному пошкодженні травостою окремими видами птахів (Phalacrоcorax carbo, Larus melanocephalus, L. cachinnans), занесенні рослинних зародків, збільшенні фітомаси окремих видів рослин за рахунок накопичення у ґрунті фосфатів та нітритів, тощо. Птахи, в свою чергу, використовують окремі види та рослинні угруповання як матеріал для будівництва гнізд та схованок. Землериї мають певний локальний вплив на якісний та кількісний стан рослинного покриву степів, в даному випадку островів Присивашшя. Вони створюють мікрорельєф, збагачують ґрунт продуктами метаболізму, знищують корінну рослинність і в певній мірі сприяють поширенню бур'янів, підвищують солонцюватість ґрунту.

ВИСНОВКИ

За складністю ландшафтної (екологічної) структури території виділяють такі генетичні типи островів: 1) біогенні (коралові); 2) вулканічні; 3) геосинклінальні (великі елементи острівних дуг); 4) материкові (що лежать на материковому шельфі).

Геологічні спостереження на океанічних островах, в Південній Америці, Кордільєрах та інших місцях підтвердили думку Ч. Лайєла про постійну зміну поверхні Землі під впливом зовнішніх і внутрішніх причин. Зіставляючи різні факти, Дарвін приходить до висновку, що вимирання видів тварин і рослин минулих епох не можна пояснити якимись «великими катастрофами».

Географічний аналіз флори та фауни островів виявляє її гетерогенний характер. Ареалогічна схема ареалів включає 6 типів, 10 класів та 37 груп ареалів. Наявність значної кількості ендемічних видів на материкових островах регіону свідчить про відносну давність і безперервність розвитку досліджуваної флори.

Спонтанна флора судинних рослин островів північно-західного Приазов'я та північного Присивашшя нараховує 560 видів вищих рослин, які належать до 247 родів і 57 родин. Найбільш чисельними родинами є Asteraceae (92 види, 40 родів), Poaceae (47 видів, 29 родів), Chenopodiaceae (43 види, 17 родів), Fabaceae (40 видів, 9 родів), Caryophyllaceae (38 видів, 14 родів), Brassicaceae (35 видів, 24 роди). Кількість видів 10 провідних родин складає 65,3% усіх видів флори.

Згідно еколого-ценотичного аналізу у флорі островів переважають види степового (249 видів) екоценофітону, що є характерним для степової зони України. Значна частка видів синантропофітону (158 видів) свідчить про вразливість острівних екосистем, насамперед островів акумулятивного походження.

Рослинність островів за домінантною класифікацією представлена 4 типами рослинності (степовою, лучною, солончаковою, водною), в складі яких виділяємо 9 класів формацій, 18 груп формацій, 48 формацій. За флористичною класифікацією вона нараховує 14 класів, 16 порядків, 22 союзи, 47 асоціацій.

Серед змін рослинного покриву островів основну роль відіграють природні (зоогенні) та антропогенні (пірогенні, пасквальні). Антропогенно-природні та сингенетичні зміни мають менший вплив на острівні фітокомплекси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Блинников В. И. Зоология с основами экологии. - М.: Просвещение 1990. - 224 с.

2. Вервес Ю.Г., Балан П.Г., Серебряков В.В. Зоологія. - К.: Генеза, 1996.

3. Второв П.П та ін. Біогеографія. – К.: Вища школа, 1982. – 239 с.

4. Дивосвіт природи Чернігівщини. Навч. посіб. для вчителів. Колектив авторів під заг. ред. Ю.О.Карпенка. Чернігів: 2001. 186 с.

5. Дроздов Н.Н., Манеев А.К. В мире животных. - М.: Агропромиздат, 1987. - 221 с.

6. Екофлора України./ Дідух Я.П., Плюша П.Г., Протопопова В.В. та ін. - К.: Фітосоціонептр, 2000. - 284 с.

7. Зелені скарби Чернігівщини. //Кол.авт. під заг.ред. Ю.О. Карпенка. - Чернігів: 2004. - 84 с.

8. Карпенко Ю.О., Лукаш О.В. Охорона рідкісних видів на Чернігівщині та їх зведення в культуру // Рідкісні та корисні рослини флори Чернігівщини в природі та культурі. Київ, 1997. — С. 19-29.

9. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. - К.: Вища шк., 1988. - 295 с.

10. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. - Суми: Університетська книга, 2003. - 591 с.

11. Наумов Н.П., Картпашев Н.Н. Зоология позвоночных: В 2 ч. - М.: Высш. шк., 1979. - Ч. 1-2.

12. Наумов СП. Зоология позвоночных. - М.: Просвещение, 1973. – 421 с.

13. Самарський С.Л. Зоологія хребетних. - К.: Вища школа, 1976.

Характеристики

Список файлов курсовой работы