164231 (624674), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

• абстрактність, тобто відсутність на документі інформації про вид угоди;

• безперечність, що означає обов'язкову оплату векселя;

• оборотність, тобто передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних зобов'язань продавця.

Платіжна гарантія ще більше зростає при акцепті (згоді оплатити вексель, якщо боржник не зможе розрахуватися сам) векселя банком (вексель, що акцептувався).

Вексель має певні межі обігу. Він функціонує між особами, які володіють інформацією про платоспроможність один одного і здійснюють економічні відносини. Погашається вексель учасниками вексельного обігу готівковими коштами.

В Радянському Союзі векселі застосовувалися у внутрішньому обороті в 1922-1930 рр. Кредитна реформа 1930 р. ліквідувала вексельний обіг в середині країни, але з 1937 р. вексель використовувався у зовнішньоторговельних відносинах в результаті приєднання СРСР у 1936 р. до Женевської вексельної конвенції. Прийняття постанови Верховної Ради України "Про застосування векселів в господарському обігу" від 17 червня 1992р. відродило вексельний обіг в Україні. Це мало велике народногосподарське значення, оскільки дозволило пом'якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського обороту готову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальні цінності.

На даному етапі знаходяться в обігу і казначейські векселі, що випускаються державою для покриття дефіциту державного бюджету. Розрізняють також комерційний вексель (видається під заставу товару) і банківський вексель, видається банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті. На відміну від комерційного банківський вексель має депозитну форму. Це по суті простий вексель, тому що виписується клієнтом банку своєму постачальнику в оплату за товар, але може бути індосований третій особі. Банківський вексель дає підприємству новий платіжний засіб, гарантований банком. Окрім одержання доходу по депозиту, на основі якого банком і видається вексель, підприємство отримує можливість розрахунку зі своїми партнерами. Кожний банк, який їх випускає, має свої особливості, передусім це надання банком переваг своїм клієнтам-векселедержателям.

Банкнота – кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Вперше банкноти були випущені в кінці XVII століття, на основі переобліку поодиноких комерційних векселів. Первісне банкнота мала подвійне забезпечення: комерційну гарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів, пов'язаних з товарообігом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність. Центральний банк володів золотим запасом для обміну, що виключало знецінення банкноти.

На відміну від векселя, банкнота являє собою безстрокові боргові зобов'язання продавця і забезпечується гарантією центрального банку, який в більшості країн став державним.

Сучасна банкнота втратила, по суті, обидві гарантії: не всі векселі, що переобліковуються центральним банком, забезпечені товаром, а також відсутній обмін банкнот на золото. На даному етапі банкнота надходить в обіг шляхом банківського кредитування держави, банківського кредитування господарства через комерційні банки, обміну іноземної валюти на банкноти даної країни.

В теперішній час центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості. По суті, вони є національними грошима на всій території держави. Матеріальне забезпечення у вигляді товару або золота відсутнє. Для виготовлення банкнот використовується особливий папір і застосовуються заходи щодо ускладнення їх підробки.

Чек – вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ встановленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму. Чековому обігу передує договір між клієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунку), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).

Вперше чеки з'явилися в обігу в XVI - ХVIІ століттях у Великобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізняють три основні види чеків:

1. іменний – чек на певну суму без права передачі;

2. на пред'явника – чек без вказівки одержувача;

3. ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.

У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержання готівки в кредитній установі, як засіб платежу і обігу, а також в якості інструменту безготівкових платіжних розрахунків, ще здійснюються шляхом перерахувань по рахунках в кредитних установах. В міжнародних розрахунках використовуються банківські чеки для здійснення комерційних платежів, але в основному при платежах неторговельного характеру.

У відповідності з Положенням про чеки, затвердженим у 1921 р. в СРСР діяли два види чеків: розрахункові і грошові.

Розрахунковий чек – це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чекодержателя, тобто вони використовувались для безготівкових платіжних розрахунків.

Грошові чеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.

Швидке розширення чекового обігу після Другої світової війни вимагало зміни форм платежів. Науково-технічний прогресс, розвиток електронно-обчислювальної техніки сприяли появі у провідних зарубіжних країнах автоматизованих електронних апаратів для обробки чеків і ведення поточних рахунків. Електронні прилади і система зв'язку для здійснення кредитних і платіжних операцій (зарахування суми і списання коштів, перекази з рахунку на рахунок, нарахування відсотків, контроль за станом рахунку) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогою відбувається переважна частина міжбанківських операцій.

Впровадження ЕОМ в кредитних установах створило умови для появи електронних грошей, які стали електронним еквівалентом готівкових грошей та є їх замінником.

Електронні гроші мають ряд особливостей в порівнянні з готівкою:

1. готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

2. після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

3. електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.

Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця – будь-якої пластикової картки, або функції картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок в банку.

Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжної системи.

Платіжна система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.

За фінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки і дебетові картки. В залежності від суб'єктів використання – пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки. В залежності від захищеності – звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.

Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:

• фінансову пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;

• пластикова картка є відносно дешевим засобом;

• надійність;

• можливість забезпечення високого рівня захисту, необхідного для запобігання підробок та махінацій в фінансовому середовищі;

• деякі види фінансових пластикових карток, наприклад типу смарт-карта, можуть виконувати функції кредитних і дебетових карток одночасно.

3. ГРОШОВИЙ ОБІГ

3.1 Форми грошового обігу

Грошовий обіг являє собою рух грошових потоків у готівковій і безготівковій формі. Такий рух можливий завдяки тому, що в кого-небудь є надлишок грошей (пропозиція), а хтось відчуває потребу (пред'являє) попит. Грошовий обіг обслуговує потік товарів, робіт і послуг, і саме через нього матеріалізується функціонування фінансової системи (нагромадження і перерозподіл ресурсів). Адже неможливо заплатити військовому грошове утримання, а вчителю заробітну плату частиною продукції великого тракторного заводу - платника податків. Він сплачує податки в грошовій формі, у грошовій же формі ці засоби надходять у бюджет, і в такій же формі надходять військовому і вчителю. Тому грошовий обіг - це кровоносні судини для фінансової системи.

Грошовий обіг має дві основні форми: готівкову і безготівкову.

Готівковий грошовий обіг - це рух готівки, тобто банкнот від одного власника до іншого. Готівковий обіг найбільш трудомісткий і найменш захищений процес перерозподілу благ. Уявимо собі заводи, що розраховуються за багатомільйонні кредити банкам і постачальникам (відстрочки в оплаті), відправляючи їм вагони купюр. У готівково-грошовому обігу закладені обмеження (для зручності і практичності) для господарюючих суб'єктів. Разом з тим, готівково-грошовий обіг в меншому ступені піддається контролю з боку держави, тому у визначених випадках більш бажаний для господарюючих суб'єктів. Усвідомлюючи це, держава встановлює певні обмеження на готівковий обіг, що стосується, в основному граничних сум розрахунків готівкою і термінів збереження готівки в касі підприємства.

Безготівковий грошовий обіг - це рух електронних грошей, тобто записів на рахунках. Безумовно, розвинений безготівковий обіг можливий лише при розвиненій банківській системі, коли швидкість, гарантія проходження платежів, якість супутніх послуг, - усе надає настільки більші зручності в порівнянні з готівковим обігом, що відбувається відмова від готівкового обігу. Основними інструментами безготівкового обігу є цінні папери (векселя, чеки), а також кредитні картки. Особливо важливий такий показник як швидкість обороту засобів. Справа в тому, що чим більша кількість товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для їхнього обслуговування. Кількість же грошей можна регулювати не тільки випуском нових грошей (емісія), а прискоренням обороту існуючих.

3.2 Закон грошового обігу. Грошові агрегати

Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

Мф = Мн (3.1)

де Мф - фактична маса грошей в обігу,

а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса.

Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси.

Закон грошового обігу був сформульований К. Марксом у його фундаментальній праці "Капітал". Він виражається наступною формулою:

(3.2)

М - кількість грошових знаків, необхідних в даний момент для обігу;

Ц - сума цін товарів, що підлягають реалізації;

В - сума цін товарів, платежі по яких виходять за рамки даного періоду;

Характеристики

Список файлов курсовой работы