164000 (624565), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Власний капітал мас становити не менш ніж 30% вартості активів.

Коефіцієнт участі акціонерного, або пайового, капіталу в загальній сумі джерел фінансування (використовується у закордонній практиці) (К_а):

, (1.8)

де СК – статутний капітал; ВБ – валюта балансу. Потім даємо оцінку цим коефіцієнтам.[23]

Показники структури капіталу мають призначення показувати ступінь вірогідного ризику банкрутства підприємства у зв’язку з використанням позикових фінансових ресурсів. Дійсно, коли підприємство не використовує позикові фінансові ресурси взагалі, то ризик банкрутства підприємства дорівнює нулю. При збільшенні частини позикового капіталу збільшується ризик банкрутства, тому що зростає об’єм зобов’язань підприємства. Дана група фінансових коефіцієнтів в першу чергу цікавить існуючих і потенціальних кредиторів компанії. Керівництво компанії і власник оцінюють підприємство як неперервно діючий господарський об’єкт. У кредиторів двоякий підхід. Кредитор зацікавлений в тому, щоб фінансувати діяльність успішно діючого підприємства, розвиток якого буде відповідати очікуванням. Наряду з цим вони повинні враховувати можливість негативного розвитку подій і можливість наслідку непогашення заборгованості і ліквідації компанії. Від успішної роботи компанії кредитори не отримують ніяких переваг: просто своєчасно відбувається виплата відсотків і погашення капітальної суми боргу. Тому вони повинні ретельно проаналізувати ризики, що існують для погашення заборгованості у повному обсязі, особливо якщо позика надається на тривалий термін. Частина цього аналізу є в тому аби визначити наскільки вагомим буде вимога про погашення заборгованості якщо компанія буде перебувати у скрутному становищі. [24]

Як правило, заборгованість звичайних кредиторів погашається після виплати податків, погашення заборгованості по заробітній платі і задоволення претензій кредиторів по забезпеченим позиках, які надавались під конкретні активи, наприклад, будівля або обладнання.

Який би коефіцієнт ми не обрали з тих, що характеризують структуру капіталу, аналіз частки позикового капіталу, по суті, зостається статичним і не приймає до уваги динаміку операційної діяльності компанії та зміни її економічної вартості. Аналіз цілком полягає на даних балансу, який є статичною характеристикою фінансового стану компанії на певний момент часу. По цій причині дані показники не дають повного уявлення про платездатність компанії і її здатності виплачувати проценти та основну суму боргу в обумовлені строки, тобто обслуговувати борг.

Показник забезпеченості процентів використовується для характеристик і можливості компанії забезпечувати борг. Для розрахунку використовується відношення чистого прибутку (виручки) до виплати процентів (Р1) і податків до суми процентів по боргу, які підлягають оплаті в даному звітному періоді (Р2). Розрахунок проводиться за формулою:

(1.9)

При розрахунку цього коефіцієнту виходять з допущення, що основним джерелом коштів для обслуговування боргу буде прибуток від операційної діяльності компанії, і будь-яке значне відхилення у цьому співвідношенні може слугувати сигналом можливих ускладнень. Але значне коливання розміру прибутку – це лиш один вид ризику. Не буває чітко вироблених критеріїв, яким повинно бути це співвідношення. За звичай кредитори вимагають включення у договір про надання суди умови, що оговорює у скільки раз прибуток повинен покривати суму підлягаючих сплаті процентів.

Показник забезпеченості процентів і капітальної суми боргу більш в повному обсязі характеризує здатність компанії обслуговувати борг. При розрахунку показника розраховується не тільки сума процентних платежів, але й величина погашення тіла кредиту. Проблема тут полягає у тому, що видатки по сплаті процентів віднімаються з оподаткованого прибутку (тобто частка прибутку, що використовується на ці цілі, не оподатковується), а суми на погашення капітальної суми боргу від податку не звільняється. Тому ми завжди повинні приймати до уваги співставлення показників. Корегування може бути проведене шляхом приведення капітальної суми боргу, що погашається, до розміру до сплати податків. Розрахунок показника проводиться за допомогою наступної формули:

(1.10)

Для більш повної оцінки діяльності можливості компанії погашати маючу у неї заборгованість доцільно проаналізувати структуру прибутку і надходження грошей за достатньо довгий період, щоб виявити операційні та циклічні коливання, що є звичайними для цієї компанії та певної ланки діяльності. [24]

1.3 Аналіз вартості капіталу та оцінка ефективності управління структурою капіталу на основі ефекту фінансового важеля

Кошти, які використовуються для формування капіталу підприємства, мають свою ціну. Її величина, або вартість капіталу, повною мірою визначається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування. Тому виникає необхідність вивчення питань, пов’язаних з методологією визначення вартості капіталу.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання фінансових ресурсів, що виражена у відсотках, називається «ціною капіталу». Інакше кажучи, ціна капіталу показує, яку суму потрібно заплатити за залучення одиниці капіталу цього джерела.

Ціну має не тільки позиковий, але і власний капітал. Це обумовлено тим, що капітал може бути вкладено і за межами підприємства. Тому вартість власного капіталу розглядається з погляду упущеної вигоди.

Акціонер, вкладаючи капітал у діяльність підприємства, упускає інші можливості одержання прибутку від вкладення наявних у нього коштів. Відповідно компенсацією, або платою за упущену вигоду, акціонеру мають стати майбутні доходи у вигляді дивідендів або/і підвищення вартості акцій.

У літературі розглядаються різні способи визначення ціни власного капіталу. Найбільш розповсюдженими є такі підходи на основі:

• дивідендів;

• доходів;

• визначення ціни капітальних активів.

У вітчизняній практиці методи розрахунку ускладнюються низьким рівнем розвитку ринку, відсутністю стабільної інвестиційної і дивідендної політики, неможливістю надійного прогнозування розміру чистого прибутку у майбутньому.

Визначаючи вартість окремих джерел фінансування – власного і позикового капіталу, - потрібно розрахувати середню вартість капіталу як середньозважену величину вартості усіх категорій капіталу:

, (1.11)

де СВК – середньозважена вартість капіталу;

С_i – ціна i-того джерела коштів;

d_i – питома вага джерела коштів у загальній їх сумі.

Визначення ціни капіталу не зводиться тільки до розрахунку відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, але і характеризує ту норму рентабельності, яку потрібно забезпечити підприємству, щоб не змінити своєї ринкової вартості. Тому аналіз капіталу доповнюється оцінкою ефективності використання власного і позикового капіталу.

Щодо визначення ціни капіталу, то воно не зводиться тільки до розрахунку відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, а й характеризує ту норму рентабельності, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не змінити своєї ринкової вартості. Тому аналіз капіталу доповнюється оцінкою ефективності використання власного і залученого капіталу, який рекомендується здійснювати за допомогою таких показників дохідності:

• загальна рентабельність інвестованого капіталу;

• ставка рентабельності (дохідності) власного капіталу;

• ставка рентабельності (дохідності) залученого капіталу.

Необхідно звернути увагу на те, що залучення банківського кредиту за певних умов є економічно виправданим, незважаючи на збільшення фінансових витрат, пов’язаних зі сплатою відсотків. Тоді, коли ціна банківського кредиту нижча, ніж рентабельність вкладення капіталу в активні операції підприємства, використання залучених коштів є раціональним, оскільки забезпечує збільшення норми прибутку на вкладений капітал. [23]

Це правило оцінки доцільності залучення (ефективності використання) позикового капіталу дістало назву ефекту фінансового важеля:

, (1.12)

де: ЕФВ – ефект фінансового важеля;

ЕР – економна рентабельність інвестованого капіталу до сплати процентів або коефіцієнт прибутковості як відношення суми прибутку до середньої вартості інвестованого капіталу;

К_оп – коефіцієнт оподаткування як відношення суми податків до суми прибутку;

СП – ставка позикового процента;

ПК – позиковий капітал;

ВК – власний капітал.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки процентів збільшилася рентабельність власного капіталу (РВК) за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства. Він виникає тоді, коли економічна рентабельність вище позикового процента. [20]

Ефект фінансового важеля складається з двох елементів:

1. різниці між коефіцієнтом прибутковості (рентабельності) інвестованого капіталу після сплати податків і ставкою за кредити ЕР(1-К_оп)-СП;

2. плеча фінансового важеля виникає, коли ЕР(1-К_оп)-СП>0.

Становище дещо змінюється з ефектом фінансового важеля, якщо при обчисленні оподаткованого прибутку врахувати фінансові витрати з обслуговування боргу. Тоді за рахунок податкової економії реальна ставка процента за кредити зменшується і дорівнює СП(1-К_оп). Ефект фінансового важеля можна розраховувати за формулою:

. (1.13)

За умов інфляції ЕФВ залежить від таких факторів:

• різницею між ставкою дохідності всього інвестованого капіталу і ставкою позикового процента;

• рівня оподаткування;

• суми боргових забов’язань;

• темпів інфляції.

Таким чином, зовнішня заборгованість (позиковий капітал) виступає, з одного боку, джерелом подальшого розвитку діяльності підприємства, з іншого – фактором підвищення фінансового ризику. Залучаючи позиковий капітал, господарюючий суб’єкт може швидше досягти поставленої мети. А для того, щоб зменшити зростаючий у зв’язку з цим фінансовий ризик, необхідно робити прогноз щодо економічної рентабельності підприємства, ставки банківського процента та рівня інфляції. [20]

Але безмежно збільшувати суму залученого капіталу підприємство не може, бо існують обмеження у вигляді коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами.

Оптимізація структури активів і пасивів з метою отримання прибутку та підвищення рентабельності у фінансовому аналізі називається левериджем. Леверидж означає невелику силу, важіль, за допомогою якого можна перемішувати великі предмети. В економічному значенні леверидж — це важіль, при незначному посиленні якого можливо суттєво змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Розрізняють такі види левериджу:

Виробничий леверидж — це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства, змінюючи собівартість продукції та обсяг її випуску. Він виражає взаємозв’язок між обсягом виробництва, постійними і змінними витратами та прибутком. Рівень виробничого левериджу можна розрахувати відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягів реалізації в натуральному виразі. Він показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягу виробництва. При високому рівні виробничого левериджу навіть незначні зміни виробництва продукції призводять до суттєвих змін прибутку.

Фінансовий леверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу та структури власного і позикового капіталу. Він виражає взаємозв’язок між прибутком і співвідношенням позикового і власного капіталу. Рівень фінансового левериджу визначається відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку. Він показує у скільки разів темпи приросту чистого прибутку вище темпів приросту валового прибутку. Це перевищення досягається за допомогою плеча фінансового важеля. Змінюючи плече фінансового важеля, можна вплинути на прибуток і дохідність власного капіталу. Незначні зміни валового прибутку і рентабельності авансованого капіталу в умовах високого фінансового левериджу можуть призвести до значних змін чистого прибутку, що небезпечно при падінні обсягів виробництва. Зміна структури капіталу у бік збільшення частки позикового капіталу викликає зростання фінансового ризику, хоча при цьому і досягається вищий рівень прибутку.

Виробничо-фінансовий леверидж— це узагальнюючий показник, що дорівнює добутку виробничого та фінансового левериджу. Він відображає ризик, що пов'язаний з можливим нестатком засобів для відшкодування виробничих і фінансових витрат.

Таким чином у першому розділі розглянуті питання завдання, методології та інформаційної бази здійснення аналізу джерел фінансування капіталу підприємства, аналізу динаміки складу та структури джерел формування коштів, аналізу вартості капіталу та оцінки ефективності управління структурою капіталу на основі ефекту фінансового важеля

Характеристики

Список файлов курсовой работы