163609 (624421), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Розглянемо в цьому зв’язку три найбільших джерела доходів – ПДВ, податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян.
Частка ПДВ у доходах бюджету становила у 1996 році 26,09 відс. Таким чином, закріплення ПДВ за державним бюджетом не могло негативно не позначатися на формуванні доходної частини місцевих бюджетів. Очевидно, що ПДВ (як і акцизний збір) не можна "прив’язувати" до конкретної території за принципом: де стягується більше податку в розрахунку на 1 жителя, там населення має право і на більші бюджетні витрати. Відомо, що ПДВ виплачується підприємствами, хоча його тягар, врешті-решт, несуть громадяни, які є "замикаючими" споживачами продукції та послуг. В тому і полягає специфіка діяння ПДВ, обчислюваного за прийнятим у Європі кредитним методом (шляхом вирахування з податку на продажі податку на купівлі), що , мобілізуючи до бюджету відповідні суми коштів, він розподіляється по ланцюгу платників пропорційно вартості, доданій ними до кінцевого продукту. Тому, щоб визначити величину податкового тиску даного обов’язкового платежу на доходи жителів даної території, необхідно провести спеціальні розрахунки, вірогідність яких забезпечити досить складно. Так, наприклад, у Німеччині надходження від ПДВ розподіляється не за принципом джерела (тобто не за місцем виплати податку), а в основному (на 75 відс.) залежно від чисельності жителів (тобто в розрахунку на душу населення).
Висновки
В результаті опрацювання матеріалів виявлено, що місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу яких становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетом. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальних розрізах. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.
Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:
- високим рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів вирішенні життєво важливих для населення задач;
- домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходження коштів до місцевого бюджету низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів;
- нині діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;
Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращення умов формування місцевих бюджетів.
По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести пайові податки, податок на землю, податок за промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо – і прибутковий податок громадян. У всякому випадку за рахунок податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80% своїх потреб.
По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вимірювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вимірювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили території та мінімального рівня, до якого повинно вимірюватись фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріває необхідність визначення обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.
Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країн. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.
Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростій вибір місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та метод управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та пошуку нових підходів до реформування.
Список використаної літератури
1. Закон України "Про плату за землю" у редакції від 19.09.1998 №378/96 – ВР7.
2. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" прийнятий 9.05.1999.
3. Діденко В.О. Предко В.І. Фінанси – Чернівці;2004 – с.234-240.
4. Черник В.Д. Основи податкової системи.: Навчальний посібник. – М. 1999р.
5. Кравченко В.М. Місцеві фінанси Украіни – К.; 2003, с.160 – 179.
6. Черник В.Д., Починок А.П., Морозов В.І. Основи податкової системи. – Фінанси: ЮНИТИ, 1998 – с.342 – 349.
7. Фінанси: Посібник для вузів / під редакцією Дробозиной Л.А. – М.:Фінанси – ЮНИТИ, 2003р.
8. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України. – К.: Знання – 2006р., с.536 – 542.
9. Піхоцький В.Р. Ресурсні платежі та місцеві податки та збори – К.: "Професіонал", 2005р., - с.375.
10. Місцеве фінансування в Європі/ Видавництво Ради Європи – 1999р.
11. Кириленко В.П. Місцеві бюджети України . – К.: 2000р.
12. Опарін В.М. Фінанси. – К.: Ліра,2001. – с.54 - 64.
13. Даниленко О.П. Земельний податок та порядок обчислення його сплати.// Все про б/о. – 2005 - №21(524) 7. Якуль І.Є. Бюджетна політика України// Фінанси України – 1998 - №2. с.48 – 51.
14. Павлюк К.В. Місцеві бюджети і міжбюджетні відносини// Фінанси України – 2006 - №6 – с.24 – 30.
15. Крисоватий А.І. Мельник В.І. Місцеві податки та особливості їх спрямування// Фінанси України – 2005 - №1, с.100 – 106. 16. Про комунальний податок.: Лист ДПАУ// Урядовий кур’єр – 2006 - №20, - с.6.
16. Місцеві податки: плата за право голосу// Дзеркало тижня – 2006р. – с.8.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
