163091 (624155), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Згідно Закону України «Про акціонерні товариства» порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Статутний капітал акціонерного товариства поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному капіталу акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Відповідно до рішення ДКЦПФР від 14.05.97 р. №6 «Про встановлення мінімальної номінальної вартості акції», номінальна вартість однієї акції не може бути меншою 1 копійки

Існують такі види акцій:

а) іменні та на пред’явника;

б) прості та привілейовані;

Проста акція надає її власнику (акціонеру) право на отримання дивідендів, право на участь в управлінні товариством, право на отримання інформації про діяльність підприємства, переважні права на придбання акцій нової емісії, на участь у розподілі ліквідаційної виручки у разі ліквідації підприємства та інші права передбачені законодавстом і статутом акціонерного товариства.

Привілейовані акції характеризуються тим, що вони мають переваги порівняно зі звичайними акціями. Привілеї, які надаються власникам привілейованих акцій, визначаються в статуті товариства та повідомлені про розміщення акцій і можуть полягати у такому:

– одержання певних переваг при розподілі прибутку;

– переваги при голосуванні на зборах акціонерів;

– преваги при розподілі ліквідаційної виручки.

Як правило, коли йдеться про привілейовані акції, то маються на увазі передусім переваги стосовно виплати дивідендів. При цьому розрізняють такі категорії привілейованих акцій:

1) Привілейовані акції з фіксованими дивідендами. Переважні права на одержання дивідендів обмежуються заздалегідь визначеною процентною ставкою, наприклад 10%. Згідно з цим методом після виплати дивідендів привілейованим акціонерам та формування резервів прибуток підприємства розподіляється між звичайними акціонерами. На практиці може статися так, що дивіденди на прості акції перевищуватимуть дивіденди на привілейовані акції. У такому разі статутом може бути передбачено обмін привілейованих акцій на звичайні або власникам привілейованих акцій може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

2) Привілейовані акції з мінімальним фіксованим дивідендом та додатковими бонусами. Умовами випуску таких акцій можуть бути передбачені мінімальні дивіденди, які виплачуються в обов’язковому порядку, а за наявності достатнього прибутку – ще й додаткові дивіденди.

3) Кумулятивні привілейовані акції – категорія акцій, за якими, у разі невиплати товариством дивідендів передбачається їх накопичення. Якщо за результатами року у підприємства немає можливості виплачувати дивіденди, то власникам кумулятивних акцій вони нараховуються, а виплачуються в роки достатнім рівнем прибутку.

Розмір статутного капіталу, після повної оплати всіх раніше випущених акцій, може бути збільшено через:

– збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

– збільшення номінальної вартості акцій;

– обмін облігацій на акції.

У разі збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний капітал підприємства збільшується за рахунок таких джерел:

– додаткових внесків учасників і засновників;

– дивідендів (реінвестиції прибутку);

– резервів (якщо вони сформовані на належному рівні).

При збільшенні статутного капіталу здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної вартості, що визначена за раніше випущеними акціями.

При збільшенні статутного капіталу шляхом підвищення номінальної вартості акцій акції попереднього випуску обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. При цьому анулюються акції попередніх випусків і реєструються акції нової номінальної вартості.

У разі збільшення статутного капіталу даним методом кожен з акціонерів може здійснити доплату до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо акціонер відмовився здійснити доплату акцій, емітент зобов’язаний запропонувати акціонеру викупити його акції.

У разі, якщо акціонер не здійснив доплату за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він отримує акції нової номінальної вартості у кількості, яка визначається шляхом ділення загальної номінальної вартості акцій, що належать акціонеру, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій повинна бути визначена таким чином, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та здійснення обміну акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства дозволяється також шляхом обміну облігацій на акції та надано можливість прийняття такого рішення (у випадку збільшення статутного фонду не більш як на 1/3) правлінню товариства за умови, що таке передбачено статутом.

Конвертовані облігації – це іменні облігації, умовами випуску яких передбачена можливість їх обміну на звичайні акції підприємства. У разі конверсії відбувається трансформація позичкового капіталу у власний. Капіталодавці зі статусу кредиторів переходять у статус власників.

Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети:

– з одного боку, відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами);

– з іншого боку, можливості збільшення капіталу, які дають звичайні акції.

Конверсія облігацій – обмін конвертованих облігацій на привілейовані або прості акції.

Конверсійні облігації, як правило, випускаються крупними підприємствами на строк від 5 до 15-ти років. Конверсію доцільно здійснювати, коли курс конверсії (вартість облігацій плюс доплати) нижчий за біржовий курс акцій.

Оскільки збільшення капіталу на основі обміну облігацій на акції призводить до змін курсу акцій та «розмивання» прав акціонерів, вони мають переважні права на купівлю конверсійних облігацій такі самі, як і на купівлю нових акцій.

Основними цілями зменшення власного капіталу підприємств є:

– згортання діяльності підприємства;

– підвищення ринкового курсу корпоративних прав;

– концентрація капіталу в руках активних власників;

– вирішення конфліктів між власниками.

При зменшенні статутного капіталу його розмір не може бути меншим за мінімальний розмір статутного капіталу, визначений законодавством.

Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням зборів акціонерів (учасників). Рішення загальних зборів товариства про зміни статутного капіталу приймаються більшістю у ¾ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю може здійснюватись двома основними способами:

– в результаті виходу одного або кількох учасників зі складу товариства;

– на основі зменшення частки у статутному капіталі всіх чи окремих учасників.

Повернення частки учасникові може означати для підприємства або зменшення статутного капіталу, або зміну учасника без зменшення розміру статутного капіталу. Згідно із Законом України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може відбуватися такими способами:

1) зменшення номінальної вартості акцій;

2) зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості:

а) зменшення кількості акцій на основі їх конверсії;

б) безкоштовна передача акцій до анулювання;

в) зменшення кількості акцій на основі їх викупу з подальшим анулюванням.

За наявності достатніх підстав рішення про зменшення статутного капіталу приймається загальними зборами акціонерів чи іншим уповноваженим власниками органом. Відповідне рішення оформлюється протоколом.

Послідовність зменшення статутного капіталу значною мірою залежить від обраного способу зменшення.

Якщо зменшення здійснюється здійснюється на основі зменшення номінальної вартості акцій (деномінації), то здійснюється емісія акцій за новою номінальною вартістю. При цьому емісія акцій реєструється у ДКЦПФР.

Деномінація не допускається, якщо номінальна вартість акцій дорівнює мінімально встановленому розміру. В даній ситуації зменшення статутного капіталу відбувається шляхом конверсії або їх вилучення з обігу для анулювання.

Зменшення кількості акцій, які є в обігу, досягається за рахунок вилучення з обігу та анулювання частини акцій або на основі конверсії.

Конверсія акцій – це об’єднання кількох акцій в одну (або обмін за встановленим співвідношенням однієї кількості акцій на іншу). Наприклад, конверсія акцій у співвідношенні 4:3 означає, що на кожні чотири акції можна обміняти три акції нової емісії.

У більшості країн діє положення, згідно з яким зменшення статутного капіталу має здійснюватися в першу чергу шляхом зниження номінальної вартості, а не в результаті їх об’єднання. Це робиться з метою захисту прав дрібних акціонерів, яким в результаті об’єднання акцій можуть завдатися збитки.

Зменшення кількості акцій, які є в обігу, можна досягти не лише об’єднанням акцій, а й шляхом їх викупу чи безоплатної передачі товариству для анулювання. Дані акції повинні бути анульовані у строк не більше одного року.

3.2 Власний капітал акціонерних товариств – зарубіжний досвід та вітчизняні диспропорції

Основою розвитку ринкової економіки є акціонерні товариства, що підтверджується як світовим досвідом, так і вітчизняними реаліями. Беззаперечним є і той факт, що базисом для лідерства корпорацій у сучасній економіці є їх переваги у доступі до зовнішніх джерел фінансування, насамперед акціонерного капіталу, який має безстроковий характер. Проте в Україні складається парадоксальна ситуація: з одного боку, за більшістю виробничих показників корпорації лідирують, а з іншого – про їх переваги щодо формування капіталу на ринку цінних паперів говорити ще зарано. Цей своєрідний парадокс зумовлює необхідність аналізу внутрішніх і зовнішніх причин, які впливають на небажання вітчизняних компаній відмовлятися від використання пайових інструментів у своїй емісійній стратегії.

Насамперед, зазначимо, що, характеризуючи акціонерний капітал як об’єкт управління, ми акцентуємо увагу на таких його характеристиках, як обсяг і вартість.

Чинним законодавством закріплено існування таких обмежень щодо обсягів випуску пайових цінних паперів:

• максимальний обсяг випуску привілейованих акцій – не більше 25% статутного капіталу;

• загальний мінімальний розмір статутного капіталу – відповідно 1 250 мінімальних заробітних плат.

Історично існування вимог до мінімального розміру статутного капіталу розглядалося як практичне забезпечення гарантійної і стартової функцій власного капіталу. Водночас існує цілий ряд країн, де така норма відсутня, а точніше, мінімальний розмір статутного капіталу встановлено на рівні однієї грошової одиниці відповідної країни. У нашій державі більшість акціонерних товариств було реорганізовано у корпоративну форму під час приватизації, тому вже на той момент вони мали у розпорядженні активи, достатні для розвитку бізнесу, що нівелювало стартове значення статутного капіталу.

Гарантійна функція акціонерного капіталу набуває практичного наповнення в контексті існування обмежень щодо випуску облігацій підприємств залежно від розміру власного капіталу. Вітчизняний корпоративний сектор – це, насамперед, крупні підприємства, тоді як у ма-лому і середньому бізнесі акціонерна форма використовується недостатньо. Положення щодо мінімального розміру статутного капіталу набуде суто прагматичного наповнення лише у випадку, коли малі і середні підприємства оберуть акціонування одним із напрямків свого розвитку.

Значно складніше та більш неоднозначно виглядає ситуація з показником вартості акціонерного капіталу. Саме він характеризує для корпорації обсяг коштів, сплачених на користь інвесторів (у даному випадку – акціонерів). Більшість класичних теорій фінансового менеджменту виходять із того, що власник акцій має можливість отримувати два види доходів – дивіденди і позитивні курсові різниці. При цьому окремі науковці обстоюють індиферентність акціонерів до шляхів отримання доходів, інші розглядають цей процес на користь дивідендів, які є більш імовірними та прогнозованими. Загалом, головний висновок концепцій вартості капіталу є таким: за мінімальної вартості капіталу компанія може досягти максимальної ринкової оцінки.

Ситуація різко змінюється, якщо враховувати так звані доходи від контролю над акціонерним товариством – грошові потоки на користь акціонерів та менеджерів, які приймають управлінські рішення. Окрім того, на показник вартості акціонерного капіталу впливають ще два фактори: по-перше, необов’язковий характер виплати дивідендів акціонерним товариством; по-друге, вплив на формування позитивних курсових різниць ринкових факторів.

На практиці основним чинником, що визначає можливості впливу на характеристики акціонерного капіталу в площині вартості, є використання особливих режимів виплати за акціями. Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачена рівноправність усіх простих акцій акці-онерного товариства, а Законом України «Про господарські товариства» (ст. 37) встановлена періодичність виплат диві-дендів – один раз на рік за підсумками календарного року. Задекларована в Україні рівноправність простих акцій не дозволяє враховувати існування специфічних персоніфікованих нематеріальних активів (ділові зв’язки, знання, професійний досвід і т. п.). Такі активи можуть бути використані їх власниками в інтересах корпорації лише за умови наявності відповідних управлінських повноважень.

Внаслідок додаткового випуску акцій та можливого розмивання своєї частки (якщо акціонер не бере участі в додатковій емісії або придбаває меншу кількість акцій, ніж та, яка належить йому на момент емісії) власники таких активів зменшують права на управління та переглядають своє ставлення до їх використання. У свою чергу, тільки за умови наявності у структурі капіталу простих акцій з різними правами на управління та участь у розподілі прибутку акціонери, які володіють нематеріальними персоніфікованими активами, збережуть повноваження щодо них та стимули до їх використання.

Фінансовий менеджмент, як окремий напрям економічної науки, у процесі свого розвитку виробив, здавалося б, непохитні постулати щодо управління вартістю акціонерного капіталу. Коротше кажучи, їх зміст можна сформулювати таким чином. По-перше, для будь-якої корпорації вартість її акціонерного капіталу завжди є вищою за вартість зобов’язань. Така різниця обумовлена різним ризиком для власників пайових і боргових фінансових інструментів. Акціонери завжди претендують на грошові потоки після кредиторів. Це знайшло своє відображення в одному з методів розрахунку вартості акціонерного капіталу, який дістав умовну назву «дохідність облігацій плюс премія за ризик». В основі його розрахунку – дохідність облігацій корпорації, до якої акціонерам додається премія за ризик, і таким чином обчислюється дохідність, які очікують акціонери.

Характеристики

Список файлов курсовой работы