153519 (622173), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Економіка готельного підприємства визначається структурою доходів і витрат. Статистичні дані про доходи й витрати типового для світової індустрії готельного підприємства публікують ВТО, МГА й інші готельні асоціації, спеціалізовані дослідницькі й маркетингові компанії. Протягом останнього десятиліття, коли готельна індустрія функціонувала вже що як сформувалася потужна галузь, ці середньостатистичні показники мали незначні зміни.

Структура доходів. Основними факторами, що визначають дохід готельного підприємства, є завантаження номерного фонду й ціни на готельні послуги (вартість номера, харчування, додаткових послуг). Для готелів високої комфортабельності показник середньорічного завантаження номерного фонду збільшився за останні 15 років з 61 до 67,7 %, що свідчить про стабільність готельної індустрії. Середня вартість номера в добу виросла з 68 до 88,83 дол. США. Середній дохід з номера в добу досяг 61,43 дол.; чистий дохід (за винятком неминучих платежів) - 11,475 дол. Диференціація цих показників для готелів різного класу, розміру й географічного розташування (по континентах) дана.

Середньостатистична прибутковість різних видів готельних послуг (у відсотках до сумарного доходу від всіх видів готельних послуг) виглядає для усередненого комфортабельного готелю в такий спосіб: дохід від продажу номерів (послуги розміщення) - 55 % (з розкидом у мінус і плюс до 5-8 %); дохід від підприємств харчування - 25 % (з розкидом у мінус і плюс до 3-5 %), додатковий дохід від продажу напоїв у буфетах, барах, нічних клубах і т.д. - 10 % (з розкидом до 3 %); дохід від реалізації додаткових послуг (крім телефону) - 3 % (розкид до 1 %); дохід від телефонних послуг - 1,5 % (розкид до 0,5 %); дохід від здачі приміщень в оренду - 2 % (розкид до 1 %).

Структура витрат (витрат). Основну частку витрат становлять заробітна плата й пов'язані з нею виплати (27-32 %), оскільки готельне господарство вимагає великої кількості обслуговуючого персоналу від дуже висококваліфікованих і високооплачуваних менеджерів і маркетологів до великої кількості низькокваліфікованих, але проте добре оплачуваних працівників, зайнятих у контактній і допоміжній службах, оскільки вони безпосередньо стикаються з гостем і створюють необхідний комфорт і середовище гостинності.

Наступною великою статтею витрат є експлуатаційні витрати на зміст номерного фонду - до 12-14 % загального обсягу витрат готелю. 5-8 % становлять витрати на організацію харчування й 1-3 % - на організацію продажу напоїв. Інші витрати розподіляються приблизно в такий спосіб:

- адміністративні витрати - 3-4 %;

- амортизаційні відрахування - 3-4 %;

- зміст і ремонт устаткування - 3-4 %;

- енергоносії - 34 %;

- маркетингові дослідження й реклама - 2-3 %;

- відсотки за кредит - 2-4 %;

- оплата страхових внесків - 1-2 %;

- усілякі орендні платежі - 1-2 %;

- гонорари фахівцям з керування - 2-3 %.

Таким чином, на утворення доходу готелю залишається від 17 до 35 %. А чистий дохід, що утвориться після виплати неминучих платежів (податків) і, що йде на утворення резервного капіталу комфортабельних готелів, може становити від 6 до 13 % від обсягу реалізації готельних послуг. Природно, що розкид даного показника прибутковості для різного типу готелів буде значно більше.

Матеріально-технічна структура типового готельного підприємства. Сучасний туристський комплекс (повносервісний готель) має у своєму розпорядженні значну матеріально-технічну базу, що забезпечує повносервісне комплексне, централізоване обслуговування туристів, що відпочивають, мандрівників. Велика кількість складових матеріально-технічної бази сучасного готелю свідчить про її значущість і складність. Повний перелік всієї матеріально-технічної бази конкретного готелю втримується в його паспорті, що є як би довідковим документом. Там же дається коротка характеристика матеріально-технічної бази.

Будинку, спорудження, світо-, газо- і водогінні мережі, системи, що входять у туристський комплекс (турготель), об'єднані в наступні групи:

1. Адміністративні корпуси.

2. Спальні (властиво готельні) корпуса.

3. Будинку підприємств харчування (ресторани, їдальні й т.д.).

4. Будинку центрів дозвілля й культурного обслуговування (видовищні).

5. Спортивні спорудження.

6. Господарські корпуси.

7. Інженерні спорудження, мережі, устаткування.

8. Житлові будинки (гуртожитку).

Найчастіше в одному будинку сполучаються різні по функціональному призначенню приміщення (служби), а також блокуються корпуси переходами, галереями й т.д.

До складу загальних паспортних характеристик будинків і споруджень готелю, безпосередньо задіяних в обслуговуванні туристів, входять наступні показники: місткість, продуктивність, розміри (довжина, ширина, висота, поверховість), корисна площа приміщень, площа підвальних приміщень, площа забудов, будівельний обсяг, балансова вартість, зношування, залишкова вартість, дійсна вартість, види й строки ремонтів (проведених, планованих), витрати на ремонти (проведені, плановані).

Загальна характеристика будинку і його стану (нове, гарне, задовільне) у цілому по будинку й по складових елементах описується за допомогою набору характеристик, починаючи від року будівлі й закінчуючи описом технічного стану елементів конструкції.

До складу технічного оснащення будинків готелю входять наступні інженерно-технічні системи: опалення (центральне, грубне, електричне), водопостачання (холодне, гаряче), каналізація (внутрішня, зовнішня), вентиляція (природна, приточна, витяжна), система кондиціювання повітря, централізоване пиловидалення, сміттєпровід, білизна-проведення, ліфти й підйомники (пасажирські, вантажні), системи радіомовлення (кількість і розміщення радіоточок), телебачення (антени, телевізори), телефонної зв'язку, сигналізації (охоронної, пожежної).

У технічне оснащення будинків і споруджень входить також наступне основне технічне встаткування:

- первинні засоби пожежогасіння й засобу системи протипожежної автоматики;

- газове встаткування місцевих котелень, опалювальних печей, казанів, газорегуляторні установки й пункти;

- засобу автоматизації, диспетчеризації, інженерного встаткування, засобу зв'язку й контрольно-вимірювальні прилади;

- збиральні машини й інше електроустаткування (пилососи, пилеводососи, мийні комплекти, візки всіх призначень, холодильники, автомати для чищення взуття, продажу напоїв і сигарет).

До підсобних служб і приміщень будинків (корпусів) готелю, безпосередньо обслуговуючих туристів, відносять звичайно всі сервісні:

- камеру схову;

- господарський склад;

- технічні майстерні;

- пункти надання побутових послуг (ремонту й чищення взуття, ремонту й прання одягу, термінового прання й хімчистки, перукарні);

- каси продажу транспортних квитків;

- кіоски (аптечні, газетні, сувенірні, парфюмерно-та-лантерейні);

- пункт поштового зв'язку;

- ощадкасу (банк) і пункт обміни валют;

- медпункт і ізолятор;

- кімнати обслуговуючого персоналу (на поверхах);

- кімнати для адміністрації;

- пункти надання різних додаткових і спортивно-оздоровчих послуг (більярдна, сауна, туркабінет, бібліотека, пункт прокату спорт- і культинвента-ря й ін.);

- приміщення або площадки для розбирання, пакетування, зберігання (до транспортування) і навантаження сміття.

На території туркомплексу (готелю), крім перерахованих вище споруджень, може розташовуватися ще безліч інженерних споруджень, що забезпечують:

а) водопостачання (артезіанські шпари, водопроводи, водонасосні станції, резервуари для води, пожежні водойми);

б) теплозабезпечення (котельні зі сховищами палива, тепломережі, газопроводи й газораздаточні системи;

в) электрозабезпечення (підстанції, трансформаторні й розподільні будки, щити мережі зовнішнього висвітлення);

г) телекомунікацію, зв'язок і сигналізацію;

д) каналізацію стоків (каналізаційний колектор, каналізаційні насосні станції) і утилізацію відходів (сміттєзбиральники);

е) берегоукріплювальні спорудження, забори та ін.;

ж) гаражі, стоянки для автотранспорту, човнові станції, пристані, усілякі пляжні спорудження.

2.3 Стратегія інноваційного розвитку готельної індустрії

Успішність діяльності готельної індустрії на ринку визначається рівнем її конкурентоспроможності, що багато в чому залежить від стратегії підприємства. У свою чергу, стратегія готельної індустрії визначається його потенціалом: різними внутрішніми (забезпечення різними ресурсами) і зовнішніми (конкуренти, постачальники ресурсів, попит) факторами, а також запланованими цілями розвитку підприємства й наявними в нього можливостями їхнього використання й досягнення.

Рівень конкурентоспроможності підприємства визначається його здатністю задовольняти ті або інші потреби, що сформувалися на споживчому ринку.

Звичайно дослідники виділяють два основних контури обурювань середовища діяльності підприємства, які обумовлюють необхідність її коректування за допомогою здійснення інновацій різного роду

- коливання навколишнього середовища (зміна споживчого попиту, економічної й політичної ситуації, структури ринку постачальників і т.д.);

- цикли техніко-технологічних і організаційних нововведень, тобто розвиток науково-технічного прогресу.

У контексті попередньої тези можна сміло затверджувати, що інноваційна діяльність є фактично єдиним засобом, що забезпечує підтримку рівня конкурентоспроможності будь-якої економічної системи.

Хоча сучасна вітчизняна література стала приділяти пильну увагу питанням, пов'язаним з інноваційною діяльністю, аспекти, що відбивають її взаємозв'язок з розвитком економічних систем, розглянуті недостатньо повно. У результаті загальноприйнято думка, відповідно до якої інноваційна діяльність представляє істотну умову виживання будь-якого підприємства або більше складної економічної системи в конкурентній боротьбі, а її масштаби й характер гарантують їхній успішний розвиток. Однак однозначної відповіді на питання, які нововведення одержать більше поширення (радикальним або еволюційні), яким напрямкам розробки нововведень і коли віддати у зв'язку із цим перевага, як розподілити між інноваціями різного рівня новизни, масштабності і якості, наявні в розпорядженні організації ресурси, теорія інновацій поки дати не може.

Уважається, що в СРСР, економіка якого управлялася командно-адміністративною системою, найбільш високим рівнем техніко-технологічного розвитку володів військово-промисловий комплекс, частка якого становила від 70 до 90% у загальному обсязі виробленої продукції. Однак, як показує досвід останнього десятиліття, ця, інноваційна відносно виробленої продукції система, характеризувалася наступними моментами:

- високими витратами й неощадливим споживанням ресурсів (з витратами не вважалися), що відбивалося й на виробництві «другорядної» цивільної продукції зовсім в інших галузях народного господарства;

- низьким технічним рівнем виробництва, що обумовили високий відсоток браку випускає продукції що, і, властиво, що є передумовою попереднього пункту;

- відсутністю оптимального розподілу ресурсів, що направляють на кінцеве споживання й інновації в масштабах макросистеми;

- низьким рівнем дифузії секретних військових інновацій на виробництво цивільної продукції, що визначили стагнацію в розвитку всієї макросистеми;

- виробництвом неконкурентної цивільної продукції через відсутність інформації про споживчий попит і засобів на інноваційну діяльність, а також реальних можливостей розвитку виробничого апарата відповідних підприємств.

Одним з основних недоліків вітчизняної організації інноваційної діяльності є неефективна робота маркетингових підрозділів. Найчастіше створюється враження, що практичні працівники й багато вчених забувають про те, що конкурентоспроможність промислових підприємств зв'язана не тільки із впровадженням нових технологій, нових технічних засобів і продуктів, але й застосуванням ефективних схем керування. Для підтримки конкурентоспроможності товарів необхідні стратегічна й тактична програми розвитку бізнесу, постійне дослідження споживчого ринку, тобто дії, що визначають оперативні й зважені управлінські рішення. Саме в такому підході закладений успіх розвитку будь-яких підприємств, незалежно від їх національної й галузевої приналежності, так само як і місцезнаходження, і підвищення конкурентоспроможності вироблених ними продуктів.

Більшість закордонних підприємств направляють у цей час основні інвестиції на вдосконалення механізмів прийняття управлінських рішень: інформатизацію, постійне прогнозування споживчого ринку, маркетингові й логістичні розробки по просуванню продукції й схеми керування, спрямовані на зниження витрат, пов'язаних з діяльністю підприємства.

В Україні положення в даній сфері найкраще характеризують наступні цифри: з більше двох тисяч підприємств, що займаються інноваційною діяльністю в 2006 році, 64% придбали встаткування, більше 42% розробили нову продукцію й лише 19% здійснювали маркетингові дослідження. Основні витрати підприємств дотепер направляються на енергоресурси, сировину й матеріали, частково встаткування, а не на маркетинг і логістику. Таким чином, нинішня ситуація обумовлює вибір підприємств на користь поточного, а не перспективного споживання. Зрозуміло, вибір за підприємцем, але як довго буде функціонувати його підприємство, якщо він не буде думати про майбутнє, - от це питання багато дослідників воліють умовчувати.

Характеристики

Список файлов курсовой работы