153331 (622115), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Напрямки формування та розвитку Олімпийського руху
Великий спорт, який знаходить своє відображення на Олімпійських іграх, підштовхує сотні, тисячі спортсменів до активного вдосконалення своєї особистості з метою досягнути успіхів на цих престижних міжнародних змаганнях.
Неймовірний ентузіазм французького барона П`єра де Кубертена відродив стародавні змагання, які беруть свій початок ще з 776-го року до нашої ери. Нині олімпійський рух є потужним чинником розвитку сучасного спорту.
На самому початку Олімпіада ще не мала такої популярності. На першій афінській Олімпіаді виступали лише 245 спортсменів із 14 країн світу. Атлети змагалися у 9 видах спорту: греко-римській боротьбі, велосипедному спорті, гімнастиці, легкій і важкій атлетиці, плаванні, стрільбі, тенісі та фехтуванні.
Серед учасників першої олімпіади не було представників України. Кілька атлетів із Одеси намагалися потрапити на ці змагання, однак грошей у них вистачило доїхати лише до Стамбулу, тодішнього Константинополя.
Минуло 109 років: зараз олімпійці є гордістю нації, і спортивні держави вкладають небачені суми у розвиток олімпійського руху.
Олімпіада пройшла два етапи розвитку. Більшу частину 20 сторіччя Олімпійські ігри прогресували завдяки політизації. Лідери могутніх держав-агресорів розглядала ці змагання як стратегічний плацдарм.
Започаткувала цей етап гітлерівська Німеччина, а потім гідними послідовниками стали Сполучені Штати та Радянській Союз. І саме за радянських часів українські атлети продемонстрували найкращі результати, здивувавши увесь спортивний люд. Вітчизняний спринтер Валерій Борзов у Мюнхені 1972-го року зламав усі існуючи стереотипи, вперше в історії Олімпійських ігор здолавши темношкірих атлетів на 100-метрівці.
У Мюнхені Борзов став дворазовим олімпійським чемпіоном, здобувши перемогу і на двохсотметрівці.
Україна ще мала чималі здобутки на олімпіадах у складі Радянського Союзу та і у роки незалежності, коли розпочався вже другий етап розвитку олімпійського руху - комерціалізація.
Першу золоту нагороду для незалежної держави виборола Оксана Баюл на Зимових Олімпійських іграх у Ліллехаммері 1994 року. А вже на першій літній для самостійної України Олімпіаді в Атланті вітчизняні спортсмени здобули аж 23 медалі, 9 з яких найвищого ґатунку.
Через 108 років Олімпійські ігри повернулися на історичну батьківщину - до Афін, де українці знову не пасли задніх. У нашій скарбничці опинилося знову ж таки 23 медалі, і знову 9 з них були золотими.
Валерій Гончаров, олімпійський чемпіон зі спортивної гімнастики: «Олимпиада – это вещь настолько непредсказуемая, и как показывает практика, иногда такие моменты – умопомрачительные. Бывают люди, которые железно, допустим, должны были иметь медаль – они вообще ничего не завоевывают. Исход может быть любой и конечно выигрыш медали, особенно золотой».
З кожним роком Олімпійські ігри набувають розмаху. Навіть не всі заможні країни мають змогу провести у себе цей спортивний форум через величезну кількість учасників. Та одного разу олімпійський вогонь побував в Україні, а колись, у майбутньому головні спортивні змагання планети, можливо, пройдуть і у нашій державі.
Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.
З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.
22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом.
НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.
Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій.
Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.
10 грудня 1998 року ІХ Генеральна асамблея НОК України обрала президентом Івана Никифоровича Федоренка.
Вперше НОК України представляв самостійну національну команду на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових медалей, посівши 9 загальнокомандне місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну медаль.
Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових медалей.
НОК України брав участь в 4 зимових (1993 - 1999 роки) та 3 літніх (1993 - 1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).
НОК України має угоди з відомими у світі фірмами "Adidas", "Coca-Cola", "Samsung", оператором мобільного зв'язку "UMC", українською правничою фірмою "Юріс", яка надає постійну юридичну допомогу в діяльності організації. Офіційним Інтернет-провайдером НОК є компанія "Relcom-Ukraine".
В 1995 році НОК україни почав випускати свій офіційний (квартальний) журнал, який виходить кожних три місяці, під назвою "Олімпійська арена", а з 1997 року видає щомісячний бюлетень "Олімпійські новини від НОК України".
НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.
Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії.
20 грудня 2002 року відбулась XIV звітно-виборна Генеральна асамблея НОК Україна, яка обрала новий склад керівництва на 2002-2006 роки. Президентом НОК абсолютною більшістю голосів був обраний Віктор Янукович - Прем'єр-міністр України, Голова Організаційного Комітету по підготовці та участі спортсменів України в Олімпійських і Паралімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих та Всесвітніх Універсіадах. Першим віце-президентом обрано Івана Федоренка, віце-президентами - Анатолія Писаренка та Миколу Костенка. На посаду генерального секретаря був переобраний Володимир Геращенко.
Генеральна асамблея затвердила склад членів НОК нового скликання (139 членів), обрала склад Виконавчого комітету (23 члени) та склад ревізійної комісії (3 члени).
Наприкінці розділу, ще раз відмічу, що на сучасному етапі розвитку олімпійського руху чимало дослідників висловлюють своє бачення розвитку олімпійського руху.
Так, в статті Л. П. Арськой містяться нові цікаві матеріали про діяльність Кубертена, про його погляди на дорозі установлення миру в міждержавних відносинах.
Також виділяються статті, в яких робиться спроба охарактеризувати гуманістичний ідеал особи спортсмена-олімпійця. Автори цих статей - Пітер Макинтош, відомий англійський соціолог спорту, Мохамед Мзалі, прем'єр-міністр Тунісу, ЧЛЕН-МОК, і Ст І. Столярів, автор проекту "СпАрт", на основі якого в Росії з 1991 р. розвивається новий культурно-спортивний рух.
В Україні в період створення олімпийського руху газети на певний час фізкультурно-спортивний рух в Україні огортає криза. Майже припиняється фінансування республіканських змагань, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, деяких установ і організацій. Суспільство живе в очікуванні чогось нового, воно прагне змін на краще.
19 квітня 1990 року "Спортивна газета" друкує звернення до спортивних фахівців республіки зі закликом подолати кризу, що охопила спортивне життя в Україні, підтримати ідею створення самостійного Олімпійського комітету.
Майже одночасно під головуванням Валерія Шутого створюється Українська Національна Олімпійська Комісія Руху. В одній із "Петицій", яка була видрукувана в "Спортивній газеті" 13 жовтня 1990 року, він був категоричний: "Український Національний Олімпійський Комітет, який було створено 1918 року, відновлює свою роботу".
Розділ 2 Теоретичні аспекти вивчення олімпійського руху
2.1 Сутність та ідеї олімпійського руху та олімпізму
Ідеї олімпійського руху та олімпізму мають весь глибинний, мудрий і прекрасний сенс олімпійських принципів. Це Засадничі принципи, з яких починається Олімпійська хартія. Отже:
«1. Ідея сучасного олимпизма належить Пьеру де Кубертену, за ініціативою якого в червні 1894 року був проведений в Парижі Міжнародний Атлетичний конгрес. Міжнародний олімпійський комітет (МОК) самоучредился 23 червня 1894 року. У серпні 1994 року в Парижі прошел XII конгрес, Олімпійський конгрес століття, який був названий «Конгресом єдності».
2. Олімпізм - це філософія життя, що прославляє і об'єднуюча в збалансоване ціле достоїнства тіла, волі і розуму. Олімпізм, що сполучає спорт з культурою і освітою, прагне до створення способу життя, що грунтується на радості від зусилля, виховній цінності хорошого прикладу і пошані загальних основних етичних принципів.
3. Мета олимпизма - повсюдно поставити спорт на службу гармонійному розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, що піклується про дотримання людської гідності. Для досягнення цієї мети олімпійський рух бере участь - самостійно або у взаємодії з іншими організаціями і в рамках можливостей, що є у нього, - в діяльності по захисту світу.
4. Олімпійський рух, очолюваний МОК, грунтується на сучасному олимпізмі.
5. Під верховною владою МОК олімпійський рух об'єднує організації, спортсменів і інших осіб, які згодні керуватися Олімпійською хартією. Критерієм приналежності до олімпійського руху є визнання Міжнародним олімпійським комітетом. Організація і управління спортом повинні здійснюватися незалежними, і визнаними як такі, спортивними організаціями.
6. Мета олімпійського руху - сприяти побудові мирного і кращого світу шляхом виховання молоді в процесі занять спортом, без якої-небудь дискримінації і в олімпійському дусі, основному на взаєморозумінні, дружбі, солідарності і чесній грі.
7. Діяльність олімпійського руху, символ якого п'ять переплетених кілець, є постійною і універсальною. Вона |охоплює п'ять континентів. Вона досягає кульмінації об'єднанням спортсменів світу на великому спортивному святі Олімпійських іграх.
8. Заняття спортом є одним з прав людини. Кожен повинен мати можливість займатися спортом відповідно до своїх потреб.
9. Олімпійська хартія - це прийнятий МОК зведення Засадничих принципів, правив і роз'яснень до них. Вона управляє організацією і функціонуванням олімпійського руху, а також визначає умови святкування Олімпійських ігор».
...Сотні учених впродовж багатьох десятиліть намагаються коротко сформулювати єство олимпизма. А все ж нічого не придумали краще за те, що сказане в Хартії:
«Олімпізм є філософією життя, що прославляє і об'єднуючу в збалансоване ціле достоїнства тіла, волі і розуму».
Мета цієї філософії, повторюваний, в тому, аби об'єднати і збалансувати, тобто гармонійно зрівноважити в одній особі достоїнства тіла (його спритність, силу і інші «рухові» якості ), могутню волю і прояснень розум.
Мета олімпійського руху - зробити так, щоб спорт служив саме такий - гармонійному - розвитку людини. А загальна гармонія допоможе створити дійсно благородне, мирне і процвітаюче суспільство.
2.2 Олімпійська хартія
Олімпійська Хартія є зведенням засадних принципів Олімпізма, Олімпійського руху, Правил і Офіційних роз'яснень, затверджених Міжнародним Олімпійським комітетом (МОК). Олімпійська хартія регламентує структуру, механізм дії і процеси Олімпійського руху і визначає умови проведення Олімпійських ігор. В цілому, Олімпійська Хартія виконує три основні завдання:
а) Олімпійська Хартія, як головний інструмент, що має характер основного закону, регламентує засадні принципи і невід'ємні цінності Олімпізма.
b) Олімпійська Хартія є також статутом Міжнародного Олімпійського комітету
с) Окрім цього, Олімпійська Хартія визначає основні права і обов'язки трьох головних складових Олімпійського руху, а саме: Міжнародного Олімпійського руху, Міжнародних спортивних федерацій і національних Олімпійських комітетів, а також Оргкомітетів по проведенню Олімпійських ігор, які зобов'язані виконувати положення Олімпійської Хартії.
Використання в Олімпійській хартії чоловічого роду відносно фізичної особи, (наприклад, президент, віце-президент, голова, член, керівник, офіційна особа, керівник делегації, учасник змагань, що змагається, спортсмен, суддя, арбітр, член жюрі, аташе, кандидат, персонал) або займенників (таких як він, вони, ним), розуміється як що включає і жіночий рід, за винятком особливий обумовлених випадків.
У Олімпійських Хартії слово РІК означає календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня, якщо немає письмового пояснення про інше трактування.
Концепція сучасного Олімпізма належить Пьеру де Кубертену, за чиєю ініціативою в червні 1894 року в Парижі відбувся Міжнародний атлетичний конгрес. 23 червня 1894 р. самоучредился Міжнародний Олімпійський комітет (МОК). Святкування перших Олімпійських Ігор (Ігор Олімпіади) сучасності відбулося в Афінах, в Греції, в 1896 р. У 1914 р. на Олімпійському Конгресі в Парижі був затверджений Олімпійський прапор, дарований Пьером де Кубертеном. На нім змальовано п'ять кілець, що переплітаються, які символізують союз п'яти континентів і зустріну спортсменів всього світу на Олімпійських іграх. Перші Зимові Олімпійські ігри проходили в Шамоні, Франція, в 1924 р.
Засадні принципи Олімпійського руху
1. Олімпіський рух є філософією життя, що прославляє і об'єднуючу в збалансовану цілу гідність тіла, волі і розуму. Олімпізм, що сполучає спорт з культурою і освітою, прагне до створення способу життя, що грунтується на радості від зусилля, на виховній цінності хорошого прикладу і на пошані до загальних основних етичних принципів.
2. Метою Олімпійського руху є повсюдне становлення спорту на службу гармонійного розвитку людини з тим, аби сприяти створенню мирного суспільства, що піклується про збереження людської гідності.
3. Олімпійський рух є концентрованою, організованою, універсальною і постійною діяльністю всіх осіб і організацій, що надихаються цінностями Олімпізма, здійснювану під керівництвом МОК. Ця діяльність охоплює п'ять континентів. Вершиною її є об'єднання спортсменів всього світу на великому спортивному святі - Олімпійських іграх. Її символом є п'ять переплетених кілець.
4. Займатися спортом - одне з прав людини. Кожен повинен мати можливість займатися спортом, не піддаючись дискримінації, у дусі Олімпізма, взаєморозуміння, дружби, солідарності і чесної гри. Організація, керівництво і управління спортом повинні контролюватися незалежними спортивними організаціями.
5. Будь-яка форма дискримінації відносно країни або обличчя расового, релігійного, політичного характеру, або за ознакою підлоги - несумісні з приналежністю до Олімпійського руху.
6. Приналежність до Олімпійського руху вимагає обов'язкового дотримання положень Олімпійської Хартії і визнання МОК.
2.3 Олімпійський рух і механізм його дії
А. Состав і загальна організація Олімпійського руху
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
