133356 (620117), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

З чого починається спілкування? Відомо, що в перші два – три тижня дитина не виявляє ніякої ініціативи по відношенню до дорослих. Але батьки постійно з нею розмовляють, пестять. Саме завдяки любові дорослих, дитина в кінці 1 місяця життя починає спочатку відповідати на неї, а трішки пізніше і сама виявляє ініціативу, так званим, комплексом пожвавлення.

Перше півріччя життя дитини уявляє собою етап емоційно-особистісного спілкування з оточуючими людьми, яке задовольняє її потребу в увазі та доброзичливості.

Значення цієї першої форми спілкування важко переоцінити. Дорослий, розмовляючи з малюком, пестуючи його, впливає на всі органи відчуття: зір, слух. Дитина, спостерігаючи за діями дорослого, намагається наслідувати його. Емоційне спілкування дитини з дорослими – необхідний період її життя. Ніякий, навіть найретельніший догляд за малюком не може замінити йому цього спілкування. Відсутність його дуже впливає на розвиток дитини: вона росте безініціативною, малоактивною"[№23, с. – 4-7].

"Французький психолог Рене Спіц вивчав дітей в будинках дитини і в гарних дитячих закладах з великою кількістю персоналу. Діти будинків дитини сильно відставали в психічному розвитку тощо. До 2 років багато з них померли від госпіталізації. Більшість з них, хто залишився в живих у 4-річному віці погано ходили, не вміли вдягатися, відставали у зрості та вазі. Ясельні діти розвивались нормально.

Виявили, що найуразливіший і загрозливий вік від 6 до 12 місяців. В цей час ні в якому разі не можна лишати дитину без спілкування з матір'ю.

Спілкування з близькими дорослими не тільки дає дитині нові враження. Присутність дорослого позбавляє малюка страху перед загадковим, невідомим світом.

У 1956 році французька дослідниця Марсель Жебер вивчала в Уганді розвиток африканських дітей. Вона виявила, що маленькі африканці з бідних сімей випереджають європейських дітей у фізичному і психічному розвитку. Чим молодша дитина, тим більша різниця в показниках.

Виявилось, що африканська мати виховує дитину по-іншому, ніж європейська. З перших днів життя дитина сидить на спині у матері, прив‘язана тканиною. Дитина завжди х матір‘ю.

Інша справа – маленький європеєць. Мама його любить, але мало спілкується з ним. Лежить він у ліжку, спілкуються з ним мало.

Тобто, спілкування з близькими дорослими, нові уявлення, почуття безпеки – все це маленький африканець отримує в достатку, європейському ж малюку цього не вистачає. Тому він і відстає у розвитку.

Висновок можна зробити такий: чим більше ми спілкуємося з дитиною, чим довше відбувається тілесний контакт, тим інтенсивніше йде її фізичний і психічний розвиток"[№48, с. – 15-19].

"Ще й до цього часу існує думка про те, що дитина – це невдосконалена копія дорослого: вона така ж, як дорослий, тільки гірше мислить, не вміє володіти своїми емоціями, має слабку волю, тощо. Такий погляд на дитину говорить про зверхнє, а іноді неповажне ставлення до дитинства. Але ж вже у 1-річного малюка виникають проблеми, які за своєю масштабністю можуть перебільшувати навіть проблеми дорослих. Тому у батьків і вихователів повинно бути бажання і вміння заглянути у внутрішній світ малюка, зрозуміти його хвилювання, потреби, ставлення до світу, стати на його точку зору. Тільки таке, повноважне відношення до дитини може бути основою повноцінного виховання.

Що ж характеризує дітей, які мають повноцінне спілкування з дорослими? Вони: ініціативні по відношенню до дорослих – намагаються звернути їх увагу до своїх дій; довірливо, відкрито і емоційно відносяться до дорослих, наполегливо вимагають від дорослого співробітництва в своїх справах; чутливі до стану дорослого, до його оцінки і перебудовують свою поведінку в залежності від поведінки, гарно розрізняють заохочення і нарікання; надають перевагу співробітництву з дорослими, виявляють до них свою любов і радо відгукуються на пестощі, активно користуються мовою, викликаючи увагу до себе і намагаючись одержати оцінку дорослого.

Дитина, навіть, маючи загострену потребу в спілкуванні з дорослими, тобто об‘єкт інтересу – дорослий, але не звикла до співробітництва з ними, виявляє безініціативність, невпевненість та інше. Вона не здатна правильно реагувати на оцінку дорослого. Такі діти менш активні при вивченні різноманітних предметів.

Сформована у немовляти перша, ситуативно-особистісна форма спілкування є тією цеглинкою, на основі якої починають будуватися подальші успіхи і потреби дитини. Першими симптомами зміни потреби в спілкування є прагнення дитини перевести емоційні контакти в план предметної взаємодії. Дитину починає тяготить саме пестливе звертання. Змінюється і об'єкт спілкування, це вже предмети і діє з ними. Дитина починає досліджувати речі, в які зодягнений дорослий, тягнеться до годинника на стіні. Їй до всього хочеться доторкнутися і вона все наполегливіше вимагає від дорослого дати таку можливість. Словом, оволодіння предметами відбувається в процесі спілкування з дорослими.

Зараз вже дорослий виступає як доброзичливий партнер. На зміну емоційному спілкуванню приходить спілкування практичне, ділове, яке і складає основу взаємодії з дорослими до 3 років.

В цей період життя спілкування з дорослим вже не є провідною діяльністю дитини. Дорослий виступає як партнер по грі, зразок для наслідування, як людина, що оцінює знання і вміння дитини. Змінюються і засоби, за допомогою яких спілкуються старші і молодші учасники гри. Безпосередній контакт попередньої форми спілкування ускладнюється, стає опосередкованим предметом і дією з ним.

Після 3 років малюк вступає в нову епоху свого життя, в новий вік, який називають дошкільним.

Спілкуючись з дитиною, дорослий поступово розширює межі світу дитини, вводить її в свій більш складний і багатий світ. Дитина починає згадувати про минулі події, будувати плани на майбутнє. Зрозуміло, без спілкування з дорослим це було б не можливо.

В цей період у дитини збільшується об‘єм знань: вона дізнається про час, про природні явища; починає задавати безліч запитань.

В 4 – 5 років діти засиплюють дорослих різними запитаннями. Цей вік іноді називають "віком чомучок".

Ці питання малюка свідчать про появу у нього потреби пізнавати світ. При нормальному ході розвитку ця проблема приблизно складається до 5 років. Про це свідчать питання, адресовані дорослому, які, як правило, спрямовані на виявлення основних закономірностей живої і неживої природи. Дорослий допомагає дошкільнику по-новому подивитись на оточуючі речі, дізнаватись про те, що вона не може бачити.

Відповіді дорослого на запитання старшого дошкільника є для нього не тільки джерелом інформації. Дорослий задовольняє одну з найважливіших потреб дитини – потребу в повазі. На 6 році життя дитині вже недостатньо простої уваги і співробітництва, вона потребує серйозне, поважне відношення з боку дорослого[№23, с. - 13-14, 58-61,63].

А як же впливає на процес соціалізації спілкування дитини з однолітками?

"Для набуття соціально-психологічного досвіду дитина потребує постійного розширення кола спілкування. Так, діти 7 років проводять у спілкуванні з однолітками від 50 до 70 відсотків часу. Значимість спілкування з однолітками, зростає від молодшого до старшого віку. Дорослий для дитини – еталон поведінки, зразок для наслідування. Одноліток – це партнер по спільній діяльності".[№41,c. – 132]

"Більшість дослідників раннього і дошкільного віку вважають, що вірно організована взаємодія між дітьми корисна для психічного розвитку дитини і формування її особистості. Американський дитячий врач Б.Спок у своїй книзі для батьків стверджує, що чим раніш малюк вступає в спілкування з іншими дітьми, тим краще це впливає на його розвиток і вміння адаптуватись у суспільстві.

Багато педагогів і психологів, кажучи про роль контактів дітей для їх загального психічного розвитку, бачать важливість останніх у тому, що вони збагачують життя маленьких дітей новими уявленнями, стають джерелом яскравих позитивних емоцій, створюють умови для виявлення творчого, власного початку в дитині. Дослідники надають особливого значення взаємодії дітей в ранньому віці, вважають, що вона сприяє становленню особистості дитини, збагачує її життя уявленнями, готує до наступного спілкування, що полегшує "входження" у дитячий колектив.

Та чи потрібно дитині спілкування з однолітками? Психолог М.І.Лисіна запропонувала критерії виявлення у дитини потреби в спілкування:

1. yвага, інтерес до іншої людини, який виражається в розгляданні її обличчя, фігури, спостереженні за її діями

2. емоційне відношення до партнера, тобто яскраво виражене задоволення від зустрічі і контакту з ним;

3. бажання дитини відповідати на адресовані їй дії, вступати у взаємодію з іншою людиною;

4. шутливість до ініціативи партнера.

Тільки наявність всіх чотирьох критерій може свідчити про те, що у дитини склалась потреба в спілкуванні.

В дошкільному віці світ дитини, вже, як правило, нерозривно пов‘язаний з іншими дітьми. І чим дорослішою стає дитина, тим більшого значення для неї набувають контакти з дорослими.

Спілкування дитини з однолітками – це особлива сфера її життєдіяльності, яка істотно відрізняється від спілкування з дорослими. Починаючи з 4-річного віку одноліток стає для дитини більш привабливішим партнером, ніж дорослий.

Перша відмінна особливість контактів з однолітками виражається їх особливій самостійній насиченості. Якщо з дорослим дитина звичайно розмовляє більш чи менш спокійно, то розмовою з однолітками, як правило, супроводжуються різними інтонаціями, криком, сміхом, тощо. Ця підвищена емоційність відображає особливу волю, так характерно для спілкування дітей один з одним.

Друга особливість виражається в нестандартності дитячих висловлювань, у відсутності обмежень норм і правил. Самобутність, творчий початок дитини раніше всього і краще всього виявляється саме в спілкування з однолітками, коли ніщо не гальмує активності. Третя відмінна особливість спілкування – це переважання ініціативних висловлювань над відповідями в контактах з однолітками дитині важливіше висловитися самій, ніж вислухати іншого. І четверта особливість виражається втому, що дитяче спілкування значно багатіше за своїм призначенням, функцією. Спілкуючись з однолітками дитина може прикидатися, виражати образу, фантазувати. Така різноманітність стосунків дітей породжує різноманітність контактів і вимагає вміння виразити словами свої бажання, настрої, вимоги.

І дорослий, і одноліток сприяють розвитку різних боків особистості дитини. В спілкування з дорослим дитина вчиться розмовляти і діяти як треба, слухати і розуміти іншого, засвоювати нові знання. І спілкування з однолітками – виражання себе, керувати іншим". [№23, с. - 98-99,102]

Можна зробити висновок про те, що "спілкування з однолітками впливає на розвиток особистості дошкільника він вчиться узгоджувати свої дії з діями інших дітей. В іграх і реальному житті, спілкуючись з товаришами, діти відтворюють стосунки з дорослим, вчаться застосовувати на практиці норм поведінки, оцінювати своїх товаришів. Взаємини дошкільників в групах однолітків характеризуються ситуативністю і нестійкістю, але це спілкування – необхідна умова засвоєння певних норм взаємодії. Незадовільне положення дитини в групі однолітків, різко знижує інтенсивність процесу спілкування, уповільнює процес соціалізації, перешкоджає формуванню цінних якостей особистості"[№23, с. – 132].

"Як вже відомо, спілкування є процесом безпосередніх взаємин, спілкування людей один з одним, засноване на свідомому розумінні і бажаної передачі знань, до мук і хвилювань у відповідності з соціальними нормами і умовами їх діяльності. Виконання людиною різноманітних видів діяльності утворюють і різноманітні форми і засоби спілкування.

Загально спрямоване і зацікавлене становлення виховного комплексу до впливу на особистість дитини зумовлюють виникнення і рішення загальних питань культури спілкування в практиці педагогічній, виховній діяльності.

Педагогічне спілкування несе в собі більш глибоку функцію, ніж просто контакти між людьми.

Будь який вид спілкування в парі "вихователь – дитина", незалежно від ситуації, є виховуючим. Спілкування з дитиною з динамічно розвиваючими ся властивими їй ознаками між особистісних стосунків – головна основа соціалізації.

Професіональне спілкування – це особливий, дуже важливий для педагогічної діяльності засіб вирішення її завдань. Воно має свій власний зміст, свої особливі стійкі риси.

Зміст і рівень розвитку педагогічного спілкування вихователя визначається змістом його педагогічної діяльності.

Професійна педагогічна діяльність формує і вимоги до спілкування, які зумовлюють рівень його культури.

В професійному спілкуванні вихователя завжди можливо виділити 2 тісно взаємопов‘язаних один з одним ланцюга:

1. це загальні принципи (основа) спілкування, закладені самим характером суспільного устрою, успадковані цінності минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність вихователя, загальні мета і завдання навчання і виховання;

2. це індивідуальні принципи спілкування – сукупність конкретних прийомів і засобів, які вихователь своєрідно в залежності від конкретних умов і можливостей навчання і виховання реалізує в своїй діяльності на основі власних особистісних знань, професійного досвіду, здібностей і вмінь.

Культура спілкування вихователя як система його соціально-цінносних орієнтацій відрізняється деякими постійними ознаками, що пов‘язані з загальною характеристикою професії вихователя. Вони вимагають постійного творчого підходу до вибору вихователем засобів спілкування" [№26, с. - 9-12 17-18 21].

"Процес спілкування – це завжди особистісний процес, в ході якого вихователь не тільки дає дітям знання, але й формує в них відношення до оточуючого світу. В процесі педагогічної взаємодії діти несвідомо надають індивідуальним якостям вихователя статус соціальних очікувань дорослого керівника. Вихователі функціонально-рольової орієнтації, постійно і помітно для дітей оцінює їх, регламентує активність дітей, мимоволі обмежує виявлення їх творчих ініціатив. При спілкуванні з неординарними, творчо-орієнтованими людьми, предметом оцінювання яких насамперед змістові перетворення, забезпечуються особистість вихованців, їх увага не акцентується на те, як вони в цю мить сприймаються вихованцем. В цьому спілкуванні відбувається актуалізація двох систем цінностей, дуже важливих для дітей. Перша – це цінність довіри, яка виникає тому, що оцінки педагога не мають загрози для "я" дитини. Друга – цінність творчості.

Вплив на дітей неординарних вихователів опосередковується змістом навчальної діяльності. Педагогічне спілкування у педагогів не рольової спрямованості здійснюється на паритетних початках, а нестандартність поведінки дітей, як правило, не викликає в них негативних емоцій. Творча орієнтація педагога, творче педагогічне спілкування дозволяє створити найбільше сприятливі умови для соціалізації дитини, тоді як нормативно-орієнтоване спілкування розвиває лише навички соціальної взаємодії"[№43, с. - 156-157].

Характеристики

Список файлов курсовой работы