132729 (619797)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичний аналіз я-концепції

1.1 Поняття Я-концепції

1.2 Психологічні особливості особистості

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження співвідношення "я-реального" та "я-ідеального" у підлітків

2.1 Опис процедури дослідження

2.2 Аналіз отриманих результатів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. В останні десятиріччя все більше увага дослідників звертається до однієї з центральних проблем психології розвитку особистості - до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становлення самосвідомості особистості. Загальна проблематика самосвідомості особистості посіла значне місце в теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І. Кона, К. Роджерса, С. Рубінштейна, В. Століна, З. Фрейда, І. Чеснокової, Т. Шибутані, К. Юнга, В. Ядова та інших.

Існує декілька підходів до визначення сутності та структури самосвідомості. Окремі її компоненти були предметом численних досліджень, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. У працях вітчизняних і зарубіжних психологів (Н. Анкудінова, В. Асєєв, Р. Бернс, К. Блага, А. Бодальов, Л. Божович, Є. Бондаренко, А. Валлон, Г. Ліпкіна, М. Шебек) розглянуто теоретичні положення про співвідношення та взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників становлення свідомості й самосвідомості особистості, генезис самосвідомості, її складових.

Предметом експериментального вивчення зазвичай є окремі сторони самосвідомості, зокрема, самовизначення і самооцінка рівня інтелекту, емоційного стану, особистісних властивостей (Л. Божович, В. Вольф, С. Куперсміт, Г. Ліпкіна, А. Петровський, Є. Савонько, К. Ханлі, С. Юлдашева та інші). У цей же час є багато незрозумілого стосовно характеру зв’язків окремих компонентів самосвідомості, її внутрішніх структурних особливостей.

Суттєвою особливістю значної кількості досліджень є їх зосередження на двох вікових категоріях. По-перше, це численні вивчення процесу становлення самосвідомості в дітей дошкільного віку, а, по-друге, це дослідження свідомості й самосвідомості в підлітковому віці.

Очевидною є необхідність вивчення не тільки окремих характеристик самосвідомості, але й їх взаємозв’язку й взаємовпливу в процесі розвитку особистості.

Особливо болючі питання виникають у підлітковому та юнацькому віці, який часто і, мабуть, небезпідставно, вважають кризовими, критичними, оскільки саме в цей період відбуваються досить істотні якісні зрушення у розвитку особистості. Ці якісні зрушення відбуваються дуже інтенсивно, супроводжуючись значними суб‘єктивними труднощами у житті юнаків. У цей віковий період найбільш імовірні конфлікти між більш-менш сформованими настановленнями "Я" та безпосереднім досвідом людини. Така невідповідність може виникнути в таких випадках, коли "Я-концепція" (уявлення про себе) переважно зумовлена цінностями та уявленнями інших людей. Особистості необхідна правильна самооцінка, яка формується найінтенсивніше у підлітковому та юнацькому віці. Процес формування свого "Я" породжує потребу в самовираженні, в апробації своїх життєвих сил та можливостей. Спочатку ця проблема має невиразні форми, неясні цілі, набуваючи пазом з життєвим досвідом рис більшої визначеності, сформованості "Я-концепції" особистості.

Психологи визнають "Я-концепція" як відносно стійку, неповторну систему уявлень індивіда про самого себе, на підставі якої він здійснює взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. "Я-концепція" - цілісний, хоч не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного "Я", що виступає як установка стосовно себе самого і включає компоненти: когнітивний - образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості та ін. (самосвідомість); емоційний - самоповага, себелюбство, самоприниження та ін., оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу та ін.

"Я-концепція" - це сукупність усіх уявлень людини про себе, яка пов‘язана з їхньою оцінкою. Установки, спрямовані на самого себе, створюють "образ-Я" - уявлення про самого себе, самооцінку - емоційно забарвлену оцінку цього уявлення, потенційно поведінкову реакцію, ті конкретні дії, які можуть спричинятися "образом-Я" і самооцінкою. "Я-концепція" виконує трояку роль: вона сприяє внутрішній узгодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду і є основою очікувань стосовно самого себе.

"Я-концепція" може мати як позитивне, так і негативне забарвлення. Позитивна "Я-концепція" - це, по суті, позитивне ставлення людини до себе, синонімом негативної "Я-концепції" є негативне ставлення до себе. Негативне ставлення до себе за часом може перетворитися на комплекс неповноцінності, що порушує процес збалансованості між "Я-концепцією" та реальною поведінкою, і в такому разі досягнення узгодженості стає неможливим.

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єкт дослідження - "Я-концепція".

Предмет дослідження - співвідношення "Я-реального" та "Я-ідеального" в підлітковому віці.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що співвідношення "Я-реального" та "Я-ідеального" в підлітковому віці потребує корекційних заходів.

Мета дослідження - проаналізувати співвідношення "Я-реального" та "Я-ідеального" в підлітковому віці.

Завдання дослідження

Проаналізувати поняття "Я-концепції" в психології.

Провести експериментальне дослідження співвідношення "Я-реального" та "Я-ідеального" в підлітковому віці.

Структура курсової роботи зумовлена логікою дослідження - вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.

Розділ І. Теоретичний аналіз я-концепції

1.1 Поняття Я-концепції

Самосвідомість - це ставлення індивідуума до самого себе, що виникає в певних умовах, обставини яких підштовхують індивіда за межі самого себе, до самооцінки зі сторони позиції, що приймається за істину, за критерій його суспільного становища і соціальних якостей. Тобто індивід стає на позицію іншого суб’єкта, відрізняючи себе від нього і разом з тим ототожнює себе з ним ідеально. Ця риса самосвідомості дає змогу для розумної людини не тільки відокремити себе від іншого світу, а й протиставити себе самій. Разом з тим у самосвідомості відбувається усвідомлення самого себе не як чогось абсолютно відокремленого від світу, а у різноманітних відносинах з ним.

Самосвідомість розкриває перед собою цілий спектр можливостей самореалізації та саморозвитку особистості, які неможливі без участі інших людей, без спілкування з ними [30,c.56].

Самосвідомість - це духовний процес, в якому суб’єкт співвідносить себе з об’єктивним світом і знаходить в ньому своє місце і орієнтири для подальшої діяльності. Тобто найглибшою субстанцією суспільства є людина.

Проблема самосвідомості є надзвичайно складною. Існує цілий ряд термінів, які описують ту чи іншу форму самосвідомості ("Я-образ", "Я-концепція" та ін), і велика кількість емпіричних досліджень присвячена цим феноменам.

Як і інші психічні характеристики, тенденція мислити про себе та свої переживання переходить від людини до людини. В зв’язку з цим існують глобальні ситуаційні детермінанти саморефлексивних тенденцій. Ситуаційні фактори, змушуючи індивіда в більшій чи меншій мірі усвідомлювати самого себе, можуть слугувати зовнішніми детермінантами агресивної поведінки. Наприклад, чим більше людей у групі, тим більша вірогідність того, що людина так і залишиться не ідентифікованою і тим менше його відчуття відповідальності. Самосвідомість відноситься до станів, в яких увага концентрується на власних установках, цінностях та інших характеристиках індивіда. Безліч ситуацій, особливо в яких висока вірогідність залишитися анонімними чи можливість не залучатися до персональної відповідальності можуть погіршувати здатність до усвідомлення самого себе і посилювати агресивність.

Самовизначення, самоствердження, саморозвиток, самореалізація - сутнісні ознаки природи людини. Детермінантою, якою визначається процес життєвого самовизначення особистості, постає специфічна здатність людини до оволодіння техніками самопізнання і самоосмислення, які є важливими для самоусвідомлення життєвих перспектив. Психологічні механізми саморозвитку найтісніше пов’язані із самосвідомістю особистості. Самосвідомість є важливим чинником формування особистості, що проходить шляхом самоспостереження, самооцінки та самоаналізу. Феномен суб’єктивності як унікальної властивості людської психіки проявляється як рефлексивне усвідомлення себе самого, по-перше, як фізіологічного індивіда, який має біологічну спільність з іншими індивідами (соматичне "Я"); по-друге, як соціальної істоти, подібної до інших людей - членів соціуму (соціальне "Я"); по-третє, як індивідуальності, що характеризується власним психологічним світом не тотожним психологічному світові будь-якої іншої людини, а також своєю ідентичністю, самістю; по-четверте, як духовної трансцендентальної індивідуальності (трансцендентальне "Я") [18,c.34].

Усвідомлення самого себе містить в собі "Я" як об’єкт сприйняття і внутрішнього почуття і рефлексуюче "Я". Особистість може самостійно встановлювати собі цілі, пов’язані з різними компонентами "Я" і оцінювати успішність життєвих проявів щодо цих цілей. Ціннісні орієнтації, мотиваційна сфера є основою оцінки індивідом власних успіхів чи невдач.

Як відомо, індивід оцінює успішність своїх дій і проявів психологічних властивостей через призму своєї ідентичності. Індивід отримує задоволення не від того, що він просто щось робить добре, а від того, що він обрав певну справу і саме її робить добре.

К. Роджерс стверджує, що "структура власного Я" є організованою конфігурацією перцепцій себе, які допускаються до свідомості, скомпонованої з таких елементів:

сприймання власних рис і здібностей;

сприймання і поняття про самого себе щодо інших та оточення, до вартісних якостей, які сприйняті як нерозривні з переживаннями та об’єктами;

цілі та ідеї, які є сприйняті позитивно, або негативно.

Це є організована картина, що існує в свідомості як "фігура", або як "поле" самого себе й себе у відношенні разом з позитивними або з негативними цінностями, які сполучені з тими якостями і відношеннями так, як вони сприймаються, та існують у минулому, теперішньому і майбутньому

Самосвідомість - це перш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе і відноситься до самого собі. Але самосвідомість характеризується також своїм продуктом - уявленням про себе, "Я-образом" або "Я-концепцією". Це розрізнення процесу і продукту в психологічний ужиток було введене У. Джемсом у вигляді розрізнення "чистого Я" (що пізнає) і "емпіричного Я" (пізнаваного) (Джемс У., 1905). Пізнає, звичайно, не свідомість, а людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, при цьому користується цілою системою внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливу роль займає уявлення людини про себе саму: про свої особові риси, здібності, мотиви. Уявлення про себе, таким чином, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і його істотною умовою, моментом цього процесу. Не випадково відомий дослідник проблеми самосвідомості І.С. Кон пише про розуміння відносності відмінностей між діючим і рефлексивним "Я" як про одну з головних тенденцій в сучасних дослідженнях [18,c.78].

Завдання аналізу власне процесу самосвідомості виявилося, проте, складнішою, ніж завдання аналізу продуктів або результатів цього процесу. Як людина приходить до того або іншого уявлення про себе, які внутрішні дії при цьому здійснює, на що спирається - всі ці питання зараз інтенсивно розробляються в наукових дослідженнях, проте результати пошуків поки не утілилися в психодіагностичних алгоритмах і методиках. Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямована на виявлення продукту самосвідомості - уявлення про себе. При цьому припускається, а потім доводиться, що "Я-концепція" не просто продукт самосвідомості, але важливий чинник детермінації поведінки людини, таке внутріособистісне утворення, яке багато в чому визначає напрям його діяльностей, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми.

Аналіз "Я-образу" дозволяє виділити в ньому два аспекти: знання про себе і самовідношення. В ході життя людина пізнає себе і накопичує про себе знання, ці знання складають змістовну частину його уявлень про себе - його "Я-концепцію". Проте знання про себе самого, природно, йому небайдужі: те, що в них розкривається, виявляється об'єктом, його емоцій, оцінок, стає предметом його більш менш стійкого самовідношення. Не все, що реально усвідомлюється в собі самому і не все у власному само відношенні ясно усвідомлено; деякі аспекти "Я-образу" виявляються неусвідомленими.

Вже ці дві змістовні тези про будову "Я-образу", тобто теза про знання про себе і відношення до себе як аспектах "Я-концепції" і теза про її усвідомлювану і неусвідомлену частини, дозволяють зрозуміти ряд принципових методологічних проблем, що виникають перед психодіагностикою самосвідомості [23,c.44].

Чи можна взагалі виявити те, що про себе людина знає? На перший погляд питання це невиправдане: неважко тим або іншим способом отримати самоопис випробовуваного або обстежуваного, цей самоопис і є показник знання людини про себе, вираження її "Я-концепції". Проте, якщо людина повідомляє про себе, що вона добра, ділова, цілеспрямована, товариська або, навпаки, зла, безвольна, нетовариська, то вона повідомляє не просто відомості, але і оцінку самої себе. Виділити цю оцінку в самоописах і навіть відокремити її від словесного самоопису можна, але відокремити знання від оцінки виявляється украй важко, якщо взагалі можливо. Але, якщо це так, то чи не спотворює оцінка знання суб'єкта про себе? А сама ця оцінка в тому випадку, якщо вона дійсно негативна, чи не виявляється спотвореною і "захованою" в підсвідомість? А якщо такі спотворення відбуваються, то який концептуальний, теоретичний статус самоописів?

Ці питання і ряд інших не раз служили предметом методологічного аналізу. Так, серед релевантних чинників, що впливають на самоопис і його інтерпретацію (крім релевантного чинника - самої "Я-концепції"), розглядаються соціальна бажаність описуваних рис, тактика самоподачі (самопрезентація), область саморозкриття, ідентифікованість або анонімність відповідей, тактика погоджуватися або не погоджуватися з твердженнями, характер і ступінь обмежень у формі відповідей на питання (пункти), контекст всієї процедури діагностики, установки, очікування і інструкції, способи підрахунку індексів і статистичні процедури [30,c.78].

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов курсовой работы