132633 (619718), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Нахили і здібності нерідко збігаються, що можна пояснити індивідуальними проявами активності і саморегуляції особистості, які є основними психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. В одних випадках активність виступає як "надмір енергії", дає змогу безпосередньо, без особливих зусиль, витримувати значне нервово-психічне навантаження. Активність іншого напрямку - плануючого характеру - спирається на довільність: вона проявляється вибірково і найбільш ефективна в тих видах діяльності, які не потребують швидких реакцій, протікають у спокійних умовах.
Активність дошкільників проявляється безпосередньо в діях, у прагненні говорити. Дитячі бажання сприяють загальному психічному розвитку, а в деяких дітей вони стають початком або показником їхніх майбутніх індивідуальних особливостей.
Молодший шкільний вік приносить з собою якісно новий рівень свідомої і внутрішньо регульованої поведінки. Це означає формування таких рис активності і її саморегуляції, які необхідні для подальшого формування нахилів.
Фактор часу, завдання оволодівання часом безпосередньо пов'язано з проблемою здібностей. Насамперед це швидкість виконання певної діяльності. У міру формування вмінь і навичок дії здійснюються дедалі чіткіше, якісніше і швидше. В швидкості набуття таких навичок і проявляються здібності. Природна повільність і рухливість можуть дати початок формуванню різних індивідуальних стилів діяльності в межах яких і розвиваються здібності.
Другий аспект оволодівання часом: оволодівання часом певного етапу життя; а на більш високому рівні - оволодівання часовою перспективою, Оволодівання часом - це насамперед уміння створити перспективу свого майбутнього, планувати його, бачити себе в майбутньому, працювати над реалізацією цих уявлень, прагнути до самовдосконалення, В дослідженнях останніх років підкреслюється, що наявність чіткої і усвідомленої життєвої перспективи дає людині стимули до творчості.
Отже, здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення конкретної діяльності, проявляються у відмінностях у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями, навиками.
Здібності характеризуються як індивідуально-психологічні особливості, тобто такі якості, якими відрізняються люди між собою. Ось чому, коли говоримо про здібності, необхідно охарактеризувати ці відмінності. Вони можуть бути якісними і кількісними.
Кількісна характеристика здібностей. Кількісні виміри здібностей характеризують міру вираженості. Найбільш поширеною формою оцінки міри вираженості здібностей є тести. Тільки в останні два десятиліття вітчизняні психологи зайнялися систематичною розробкою оригінальних тестів, а також адаптацією зарубіжних. Здібності вивчалися такими зарубіжними психологами, як Кеттел, Спірмен, Біне, Айзенк, Равен, Векслер, Терстоун та ін. При дослідженні здібностей використовують систему тестів, які поступово ускладнюються, що одерж.ало назву батереї тестів (тести досягнень, тести інтелекту, тести креативності).
Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером їх діяльності, в яких вони виявляються. Розрізняють загальні і спеціальні здібності.
Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати і організовувати їх виконання, використовувати наявні в досвіді людини засоби для їх виконання, розкривати зв'язки і відношення тих речей, яких стосується діяльність, оволодіти новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.
Під спеціальними здібностями розуміють здібності; що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній та ін.). Використовуючи це розрізнення загальних і спеціальних здібностей, треба його правильно розуміти. По суті, тут йдеться про загальні і спеціальні сторони в здібностях людини, які існують у взаємозв'язку.
Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх сторони. Високі спеціальні здібності в своїй основі мають достатній рівень розвитку загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні, артистичні, технічні та інші здібності завжди спитаються на високий рівень загальних розумових здібностей. Разом з тим при одному й тому ж приблизно рівні розвитку загальних здібностей люди різняться часто своїми спеціальними здібностями. Учні, що мають загальні високі здібності до навчання, часто виявляють їх однаковою мірою у навчанні з усіх шкільних предметів. Водночас бувають випадки, коди одні з них виявляються особливо здібними до малювання, другі - до музики, треті - до технічного конструювання.
Серед значних людей е немало діячів, які відзначалися різностороннім розвитком їхніх загальних і спеціальних здібностей (Гоголь, Шопен, Шевченко, Бородін і ін.).
Кожна здібність має свою структуру, в ній розрізняють головні провідні допоміжні властивості. Так, наприклад, провідними властивостями в літературних здібностях є особливості творчої уяви і мислення; яскраві наочні образи пам'яті: розвиток естетичних почуттів; чуття мови; в математичних - вміння узагальнювати; гнучкість процесів мислення; легкий перехід від прямого до зворотного ходу думки; у педагогічних - педагогічний такт, спостережливість; любов до дітей; потреба в передаванні знань; у художніх- особливості творчої уяви і мислення; властивості зорової пам'яті, що сприяють створенню і збереженню яскравих образів; розвиток естетичних почуттів, що проявляються в емоційному ставленні до сприйнятого; вольові якості особистості, ідо забезпечують перетворення задуму в дійсність.
Специфічні і шляхи розвитку спеціальних здібностей. Так, наприклад, раніше від інших проявляються здібності в музиці, математиці. Виділяють такі рівні здібностей: репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю); творчий (забезпечує створення нового, оригінального). Слід, однак, враховувати, що всяка репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а творча діяльність включає і репродуктивну, без якої вона неможлива.
Приналежність особистості до одного із трьох людських типів: "художнього", "мислительного" і "проміжного" (за термінологією І.П. Павлова) визначає значною мірою їхні особливості здібностей.
Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевага другої сигнальної системи - мислительний тип, однакова їх наявність - середній тип людей. '-:• відмінності в сучасній науці пов'язуються з функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип) півкуль головного мозку -
Для художнього типу властива яскравість образів, для мислительного типу - перевага абстракцій, логічних конструкцій. У однієї і тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них більш значуща , ніж інші. З іншого боку , у різних людей спостерігаються одні і ті ж здібності, але розрізняються між собою за рівнем розвитку.
Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найбільш поширеним є визначення Штерна. Він формулює його так:
'"Обдарованість - це загальна здібність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги: це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Аналогічне визначення дають Клапаред, Герстон та інші автори. Воно знайшло своїх критиків: Спірмен, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і проти теологічності штернівського визначення. Але визначення, дане Штерном, є показовим для сучасного трактування проблеми обдарованості.
Обдарованість - це ніби дар, який людина одержує, щось природне; спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи, умов в її єдності, функцією особистості. Вона залежить від усієї історії особистості і тому проявляється на різних етапах її розвитку. Обдарованість означає внутрішні можливості розвитку особистості, які співвідносяться з умовами її розвитку. Природні задатки організму самі по собі не визначають однозначно обдарованості людини. Вони входять дише невід'ємним компонентом в ту систему умов, які визначають розвиток особистості, визначають і її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Вона обумовлена всією її історією і проявляється на різних етапах її розвитку. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести основне положення, що визначає психологічну концепцію; внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього, Обдарованість визначається лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні дані і можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їх співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Тому для динаміки "обдарованості", або розумового розвитку, особливо суттєвого значення набуває співвіднесення рівня вимог, поставлених діяльністю, в яку включена людина, зокрема, рівня вимог, які ставить для учня програма класу. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, але не дуже важкими.
С.Л. Рубінштейн виділяє спеціальну обдарованість, яка включає в себе співвіднесення внутрішніх психічних умов з вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення обдарованості з конкретною діяльністю є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються через ставлення до окремих спеціальних діяльностей. У середині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.
У літературі, присвяченій проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальну обдарованість є найбільш дискусійним.
Спірмен (Spearman), захищаючи положення про існування загальної обдарованості, при цьому в своїй теорії "двох факторів" розглядає її як "загальну обдарованість" (general ability), або як "загальний фактор" (general factor), поряд із спеціальними здібностями. Існування загальної обдарованості визнає також Штерн, Мейман, П'єрон та ін. Найбільш рішучим опонентом її є Циген, Торндайк, тобто представники асоціативного погляду. Загальної здібності інтелекту, або обдарованості, не існує, як стверджує Циген. Під назвою обдарованість доцільно розуміти ряд певних інтелектуальних задатків, пам'ять з її численними підвидами, утворення понять і так зване "комбінування". Обдарованість, таким чином, розкладається на особливості ряду функцій. Існують не тільки спеціальні здібності, але й загальна обдарованість у спеціальних здібностях (С.Л. Рубінштейн). При визначенні обдарованості досягнутий рівень чи результат розвитку повинен братися відповідно до умов розвитку.
Для визначення обдарованості Штерн увів поняття IQ - інтелектуального коефіцієнту. Він визначається співвідношенням розумового віку до паспортного. Це спроба визначити не просто рівень, а й темп розвитку. Однак, посуті, найвищий коефіцієнт встановлює лише рівень розвитку досягнутий на конкретному етапі розвитку. Разом з тим практичне значення визначення обдарованості полягає в тому, щоб мати змогу прогнозувати подальший розвиток, притому у співвіднесенні з умовами розвитку.
Б.Г. Ананьєв розглядаю чи проблему здібностей і обдарованості зазначає, що проблема об'єднує два основних розділи психологічної науки - розділ про психічні процеси і розділ психічних властивостей особистості.
У психологічному вченні про особистість здібності і обдарованість і вступають як важливі складові частки загальної структури особистості, пов'язані з характером і темпераментом, спрямованістю індивідуально-психічного розвитку особистості в процесі її виховання і суспільно-практичної діяльності. Такий підхід виражається в дослідженнях індивідуально-психічних відмінностей і особливостей, природною основою яких є тип нервової системи і спеціальні типи вищої нервової діяльності людини. Спеціальні здібності визначаються тими об'єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва і т.ін. Кожна спеціальна здібність являє собою синтез певних властивостей особистості, що складають її готовність до активної і продуктивної діяльності. Здібності не тільки проявляються, але й формуються в діяльності. Спеціальні здібності є продуктом розвитку спеціальних вадів діяльності, які мають провідне значення в загальному розвитку особистості. продуктом загального розвитку є обдарованість, яку С.Л. Рубінштейн називає "загальною здібністю ". Таким чином, за питанням про співвідношення обдарованості і спеціальних здібностей стоїть ще більш фундаментальна проблема - проблема співвіднесення загального і спеціального розвитку, що особливо важливо для дитячої педагогічної психології. В генетичному плані співвіднесення між загальним і спеціальним розвитком, а відповідно - між обдарованістю і спеціальними здібностями, з віком змінюються. Але як би не оцінювався цей взаємозв'язок, кожне з цих психологічних понять є правомірним, а також виявляється їх відносний характер, оскільки спеціальні здібності пов'язані як генетично, так і структурно з обдарованістю, а обдарованість конкретно проявляється в спеціальних здібностях і розвивається в них (Б.Г. Ананьев).
Б.М. Теплов розглядає поняття обдарованості як якісно своєрідне поєднання здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Розуміння обдарованості суттєво залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під успішним виконанням кожної конкретної діяльності. Вчений зазначає, що згідно з традицією, поняття обдарованості розглядається головним чином як поняття кількісне, якісний підхід до обдарованості обмежується тим, що з'ясовується про яку обдарованість йдеться: про так звану загальну обдарованість чи спеціальну. Щодо кожного із видів спеціальної обдарованості питання ставиться, наскільки велика ця обдарованість у тієї чи іншої людини; який її рівень. Теоретичним виявом такого кількісного підходу до проблеми обдарованості є теорія Спірмена, згідно з якою "розумова обдарованість" визначається кількістю "розумової енергії".
Б .М. Теплов розглядає проблему обдарованості насамперед як якісну, а не кількісну- Важливо, що різні люди мають різну обдарованість і різні здібності, які відрізняються не в кількісному, а в якісному відношенні. Якісні відмінності обдарованості виражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній галузі, а в іншій - в другій. Якісні відмінності обдарованості виражаються в рівні сформованості обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей - важливе завдання психології. Дослідження обдарованості не в ранжуванні людей за висотою їх обдарованості, а у встановленні способів наукового аналізу якісних особливостей обдарованості і здібностей. Основне питання не в тому, наскільки обдарована чи здібна конкретна людина, а в тому, яка обдарованість, які здібності цієї людини.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
