Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Функціональна роль цінностей безпосередньо пов'язана із самим фактом життя людини в суспільстві. На питання: "Чому існують цінності?" - визнаний фахівець із цієї проблеми К. Клакхон відповідає: "Тому що без них життя суспільства було б неможливе; функціонування соціальної системи не могло 6 зберігати спрямованість на досягнення групових цілей; індивіди не могли б одержати від інших те, що їм потрібно в ракурсі особистих та емоційних відносин; вони 6 також не відчували у собі необхідної міри порядку і єдності цілей". Механізм становлення особистісних відносин уже давно був описаний у поняттях інтеріоризації особистістю соціальних цінностей (О.І. Донцов). Окремі автори, такі, скажімо, як Б.І. Додонов, Є.О. Кюрегян, відзначають, що усвідомлення певного предмета як суспільної цінності передує перетворенню його в особистісну цінність, котра є регулятором індивідуальної поведінки. "Переймаючи від навколишніх людей погляд на щось як на цінність, гідну того, щоб на неї орієнтуватися у своїй поведінці і діяльності, людина може тим самим закладати у собі підвалини потреб, яких раніше в неї не було" (Б.І. Додонов [7]).

Однак аж ніяк не всі соціальні цінності - усвідомлювані і навіть визнані індивідом -реально асимілюються ним і стають особистісними. Усвідомлення і позитивного ставлення до будь-якої вартості явно недостатньо і, більше того, почасти й не потрібно. Необхідна умова цієї трансформації - практичне за діяння суб'єкта в колективну діяльність, спрямовану на реалізацію відповідної цінності. У зв'язку з цим Є.О. Арутюнян відзначає, що проміжною ланкою, котра опосередковує цей процес, є система цінностей референтної для індивіда малої групи. Можна припустити, що привласнення особою цінностей великих соціальних груп завжди опосередковано цінностями малих для неї груп. Тому неабияк важливо саме у студентському колективі організувати таку систему співбуття, котра б надавала можливість кожному члену групи перейматися суспільно важливими інтересами, законами і нормами поведінки, соціально корисною діяльністю.

У підлітковому віці, коли оформлюються більш-менш стійкі компанії однолітків, вони стають другим, альтернативним каналом освоєння цінностей. Цим, зокрема, пояснюється можливість відтворення в суспільстві антигуманних й антигромадянських цінностей. Якщо девіантна група стає для індивіда референтною, то цінності більш широкого, "нормативного" загалу, у тому числі й загальнолюдські, сприймаються через формат вартостей референтної малої групи, а не навпаки.

Співвідношення цінностей суспільства та уподобань окремих індивідів нерідко описується як взаємодія ціннісного інваріанта і його варіантів, що виражаються не завжди в адекватних, соціально прийнятних формах поведінки (І.Б. Блауберг, Є.Г. Юдін). Важливе уточнення вносить у це розуміння Ю.М. Жуков, який вказує, що цінності особистості, так само як і цінності групи, - це не просто варіант, а скоріше конкретизація цінностей суспільства. Близького погляду дотримується К. Клакхон. Не розглядаючи соціальні цінності як принципово первинні, він проте виділяє клас особистісних цінностей, що є не чим іншим, як індивідуальною видозміною групових або універсальних вартостей. Дані ціннісні орієнтири, не будучи індивідуально-специфічними, різняться інтерпретацією їхнього змісту і розміщенням акцентів, що проявляються у певних видах діяльності. "Немає двох індивідів у тому самому суспільстві, котрі мали б однакові цінності. Кожен десь щось додасть, десь щось зменшить, на одному зробить більш сильний акцент, аніж більшість навколишніх, а на іншому - більш слабкий" [16].

Отже, особистісні цінності є генетично похідними від цінностей соціальних груп різного масштабу. Селекція, привласнення й асиміляція індивідом соціальних цінностей опосередковуються його соціальною ідентичністю і цінностями референтних для нього малих контактних груп, що можуть бути як каталізатором, так і бар'єром до освоєння цінностей великих соціальних інститутів, у тому числі й загальнолюдських нормативів. Особистісні цінності формовиявляються як внутрішні носії соціальної регуляції, котрі укорінені у структурі особистості.

3. РОЗДІЛ 3. ЗВ'ЯЗОК ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ІЗ СТАНОВЛЕННЯМ ЦІЛЬОВИХ НАСТАНОВЛЕНЬ ОСОБИСТОСТІ

У соціальному плані моральні орієнтири людей у процесі навчання у ВНЗ єдині, тотожні, неподільні з моральними процесами, які протікають у суспільстві. Тут важливим структурним елементом діяльності є мета, під якою розуміється ідеальний образ бажаного майбутнього результату. В освітній діяльності перед студентами ставиться не одна, а комплекс цілей, що мають важливе значення у формуванні світоглядних принципів їхньої майбутньої професійної спрямованості. Реалізація цілей цієї діяльності здійснюється за допомогою засобів, а її мета і засоби знаходяться в діалектичній єдності. Тому освітня діяльність стосовно своїх результатів має певну специфіку.

У психології розроблена цілісна система уявлень про мотиваційну та ціннісно-орієнтаційну сфери професійної діяльності. Так, на думку окремих фахівців (М.С. Маркова [18]), орієнтація на профдіяльність передбачає такі структурні елементи: 1) професійне покликання - потяг до певної професії, який спирається на знання про її призначення; 2) професійні наміри - усвідомлене ставлення до певного виду профдіяльності; 3) ціннісні орієнтації у професійній діяльності - вироблені суспільством і прийняті особистістю підстави для оцінки призначення її праці, обрання системи духовних цінностей, правил фахової етики; 4) мотиви професійної діяльності, внутрішні спонукання, котрі визначають спрямованість активності людини у її професійній поведінці в цілому й орієнтують на різні сторони фахового діяння; 5) професійні домагання - прагнення досягти результату, деякого рівня професійної компетентності, котре визначає сама людина, знаючи свої попередні досягнення; 6) професійні очікування - уявні сподівання про свої можливі успіхи, відносини з колегами та ін. [18].

Усі зазначені й інші спонукальні орієнтири діяльності знаходяться у складному співвідношенні між собою, що й зумовлює суперечливість професійних устремлінь фахівця. Наприклад, можуть мати місце високі домагання при недостатній мотивації і перекручених ціннісних орієнтаціях. Поряд зі змістовними характеристиками професійні мотиви, очікування та орієнтири мають певні динамічні параметри, серед котрих можна виділити такі властивості: стійкість як тривалість збереження мотивів через якийсь час і в різних ситуаціях; інтенсивність як сила виразності спонукань; тривалість як лонгітюдний вибір подальшої діяльності на великий проміжок часу; переключення як легкість переходу від одного спонукання до іншого; широта як розповсюдження на різну кількість об'єктів, сторін праці; емоційне забарвлення позитивної чи негативної модальності.

Уявлення про ціннісно-орієнтаційну основу професійного розвитку дозволяють кожному фахівцю задуматися над тим, що спонукає його до такого роду занять, чи реалістичні його цілі, чи справжніми цінностями він керується. Воднораз зрозуміло, що ціннісні орієнтації, котрі впливають на професійну діяльність, не однакові на різних стадіях професіоналізації. Так, на стадії вибору професії формується інтерес до змісту майбутньої діяльності, прийняття її значущості, відбувається усвідомлення фахового покликання, виникає прагнення увійти у певну професійну спільноту і зреалізувати власні домагання. На стадії професійного навчання розгортається адаптація як пристосування особистості до професії, відбувається уточнення своїх професійних домагань, проходить прийняття ролі професіонала. На стадії практичного оволодіння професією поглиблюється адаптація, корегуються професійні мотиви і цілі, стають стабільними установки щодо оволодіння високими нормами і зразками фахової майстерності, виникає відчуття самореалізації особистості у праці. На стадії розквіту профдіяльності зміцнюються мотиви індивідуального внеску до фаху і в професійну творчість, стабілізується перевага конструктивного мотивування, котре орієнтує людину на створення нового в даній галузі діяльності. На стадії відходу від професії спостерігається тенденція до самореалізації особистості в нових формах діяльності, з'являються специфічні ціннісні настановлення.

Зміни у системі цінностей можуть відбуватися за механізмом "зверху вниз" (через усвідомлення людиною бажаних для суспільства еталонів поведінки) і "знизу вгору" (через залучення особи до різних видів реальної діяльності, під час якої, при взаємодії з іншими людьми, практично освоюються і змінюються цінності і цілі вітакультурного практикування).

Ціннісні орієнтації як предмет психологічного дослідження і діагностики психічних властивостей та якостей особистості постають на перетині двох предметних сфер: мотиваційної сфери, з одного боку, і світоглядних структур свідомості - з іншого. Значущість даного психологічного утворення полягає у беззаперечній залежності поведінкових реакцій від атитюдів, цільових настановлень людини. Ціннісні орієнтації відображають фундаментальні суспільні інтереси особистості, а також власні потреби і тим самим визначають її соціальну позицію, світобачення, світосприймання, моральні принципи і світогляд загалом.

Для з'ясування змісту мотиваційної сфери професійної діяльності зупинимося на уточненні її сутності. Мотиви - те, що спонукує діяльність людини, заради чого вона відбувається [2; 5]. У сучасній психології термін "мотив" застосовується для позначення різних явищ і станів, котрі викликають активність суб'єкта. До основних мотивів відносяться потреби, інтереси, потяги й емоції, цілі й установки, ідеали і цінності, смисложиттєві орієнтації. Воднораз мотивація - процес спонукання людини до здійснення тих чи інших дій, вчинків, який вимагає аналізу й оцінки альтернатив, вибору і прийняття рішень. Мотивацію, як відомо, часто зіставляють з діяльністю в цілому, а мотиви — з окремими діями. Важливим внеском у розвиток вчення про мотиви була розробка ідей про їх суб'єктивно-об'єктивну природу: поняття про "спонукальну силу"подробицях і свого місця в ньому, змісту і призначення свого існування на Землі.

Біологічні, соціальні й ідеальні (когнітивні) потреби, своєю чергою, поділяються на два різновиди - збереження і розвитку. Перші задовольняються в межах норм, а другі перевищують норми. В ідеальних потребах норма - реально досягнуте знання, сходинка на шляху нескінченного пізнання. Потреби пізнання задовольняють наука і мистецтво, причому їхнє походження із загального джерела поєднує їх, уподібнює одне одному. Наука виразно тяжіє до кількісного аналізу досліджуваних явищ, що відрізняє її від мистецтва, котре відтворює якісну картину цілісного в унікальній єдності світу.

Для того щоб потреба трансформувалася в дію доречно її озброїти відповідними способами і засобами. Відсутність у суб'єкта такої потреби при досить сильних соціальній і пізнавальній потребах призведуть до дилетантизму і некомпетентності, до невдач у майбутній професійній діяльності, прирікаючи людину на хронічне відчуття неповноцінності.

Також існує дворівнева класифікація потреб, що утверджує вітальні і соціальні нестатки у життєдіяльності людини. Але вітальність і соціальність настільки переплетені, що їх важко розмежувати. Можна говорити лише про перевагу в певній потребі тієї чи іншої сторони. З певним ступенем умовності доцільно розділити їх на біологічні, біосоціальні, соціо-біологічні та суто соціальні [4; 10]. Біологічні потреби - продовжити життя і рід - притаманні всім живим істотам, в їх основі перебувають інстинкт видового і родового самозбереження. Звичайно, ця потреба в людини соціалізована. Біосоціальні - ті, у підґрунті яких знаходяться біологічні потреби, але вони більшою мірою суспільно зорієнтовані (потреба в їжі, житлі тощо). До соціобіологічних можна віднести потреби, котрі, хоча і зберігають біологічне підґрунтя, але їхньою головною метою є соціальний розвиток і процвітання. До них можна віднести потреби в любові, пізнанні, спілкуванні, активній і конструктивній діяльності, завдяки реалізації яких людина і стала розумною істотою. Соціальні потреби (власне людські, які не мають аналогу у світі тварин) - самопізнання, самосвідомість як у розумінні тілесному, так і духовному; це – реалізація природних і творчих потенціалів, досягнення певного рівня самодостатності особи.

Всі потреби традиційно розподіляються на дві групи - матеріальні і духовні. Матеріальні виражають нестаток людини в їжі, житлі, одязі і т. п. Якщо вони не задоволені, то людина не зможе існувати фізично. їх неповне чи нерегулярне задоволення позначається на настроях людей, на їхній працездатності. Духовні потреби - це прагнення людини до пізнання навколишнього світу, до самозреалізування у суспільно значущій праці, спілкуванні з іншими людьми, визнанні, прихильності і підтримці, культурі відносин. Якщо вони систематично не задовольняються, то людина фізично продовжує існувати, але втрачає свій людський вигляд. Зрозуміло, що у поведінці кожного, звичайно, сполучаються різні духовні і матеріальні спонуки.

Потреби людини ієрархічно скомпоновані, тобто організовані як певна субпідрядна схема. Ієрархія індивідуальних потреб утверджує основну відмінну рису особистості - її спрямованість. Але, не зважаючи на значне розмаїття цих потреб, можна виокремити основну схему особистісних потреб. Так, усі окреслені рівні потреб взаємозалежні, регуляція людської поведінки одночасно взаємодіє з усіма рівнями, відбувається, так звана "наскрізна регуляція", пов'язана із різно-рівневою взаємодією. Депривація однієї з потреб призводить до деформації життєдіяльності особистості в цілому.

Характеристики

Список файлов курсовой работы