Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Підсумовуючи, можна сказати, що внутрішній особистісний конфлікт можна визначити як гостре негативне переживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і яке затримує ухвалення рішення.

Існують певні показники, форми прояву внутрішнього особистісного конфлікту. Наведемо ці показники, як їх описує Ю. Канатєв (Канатев Ю.А., 1992):

Показники внутрішнього особистісного конфлікту

1. когнітивна сфера: зниження самооцінки, усвідомлення свого стану як психологічного тупіка, затримка ухвалення рішення, глибокі сумніви в істинності принципів, якими людина раніш керувалася;

2. емоційна сфера: психоемоційна напруга, часті і значні негативні переживання;

3. поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності, зниження задоволеності діяльністю, негативне емоційне тіло спілкування;

4. інтегральні показники: погіршення механізму адаптації, посилення стресу.

Форми прояву внутрішніх конфліктів

Неврастенія: нестерпність до сильних подразників; подавлений настрій; зниження працездатності; поганий сон; головні болі

Ейфорія: показні веселощі; вираження радості неадекватно ситуації; «сміх крізь сльози».

Регресія: звертання до примітивних форм поводження; відхід від відповідальності.

Проекція: приписування негативних якостей іншому; критика інших, часто необґрунтована.

Номадизм: часта зміна місця проживання, місця роботи, партнерів, часті розриви відносин із друзями, зміна звичок, захоплень, обстановки.

Раціоналізм: самовиправдання своїх вчинків, дій, навіть неадекватних і соціально не схвалюваних.

Знайомство з літературними джерелами показало, що існує декілька класифікацій внутрішніх особистісних конфліктів.

Так, одна з них належить Н. Гришиній. Вона виділяє диференціацію структур внутрішнього світу людини, що вступають у конфлікт. Внутрішній світ включає: мотиви, цінності, самооцінку. Мотиви - «хочу» (потреби, інтереси, бажання), цінності - «треба», самооцінка - «можу» Виходячи з такого розуміння внутрішнього світу людини, виділяються наступні внутрішні особистісні конфлікти (Н. Гришина, 2000, с. 235) :

Мотиваційний конфлікт

Моральний конфлікт

Конфлікт нереалізованого бажання

Рольовий конфлікт

Адаптаційний конфлікт

Конфлікт неадекватної самооцінки.

Відомі й інші класифікації внутрішніх особистісних конфліктів. Наприклад, Е.Еріксон пов'язує стійкі внутрішні особистісні конфлікти з віковими кризами (Э. Эриксон, 1996, с. 23).

На його думку, значення дослідження психологічних конфліктів визначається їхньою роллю в розумінні структури і розвитку особистості, оскільки «загальні закономірності формування особистості в діяльності виявляються тут протягом порівняно короткого часу в гострій формі». Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що «змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється сама структура особистості». Таким чином, «розвиток і подолання конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості» (Э.Эриксон, 1996, с. 25).

Таблиця 1

Конфлікти на різних стадіях розвитку особистості (за Еріксоним)

Більш впливовою в психології виявилася традиція дослідження внутрішніх особистісних конфліктів, закладена К.Левіним, який виводив ці конфлікти не з внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу проблем, що виникають у життєвій ситуації індивіда (Конфликтология/Под ред. А.С.Кармина. 1997). Предметом уваги К. Левіна стали конфлікти, що виникають у результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації суперечних один одному чи несумісним мотивам. Опис цього виду конфліктів, що належить К.Левіну, вважається класичним. Він розглядав конфлікт як одночасний вплив на індивіда протилежно спрямованих сил рівної величини, розрізняючи при цьому три основних варіанти цих конфліктів.

Перший випадок конфлікту — це коли людина виявляється перед необхідністю вибору меж у різній мірі привабливими, але взаємовиключними альтернативами. Неодмінною умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають рівну силу, у противному випадку конфлікту б не було, тому що ми просто вибирали б більш значиме для нас чи реалізували б свої бажання послідовно. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок буриданового віслюка, що зрештою помер від голоду, тому що він, так і не зміг вибрати між двома рівними по величині оберемками сіна. Ця ситуація, коли «хочеться і того й іншого», може, однак, здобувати досить драматичний характер, якщо мова йде про вибір між чимось чи кимсь рівною мірою необхідним для людини. Наприклад, у подібному положенні виявляється молодий чоловік, мати і дружина якого через не сформованих між ними відносин ставлять дорогу людину перед неможливим для нього вибором.

Другий випадок конфлікту припускає вибір між двома рівною мірою непривабливими можливостями. Як і в першому описаному типі конфлікту, вибір утруднений рівною інтенсивністю мотивів запобігання. Невдале сімейне життя змушує чоловіка болісно вирішувати — чи підтримувати не сформовані важкі сімейні відносини, чи розстатися з дитиною, постійне спілкування з якою у випадку розлучення з дружиною стане неможливим.

Нарешті, третій тип конфлікту, по К.Левіну, — це коли одна, і та ж ціль (можливість, вибір) рівною мірою і приваблива, і неприваблива, має «і плюси, і мінуси», як про це говорять у повсякденній мові. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов'язана зі зважуванням «за і проти — чи погоджуватися на більш грошову, але нецікаву роботу, чи зважуватися на потрібну, але занадто дорогу покупку, і т.д. Ці ситуації можуть перетворюватися й у болісний життєво важливий вибір — наприклад, продовжувати існувати в улаштованому світі сформованих відносин, стабільної роботи, звичного способу життя і при цьому «жити не своїм життям» чи, втративши все, почати спочатку?

Типи конфлікту К.Левіна, описані ним у поняттях силового болю, були піддані експериментальному вивченню і переведені в терміни градієнта мети. Результати цього аналізу підсумовані Н. Міллером у наступних принципах, які він вважає фундаментальними для розуміння конфліктів між тенденціями наближення і запобігання:

1. Тенденція до досягнення цілей тим сильніша, чим ближче до неї людина.

2. Тенденція до запобігання небажаного об’єкта тим сильніша, чим сильніше до неї людина.

3. По мірі наближення об’єкта сила запобігання збільшується сильніше, ніж сила наближення.

4. Сила тенденцій досягнень чи запобігання варіює залежно від сили мотиву, на якому вони базуються (Н. Міллер, 1997).

Таблиця 2

Класифікація внутрішніх особистісних конфліктів по К.Левіну

Виділяють й інші види внутрішніх особистісних конфліктів. Так, В.Дружинін запропонував таку класифікацію. 1. Істеричний - характеризується завищеними претензіями особистості в сполученні з недооцінкою об'єктивних умов чи вимог навколишніх. 2. Об‘єктивно-психостенічний - характеризується суперечливими власними потребами, боротьбою між бажанням і обов’язком, між моральними принципами й особистим поводженням. 3. Неврастенічний - характеризується протиріччям між можливостями особистості і її завищених вимог до себе (В. Дружининым, 1998).

Наслідки внутрішніх особистісних конфліктів

Як і будь-які інші конфлікти, внутрішні особистісні конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивними. Конструктивним є конфлікт, що характеризується максимальним розвитком конфліктуючих структур і мінімальних витрат на його подолання. За допомогою подолання таких конфліктів ми рухаємося вперед. Деструктивним вважається конфлікт, що збільшує роздвоєння особистості, переростає в життєву кризу чи веде до розвитку невротичних реакцій. Одним із серйозних наслідків конфлікту є суїцид. Дослідження психологів і психіатрів виявили наявність зв'язку між характерологічними рисами особистості і схильністю до суїцидальних дій у кризових ситуаціях. Більш гнучкою пояснювальною моделлю суїцидальної поведінки є концепція, відповідно якої така поведінка розглядається як наслідок дезадаптації особистості в умовах пережитого нею мікросоціального конфлікту (А.Анцупов, 1999). Даний підхід продуктивно розвивається в останні роки.

У цілому можна затверджувати, що суїцидальна поведінка залежить від ряду факторів, що можуть бути розділені на внутрішні і зовнішні.

Внутрішніми факторами суїцидальної поведінки є індивідуальні особливості особистості (характер, психофізичний, емоційний стан і ін.), що підвищують ризик суїциду, який утворює внутрішнє середовище для відображення зовнішніх факторів, а також є побудниками такого поводження в суїцидогенній ситуації.

До зовнішніх факторів відносяться: мікросоціальні умови біографічного характеру, насамперед сімейного виховання; міжособистісні відносини в референтній групі — сімейній, дружній, професійній; чи дезадаптуючі об'єктивні фактори діяльності (екстримальність, відповідальність, різке підвищення навантаження і т.д.). Деякі зовнішні фактори є причинами суїциду, тому що мають для людини особливий кризовий психологічний зміст. Суїцидальна поведінка включає різні форми активності, що служать деструктивним засобом подолання особистісних проблем в умовах конфліктної ситуації. Змістом суїцидальної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в критичній ситуації зіткнення особистості з перешкодами на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб (О.Громова, 1998). Центральну роль у виникненні такої ситуації грають наступні конфлікти:

• обумовлені специфікою сімейних взаємин: нерозділена любов, зрада коханої людини, розлучення, важка хвороба чи смерть близьких; обумовлені специфікою трудової діяльності і міжособистісної взаємодії: невдачі у виконанні конкретних задач, міжособистісні конфлікти з колегами по роботі, службові конфлікти з начальниками чи підлеглими;

• пов'язані з антисоціальним поводженням людини: страх кримінальної відповідальності; страх ганьби;

• обумовлені станом здоров'я: психічні захворювання; хронічні соматичні захворювання; фізичні недоліки (дефекти мови, особливості зовнішності, сприймані як недолік), статева неспроможність;

• обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

Описані різновиди внутрішніх особистісних конфліктів відображають реальний розподіл інтересів дослідників. Кожний з цих видів конфліктів має свій зміст, який відображає характер протиріч, які лежать в його основі, свою специфіку в реальній життєвій ситуації. Аналіз літературний джерел показує, що в прагненні наблизитися до складного світу внутрішнього особистісного конфлікту, дослідники намагаються, з одного боку, описувати конфлікт мовою переживання його людиною. А з іншого, оперувати більш цілісними одиницями аналізу.

2.1. Психологічні умови подолання внутрішніх особистісних конфліктів

Подолання внутрішнього особистісного конфлікту — це зняття внутрішнього напруження особистості, подолання протиріч між різними елементами її внутрішньої структури і досягнення стану внутрішньої рівноваги, стабільності і гармонії.

Насамперед слід зазначити, що внутрішній особистісний конфлікт завжди індивідуальний, носить особистісний характер. Тому його подолання залежить від таких факторів особистості, як вік, стать, характер, темперамент, соціальний стан, цінності й ін. Це обумовлює те, що універсальних способів подолання внутрішніх особистісних конфліктів, що однаково підходять для всіх людей і ситуацій, не існує. Способи подолання внутрішнього конфлікту, що підходять для чоловіків, можуть бути не завжди придатні для жінок і т.д.

У попередньому параграфі, присвяченому проживанню людиною кризових ситуацій, відзначалося, яке значення в психології надається їхньому конструктивному подоланню. Навпроти, їх неадекватне вирішення може привести до досить важких наслідків. Наприклад, з погляду психоаналізу, по вдалому висловлюванню Л.С.Виготського, людина є рабом свого раннього дитинства оскільки все наступне життя дозволяє і намагається справитися з конфліктами, що виникають у перші місяці життя.

Характеристики

Список файлов курсовой работы