130741 (619127), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Таким чином, спираючи на отримані дані, можна зробити такий висновок, що на соціалізацію агресії впливають два основних фактори:

• зразок відносин і поведінки батьків;

• характер підкріплення агресивної поведінки з боку навколишніх.

Зокрема, був установлений зв'язок між батьківським покаранням і агресією у дітей. Батьки часто по-різному реагують на агресивну поведінку дітей в залежності від того, чи спрямоване воно на них або однолітків.

Р.Берон, Д.Річардсон указують на залежність між практикою сімейного керівництва й агресивною поведінки у дітей, що зосередилася на характері і строгості покарань, а також на контролі батьками поведінки дітей. Виявлено, що жорстокі покарання пов'язані з відносно високим рівнем агресивності в дітей, а недостатній контроль і догляд за дітьми корелює з високим рівнем асоціальності, що найчастіше супроводжується агресивною поведінкою [5;10].

Р.С.Сирс, Е.Е.Маккобі, К.Левін у своєму дослідженні також виявили два головних фактори, що визначають можливий розвиток агресивності в поведінці дитини:

1. Поблажливість, тобто ступінь готовності батьків прощати вчинки, розуміти і приймати дитину;

2. Строгість покарання батьками агресивних проявів дитини.

Найменш агресивні ті діти, батьки яких не були схильні ні до поблажливості, ні до покарання. Їхня позиція – в осуді агресії і доведенні цього до зведення дитини, але без строгих покарань у випадку провини. Батьки більш агресивних дітей поводилися так, начебто будь-яке поводження дітей пристойне, не роблячи своє відношення до агресії більш ясним. Однак, коли дитина робила провину, вона була суворо покарана. Строгість батьків, якщо вона послідовна та досить чуттєва для дитини, може привести до придушення агресивних імпульсів в присутності батьків, але поза будинком дитина буде поводитися ще більш агресивно.

Крім того, схильний до тілесного покарання батько, хоча і ненавмисно, подає дитині приклад агресивної поведінки.

Дитина, у цьому випадку, робить висновок, що агресія стосовно навколишніх припустима, але жертву завжди потрібно вибирати меншу і слабкішу себе. Вона дізнається, що фізична агресія – засіб впливу на людей і контролю над ними, і буде прибігати до нього при спілкуванні з іншими дітьми.

Якщо покарання занадто збуджує і засмучує дітей, вони можуть забути причину, що породила подібні дії батьків.

Фактично стратегія соціалізації в цьому випадку заважає засвоєнню правил прийнятної поведінки, тобто після суворого покарання дитина розсерджена або розстроєна. Вона через біль може забути, за що її покарали.

Діти, що змінили свою поведінку в результаті настільки сильного впливу, швидше за все не зроблять норми, що їй намагаються прищепити, своїми внутрішніми цінностями. Тобто вони коряться тільки доти, поки за їхньою поведінкою спостерігають.

Отже, формування агресивних тенденцій у дітей відбувається декількома шляхами:

1. Батьки заохочують агресивність у своїх дітей безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідного поводження стосовно інших і навколишнього середовища.

2. Батьки карають дітей за прояв агресивності. З досліджень видно, що:

• Батьки, що дуже рідко придушують агресивність у своїх дітей, виховують у дитині надмірну агресивність.

• Батьки, що не карають своїх дітей за прояв агресивності, імовірніше всього, виховують у них надмірну агресивність.

• Батькам, розумно гнітячи агресивність у своїх дітей, як правило, вдається виховати уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують агресивне поводження.

Щоб подолати агресію в цьому віці батьки повинні прислухатися до дитини, давати можливість їй щось зробити самій, але постійно бути поруч, якщо дитині знадобиться допомога, не слід будувати життя дитини з одних заборон.

2.3 Причини виникнення та шляхи усунення агресії в молодшому дошкільному віці

Говорячи про відносини “батько-дитина”, ми говоримо про взаємовідносини між ними і про положення, що займає дитина в родині. Якщо у дитини (незалежно від того, до якої вікової групи вона належить) погані відносини з одним або обома батьками, якщо дитина почуває, що її вважають нікуди не придатною, або не відчуває батьківської підтримки, вона, можливо, виявиться залученою у злочинну діяльність, буде ополчатися на інших дітей, однолітки будуть відзиватися про неї як про агресивну дитину, вона буде поводитися агресивно стосовно батьків.

Шефер з'ясував, що відносини батьків до своєї дитини можна описати двома парами важливих ознак:

• неприйняття - розташування;

• терпимість – стримування [9;112].

Ступінь виразності цих ознак обумовлює характер виховного впливу. В.І.Гарбузов виділив три типи негативних відносин батьків до дитини:

Тип А – відкидання (неприйняття дитини, демонстрація недоброзичливого відношення)

Тип Б - гіперсоціалізація (надвимогливе відношення: надмірна критика, причепливість, покарання за найменшу провину)

Тип В - гіперопіка (езопове виховання: надпіклувальне відношення, при якому дитина позбавлена можливості самостійно діяти) [10;193].

Перший тип формує у дитини відчуття покинутості, незахищеності, непевності в собі. Дитина не почуває підтримки, “стіни” за яку можна сховатися. Крім того, відкидання руйнує механізм ідентифікації (дитина не приймає батьківські переконання). При холодних емоційних відносинах вона не має позитивних поведінкових моделей реагування. Це знижує здатність саморегуляції дитини.

Другий тип (гіперсоціалізація), начебто б надає дитині зразок для розвитку і спрямований на формування сильної, вольової особистості, але все-таки приводить до негативних результатів - озлобленості, прагненню робити заборонне “нишком” та інше. Тут критика з боку батьків звичайно не є конструктивною і тому не приводить до позитивних результатів. Критика на адресу дитини формує в нього почуття неповноцінності, тривожності і чекання нових невдач. Найчастіше дитина, що займає таке положення в родині, виявляється неспроможною і не здатною зайняти високе положення в групі. І ця неспроможність приводить до того, що агресивна поведінка дитини служить їй для самоствердження в групі.

Також, батьки, пред'являючи завищені вимоги до дитини, не враховують її особливостей і можливостей. І звідси надмірна завантаженість дитини заняттями. Причому заняття, невідповідні вікові й інтересам дитини можуть привести до виникнення неврозу, що провокує агресивну поведінку.

Третій тип (гіперопіка) також порушує нормальний розвиток особистості. Вона надає дитині можливість одержання батьківської ласки і любові, однак, надмірний догляд приводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності приймати рішення і протистояти стресам, знижує особистісні здібності до саморегуляції.

Такі діти, вважають психологи, найчастіше стають жертвами агресії. І, з огляду на, що вони нездатні постояти за себе, у них спостерігається непряма агресія, тобто свої негативні емоції вони зганяють на інших предметах (рвуть книги, розкидають іграшки, карають іграшки в грі й ін.).

Таким чином, неправильне відношення до дитини в родині також веде до формування агресивних тенденцій у поводженні дитини.

У висновку огляду літератури можна привести висловлення Перрі і Бассей що:

„Агресивні діти, як правило виростають у родинах, де дистанція між батьками і дітьми величезна, де мало цікавляться розвитком дітей, де не вистачає тепла і ласки, відношення до прояву дитячої агресивності байдужне або поблажливе, де замість дисциплінарних впливів, замість турботи і терплячого пояснення віддають перевагу силовим методам, особливо фізичним покаранням” [2;159].

Тому, щоб подолати агресію в цьому віці батьки повинні бути терплячими і уважними до своєї дитини, повинні цікавитися успіхами дитини, допомагати їй у подоланні труднощів.

2.4 Причини виникнення та шляхи усунення агресії в підлітковому віці

Під агресивністю можна розуміти властивість особистості, що характеризується наявністю деструктивних тенденцій, в основному в області суб’єкт - суб’єктних відносин. Імовірно, деструктивний компонент людської активності є необхідним у творчій діяльності, тому що потреби індивідуального розвитку з неминучістю формують у людях здатність до усунення і руйнування перешкод, подоланню того, що протидіє цьому процесові.

2.4.1 Психологічні особливості підліткового віку

У фізіологічному плані границі підліткового віку приблизно збігаються з навчанням дітей у 5-8 класах середньої школи й охоплює вік від 11-12 до 14-16 років. Особливе положення підліткового періоду в циклі розвитку відбито в інших його назвах: "перехідний", "важкий", "критичний" у них зафіксована складність і важливість процесів розвитку, що відбуваються в цьому віці, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої.

Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічна відмінність всіх сторін розвитку в цей період фізичного, розумового, морального, соціального.

Важливість підліткового віку визначається і тим, що в ньому закладаються основи і намічаються загальні напрямки формування моральних і соціальних установок особистості.

Психологічні особливості підліткового віку одержали назву "підліткового комплексу". Підлітковий комплекс включає:

- чутливість до оцінки сторонніх щодо своєї зовнішності, здатності, умінні сполучитися з крайньою самовпевненістю і безапеляційними судженнями у відношенні навколишніх;

- уважність часом вживається з разючою черствістю, хвороблива сором'язливість з розв'язністю, бажанням бути визнаною й оціненою іншими - з показною незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і розповсюдженими ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів, а почуттєве фантазування із сухим мудруванням.

Однією з основних причин психологічних труднощів цього віку є полове дозрівання, що визначає нерівномірність розвитку у різних напрямках. Характерною рисою цього віку є допитливість розуму, прагнення до пізнання, підліток жадібно прагне опанувати як можна велику кількістю знань, при цьому не звертаючи належної уваги на їхню систематичність. Підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, що більше всього їх захоплює. Цей вік характеризується емоційною нестійкістю і різкими коливаннями настрою (від екзальтації до депресії). Найбільш афективні бурхливі реакції виникають при спробі ущемити самолюбство. Пік емоційної нестійкості приходиться у хлопчиків на вік 11-13 років, у дівчинок - 13-15 років. Характерна для підлітків полярність психіки:

- Цілеспрямованість, наполегливість і імпульсивність;

- Підвищена самовпевненість;

- Потреба в спілкуванні + бажання усамітнитися;

- Розв'язність у поводженні + сором'язливість;

- Романтизм + цинізм, ощадливість;

- Ніжність, пестливість + жорстокість.

Важливим етапом дозрівання є процес формування самосвідомості. У його основі лежить здатність людини відрізняти себе від своєї життєдіяльності, усвідомлене відношення до своїх потреб і здібностей, потягам, переживанням і думкам.

Суть "підліткового комплексу" складають свої, властиві цьому вікові і визначеним психологічним особливостям - поведінкові моделі, специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього середовища.

Підліткова фаза первинної соціалізації - усі підлітки цього віку - школярі, що знаходяться на утриманні батьків або держави. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий, для нього характерно диспропорції рівнів і темпів розвитку. Підліткове "почуття дорослості" головним чином новий рівень домагань, якого підліток фактично не досяг. Для підлітка дуже важливо, щоб його дорослість була замічена навколишніми, щоб форма його поводження не була дитячою. Цінність роботи для підлітка визначається її дорослістю, а виникаючі представлення про норми поведінки провокують на обговорення поведінки дорослих, звідси і типові вікові конфлікти. Цей вік також являє собою особливий інтерес у зв'язку з тим, що для більшості хлопців ще не наступив момент самовизначення; не встала ще гостро проблема подальшого вибору - або одержувати середню освіту в школі й орієнтуватися в далекому майбутньому на вищий навчальний заклад, або поєднувати навчання з одержанням професії в середніх спеціальних установах, таких як коледжі, технікуми й ін. У такий спосіб велика група дітей знаходиться як би в стані "соціального спокою": дорослі по відношенні до підлітка поводяться як з дитиною, ще слабко пред'являються вимоги відповідальності за вчинені вчинки і прийняті рішення. При вже досить сформованому характері ще в слабкому ступені виражено соціальні нашарування. Проекція ж сімейних взаємин і установок служать підліткові орієнтиром у повсякденному житті і міжособистісних контактів. Можна припустити, що в родинах, де підліток обділений увагою дорослих, де немає довірчих взаємин – формується почуття ворожості до усього навколишнього світу. Діти, що більш тонко відчувають атмосферу оточення, не можуть не прийняти це як природний стан.

В даний час агресивне поводження підлітків є проблемою, що хвилює і батьків і вчителів. Психологічна атмосфера в дитячому колективі найчастіше залежить від дітей, більш агресивних стосовно навколишніх.

2.4.2 Дослідження стану агресії в підлітковому віці

Агресивність має якісну і кількісну характеристики. Як і усяка властивість, вона має різний ступінь виразності: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність її веде до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний розвиток її починає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктною, нездатною до свідомою кооперації, і т.д. Сама по собі агресивність не робить суб'єкта свідомо небезпечним, тому що, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністю й агресією не є твердим, а, з іншої сторони, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні і не схвалювані форми. У життєвій свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Однак саме по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активність розвертається. Зовнішні практичні дії можуть бути подібні, але їхні мотиваційні компоненти прямо протилежні.

Виходячи з цього, можна розділити агресивні прояви на два основних типи:

Характеристики

Список файлов курсовой работы