130304 (619019), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Пропоновані для завчання вірші варто використати не тільки для навчання маляти чіткій вимові звуків, що відпрацьовують, у словах і фразах, але й, з огляду на їхній зміст, як вправи для правильного використання інтонаційних засобів виразності. У процесі розучування з дитиною вірша дорослий показує приклад виразного читання й просить дитину відтворювати їх так само. Повторюючи слідом за дорослим тексти віршів, дитина буде вчитися правильно користуватися інтонаційними засобами виразності, розвивати свій мовний слух. Для розвитку в дитини вміння правильно користуватися питальною інтонацією дають спеціальні завдання (гра «Теремок»).
Розвитку слухової уваги й мовного слуху сприяють спеціальні вправи, а також дібрані вірші, у яких потрібно знайти помилки, загадки. Щоб полегшити відгадування загадок, потрібно ширше користуватися наочністю. Наприклад, серед двох-трьох предметів або іграшок, що лежать на столі, знайти тільки ту, про яку говориться в загадці. Діти швидше відгадають і запам'ятають загадку, якщо вона буде дана з одночасним використанням наочності. Діти цього віку краще запам'ятовують загадки, якщо попередньо познайомляться із предметом. Наприклад, спостерігаючи, як харчуються рибки в акваріумі, доречно загадати таку загадку: У воді вона живе, немає дзьоба, а клює. Або, перш ніж дати дитині морквину, можна загадати таку загадку: Солодка, червона, на грядці росте. Що це?
Для розвитку уваги до мовлення дорослих корисно використати наявний у книзі ілюстративний матеріал, запропонувати дітям знаходити й показувати предмети, тварини, особливо тих, назви яких схожі або близькі по звучанню: «Покажи де кит. А де кіт?». Якщо дитина помиляється, дорослий неодноразово називає тварину (предмет), пропонує повторити назву.
Розвиток голосового апарата здійснюється за допомогою ігрових вправ, коли дитині пропонують вимовити те саме звукосполучення або ту саму скоромовку з різною гучністю, при читанні віршів, лічилок, то голосно, то тихо. Як підготовчі вправи для вироблення потрібного темпу мовлення можна запропонувати дитині вимовляти рядки з вірша з різною швидкістю.
Деякі ігри й вправи, призначені для формування правильної вимови, з успіхом можуть бути використані й з метою розширення й активізації словника, уточнення уявлення дитини про одяг, про навколишні предмети домашнього побуту, знайомства з деякими тваринами та їхніми дитинчатами.
На п'ятому році життя звуки закріплюють у такий послідовності: с (сь), з (зь), ц, ш, ж, ч, щ, л (ль), р (рь). Роблять це так: дитина називає предмети, зображені на картинках, які показує дорослий. При цьому маля інтонаційно виділяє звуки у кожному слові: ссстіл, ссслоненя і т.д.
Для закріплення звуків, а також для розвитку уваги до мовлення дорослих дитині дають завдання на договорювання слів в невеликих віршах. Під час читання тексту дорослий просить дитину уважно слухати, щоб правильно закінчити текст, тобто дібрати слова не тільки близькі по звучанню, але й за змістом. При невдалому доборі слів текст читають повторно, дитині дають правильний зразок і вимагають чіткої вимови звуку. Ігри й вправи для дітей від 4 до 5 років спрямовані як на формування правильної вимови, так і на розвиток фонематичного сприйняття (одні з них спрямовані на закріплення звуку, інші сприяють вихованню вміння почути, впізнати звук у слові; треті - на формування вміння із групи різних слів виділити тільки ті слова, у яких є даний звук, і т.д., тобто робота із закріплення звуків повинна йти паралельно с розвитком фонематичного сприйняття).
Для закріплення звуку у фразі, правильного вживання його в мовленні, для вироблення чіткої дикції дитині пропонують повторювати скоромовки (скоромовки використають також для розвитку артикуляційного апарата, для тренування в проголошенні слів з різною гучністю: тихо, помірковано, голосно, пошепки), заучувати й чітко відтворювати загадки (загадки рекомендуються, крім того, для розвитку слухової уваги, тобто вміння уважно слухати мовлення, фонематичного сприйняття, тому що дитині пропонують визначити в слові-відгадці даний звук), вірші, лічилки, невеликі оповідання, насичені певними звуками. На цьому ж мовному матеріалі маля вчиться читати вірші досить голосно в потрібному темпі, правильно користуватися інтонаційними засобами виразності. З метою формування правильної вимови звуків і розвитку фонематичного сприйняття використаються також картинки: дитині пропонують знайти на малюнках такі предмети, у назві яких є даний звук, і одночасно вимовити слово так, щоб він звучав ясно й чітко.
На шостому році життя дітей вчать чітко вимовляти всі звуки рідної мови, розрізняти на слух і у вимові такі групи звуків: с-з, с-ц, ж-ш, ч-щ, с-ш, з-ж, ц-ч, с (сь)-щ, л-р продовжують удосконалювати фонематичний слух, розвивати голосовий апарат, проводять роботу з виховання звукової
культури мовлення. Для розрізнення звуків у власній вимові дитині пропонують називати зображені на картинках предмети, в назві яких є обидва диференційовані звуки, близькі по звучанню. При цьому дитина повинна вимовляти слова так, щоб у них ясно чулися (тобто вимовляти звуки слід протяжно, наприклад, при диференціації звуків сі з відтворювати слова так: ссслон—зззаєць). Таким чином, дитина одночасно вправляється в чіткій вимові важких в артикуляційному відношенні звуків, зміцнює свій артикуляційний апарат.
Ігри й вправи для дітей шостого року життя спрямовані не тільки на закріплення й диференціацію певних пар звуків, але й на вдосконалення фонематичного сприйняття: уміння чути й розрізняти певні звуки, добирати слова й т.д. (тобто розрізняти на слух і у вимові ті звуки, які найчастіше змішуються дітьми цього віку). Для вироблення чіткої дикції й закріплення правильної вимови певних груп звуків є скоромовки, насичені звуками, що вимагають дуже тонкої диференціації. Трохи ускладнюються завдання по відгадуванню загадок. Дитині пропонують відгадати їх, визначити, який з диференційованих звуків утримується в словах-відгадках. Деякі загадки, а також вірші, лічилки розраховані на те, щоб тренувати дитину не тільки в правильній вимові звуків, але й у чіткому проголошенні слів, фраз, служать для розвитку голосового апарата (уміння правильно користуватися різною гучністю голосу, темпом мовлення, інтонаційними засобами виразності).
У цьому віці дитині пропонують складніші завдання, наприклад виділення із фраз, невеликих віршів лише тих слів, у яких є диференційовані звуки. Для розрізнення звуків з і ж дорослий вимовляє такі фрази: «Біля нашого залізного паркану коза їсть траву»; «Жук живе в дуплі великого дерева»— і пропонує дитині назвати слова, у яких є звуки з і ж.
У роботі з дітьми шостого року життя важливо продовжувати розвивати вміння уважно слухати мовлення оточуючих. Для цього як вправу можна давати дітям завдання, які допомагали б установлювати значеннєві недоліки.
Ілюстрації в книзі нададуть допомогу в організації мовленнєвої роботи з дитиною як у дошкільній установі, так і в сім’ї. Особливо доцільно їх використовувати для вдосконалювання деяких елементів фонематичного аналізу, коли дитині пропонують знайти на картинці серед різних предметів тільки ті, у назві яких є задані звуки, наприклад тільки ч и щ. При доборі таких слів дитина вчиться розрізняти звуки на слух, чітко, виразно вимовляти їх у словах, виділяючи голосом.
Вихователь звертає увагу батьків на те, щоб при читанні віршів дошкільник відтворював їх, з огляду на інтонаційні засоби виразності: залежно від змісту читав вірші весело або смутно, урочисто, піднесено або спокійно, швидко або повільно, голосно або тихо. Інтонаційна виразність мовлення дорослих при читанні дитині художніх творів буде сприяти не тільки глибокому й правильному розумінню їхнього змісту, але й виховувати в дитини потреба самому передавати текст виразно, голосно, не кваплячись.
Вихователь виявляє дітей, що мають дефекти у вимові звуків. Проводить з ними додаткові заняття, організує тісний контакт з тими батьками, діти яких не навчилися правильно вимовляти деякі звуки, залучає їх до спільної роботи з усунення недоліку у вимові звуків. Якщо виправити дефект в умовах дошкільної установи не вдається, дитина направляється в логопедичні групи, наявні при масових дитячих садках.
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ І МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОВЛЕННЯ
2.1 Методологічні засади дослідження рівня розвитку мовлення
Дослідження комунікативної діяльності дитини дозволило встановити, що перехід дітей від довербальних засобів спілкування до мовлення пов’язаний зі зміною змісту потреб у спілкуванні з дорослими, з виникненням потреби у співпраці з ними. В подальшому розвитку мовлення дітей пов’язане з характером їх діяльності спілкування, тобто зміна змісту і форми дитячих висловлювань залежить від зміни форми спілкування.
Звернемося до фактів, в яких відображається внутрішній зв’язок розвитку мовлення дітей з їх комунікативною діяльністю в цілому та із потребою у спілкуванні в першу чергу. Так, різні автори аналізували мовленнєві висловлювання як допоміжний прийом при визначенні форми спілкування, а також при оцінці результатів експерименту, направленого на формування більш розвинутих форм спілкування. В працях вказувалося на зв’язок досягнутої дитиною форми спілкування з певними особливостями мовленнєвого спілкування дітей. Виявилось, що перехід до більш розвинутих форм спілкування пов’язаний з а) змінами у співвідношенні ситуативних і поза ситуативних висловлювань на користь останніх; б) ростом загальної мовленнєвої активності дитини; в) збільшенням кількості соціальних висловлювань. Але при цьому особливості самого мовлення, його граматичної будови, лексики лишалося поза увагою дослідників.
Безумовно, зв’язок мовлення і особливостей спілкування двосторонній. Бо саме виникнення мовлення робить можливим перехід дитини від ситуативних форм спілкування (ситуативно-особистісної і ситуативно-ділової) до внеситуативних (внеситуативно-пізнавальної та внеситуативно-особистісної).
Допустимо, що новий зміст потреб, мотивів внеситуативних форм спілкування пред'являє до мовлення як до засобу спілкування нові вимоги і стимулює його подальший розвиток. Відомо, що діти одного віку, йдучи до школи, стоять на різних рівнях мовленнєвого розвитку з багатьох показників: словникового запасу, виразності мовлення, вміння правильно добирати мовленнєві засоби, логічно будувати мовні конструкції, з ініціативності вступу в мовленнєві контакти і т.д.
Виходячи з теоретичного положення про зв’язок між розвитком мовлення і розвитком спілкування дітей з оточуючими людьми, допустимо наступне:
1) розвиток мовлення (як її граматичних, так і лексичних особливостей) пов’язане з особливостями комунікативної діяльності дитини, насамперед з формою спілкування, досягнутою нею в контактах з дорослими; 2) зв’язок розвитку мовлення дитини з формами спілкування опосередковується змінами задач спілкування. Задача розглядається як ціль, на досягнення якої в даних конкретних умовах направлені різноманітні дії, що здійснюються в процесі спілкування.
Цей механізм зв’язку між досягнутою формою спілкування і розвитком мовлення полягає в наступному: зміна змісту потреб в спілкуванні викликає нове ставлення до дорослого, нове ставлення тягне за собою зміну задач спілкування. Це, в свою чергу, ставить певні вимоги до мовлення дітей і стимулює їх до опанування таких його сторін, які необхідні й достатні для вирішення завдань спілкування, які стоять перед дитиною. Дошкільник засвоює із мовлення, яке чує, те, що необхідне і достатнє для вирішення комунікативних завдань, які стоять перед ним.
У відповідності з припущеннями задачі дослідження полягають в тому, щоб співставити особливості мовлення дитини з досягнутою формою спілкування, розглянути характер лексичних і граматичних особливостей мовлення на різних рівнях розвитку спілкування дитини з дорослим. Особлива увага буде направлена на простеження можливих зв’язків між досягнутим дошкільниками рівнем спілкування з оточуючими людьми (форми спілкування) і граматичними та лексичними характеристиками мовлення дітей.
2.2 Методи, методика та процедури дослідження
У відповідності з припущеннями і задачами дослідження організоване експериментальне спостереження за особливостями мовлення дошкільників в різних умовах їх спілкування з оточуючими.
Досліджувані діти 3-7 років. Так як протягом цього періоду – 3-7 років (виникнення і розвиток мовленнєвого спілкування) – спостерігаються три форми спілкування – ситуативно-ділова, внеситуативно-пізнавальної та внеситуативно-особистісної, то були створені три різні ситуації, що являли собою моделі цих форм спілкування. Припущення про зв’язок між рівнем розвитку комунікативної діяльності та особливостями мовлення у дітей апробувалося в констатуючих, формуючих та контрольних експериментах, в яких організовувалось спілкування дошкільників з дорослими.
Мета констатуючих дослідів – виявити цікавлячий нас зв’язок. В ході дослідів дітей ставили в різні ситуації, які моделювали в загальному вигляді ділові, пізнавальні та особистісні компоненти спілкування дошкільників зі старшим партнером. Створювались різні умови для взаємодії партнерів (ситуація спільної діяльності разом і в присутності). Нотувалося мовлення дітей у всіх вказаних ситуаціях, фіксувалися особливості ставлення дітей до ситуацій, індивідуальна діяльність дошкільників, їх взаємозв’язок і спілкування з дорослими. Велику кількість експериментальних ситуацій було викликано чутливістю мовлення до змін умов спілкування та необхідністю розкрити типові особливості мовлення кожної дитини. Визначалась форма спілкування, досягнута кожною дитиною. Використовувалася ситуація вибору дитиною одного з трьох можливих варіантів спілкування, моделюючих його форму: ситуативно-ділову, внеситуативно-пізнавальну та внеситуативно-особистісну. Співставлялись особливості мовлення дитини з досягнутим нею рівнем комунікативної діяльності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
