130093 (618948), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Спільна діяльність носія вищих психічних функцій і того, хто привласнює ці функції - необхідний етап розвитку психічних функцій у кожної окремої людини. Взаємодія при включенні в навчальну діяльність і присвоєння способів дії є основою навчальної діяльності.
Навчальна діяльність є сформованою у культурі умовою "соціалізації індивідуального інтелекту". На базі оволодіння знаками, насамперед мовою, з'являються нові соціальні відносини, які збагачують і трансформують мислення людини.
Поступове наростання потенціалу існуючих у культурі розумових операцій і способів навчальної діяльності - природний шлях розвитку індивідуального інтелекту і його соціалізації. Однак у теорії змісту й побудови навчальної діяльності протягом десятків років викристалізовувалась ідея про те, що основою розвиваючого навчання служать його зміст і методи організації навчання. Це положення розвивалось Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконіним, В.В. Давидовим.
Кінцева мета навчальної діяльності - завдання, спрямоване на власну зміну.
1.3 Праця як основний вид діяльності
Особливе місце в системі людської діяльності займає праця. Завдяки праці людина стала такою, якою вона є на даному етапі еволюції. Завдяки праці людина збудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної й духовної культури, змінила умови свого життя таким чином, щоб відкрити для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. Із працею насамперед пов'язані створення й удосконалювання знарядь праці. Вони, у свою чергу, стали фактором підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної й художньої творчості. Тобто, як зазначав Ананьєв: "Труд имеет универсальное значение как для воспроизводства материальной жизни общества, создания жизненно необходимых условий человеческого существования, так и для всестороннего формирования самого человека" [3].
Праця, поряд із спілкуванням, пізнанням, грою і навчанням, виступає у якості найважливішої соціальної детермінанти індивідуального розвитку людини. Розвиток людської сутності є невіддільним від трудової практики. Слід також зазначити, що перетворюючий вплив праці на людину носить універсальний, різноманітний характер, і стосується всіх сторін розвитку людської психіки. Психічний розвиток у трудовій діяльності є складною, багатогранною проблемою, вивчення якої здійснюється в декількох напрямках.
Зміни показників різних психічних функцій як певний результат трудової діяльності розглядалися в ряді робіт. Відомо, що коли певні психічні функції виступали в якості важливих професійних характеристик у представників різних спеціальностей, то було виявлено факт значного поліпшення різних видів чутливості - зорової, слухової та ін. Розвиток професійно важливих якостей у процесі діяльності здійснюється різним чином. Ті якості або функції, які прямо пов'язані з цілями й завданнями діяльності і їх реалізацією, розвиваються найбільш швидкими темпами й більш інтенсивно. Це, у першу чергу, стосується інтелектуально-вольових властивостей і процесів. Професійно значимі характеристики, що стосуються системи якостей особистості і суб'єкта діяльності, також прогресують, однак у силу більш складної специфіки їх утворення повільнішими темпами.
Всі різноманітні, нерівномірного характеру зміни різних груп професійно значимих властивостей відбуваються за умови позитивного відношення до своєї праці й обраної професії. Таке відношення є найбільш інтегрованим й узагальненим суб'єктивним регулятором виконання людиною тієї або іншої діяльності.
Розглядаючи фактори індивідуального розвитку, Б.Г. Ананьєв відводив праці особливу роль. Він підкреслював, що свідомість людини, яка формується починаючи з раннього віку, є ефектом спільного розвитку пізнання, спілкування й праці, їхньої конвергенції, а не тільки пізнання й спілкування, і що головною цінністю, що утворює внутрішній світ людини, є суб'єктивне відношення до праці [9]. "С этой ценностью связано развитие личности как деятеля - производителя материальных и духовных благ для общества, для других людей, основной круг интересов, привязанностей и вкусов, реализованных идеалов и склонностей, т.е. самых существенных мотивов поведения человека" [3, с.175]. Саме за допомогою основних соціальних видів діяльності (праця, спілкування, навчання) створюється й існує, на думку Б.Г. Ананьєва, індивідуальність людини, опосредковується й розвивається його природа, у тому числі основні властивості нервової системи. "Эффектами конвергенции основных видов деятельности человека в процессе его индивидуального развития являются характер и способности, общая одаренность и трудоспособность человека, вся совокупность его наличных ресурсов и потенциальных сил, резервов психического развития" [3, с.186].
На останок хочу ще раз підкреслити, що психічний розвиток у всьому його різноманітті й складності є результатом сукупної дії багатьох факторів, серед яких основне значення мають ті види діяльності, в яких людина, починаючи з раннього дитинства й протягом всього свого життя, виступає суб'єктом спілкування, гри, навчання й праці.
Розділ 2 .Основні види діяльності на різних вікових етапах
2.1 Періодизація розвитку
Для того, щоб розглянути основні види діяльності на різних вікових етапах, потрібно виділити вікові етапи в житті людини за певними ознаками, тобто здійснити періодизацію вікового розвитку людини. А також потрібно виділити поняття "провідного типу діяльності".
На даний момент періодизація психічного розвитку в дитячому віці належить Д.Б. Ельконіну. Опираючись на ідеї Л.С. Виготського та О.М. Леонтьєва про залежність розвитку психіки від провідного типу діяльності, провідного відношення дитини до дійсності, Ельконін запропонував наступну схему періодизації.
Схема періодизації описує психічний розвиток, а не розвиток особистості.
Необхідно підкреслити, що коли ми говоримо про провідну діяльність і її значення для розвитку дитини в той або інший період, те це зовсім не означає, начебто одночасно не здійснюється розвиток за іншими напрямками. Життя дитини в кожен період багатогранне, і діяльність, за допомогою яких вона здійснюється, різноманітна. У житті виникають нові види діяльності, нове ставлення дитини до дійсності. Їх виникнення і перетворення у провідні не відміняє утворених раніше, а лише міняє їх місце в загальній системі ставлення дитини до дійсності [10, с.6 - 20].
Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на основі наступних критеріїв:
1. Соціальна ситуація розвитку. Це система відносин, у яку дитина вступає в суспільстві. Це те, як віна орієнтується в системі суспільних відносин, у які області громадського життя входить.
2. Ведучий тип діяльності дитини в цей період.
3. Основні новоутворення розвитку. Важливо показати які нові досягнення в розвитку переростають соціальну ситуацію й ведуть до її "вибуху" - кризи.
4. Криза. Кризи - переломні моменти в дитячому розвитку, що відокремлюють один вік від іншого.
В даній теорії дитину розглядають як цілісну особистість, що активно пізнає навколишній світ предметів і відносин. Д.Б. Ельконін виділив 2 системи відносин:
1) людина - людина;
2) людина - річ.
У зв'язку із цим існують 2 групи діяльності, у яких ці системи відносин освоюються:
1. Соціальна (людина - людина): орієнтована на норми відносин між людьми, тобто головним чином розвивається мотиваційно-потребова сфера.
2. Культурна (людина - річ): людина освоює способи взаємодії з річчю, тобто акцент на розвитку інтелектуально-пізнавальної сфери (див. додаток А).
Кожна з даних сторін підготовляє розвиток іншої сторони. Межами вікових періодів є кризи - переломні моменти в розвитку.
На основі даної теорії Мухіна В.С. сформувала свій підхід до цього питання. Вона зазначає, що психічні якості не виникають самі собою, вони формуються в ході виховання й навчання, що опирається на діяльність дитини. Тому дати загальну характеристику дитини певного віку неможливо, без огляду на умови її виховання й навчання. Діти, що перебувають на різних етапах психічного розвитку, відрізняються між собою не наявністю або відсутністю тих або інших психічних якостей при відомих умовах виховання й навчання. Психологічна характеристика віку складається насамперед у виявленні тих психічних якостей, які в цьому віці можна й потрібно виробити в дитини, використовуючи наявні потреби, інтереси й провідні види діяльності [11].
Далі буде доцільно розглянути і співставити такі основні види діяльності, як гра, навчання, праця, в контексті 3-ох вікових етапів, на протязі яких один з цих видів діяльності є провідним. Це такі вікові етапи:
1) старший дошкільний вік (5 - 7 років); молодший шкільний вік (7 - 11 років); старший шкільний вік (16 - 17 років).
2.2 Основні види діяльності старшого дошкільного віку
Відомо, що в ранньому дитинстві виникають і починають розвиватись елементи рольової гри. У період дошкільного дитинства гра стає провідним видом діяльності, але не тому, що дитина, як правило, більшу частину часу проводить в розважальних іграх, а тому, що гра викликає якісні зміни в психіці дитини.
Гра - явище соціальне за своїм походженням та змістом, вона є історичним утворенням, зумовлена розвитком суспільства, його культури. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі дорослих, відтворюючи їх життя, працю та стосунки (П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін).
Прагнення дошкільнят до більшої самостійності та активної участі в житті дорослих суперечить їх реальними (і суттєво обмеженими) можливостями. Ця суперечність і знаходить своє розв'язання в діяльності, формою якої є гра.
Характеризуючи гру дошкільнят, слід передусім вказати на її рольовий характер. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри був предмет та способи дій з ним, то тепер на перший план виходить людина, її стан, дії та стосунки з іншими людьми.
Оскільки дитина вчиться грати під прямим чи опосередкованим впливом дорослого, це свідчить про соціальне обумовлений характер рольової гри.
Мотиви гри закладені в самому її змісті. Дитину цікавить не стільки результат, скільки сам процес гри. Разом із тим у грі є активне прагнення до певної мети, оперування предметами, розмови, стосунки з іншими людьми тощо. Усе це зумовлює результативність гри, яка виражається передусім не в матеріальних, а у пізнавальних, емоційних та інших надбаннях, що накопичуються дитиною в ході ігрової діяльності.
Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоїти діяльність та взаємини дорослих у доступній для дитини формі.
Зміст ігрових дій визначається тими практичними завданнями, які розв'язують дорослі для досягнення певної мати. При цьому іграшки та інші різноманітні предмети заміняють об'єкти, які використовує у своїх практичних діях дорослий [12, с.47].
Гра завжди будується згідно певних правил. Характерна умовність (перейменування предметів, що заміняють інші) не є обов'язковою для виникнення сюжетно-рольової гри, а з'являється у процесі її здійснення. Уява дитини розвивається в умовах ігрової діяльності і є важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри.
Гра на цьому етапі символічна за своєю суттю, що істотно впливає на розвиток дитячої психіки. Досвід використання символів, заміна одних об'єктів іншими допомагає в майбутньому оволодівати соціальними знаками. Розвиток символічної функції формує класифікаційне сприймання, суттєво розвиває змістовну сторону інтелекту та інші суто людські якості.
Гра сприяє розвитку довільної уваги та пам'яті дитини. В умовах гри діти краще зосереджуються та більше запам'ятовують. Особливу спонукальну роль при цьому відіграє потреба в емоційному спілкуванні з однолітками: неспроможних запам'ятати правила гри чи бути уважними до вимог ігрової ситуації просто виганяють з кола гравців.
Рольова гра вимагає від кожної дитини певних комунікативних здібностей, розвиваючи тим самим мовлення. Вона позитивно впливає на розвиток інтелекту: у грі дитина вчиться узагальнювати предмети та дії, добирати потрібні слова тощо.
Від мислення через предметне маніпулювання дитина поступово переходить до мислення уявленнями (коли вона дає предмету не його власну, добре відому їй, а іншу, необхідну в даній ігровій ситуації). При цьому конкретний предмет виступає своєрідною зовнішньою опорою думки про уявний предмет та реальних дій з ним. Таким чином, у рольовій грі розвивається здатність дитини діяти у внутрішньому, мисленєвому плані. Основу переходу до розумових дій складає "згортання" та узагальнення ігрових дій.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
