129080 (618657), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Через поняття архетипу К. Юнг показав, що деякі символи мають універсальний характер. Важливо підкреслити, що символ можна інтерпретувати по-різному в залежності від контексту, в якому він з’являється і в залежності від конкретної людини [18].
У свій час К. Юнг показав, що існує індивідуальне і колективне несвідоме, позначаючи терміном “несвідоме” психічні процеси людини, що недоступні для “Я”, окреслюючи його психічну систему, що має власні закони, функції. Це, за К. Юнгом, індивідуальне несвідоме, яке об’єктивується в дитячих казках, що витіснилися. В той же час, підкреслювалось, що існує психічна активність, яка виходить за межі індивідуального досвіду і пов’язується з інстинктивною основою людства, що відноситься до колективного несвідомого, яке є загальним і універсальним для всіх. Основою колективного несвідомого є архетипи – початкові, загальнолюдські образи та мотиви, це інстинкти, що виражені та представлені у свідомості через образи [19].
З функційного погляду те, що „може зробити” й „чим володіє” архетип, пізнати важко. Психолог може бачити лише результат і висловлювати певні припущення. Таким чином, можна стверджувати, що колективне несвідоме зберігає свою автономію й абсолютну пізнавальну недоторканність, що знову виявляє суперечність: з одного боку, колективне несвідоме має надіндивідуальний характер, а з іншого – не існує без індивіда.
Отже, архетип без індивіда функційно (а не теоретично) існувати не може, а провідні інстинкти, такі, як продовження роду („лібідо”) та смерті („танатос”) є в архетипній символіці провідними. Колективне несвідоме, з одного боку, автономне, з іншого – максимально пов’язане з психікою конкретної особи, оскільки за допомогою архетипу допомагає вираженню змісту несвідомої сфери суб’єкта. Можна стверджувати, що у процесі психокорекції залишається непізнаною процесуальна сутність функцій архетипу, якому зобов’язана презентативність сфери несвідомого, що може бути пізнана за умов цілісного аналізу символічного матеріалу за участю фахівця.
Природа архетипічного, підкреслює Р. Гордон, представляється двома протилежними поглядами: одні науковці вбачають у них елементарну архаїчну силу, яку людині треба перерости і стримувати в собі, а інші − суперечливий і надособистісний керівний початок всередині нас, якому ми підкорені. Перша точка зору може заперечувати або навіть стримувати ріст людської чутливості і потреби у поезії, мистецтві і осмисленні оточуючого світу, життя взагалі і їх власного життя. Друга точка зору навантажена ідеалізацією „архетипічного”, що може заважати становленню людини [18].
Під архетипами розуміють форми поведінки, режими функціонування душевних сил, схожі на інстинкти, смисл і значення яких виражаються в реальних образах і діях. Їх метою є привнесення у свідомість підсвідомого матеріалу з подальшою його трансформацією. Цей процес розвитку і трансформації К. Юнг назвав індивідуацією, як процес оновлення і розширення Его-свідомості [19]. При цьому ним було наголошено, що свідомість вже виділилась з матриці несвідомого, колективного несвідомого, символізованого матір’ю. В результаті такого виділення Его-свідомість набуває необхідної дистанційності від несвідомого і досить жорстких меж. Але в цьому процесі Его-свідомість все більше втрачає контакт зі своєю несвідомою основою. Наступає стан дисоціації, незбалансованості між свідомим і несвідомим. Внаслідок цього з’являються симптоми, невротичні розлади. Відокремлена від свого питомого середовища Его-свідомість ризикує тим, що стане ригідною і стерильною, втратить зміст. Тому Его повинне повернутися до несвідомого джерела, колективного матриксу для того, щоб оновити себе, отримавши доступ до нових архетипічних енергій і образів. Це представлено в казках описами історій про мандри героя, про знаходження нових помічників, про смерть і воскресіння, про перемогу і возз’єднання. В результаті розширюється область свідомого, що вже саме по собі дає цілющий ефект [19].
Е. Нойман [7] вважає: для того, щоб з’ясувати, як дане архетипічне явище розуміється в аналітичній психології, необхідно визначити його емоційно-динамічні складові, його символізм, його матеріальний носій (з яким його можуть порівнювати) і його структуру. Робота з казками значною мірою ґрунтується на розумінні символів, які походять від архаїчних форм функціонування психіки.
Архетипи не мають форми і змісту, поки особистий досвід суб’єкта не зробить їх видимими, представленими у свідомості. К. Юнг підкреслював, що коли архетипічні змісти (тобто архетипічні образи і афекти) вилучаються з несвідомої матриці, вони переживаються, перш за все, через проекцію. Отже, вони сприймаються немов би належні зовнішнім образам, чомусь чи комусь у зовнішньому світі. Інакше вони могли б бути ідентифіковані Его і таким чином поглинуті, інкорпоровані ілюзорним способом. К. Юнг зробив великий внесок щодо розуміння природи і цінності символу і символічної або трансцендентної функції. Він припустив, що її сутнісною характеристикою є позиція “якщо б” і що вона майже завжди опосередкує відкриття чогось нового, а також тісно пов’язаною з (людськими) сильними і глибокими потребами відкрити порядок і смисл – у космосі, який населяє, у світі всього, що живе навколо людини, у власному внутрішньому досвіді – тілесному і психічному.
К. Юнг описує архетипи як психосоматичні цілісності, чий фізичний вираз – це інстинктивні дії, реакція чи поведінка, тоді як їхній психічний образ існує у формі образів: “архетип на відміну від образу не сприймається, осягнутий свідомістю” [17, с. 12].
Архетипні уявлення виникають також під час роботи психолога чи психотерапевта з клієнтом та можуть виникати і спонтанно (сновидіння, малюнки, фантазії). “Ці образи виникли з життя, страждань, радощів предків і знову прагнуть повернутися до життя і як переживання, і як дії. і внутрішнього життя відображають надособистісні сили [17].
Архетипи – це такі образи, які поєднуються з життям людини, і їх можна зрозуміти лише тоді, коли вони наповнюються індивідуальним досвідом, тому спогади дитинства і відтворення архетипних образів розширює свідомість лише в тому випадку, коли вдається виявити зміст первісної психіки, що шляхом символізації прагне поєднати і примирити протилежності, які в ній містяться. У несвідомому виникають символи, які компенсують втрачений зі свідомістю зв’язок. Для того щоб зрозуміти зміст несвідомого, потрібно асимілювати й інтегрувати символи. Людина відчуває потребу в тому, щоб відновити зв’язок із глибинними прошарками психіки з метою зменшення внутрішньої напруженості суб’єкта, адже саме в первісному суспільстві людина існувала в гармонії з природою, з її енергією, а для цього потрібно навчитися сприймати первісні образи, оскільки архетипи мають великий енергетичний потенціал на психічному рівні, включити їх у свідомість, не відторгуючи і “не порушуючи наші свідомі наукові уявлення про час, простір і причинність” . Для індивіда, який жив у давні часи, всі події були наповнені психологічним змістом, оскільки світ був невіддільним від нього самого. Чим більше він прагнув до пізнання та встановленням зв’язку з “глибинами” психічного, то тим більше наближається до установки, що ситуації зовнішнього і внутрішнього життя відображають надособистісні сили.
1.3 Психомалюнок та його використання в психологічні практиці
Образотворче мистецтво – це перш за все діалог: або між творцем і його самістю, або між творцем та іншою людиною [6].
Безсумнівно, психомалюнок істотно відрізняється від малюнка загалом, зокрема художнього. Останній не виконується з прямою метою вираження психологічного змісту згідно з указаною темою. Психологічний зміст художнього малюнка не є центральним у його інтерпретації - він є лише супровідним феноменом художнього смислу, заради якого він і виконувався. Художні полотна створюються з натхнення, невимушено, а психомалюнок зумовлюється спочатку формальною спонукою (темами), які "не створюються" (як художнє полотно), а виконуються в короткий час згідно з інструкцією. Вона ж намагається зблизити психомалюнок із малюнком загалом у плані спонтанності та невимушеності в процесі малювання.
У малюнку представлена індивідуальна інтерпретація деякої події чи переживання, особливо, якщо мова йде про вільне малювання. Малюнок дає можливість людині відтворювати в образах дійсність і проектувати зміст психіки в символах. Сильна сторона малюнка полягає в можливостях поєднати зовнішній і внутрішній світи в образах і певних символах, а це дає змогу спостерігачеві проникати у внутрішні самохарактеристики психіки суб'єкта. “У психологічному малюнку співіснують на рівних дві реальності: реальність особистісних проекцій суб'єкта сприйняття і реальність соціального пізнання об'єкта сприйняття” [5]. Сама процедура графічного відображення досвіду в певному сенсі може бути розцінена як ігрова, оскільки людина має можливість «відійти» від дійсності, перебуваючи в дещо іншому світі власних фантазій і мрій. Причому, як правило, така діяльність володіє ярко вираженим катартичним, терапевтичним ефектом, схожим по змісту з багатьма катартичними методами. Нарешті, в малюнку автор завжди керується власними пріоритетами не тільки у виборі кольорового вирішення зображення, але і у виборі форми, розташування і сюжету (якщо мова йде про вільне малювання), що зближує малюнок з імпресивними і аддитивними методами дослідження. “Графічна продукція, завдяки її символічності, виражає об’ємний, багатогранний зміст, який відразу важко навіть розпізнати. Малюнок дає почуття психологічної безпеки й можливість “захисту” в ситуації одержання “ризикованої” для себе інформації” [11].
У зв’язку з цим проективний малюнок набув значного поширення на Заході, ставши ледве не найпопулярнішим у психодіагностиці, відтісняючи на другий план традиційні психометричні тести. Психомалюнок відносно недавно поповнив діагностичний арсенал вітчизняних психологів. Малюнкові техніки володіють рядом відмінностей, які і обумовили їх широке застосування в різних галузях психологічної практики для дослідження цілого ряду психологічних феноменів.
Очевидні недоліки будь-якої проективної малюнкової методики - це труднощі "зчитування" інформації з малюнка, її осмислення і вербального вираження; як будь-який цілісний образ, малюнок важко піддається розкладанню на окремі елементи. При виділенні ознак завжди залишається "сухий осад", доступний тільки при безпосередньому сприйнятті. Навчитися користуватися методикою можна, спираючись як на класифікацію й оцінку ознак, так і на безпосереднє сприйняття (по суті, експерт повинний задіяти усі свої функції - раціональні й ірраціональні). Однаково важливо і показати малюнки, і розповісти про них [7].
Творча зображувальна діяльність дітей багатьма сучасними дослідниками трактується в контексті вивчення особистості дитини, її емоціональних особливостей.
Серед специфічних характеристик малюнка, що визначили їх популярність серед психологів практиків, відзначені наступні:
1. Малюнкові техніки здійснюють дію, що розгальмовує дитину, оскільки діти люблять малювати, і ця діяльність приносить їм задоволення. Прохання психолога малювати зменшує напругу, що виникає при психологічному обстеженні, створює сприятливі умови для встановлення доброго емоціонального контакту, позитивну установку на подальшу роботу.
2. Малюнкові техніки зручні у використанні, так як : а) потребують мінімуму необхідних засобів; б) дитина самостійно фіксує за допомогою олівця рух думки, надаючи можливість психологу приділяти увагу емоціональному стану досліджуваного, відзначати особливості процесу малювання.
3) Малюнкові техніки є високоінформативними засобами пізнання особистості, що не потребують вміння вербалізувати свої відчуття. При цьому конкретизується, що малюнок може дати інформацію про значимі для дитини ситуації і людей, те, як вона сприймає себе та інших членів сім'ї (якщо мова йде про малюнок сім'ї).
4) Проективний малюнок дає досліднику цілісне враження про особистість досліджуваного, не вдаючись до використання складних обчислень і шкал, отримуючи відразу готовий продукт, "інтегрований результат". Від малюнка легко перейти до аналізу значимого для дитини змісту, висунути робочі гіпотези відносно сутності порушень ( в образі "Я", в системі сімейних відносин і т. ін.).
5) Малювання, в особливості значимих для дитини ситуацій має психотерапевтичну дію. В малюнку дитина немовби звільняється від надмірної напруги, програє можливі вирішення ситуації.
Розділ 2. Метод комплексу психомалюнків як метод активного соціально-психологічного навчання (Аспн)
2.1 Метод аналізу комплексу психомалюнків та особливості його використання
В контексті розвитку практичної психології та психологічної практики вкрай важливими є методичні знахідки, що забезпечують цілісне пізнання психіки в їх свідомих та несвідомих проявах. На розв'язання таких проблем і зорієнтований метод аналізу комплексу тематичних психомалюнків. Діалог з автором, в процесі їх аналізу дозволяє прилучити свідоме сприймання, рефлексію та інтерпретацію суб’єктом власної малюнкової продукції. “Внаслідок того, що це "внутрішнє" невидимо і не може бути представлено, хоча воно і впливає цілком чітко на свідомість, я рекомендую тим моїм пацієнтам, що особливо страждають від впливу "внутрішнього", спробувати намалювати його, наскільки їм дозволяють здібності. Ціль цього виразного методу полягає в тому, що несвідомий зміст стає доступним і більш зручним для розуміння пацієнтом. Терапевтичний ефект, що здійснює цей метод, запобігає небезпечному роздвоєнню несвідомих і свідомих психічних процесів.
На відміну від об'єктних, чи свідомих уявлень, усі графічні зображення процесів і впливів психічної основи є символічними. Вони вказують, дуже грубо і приблизно, на те значуще, котре ніколи і нікому ще не було відоме. Відповідно, нічого не можна з повною вірогідністю визначити на окремо взятому конкретному прикладі. Виникає лише відчуття чогось дивного і незручнозрозумілого. Неможливо з упевненістю сказати, що ж це означає чи представляє. Можливість розуміння може забезпечити лише порівняльне вивчення великої кількості таких малюнків. В наслідок відсутності художньої уяви, малюнки хворих, як правило, більш прості і виразні і, таким чином, більш зрозумілі, ніж твори сучасних художників"- зазначав Юнг, вказуючи на можливість отримання неусвідомлюваної інформації шляхом роботи з малюнками [21].
Цілісна методика комплексу тематичних малюнків формувалась протягом тривалого часу і зобов’язана своїм існуванням науковому підходу, розробленому в рамках активного соціально-психологічного навчання. Використання малюнку можна вважати невід'ємною особливістю методу АСПН, на протязі усіх років його розвитку, починаючи з 1979 року. Початково в канву процесу активного соціально-психологічного навчання були включені теми, направлені на забезпечення контроля за самопочуттям та емоційними навантаженнями учасників групи, а також ті, що прослідковували процеси групової динаміки. Згодом були введені в роботу теми найбільш індивідуалізованого характеру, що відображають внутрішні особисті уявлення, погляди, переживання суб'єкта: "Дорога мого життя", "Я реальне, Я ідеальне", "Людина, яку я люблю" та ін. В процесі роботи виникла необхідність звертання до тієї чи іншої теми. До того ж досвід показав, що збільшення тем сприяє більш повному відображенню психіки автора.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
