117629 (618032), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Участь армії у політичних процесах характеризується наступними ознаками:

• постійною соціально-політичною присутністю;

• можливістю безпосереднього залучення до політичного процесу в якості інструменту боротьби політичних сил;

• прихильністю до певної ідейно-політичної доктрини, партії;

• поєднання професійної служби з різними видами політичної діяльності військовослужбовців.

Реальне втілення політичної ролі армії у демократичній країні відбивається у підтримці нею законно обраної народом влади, у захисті конституційного ладу і порядку, у забезпеченні стабільності суспільно-політичної обстановки.

Можливі різні ситуації, коли порушуються принципи неучасті армії у політичній боротьбі:

• армія виходить з підпорядкування уряду і здійснює військовий переворот;

• армія використовується тими чи іншими політичними групами для тиску на уряд;

• керівництво країни, що дискредитувало себе перед народом, втратило право і можливість керувати суспільством, робить спробу захистити себе за допомогою армії;

• армія використовується для припинення масових заворушень;

• може виникнути така ситуація, що змусить армію діяти самостійно для забезпечення захисту.

Для правової демократичної держави самостійні дії армії є абсолютно неприйнятні.

Висновки: Політична влада є засобом реалізації політичних і соціальних цілей. Політична влада – це відносини панування і підкорення, за яких політична еліта ухвалює і впроваджує в життя політичні рішення, використовуючи суспільні ресурси і виступаючи від імені всього народу, а народ підкоряється еліті і більшою чи меншою мірою контролює її.

Ефективно політична влада покликана впорядкувати, стабілізувати, забезпечувати захист суспільства і сприяти його поступального розвитку.

Структура і зміст, спосіб здійснення і ефективність владних відносин залежать від рівня розвитку самого суспільства, а також від визнання народом правочинності даної системи влади, тобто від легітимності останньої. Функціонування політичної влади є фактором і умовою саморозвитку політичної системи суспільства усіх інших її елементів. Політична влада пов’язує в єдину систему всі політичні структури, виступає гарантом політичного розвитку, ефективності політики і життєдіяльності усього суспільства.

Важливим для суспільства є взаємозв’язок армії і суспільства.

Тема 5. Політична система суспільства. Роль і місце армії в політичній системі суспільства

1. Сутність та типологія політичних систем. Армія в політичній системі суспільства.

2. Демократія як система цінностей. Становлення демократії в Україні.

Різноманітні політичні явища, що відбуваються в суспільстві, взаємопов’язані та становлять самодостатню цілісність. Означена властивість політичних явищ вкладається в поняття „політична система”. Завдання політичної системи суспільства полягає в забезпеченні неперервності, взаємопов’язаності й координації діяльності різних політичних суб’єктів для здійснення поставлених цілей. Вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми вирішення соціальних конфліктів і запобігання кризовим явищам. Вивчення політичної системи суспільства надзвичайно важливе для розуміння політичного життя будь-якого суспільства, а особливо для передбачення напрямів і перспектив розвитку вітчизняної посттоталітарної реальності.

1. Сутність та типологія політичних систем. Армія в політичній системі суспільства.

Кожна наукова дисципліна вивчає певну об’єктивну реальність у цілому або окремі її частини, а політологія – передусім політичні системи і процеси. Як і інші наукові дисципліни, вона має свою специфіку, свою систему понять. Політології, через складність предмета її вивчення, довелося запозичувати багато термінів у суміжних дисциплін – права, соціології, філософії та ін. Процес формування понятійного апарату цієї науки ще не завершився, і тому не можна говорити про існування єдиного підходу вчених до визначення поняття „політична система”.

Система – це одне з основних понять політології, яке дозволяє скласти уявлення про суспільство у вигляді абстрактної та спрощеної моделі реального суспільства чи окремих його елементів. Поняття „система” запозичене з електроніки й кібернетики. Його „перенесення” в політичну науку здійснили американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел. Це поняття, на їхню думку, є тією універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, всю сукупність взаємопов’язаних елементів, дотичних до винесення політичних рішень.

Кожне суспільство складається з певної кількості досить складних підсистем (сфер): виробничої, соціальної, духовної та політичної, до якої входять інститути держави і влади. Усі ці підсистеми характеризуються притаманними лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо. Виробнича підсистема забезпечує матеріальну основу життя суспільства. Соціальна і духовна, складаючи в сукупності громадянське суспільство, сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів. Політична підсистема покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем (сфер) людського суспільства може зберігати життєздатність і функціонувати лише за умови, що всі інші бездоганно чи хоча б задовільно виконуватимуть свої функції.

Політична система складається із законодавчої, виконавчої, судової, систем, центральних, проміжних і місцевих систем управління (чи самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Політична система має низку суттєвих характеристик, які відрізняють її від усіх інших систем: забезпечення неперервності, зв’язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб’єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і протиріч, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил і приводу основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Вивчення політичної системи надзвичайно важливе для з’ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система суспільства – це система взаємовідносин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можливостей їхньої гармонізації.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції державно-зорганізованого суспільства політична система стає більш складною та розгалуженою. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлений рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політична система суспільства досліджувалася протягом багатьох століть, починаючи від Арістотеля. Але справді вагомих результатів пощастило досягти лише у XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу у працях „Політична система”, „Системний аналіз політичного життя”. Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до розроблення загальної теорії.

Політична система, на думку Д. Істона, – цілісна множина багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. У дослідженнях політичної системи, з погляду вченого, необхідно застосувати два підходи: соціально-психологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дозволяє аналізувати активність груп під впливом навколишнього середовища.

Не менш цікаві ідеї про політичну систему висловив і американський політолог Г. Алмонд у працях „Порівняльні політичні системи” та „Порівняльний політичний аналіз”. Політична система розглядається ним як набір ролей, що взаємодіють, або рольова структура. Велике значення мають його нововведені принципи: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють ті самі функції; кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад); всі політичні системи змішані в культурному значенні (відсутність „чистого” правлячого режиму).

Моделі функціонування політичної системи були також розроблені Т. Парсонсом, Г. Спіро, К. Кулчаром, А. Лопаткою та іншими західними вченими.

Аналіз політичної системи дозволяє розкрити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складників.

Структура політичної системи – сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи – політична влада, що зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв’язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї за допомогою певних засобів – волі, авторитету, права, насильства. Отже, влада – це елемент управління, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи складають: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об’єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини це – міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини, що складаються у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини, що складаються між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

Політична організація суспільства виростає з політичних відносин, обіймаючи стабільні політичні організації та установи даного суспільства, які здійснюють політичну владу. Всі вони поділяються на три види: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об’єднання за інтересами).

Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв’язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством виконують політичні партії – певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, що їх вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства.

Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб’єктами. Це відбувається тоді, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив бере на себе політичні функції. Для цього він повинен бути в змозі ухвалити самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості його реалізації.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють суспільні організації та рухи, котрі мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне професійне, молодіжне, творче та інші добровільні об’єднання мають статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.

Активним і самостійним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації, які в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації являють собою розгалужену мережу установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

Політичні принципи й норми формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура, які теж є важливими елементами політичної системи, складаються під впливом соціальної та політичної практики.

Політична свідомість – це сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах. Політична свідомість – частина суспільної свідомості, як і політична культура – частина загальної культури.

Політична культура – це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Вона складається з цінностей, норм, політичних інститутів, відносин влади і громадян. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значимість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи взагалі.

Характеристики

Список файлов курсовой работы