116560 (617957), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Важливу сторону обдарованості дітей та їхні психолого-педагогічні особливості розглядає в теоретико-експерементальних дослідженнях М.С. Лейтес. Вивчаючи вікові передумови обдарованості, він розрізняє такі категорії дітей:

І – діти, які відрізняються надзвичайно швидким темпом розумового розвитку, високим рівнем інтелекту заголом, що особливо помітно в дошкільному й молодшому шкільному віці;

ІІ – діти зі звичайним рівнем інтелекту, які лідирують у певних видах занять (наприклад, у деяких напрямках науки або техніки). Ця категорія найчастіше зустрічається серед підлітків і старших школярів;

ІІІ – діти, які не досягають помітних успіхів у навчанні або творчих заняттях, але відрізняються неабиякими, своєрідними проявами інтелекту (скажімо, надзвичайно розвинутою пам’яттю, уявою, спостережливістю). Їм притаманні властивості, які пізніше можуть стати професійно важливими й надати перевагу в певних умовах життя та діяльності. Про дітей цієї групи доцільно говорити як про таких, що мають ознаки потенційної обдарованості [23].

Діти І категорії, вважає М.С. Лейтес, утворюють дуже яскраву групу, яка може на кілька років випереджати однолітків у розумовому розвитку, відрізняючись від них незвичайною розумовою активністю, потребою в розумовому напружені, невтомною пізнавальною діяльністю. Їм властиві такі творчі прояви, як ініціативність, винахідливість у заняттях, особлива продуктивність мислення, потяг до творчого, розумового навантаження. Водночас ознаки чудового інтелекту цих дітей аж ніяк не є неодмінним показником їхнього розумового потенціалу в майбутньому, тому поняття «обдаровані діти» не можна тлумачити однозначно. В першому значенні доцільно говорити про більш виражені передумови інтелектуального розвитку, завдяки чому такі діти значно швидше розвиваються і тому творчо себе виявляють. У другому значенні обдарованість характеризує дітей із внутрішніми передумовами до того, щоб стати в майбутньому обдарованими дорослими людьми. Невідповідальність між ознаками видатних розумових здібностей у дитинстві та рівнем розумового потенціалу в зрілі роки, недовговічність у більшості випадків дитячої обдарованості пояснюються віковими та індивідуальними особливостями розвитку та прояву здібностей у дитячі роки.

Дітям загалом притаманна готовність до засвоєння знань, чутливість до образних вражень, рухливість уяви, допитливість. Існує вікова чутливість, особлива чуйність до навколишнього, яка своєрідно характеризує дитячий вік. На кожному віковому етапі розвитку дитини виникають та чергуються так звані сенситивні періоди, тобто найбільш сприятливі передумови для розвитку психіки в певному напрямку. За такого чергування відповідно змінюються як чутливість, так і активність дітей.

А.В. Фурман, досліджуючи питання індивідуально-особистісних рис прояву обдарованості в начально-виховному процесі, вважає, що обдаровані діти:

- опановують досить швидко і зберігають їх (засвоюють головне, швидко й відповідно реагують, критично оцінюють інформацію і ставлять запитання, переносять вивчене в нову ситуацію);

- виробляють, перетворюють і передають ідеї, думки: логічно думають, послуговуються багатим словником, тому їхнє мовлення добірне, гнучке;

- мають високі показники абстрактного мислення: вміють узагальнювати, розділяють причини і наслідки, визначають взаємозв’язки, розуміють і правильно застосовують правила;

- здатні долати труднощі: покладаються на себе, якщо зустрічаються з ускладненнями; наполегливо шукають вихід зі становища;

- винахідники і творці: допитливі й оригінальні, люблять експериментувати, використовують метод проб і помилок, знаходять шляхи досягнення своєї мети;

- люблять самостійно працювати, схильні самостійно планувати свої дії, самоорганізовуються, незалежні у своїх діях;

- відповідальні (наполегливі в досягненні мети);

- легко пристосовуються до нової ситуації (розуміють і приймають потрібність змін, передбачають наслідки, оптимістично зустрічають перешкоди і пригоди);

- енергійні, об’єктивно здорові.[12,с.49]

1.3 Робота з обдарованими дітьми

Здібні учні можуть без спеціальних вправ і вказівок учителя самостійно здійснювати узагальнення матеріалу. В таких дітей проявляється гнучкість мислення під час розв’язування задач. Вони вміють побачити у буденному незвичне, в очевидному неймовірне, їх називають «чомусиками». Це учні, в яких добре розвинена пам’ять. Вони запам’ятовують великий об’єм матеріалу і надовго його зберігають.

Ніякі здібності не можна розвинути без відповідних знань, умінь, без уважності, наполегливості, працьовитості, почуття відповідальності за доручену справу і прагнення доводити її до кінця, звички приклади зусилля. Талант - це передусім копітка i цілеспрямована справа.

Роль учителя є суттєвою в процесі розвитку дитини. Нелегко знайти правильний індивідуальний підхід до учнів, у яких сильніше i яскравіше, ніж в інших, виявляються ознаки розумової обдарованості. Під час роботи з такими учнями важливо уникати крайнощів, необхідно знайти "золоту" середину. Не можна не лише надмірно втручатися в становлення розумових здібностей, але й вважати, що розвиток дитини не потребує особливої учаги i підтримки, вважати, що талант проб'ється сам. Завдання вчителя - пробуджувати i виховувати власну активність молодої людини, її пізнавальні і творчі потреби, створення атмосфери здорової конкуренції, яка буде сприяти зростанню інтересу до предмета i бажання оволодіти знаннями, розширенню знань з даної теми.[36, с.27]

Важливе місце в системі розвитку здібностей займає експеримент. К.А. Тимірязєв писав: "Люди, які навчилися спостерігати i досліджувати, набувають здатності самим ставити запитання i отримувати на них фактичні відповіді опиняючись на вищому розумовому й моральному piвнi в пopiвнянні з тими, хто такої школи не отримав".[15, с.23] Застосування дослідів дає можливість використовувати експеримент для розвитку і виховання в учнів інтересу, допитливості, спостережливості, а також формувати i розвивати поняття про експеримент як метод науки. Експеримент дозволяє учням встановлювати причинно-на-слідкові зв'язки, вчитися робити прогнози, висновки, вести спостереження, швидко виділяти найбільш значні відомості з інформації.

Значна роль приділяється самостійній роботі учнів, тому що ефективність роботи учня визначається його розумовою активністю.

Слушно писав з цього приводу В.О. Сухомлинський, наголошуючи, що учень повинен непросто слухати i думати, але щось робити. Мислення має відображуватись в діяльності, лише тоді на уроці будуть думати всі, не буде неуважних [34, с.27].

Результативним в розвитку здібностей є участь дітей в підготовці i проведенні КВК, турнірів, конкурсів знавців, вікторин, брей-рингів, участь у олімпіадах.

Самостійне складання вправ i завдань, пошукові завдання, проблемні питання вимагають в учнів напруженої розумової діяльності, творчого підходу до виконання роботи.

Учням на уроках i як домашнє завдання пропонуються біологічні задачі пошукового характеру з метою формування наукового мислення, здатностей всебічно i об’єктивно оцінювати конкретну наукову проблему i визначати шляхи її вирішення.

Я вважаю, що робота учителя буде успішною, якщо спостерігається ріст самостійності учнів, під час обговорення питань щодо задачі, відповіді учнів стають щодалі повнішими i вирізнялися глибшою аргументацією, а діяльність учителя полягає в повідомленні додаткової інформації i загальному керівництві розумовою діяльністю учнів.

Для удосконалення самостійної роботи учнів бажано поєднувати індивідуальну, групову роботу, ці прийоми повинні доповнювати один одного.

Під час групової роботи найбільш підготовлені учні, виконуючи роль консультантів, вчаться критично оцінювати навколишню дійсність, доходити суті явищ, вчаться робити рецензії відповідей учнів на уроках, аналіз творчих poбiт. Завдяки навичкам об’єктивно оцінювати дії свого товариша, учні стають помічниками учителя під час прийому заліків, проведення уроків, в роботі зі слабшими учнями.

Розділ ІІ. Дослідне вивчення обдарованої дитини

2.1 Методи навчання обдарованих дітей

Американський вчений і шкільний вчитель зі стажем роботи 20 років Сюзанна Вайнбреннер у своїй книзі «Навчання обдарованих дітей у звичайному класі» пропонує вчителям різні методи та технології навчання обдарованих у класах із змішаними здібностями. Відомо, що обдаровані діти досить часто вивчають програмовий матеріал самостійно, що й становить причину втрати інтересу працювати на уроках. А використовуючи певні методи навчання, Сюзанна Вайнбреннер гарантує, що :

• Робота обдарованих дітей на уроці буде краще вмотивована;

• Діти працюватимуть продуктивніше і матимуть більше позитивних почуттів щодо відвідування школи;

• Батьки обдарованих дітей будуть задоволені тим, що відбувається у їхньому звичайному класі;

• Вчитель обдарованих буде також задоволений їхнім ставленням до навчання та високими результатами, досягнутими спільними зусиллями.

Методи навчання обдарованих дітей мають відповідати:

• Своїм основним завданням –наданню допомоги обдарованим учням в отриманні знань;

• Рівню інтелектуального та соціального розвитку, різним вимогам і можливостям, виявленню основних та послідовних варіантів розвитку здібностей дитини;

• Переходу від перцептивного рівня пізнання до вищих понятійних рівнів.

Творчі методи під час викладання спрямовані на:

• Визнання раніше невизнаних або невикористаних можливостей;

• Повагу до бажань дітей самостійно працювати;

• Вміння стримуватися від втручання в процес творчої діяльності;

• Надання дитині свободи вибору;

• Створення умов для конкретного втілення творчої ідеї;

• Заохочення роботи над проектами, пропозиціями;

• Уникнення будь-якого типу тиску на дітей;

• Надання можливості загального внеску в роботу групи;

• Повагу потенційних можливостей учнів, які відстають;

• Демонстрацію ентузіазму;

• Надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють іншу думку;

• Організація безпосереднього спілкування звичайних дітей із обдарованими дітьми;

• Отримання максимальної користі від захоплення дітей;

• Терпимість до безладдя;

• Вміння переконувати та пропагувати;

• Здатність до самоаналізу.

Під час роботи педагог повинен:

1. бути доброзичливим і чуйним;

2. знати психологічні особливості обдарованих дітей, розуміти їхні потреби та інтереси;

3. мати досвід роботи в закладах для дітей молодшого та дошкільного віку(зокрема, з власними дітьми);

4. мати високий рівень інтелектуального розвитку;

5. мати широке коло інтересів і вмінь;

6. бути готовим до виконання найрізноманітніших обов’язків, пов’язаних із навчанням обдарованих дітей;

7. володіти почуттям гумору;

8. бути самокритичним, готовим до перегляду своїх поглядів і постійного самовдосконалення;

9. мати творчий особистий світогляд, добре здоров’я і життєздатність.

Розглянемо конкретно, в чому суть кожного методу, запропонованого Сюзанною Вайнбреннер.

Найважчий перший урок: цей метод автор радить використати на початку навчання для ознайомлення з навчальними потребами обдарованих дітей у звичайному класі.

Сутність методу полягає в тому, що учням дозволяється спробувати розв’язати 5 чи 6 найскладніших завдань чи вправ, перш ніж виконувати решту завдання. Якщо діти з цим успішно впораються, то здобувають рівень А(що означає відмінно) і тоді їм дозволяється використати час, що залишився, для заняття тим видом діяльності, який цікавіший і потрібніший, звісно, під контролем учителя.

Даний метод можна використовувати на різних уроках: математиці, мові, читанні, метою яких є закріплення умінь та навичок на практиці під час вивчення якогось правила, поняття.

Причина, чому цей метод працює, дуже проста. Обдаровані діти можуть засвоювати навіть нові поняття швидше, ніж ровесники, і запам’ятовують те, що вчать, міцніше, тому вони й потребують менше практики.

Ущільнення навчальної програми: обдаровані діти швидше засвоюють програмовий матеріал,ніж їх ровесники, тому в них часто залишається багато вільного часу.

Було знайдено шлях: дозволяти учням «відкуповувати» шкільний час, який вчителі планують для вивчення нового матеріалу. Обдаровані учні можуть провести його по-іншому. Американський психолог Дж. Рензулі називає цей процес ущільненням.

Перед тим, як розпочати ущільнення, потрібно визначити здібності, які мають певні учні, і довіряти досягненням, які вони здобули, самостійно навчаючись. Потім треба вирішити, як використовувати «вільний час», щоб це не стало тягарем для них самих, для їхніх однокласників чи вчителя. Програма для обдарованих дітей має бути ущільнена лише в тих її частинах, де учні мають міцні знання, уміння та навички.

Дж. Рензулі та Лінда Г. Сміт створили записну зберігаючу форму, названу «Компактор» , для використання у роботі з учнями, для яких проведено ущільнення програми.

Компактори найкраще використовувати при роботі з граматичним матеріалом, над правописом, при виконанні творчих вправ, словниковій роботі, завдань з математики та ін.

Навчальні контракти: однією важливою деталлю даного методу є робочий стан учнів, тобто ті правила поведінки, яких треба дотримуватись під час роботи і які занотовуються до форми «Навчальний контракт». Ось деякі з них:

• Не дозволяється звертатись до вчителя, доки він навчає решту дітей у класі;

• Якщо потрібна допомога, а вчитель зайнятий...(домовтесь про прийнятну поведінку);

• Якщо ніхто з інших учнів по контракту не може допомогти тобі, то можеш...( домовтесь про прийнятну поведінку), доки чекаєш, коли вчитель звільниться;

• Якщо тобі дуже потрібно вийти з класу, роби це тихо;

• Ніколи не заважай іншим;

• Не привертай до себе уваги.

Вчитель і учень мають підписати контракт. Це ніби перетворює контракт на офіційний договір і дає відчуття обов’язку та відповідальності за роботу.

Незалежне навчання: молодші школярі полюбляють виступати у ролі досвідчених знавців. Вони насолоджуються можливістю займатись деталями обраної ними теми. Користуючись даною технологією, треба опиратись на «Планер тематичного читання» та «Планер досвідченого знавця».

Характеристики

Список файлов курсовой работы