116397 (617888), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Розкриваючи дидактичні аспекти проблеми, що розглядається, варто пам'ятати, що важливо не передавати дітям знання, а озброювати їх способами придбання знань, адже те, що дістається самостійно, з працею, завжди самоцінне. У зв'язку з цим на плечі вчителів, працівників сфери освіти лягає наступна проблема - створення умов в школі, класі, в групі, що сприяють становленню цієї якості особистості, і вже в школі можна домогтися гармонійного поєднання високої успішності, мотивації і старанності.
Передумови розвитку самостійності аж ніяк не гарантують успішне формування у підростаючого людини цієї якості. Доведено, що без знань і умінь немає самостійності в навчанні. Ось чому важлива повноцінна навчальна діяльність, в якій формується система знань і комплекс різноманітних умінь. Виділимо лише ті основні групи вмінь, якими учні повинні систематично опановувати протягом усього періоду навчання:
1.Общеучебние уміння (знаходити відповідь на запитання, складати план прочитаного, тези, конспект, таблиці, планувати свою діяльність, контролювати їх дії).
2.Общелогіческіе уміння (виділяти головне, проводити порівняння, доводити, робити висновки, формулювати питання).
3.Предметние (спеціальні) вміння, що відбивають специфіку окремих навчальних дисциплін (виконувати вправи, писати твори, розв'язувати задачі та ін.)
4.Коммунікатівние вміння (вести діалог з учителем, з товаришами, брати участь у спільній діяльності, встановлювати контакти та ін.)
Співпраця учня з педагогами і товаришами - необхідна умова опанування вмінь - найважливішим компонентом самостійності. Наявність знань і вмінь визначає готовність підлітків до самостійного дії, як, втім, і емоційний стан при виконанні завдань. Проте виникає питання: чи завжди учень, що добре володіє знаннями та вміннями, прагне проявити самостійність у своїх діях. Однозначної відповіді на нього немає. Виконуючи самостійну або контрольну роботу, добре підготовлений учень прагне реалізувати свої можливості. Проте в іншій ситуації, наприклад при підготовці тематичного вечора, це якість в учня може і не виявлятися. Все це відбувається тому, що немає мотиву, внутрішньої потреби діяти самостійно.
Таким чином, самостійність характеризується і певною мотиваційної установкою, яка приводить у рух знання і вміння, спонукає учня діяти без сторонньої допомоги, нагадування.
Самостійність вимагає емоційного та розумового напруження, викликає масу несподіваних запитань і помилок, сумніви і переживання. Л.С. Виготський свого часу писав, що здатність самостійно вирішувати ті або інші навчальні завдання є показником засвоєних знань і умінь.
З. Ф. Пономарьова у своїй праці «Виховання самостійності підлітка в громадській діяльності» стверджує, що розвивати самостійність необхідно через формування у школярів способів дії.
1.2 Самостійна діяльність учнів підліткового віку в навчальній діяльності. Аналіз різних підходів. Структура самостійної діяльності
Фахівцями в цій галузі підкреслювалося, що учням важливо дати метод, дороговказну нитка для організації придбання знань, а це значить - озброїти їх вміннями та навичками наукової організації розумової праці, тобто вміннями ставити мету, вибирати засоби її досягнення, планувати роботу в часі. Для формування цілісної та гармонійної особистості необхідно систематичне включення її в самостійну діяльність, яка в процесі особливого виду навчальних завдань - самостійних робіт - набуває характеру проблемно-пошукової діяльності.
Однак, існують деякі структурні принципи аналізу значення, місця та функції самостійної діяльності. Є 2 варіанти, близьких по суті, але які мають власне наповнення та специфіку: вони і визначають (за умови їх єднання) сутність самостійної забарвлення діяльності.
Перша група:
змістовний компонент: знання, виражені в поняттях, образах, сприйняттях і уявленнях;
оперативний компонент: різноманітні дії, оперування уміннями, прийомами, як у зовнішньому, так і у внутрішньому плані;
результативний компонент: нові знання, способи, соціальний досвід, ідеї, здібності, якості.
Друга група:
змістовний компонент: виділення пізнавальної завдання, цілі навчальної діяльності;
процесуальний компонент: підбір, визначення, застосування адекватних способів дій, що ведуть до досягнення результатів;
мотиваційний компонент: потреба у нових знаннях, що виконують функції словотвору та усвідомлення діяльності.
Власне процес самостійної діяльності видається у вигляді тріади: мотив - план (дія) - результат.
Отже, у соціальному плані самостійна діяльність може розглядатися в дуже широкому спектрі. У будь-якому відношенні особистості до навколишнього світу, в будь-якому вигляді її конкретного взаємодії із середовищем.
Проблема самостійної діяльності учнів і засобів її організації в структурі уроку має свою багату історію. Виділяють три основні напрями, в рамках яких проблема самостійної діяльності обговорюється представниками передової педагогічної думки протягом багатьох століть.
Представниками першого напрямку можна вважати давньогрецьких вчених (Архіт, Арістоксен, Сократ, Платон, Арістотель), які глибоко і всебічно обґрунтували значимість добровільного, активного, самостійного оволодіння дитиною знаннями. У своїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно протікати тільки в процесі самостійної діяльності, а вдосконалення особистості та розвиток його здібностей - шляхом самопізнання.
Другий напрям (дидакто-методичне) бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Змістом його є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступають тут викладання, діяльність вчителя без достатньо глибокого дослідження і аналізу природи діяльності самого учня.
Третій напрямок (психолого-дидактичний) характеризується тим, що самостійна діяльність учня не тільки декларується в рамках дослідження арсеналу педагогічних засобів і методів викладання, а й сама обирається в якості предмету дослідження. Це напрямок бере свій початок в основному в працях К.Д. Ушинського.
Вихідним положенням концепції Л.М. Толстого є облік життєвого досвіду дитини, надання йому максимальної свободи в діях на основі широкого розгортання в процесі навчання самостійної роботи як засобу розвитку творчих сил і здібностей учнів.
У працях А.В. Луначарського, П.П. Блонського, С.Т. Шацького, М.М. Пістрака став трактуватися значно ширше дослідницький метод: виховання в учнів свідомого ставлення та дослідницького інтересу до навколишнього життя; озброєння їх методами наукового дослідження. Завдяки «дослідницькому методу» дитина набуває навиків самостійної елементарної дослідницької роботи.
Н.Д. Левітів вважає самостійної таку діяльність, яка виконується без точного інструктажу вчителя [21,188]. Прихильники цього напряму намагаються показати наростання ступеня активності та самостійності учнів у навчанні і тим самим намітити шляхи розробки методики організації самостійних робіт учнів.
Б.П. Йосипов доповнює дане визначення, вважаючи, що формування у школярів умінь і навичок включає в себе і такі завдання, які вимагають «самостійного виконання робіт з поступовим наростанням їх складності» [11, 17]. «Творча діяльність учнів, - пише Б.П.Йосипов, - не обмежується лише придбанням нового, вона включає створення нового »[11, 63]. І.Т. Огородніков вбачає елементи творчості учнів при самостійній діяльності насамперед у розкритті ними нових сторін явищ, які вивчаються, у висловленні своїх суджень, у використанні більш досконалих методів вирішення поставлених питань.
П.І. Підкасістий самостійну діяльність представляє як систему, що включає в себе наступні основні компоненти: змістовний бік (знання, виражені в поняттях або образах сприйнять і уявлень); оперативну (різноманітні дії, оперування уміннями, прийомами як у зовнішньому, так і у внутрішньому плані дії); результативну сторону. Він зазначає, «що головна ознака самостійної діяльності як дидактичного освіти, виявляється в тому, що мета діяльності учня несе в собі одночасно і функцію управління цією діяльністю. Тому предметний зміст кожної дії, як одиниці самостійної діяльності, актуально усвідомлюється школярем, стає безпосередньою метою цієї дії. Що ж стосується мети в цій структурі діяльності, то вона виконує по відношенню до предметного змісту регулятивну функцію і сприяє подальшому самостійного просування школяра в процесі пізнання, в засвоєнні ним нових знань, досвіду діяльності та їх подальших перетворень »[30, 56].
Ми привели висловлювання лише небагатьох авторів, але і це показує, що в даний час існує безліч різних підходів до розгляду поняття «самостійна діяльність». Один з них - об'єктивний підхід (логіко-соціологічний), що описує діяльність учня без його психічної сфери (Б. П. Йосипов, А. В. Усова). Другий - суб'єктивний (психологічний) підхід, де головна увага звертається на відтворення та опис психічних процесів на шкоду пізнавальним (Р. Б. СРОД).
Нарешті, можна виділити і третій підхід, в якому по суті справи відсутня будь-яка чітко виражена теоретичну концепцію. Тут дидактичний аналіз самостійної діяльності підміняється описом окремих прикладів виконання учнями самостійних робіт.
Проаналізувавши вищесказане, ми приходимо до висновку: самостійна діяльність знаходить своє відображення у самостійній роботі. У зв'язку з цим виникає необхідність розгляду самостійної роботи як засіб розвитку самостійності.
1.3 Поняття "самостійна робота" і її функції
У психолого-педагогічної літератури переконливо доводиться, що правильно організована самостійна робота учнів на уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання (П. Я. Голант, М. О. Данілов, Н. Г. Дайрі, Б. П. Йосипов, Р.Г. Лемберг, І. І. Малкін, Р. М. Мікельсон, І. Т. Огородніков, Т. С. Панфілов, М. Н. Скаткін, Р. Б. Зроду, А. В. Усова та ін.)
Уточнення ознак самостійної роботи учнів вимагає розгляду деяких підходів до визначення поняття «самостійна робота» та класифікації її видів.
Самостійна робота - це не форма організації навчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засіб залучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації.
Вивчаючи сутність самостійної роботи в теоретичному плані, виділяється 3 напрямки діяльності, за якими може розвиватися самостійність навчання - пізнавальна, практична та організаційно-технічна. Б.П. Йосипов (60-s рр.) обґрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає так само у зв'язку із зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок, творчої діяльності, а так само у зв'язку з комп'ютеризацією навчання.
Другий напрямок бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Змістом його є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність вчителя без достатньо глибокого дослідження і аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напряму аналізуються області застосування самостійних робіт, вивчаються їх види, неухильно вдосконалюється методика їх використання в різних ланках навчального процесу. Стає і значною мірою вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школяра у навчальному пізнанні. Практика навчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організації самостійної роботи школярів на уроці та вдома. [10, 59].
Третій напрям характеризується тим, що самостійна діяльність обирається в якості предмету дослідження. Це напрямок бере свій початок в основному в працях К.Д.Ушинського. Дослідження, які розвивалися в руслі психолого-педагогічного спрямування, були направлені на виявлення сутності самостійної діяльності як дидактичної категорії, її елементів - завдань і мети діяльності. Однак при всіх наявних досягнень у дослідженні цього напрямку самостійної діяльності школяра її процес і структура ще не досить повно розкрита.
Проблема самостійної роботи завжди приковувала до себе увагу наших вчених і вчителів-практиків. І це закономірно: одна з умов ефективності навчання - прищеплення учням навичок самостійної роботи над навчальним матеріалом, що пояснюється тими цілями і завданнями, які стоять нині перед нашою школою: підготувати молоде покоління до життя, до активної участі у праці.
Ці навички необхідні їм у період навчання та після закінчення школи. Отже, проблема активізації самостійності учнів у процесі навчальної роботи - одна із актуальних проблем і педагогічної науки і практики.
Важливу роль самостійної роботи відводили М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов.«Якщо наші діти, - писав М. Г. Чернишевський, - хочуть бути людьми, справді, освіченими, вони повинні здобувати освіту самостійними заняттями». [8, 16].
Велике значення надавав самостійній роботі К. Д. Ушинський. Він вважав, що вчитель повинен не лише давати учням знання, а й направляти їх розумову діяльність. Учні повинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель - керувати цим самостійним працею і давати для нього матеріал».
Необхідність самостійної роботи в школі відстоювала і Н. К. Крупської.
Деякі питання самостійної роботи знайшли відображення в сучасних дослідженнях і посібниках по дидактиці.
Питання самостійної роботи розглядаються у статті І. Т. Огороднікова «Дидактичні основи підвищення самостійності та активності учнів в досвіді шкіл Татарії». Автор вказує на важливість координації викладу матеріалу вчителем і самостійної роботи учнів. Поєднання між цими елементами навчання досягається поступовим ускладненням у самостійній роботі учнів. Автор рекомендує таку систему цієї роботи:
1) спочатку учні викладають вже вивчений матеріал;
2) потім учням пропонується відповісти на питання;
3) після цього учні вчаться узагальнювати вивчене. [6, 109].
Проблема активізації розумової діяльності учнів у процесі самостійної роботи учнів висвітлюється у статті М. О. Данилова «Виховання у школярів самостійності і творчої активності у процесі навчання».
Автор підкреслює, що мета самостійної роботи - розвиток розумових здібностей учнів. Важливу роль у цьому відіграє навчання учнів навичкам такої роботи.
Питання самостійної навчальної роботи розглядалися в статті Т. С. Панфілова «Самостійна робота учнів у процесі оволодіння знаннями». Автор підкреслює, що самостійна робота необхідна на всіх етапах навчання та виховання. Навчити дітей учитися, здобувати знання, формулювати потрібні висновки - ось головне завдання самостійної роботи в школі.
Аналогічні положення містить стаття О. Ф. Зіновьевой «Самостійна робота учнів з підручником на уроці». [7, 59].
У статті даються зразки таких завдань для самостійної роботи з підручником, як читання підручника (параграфа), відповіді на запитання, складання плану параграфу, формулювання виведення з параграфа і ін.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
