116396 (617887), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Основна проблема полягає в тому, щоб знайти шляхи, засоби та методи, які б дали змогу підвищити рівень умінь учнів та скоротити час, необхідний для формування їх, адже час, відведений за програмою на їх формування, досить обмежений. При досить коротких термінах важко досягти суттєвих результатів, тому доводиться констатувати, що в кінці занять у майстернях не всі учні оволодівають основними технологічними операціями, недосконало користуються інструментом. Тобто, знання, навички й уміння не перебувають у постійному взаємозв’язку і взаємодії.
Тому забезпечення взаємозв’язку між знаннями, уміннями і навичками повинен виявляється в тому, щоб навички й уміння виробляються на основі знань, адже навички є необхідною умовою швидкого виконання дій, а збагачення знаннями й уміннями сприяє удосконаленню навичок, які в свою чергу необхідні для подальшого успішного набуття знань.
Найкраще це правило втілюється під час лабораторно-практичних робіт, адже уміння та навички не можуть бути сформовані без практичних дій людини, без вправ на закріплення окремих операцій. Крім того, в процесі виконання лабораторно-практичних робіт учні оволодівають цілим колом політехнічних знань і умінь, вчаться аналізувати та оцінювати результати дослідів, коротко і чітко формулювати протоколи робіт.
Дослідницька робота справляє великий вплив на розвиток в учнів: наочно-образного мислення; самостійності мислення, пам’яті, пізнавальної зацікавленості; волі, вміння долати труднощі, творчо використовувати свої знання.
Ураховуючи значення, яке відіграють лабораторно-практичні роботи електротехнічній підготовці, доцільно зупинитися на їх застосування у навчальному процесі. У науковій літературі, виділяють кілька форм їх проведення: фронтальну, бригадну (ланкову) та індивідуальну.
Дослідження, проведені П.М. Борко, А.О. Івановим, В.М. Мадзігоном, В.О. Перовим, В.О. Поляковим, Д.О. Тхоржевським, М.О. Ушаковим та іншими вченими, вказують на те, що лабораторно-практичні роботи доцільно проводити у формі практикумів.
Особливо ефективно використовувати практикуми при навчанні учнів за електротехнічним профілем. Отже, лабораторно-практичні роботи слід виконувати бригадами (ланками). Кількість учнів у бригаді визначається вчителем залежно від кількості робочих місць. Спостереження показують, що під безпосереднім керівництвом вчителя слабкі учні в “слабких” бригадах досягнуть значно більших успіхів, аніж у тому випадку, коли вони працюють у бригадах сильного складу [7, с. 40].
Вчитель повинен слідкувати за тим, щоб робота у бригадах розподілялась рівномірно між усіма її членами, тобто, щоб усі учні набули умінь монтажу, складання схем, машин, апаратів, проведення вимірювань і т.д. Для цього необхідно, щоб роботи, які виконують учні, чергувалися. Якщо один учень складає схему, а інший йому допомагає і перевіряє її, то іншого разу необхідно, щоб складання схеми виконував другий учень і т.д.
Ефективність проведення лабораторно-практичних робіт залежить від того, як проведено інструктаж. Він може бути словесним, у вигляді інструкційних карт та контрольних завдань.
При фронтальній формі лабораторно-практичні роботи можна виконувати за усними вказівками вчителя. Якщо роботи виконуються у формі практикумів, то вчитель у вступній бесіді дає загальне уявлення про зміст усіх робіт з даної теми. У процесі виконання робіт вчитель дає роз’яснення кожній бригаді окремо. Це вимагає значного напруження з боку вчителя, але ця робота буде значно полегшена, якщо для кожної роботи буде розроблено письмову інструкцію, якою і керуються учні.
Застосування інструкційних карт при проведенні робіт сприяє вихованню в учнів самостійності та відповідальності. Письмові інструкції повинні розкривати будову приладів, мету та послідовність виконання роботи. Дана інструкція повинна бути невеликою за обсягом – до 1,5 сторінки і містити лише необхідні відомості. Слід наголосити, що використання карт, у яких докладно викладений хід роботи, методично не завжди є доцільним, оскільки учні, виконуючи завдання, схильні виконувати роботу механічно, не замислюючись над тим, що роблять.
Щоб дії учнів під час практичної роботи були свідомими й цілеспрямованими, мають бути розроблені вимоги до якості виробу. В міру того, як в учнів накопичується практичний досвід, вимоги до виробу зростають. Не зайвим буде й введення нормування практичних завдань. Введення норм часу на виріб підвищує його якість, зменшує непродуктивні затрати навчального часу, допомагає найбільш повно використовувати обладнання майстерні, привчає учнів працювати в потрібному темпі.
Потрібно виважено встановити норми часу, адже в учня, який постійно стикається із завищеними нормами, інтерес до виготовлення самого об’єкта праці відходить на другий план, тоді правильно організоване нормування підвищує його зацікавленість у тому, щоб у стисліші строки виконати поставлене завдання.
Усі робочі операції здійснюються за допомогою трудових дій. Способи виконання трудових дій вироблені суспільно-виробничою практикою і закріплені в знаряддях праці. Тому оволодіти тією або іншою трудовою дією – це значить засвоїти спосіб поводження з тим інструментом (механізмом), за допомогою якого виконується дана дія.
Розрізняють два ступені засвоєння: первинний і вищий. Первинний ступінь характеризується невпевненим і сповільненим виконанням дій зі свідомим контролем кожного її елемента. Такий ступінь засвоєння дії дістав назву уміння. Наприклад, коли учень засвоїв правильне робоче положення. Існує стільки умінь, скільки є різних конкретних видів трудових дій.
Уміння в процесі навчання удосконалюється, досягаючи свого вищого ступеня, який дає змогу виконувати дію точно, швидко, легко і впевнено з контролем не за процесом її виконання, а за наслідками. Вищий ступінь засвоєння дії одержав назву навички.
Отже, вміння і навички характеризують певний ступінь засвоєння трудових дій. Характерною особливістю трудових дій є те, що їм завжди передує думка: перш ніж практично здійснити ту чи іншу трудову дію, людина здійснює її у думці, створює уявлення (образ) цієї дії, намічає програму її виконання. І тільки після цього, орієнтуючись уявленням про дію, її суб’єктивним образом, вона виконує дію практично.
За своїм змістом образ дії є складним психомоторним утворенням, до складу якого входять і програмна, і процесуальна сторони трудової дії. В образі дії відображаються мотив, мета, способи виконання дії, а також уявлення кінцевого результату. Отже, образ дії має величезне значення в її здійсненні. Від ступеня точності і повноти його в основному залежить ефективність дії[5, с. 168].
Наявність встановлених виробничою практикою способів дій, з одного боку, а з другого – випередження людиною практичного виконання дії уявним його здійсненням визначають процес навчання трудових дій.
Справді, якщо способи дій існують в уже відпрацьованому вигляді і якщо всяка дія повинна здійснюватися спочатку в уяві то, отже, і навчання трудових дій слід починати зі створення в учнів уявлень (образів) цих дій і способів їх виконання. Для цього навчальною практикою вироблені і відповідні методи. Найефективнішим з них є розповідь, пояснення і показ (демонстрування). За допомогою розповіді, пояснення і показу вчитель ознайомлює учнів із зовнішньою картиною засвоєння дій: з її конструкцією, з послідовністю і характером виконання кожного руху, що входить до складу даної дії, а також доводить до відома учнів той кінцевий результат, до якого мусить привести виконання дії.
На основі цієї інформації в учнів і створюється образ дії, за яким відбувається і виконання, і контроль, і керування нею. В цьому полягає виключно важлива роль пояснення і показу. Отже, з розповіді, пояснення і показу починається навчання трудових дій, а з формування образу дії – засвоєння цих дій. Цілеспрямоване і систематичне навчання, що здійснюється за допомогою розповіді, пояснення і показу, значно зменшує час і витрату сил на оволодіння дією. Але треба зауважити, що використання розповіді і пояснення без показу або, навпаки, показу без розповіді і пояснення не дає потрібних наслідків, тому що навчаючі можливості кожного з цих методів обмежені. Розповідь і пояснення, як словесні методи навчання, взагалі спроможні навчати тільки тоді, коли кожне слово, яке сприймають учні, буде відтворювати у них відповідне уявлення про предметну основу цього слова. Якщо ж учні ніколи не сприймали відповідних предметів або явищ і не мають уявлення про них, то вони не зрозуміють слів учителя, їм обов’язково треба одночасно з розповіддю показувати предмети і явища, про які йде мова. На цю залежність мови від її предметної основи неодноразово вказував видатний учений-фізіолог І. П. Павлов. Називаючи мову другою сигнальною системою, а предмети і явища першою, він говорив: «Треба пам’ятати, що друга сигнальна система має значення через першу сигнальну систему і в зв’язку з останньою, а якщо вона відривається від першої сигнальної системи, то ви будете пустомелею...». Ефективне використання другої сигнальної системи можливе до тих пір, поки вона постійно і правильно співвідноситься з першою сигнальною системою, тобто з найближчим провідником дійсності”.
Це значить, що розповідь про нові трудові дії, назва нових способів і інструментів, потрібних для виконання цих дій, не будуть зрозумілими для учнів без одночасного показу.
Проте одного показу без пояснення також не досить. Він не спроможний розкрити учням суть дії, допомогти їм зрозуміти її особливості. Крім цього, з досвіду відомо, що учні не завжди самі звернуть увагу на основні сторони і моменти дії, яку спостерігають. Захоплюючись її зовнішньою картиною, яка для них і доступніша, і цікавіша, вони не помічають суттєвих особливостей цієї дії.
Отже, тільки в поєднання, доповнюючи один одного, вказані методи навчання можуть бути надійним засобом формування образу дії.
2. Розробка занять в сфері контролю знань і вмінь учнів до знань з трудового навчання у 6 класі в процесі викладання розділу «Електротехнічні роботи»
2.1 Планування занять з трудового навчання
| № з/п | Тема | Практична робота | ДЗ § | Ключові слова |
| 1 | Поняття про квартирну освітлювальну мережу. Види побутових електроприладів. | Пр. робота: Складання принципової схеми освітлювальної мережі | 23 | Коротке замикання, мережа електричного струму, електричний запобіжник, перевантаження, плавка вставка, автоматичний запобіжник, паспортні дані, електричний лічильник, принципова електрична схема. |
| 2 | Призначення електролічильника. Будова електричної лампи розжарювання. | Пр. робота: Розрахунок вартості спожитої електроенергії. | 24 | Електролічильник, лампа розжарювання, тугоплавкий метал, вольфрамова нитка, люмінесцентний, газова суміш, траверс, цоколь. |
| 3 | Правила та прийоми перевірки освітлювальної мережі й побутових електроприладів. Перевірка справності елементів освітлювальної мережі. | Пр. робота: Ознайомлення з будовою освітлювальних приладів, перевірка справності їх елементів | 25 | Індикатор, пробник, щуп, справність, електромонтер. |
| 4 | Особливості ремонту електроарматури Тематична атестація | Пр. робота: Заміна шнурів, вилок, побутових електроприладів. | 26 | Обтискач, струмопровідні жили, зрощування проводів. |
Розділ: Електротехнічні роботи
Тема заняття: Поняття про квартирну освітлювальну мережу. Види побутових електроприладів.
Мета: сформувати поняття учнів про квартирну освітлювальну мережу та її особливості; розширити знання про види побутових електроприладів, їх будову; розвивати вміння складати принципову схему освітлювальної мережі; виховувати чіткість і акуратність під час виконання практичної роботи.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
