Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Міні-лекція. Може проводитись викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань вивчаємої теми [ 8, 3 ].

Кіно(відео)лекція. Допомагає розвитку наочно-образного мислення у слухачів. Викладач здійснює підбір необхідних кіно-відеоматеріалів по вивчаємій темі. Перед початком огляду до слухачів доводиться цільова установка, в ході огляду кіно-відеоматеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані [ 17, 30 ].

Інструктивна лекція. Проводиться з метою організації самостійної наступної роботи слухачів по заглибленню, систематизації і узагальненню вивчаємого матеріалу на практичних, лабораторних заняттях. У ході лекції слухачі отримують методичні рекомендації по роботі з навчальною літературою, зі змістом теми, виконують інструктивні завдання [ 11, 61 ].

Лекційні спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси студенти вводяться в проблематику певної наукової школи, проходять школу творчого пошукового мислення. Найчастіше спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача [ 16, 51 ].

Існує ще така класифікація лекцій на види:

• монолекція являє собою начитування матеріалу;

• лекція за принципом зворотнього зв’язку поєднує пояснення з активним залученням слухачів;

• комбінована лекція – це читання лекції з демонстрацією дослідів, ілюстрованого, аудио- і відеоматеріалу;

• багатоцільова лекція основана на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль;

• лекційний огляд матеріалу по тематичному циклу має підсумково-узагальнюючий характер;

• проблемна лекція – це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми, вона активізує особистий пошук слухачів.

Як показує практика, питання після лекції – і за витраченим часом, і по виховній значимості такого виду контакту зі слухачами – нерідко перетворюється в самостійний вид роботи лектора. Це означає, що можна говорити про право на існування особливої активної форми: лекції-брифингу. Така лекція складається з короткого (15 – 20 хвилин) повідомлення лектора і відповідей його на питання слухачів (45 – 60 хвилин). Принципово нових елементів методики лекція-брифинг не пропонує, але при підготовці необхідно особливо ретельно продумати зміст і форму вступного повідомлення. Воно повинно бути інформативним, зрозумілим, коротким, композиційно завершеним. Виступів слухачів не передбачається, принципова методична структура така: повідомлення лектора – питання слухачів – відповіді лектора [ 26, 17 ].

Іншим чином будується лекція-бесіда. Крім питань слухачів, вона допускає викладення ними своєї точки зору з того чи іншого питання. На такій зустрічі лектор і сам повинен ставити питання слухачам, щоб почути їх висловлювання, викладення їх позиції. Так утворюється грунт для обміну думками, для бесіди. Методична сепцифіка лекції-бесіди в тому, що лектор виступає і в ролі інформатора, і в ролі співбесідника, що вміло направляє хід діалогу зустрічними питаннями.

Лекція-бесіда може перетворитись в лекцію-диспут, і природнім, так би мовити, шляхом, і в результаті запланованих дій лектора. Одна з функцій лектора – короткий виступ на початку зустрічі, але потім йде не просто розмова-діалог зі слухачами, а полемічна бесіда. Функції лектора передбачають таку постановку питань, яка веде до зіткнення думок і, відповідно, до пошуку аргументів, до поглибленого аналізу розглядаємих проблем. В цьому випадку методична майстерність лектора включає не лише вміння читати лекцію-монолог, відповідати на питання, вести бесіду, але й навички організації спору і вмілого керування ним. Тему дискусії потрібно обирати і розробляти попередньо. Але однієї потенційної дискусійнності недостатньо. Тема повинна надавати можливість участникам дискусії прийти до кінцевого результату, до істини [ 5, 44 ].

Може бути використана ще одна форма виступу – це лекція-анкета. Для нечисельної і відносно підготовленої аудиторії складається анкета-опитник з 20 – 25 питань по темі лекції. Отримавши анкету на початку лекції, слухачі під керівництвом лектора з’ясовують, відповіді на питання які не викликають у них складностей. Допустомо, таких виявиться 15. Ті 10 (чи менше), що залашились, ранжуються по ступені складності, актуальності або тематичності, утворюючи план лекції. Цей вид роботи трудоємкий і нелегкий для лектора, але досить ефективний, оскільки зразу включає людей в роботу, дає можливість з’ясувати свої інтереси, брати участь в розробці плану лекції. Звичайно, від лектора вимагається швидкість мислення, ерудованість, додаткові зусилля при підготовці до виступу [ 5, 51 ].

Практикується і бінарна лекція (лекція-дует), яка читається двома лекторами одночасно. Помічено, що в такому випадку увага аудиторії значно збільшується, мислення активізується. Від лекторів вимагається відмінна співпраця, вміння взаємно доповнювати один одного, імпровізувати. Важлива і попередня домовленість про розділення функцій і розподіл фактичного матеріалу [ 2, 29 ].

Якщо ж два або більше лектори розглядають одну загальну для них тему в одній і тіж аудиторії, відповідаючи при цьому на питання слухачів або ведучи з ними бесіду, то виникає ситуація, відома під назвою “круглий стіл”. Ця методика, що отримала розповсюдження в лекційній практиці, максимально демократизує спілкування лекторів і слухачів, так як передбачає їх рівність як співбесідників, колективно обговорюючих якусь проблему. Однак і за “круглим столом” є лідери – спеціалісти з конкретних питань. Повинен бути і лідер-організатор, функції якого полягають у тому, щоб слідкувати за регламентом, дисциплінувати участників бесіди, тощо [ 5, 10 ].

Зміст лекції визначається навчальною програмою дисципліни. Всі факти, приклади, цифри, доводи, коментарі мають відповідати меті лекції і вести до розкриття її основних ідей. Фактичного матеріалу в лекції повинно бути порівняно небагато - рівно стільки, скільки необхідно для розуміння питання студентами. Весь фактичний матеріал повинен бути пронизаний узагальненнями, що надають лекції наукової переконливості й доказовості.

Викладений матеріал бажано чітко оформлювати у вигляді системи, яка краще запам'ятовується і допускає більш широке перенесення в нові ситуації. Усуваючи той чи інший навчальний матеріал із лекційного курсу, слід мотивувати це перед студентами і показати його місце у загальній системі. Необхідно виховувати у слухачів звичку орієнтуватися у вивченні предмета на навчальну програму.

Зробити лекцію повноцінною допомагають дидактичні принципи відбору і викладу матеріалу.

Перший принцип - науковість лекції. Викладач встановлює, які знання, наукові теорії, закони, правила він повинен повідомити слухачам; відбирає найбільш яскравий, виразний фактичний, матеріал, наочність для посилення емоційної насиченості лекції [ 16, 14 ].

Другий принцип - доступність викладеного матеріалу. Як гадають багато хто з педагогів, науковість і доступність навчання - принципи, що завжди розглядаються разом і в єдності. Підвищення доступності веде до зниження науковості, а в більш широкому розумінні до неприпустимого зниження науковості, відставання від розвитку науки, економічного й соціокультурного розвитку. Навіть у вищій школі рівень підготовки слухачів вельми різний. Одним студентам достатньо для засвоєння матеріалу прослухати лекцію, записавши найбільш важливі положення і проглянувши наукові посібники, інші потребують додаткової уваги викладача, активного його сприяння в засвоєнні навчального матеріалу [ 16, 8 ].

Третій принцип - наступність. Кожна лекція передбачає органічний зв'язок із попереднім матеріалом і точний вихід на наступний. При відборі й викладі вступних лекцій першокурсникам слід спиратися на одержані раніше знання і можливий досвід діяльності. Слід ураховувати, що виклад лекційного матеріалу в цілком закінченій формі (всі проблеми вирішені, все цілком зрозуміло, немає питань) погіршує його запам'ятовування, у той час як деяка неясність, недомовленість викликає пізнавальний інтерес [ 16, 5 ].

Четвертий принцип - історичність: викладений матеріал повинен співвідноситись з тією епохою, конкретним часом, коли зародилася ідея, розглядалося явище, з'явився той чи інший факт. Це допомагає слухачам осмислити історію ідей, гіпотез, наукових відкриттів – те багатство, яке накопичили попередні покоління людей [ 2, 57 ].

П'ятий принцип - зв'язок теорії з практикою, який виявляється в лекційному викладанні як практична орієнтація. Кожне теоретичне положення, наприклад, під час читання курсу повинне пов'язуватися з конкретною педагогічною практикою шкіл, звертати увагу студентів на застосування, використання того чи іншого загального положення [ 3, 29 ].

Виклад лекції повинен бути образним, «пізнавальним, емоційно-експресивним, дійово-вольовим». Стиль - живий, виразний. Темп мовлення -середній, щоб дати можливість студентам записати основні положення лекції. Особливо важливо привчити до слухання лекцій вчорашніх конкурентів, які, як правило, не винесли із шкільної практики навичок лекційного засвоєння матеріалу. Багатьом із них надто важко сконцентрувати увагу на мові лектора, вибрати важливі моменти, грамотно оформити записи.

Взаємозв'язок лекції й підручника визначається специфікою навчального предмета. Лекції з фундаментальних дисциплін орієнтуються на підручник, одначе, ним не обмежуються. Викладач вводить у лекцію матеріали нових наукових досліджень, що знайшли відбиття в статтях, монографіях, результати досліджень кафедри і т.д. Лекції із спеціальних дисциплін значною мірою динамічні, позаяк матеріал підручника застаріває швидше. Тому звернення викладача до нових матеріалів стає нагальною необхідністю.

Крім лекції, у вищому педагогічному закладі успішно функціонують інші форми організації навчального процесу, що тісно і органічно пов'язані з лекцією.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЛЕКТОРА

У зв’язку з високими задачами лекційної майстерності виключно важливе значення отримують питання: якими повинні бути лектори, які вони повинні розвивати у себе якості, щоб досягти досконалості у своїй справі?

Кожний вид діяльності вимагає відповідних сил і здібностей людини. І лекційна діяльність не є винятком, хоча за лекційну роботу, на відміну від всіх інших професій, іноді беруться люди, які не мають до того ніяких даних.

Справа, зрозуміло, не в тому, що багатьом людям шлях до лекційної діяльності замовлений, а в тому, що займаючись нею, необхідно тренувати і розвивати відповідні здібності і властивості. Одним словом, якщо у тебе не має тих чи інших лекторських даних, їх потрібно систематично і наполегливо розвивати, щоб мати моральне і професійне право читати лекцію. Зі звичкою займатися цією справою як-небудь, без підготовки і тренування ні про яке підвищення якості лекційної роботи не може бути й мови.

Сумне видовище являють собою лектори, які говорять дурно, з великою кількістю брудних слів, заїкаючись, “з’їдаючи” закінчення фраз і цілі фрази. Лектор, що не володіє голосом, мовленевим апаратом, дикцією – не користуються успіхом в масовій аудиторії. Тому мові, вільному володінню словом, умінню правильно говорити необхідно наполегливо і постійно вчитись. І не лише на досвіді власних і чужих виступів. Свою мовленеву силу необхідно розвивати завжди – у побуті, у спілкуванні з людьми, використовуючи будь-яку можливість для словесних імпровізацій, для “обговорення” експромтом якоїсь думки, теми, сюжету. Лектор подібен музиканту, який щоденно сідає за інструмент. Мова для лектора являється інструментом його творчості, і володіння цим інструментом має бути досконалим [ 9, 18 ].

Багатолітній досвід лекторської роботи диктує необхідність належного опрацювання голосу, щоб він не був сухим, скрипучим, сиплим, ін. Такий голос ріже вухо, дуже швидко стомлює слухачів, відволікаючи їх увагу від змісту. В результаті багато часу витрачається марно.

Сила голосу, його гнучкість, модуляція, тембровий окрас, інтонаційне звучання і ін. – все це незавжди лише природній дар, але часто і результат відповідної постановки і виховання голосу.

Важливо також дотримуватись необхідного для нормального сприйняття лекції ритму мови, долаючи і тягісну повільність, і скоромовку, перетворюючу мову в словесну тріскотню, де гине будь-яка думка. Велике значення має правильне і доцільне вживання слів, а також розвинуте почуття істини.

Складних наук не має, є складний виклад. Долає цю складність, як і скуку лекційних годин, мистецтво володіння словом. Мова об’ємна, сильна, повчальна оживляє аудиторію, збуджує високі думки і схиляє на користь необхідної ідеї.

Але головною вимогою до лектора являється висока теоретична підготовка, відмінне володіння матеріалом, змістом теми. Ніщо не може урятувати лектора, якщо він приблизно, поверхово володіє матеріалом і намагається переконати в чомусь більш самого себе, ніж інших. Головна причина провалів усних виступів складається як раз в нетвердому володінні предметом, у внутрішній протилежності думок, в невмінні, доводячи будь-що, звести кінці з кінцями.

Найгірше, що може трапитись, це – коли самі слухачі викривають лектора в незнанні питання, в невірному висвітленні фактів. Недостатння підготовленість лектора впливає і на його мову. Вона тоді, як правило, стає плутаною, громіздкою, неточною.

По-справжньому серйозно і відповідально можна читати лише декілька глибоко і всесторнє розроблених “своїх” тем. Спеціалізація в лекційній справі також дуже важлива. Цей заповіт необхідно засвоювати всім починаючим лекторам, щоб протистояти халтурі.

Лекційна робота являється постійною працею пізнання. Це – читання книг, осмислення фактів, теоретичне розширення і поглиблення всіх обраних тем. Молодий лектор повинен свідомо привчати себе до щоденних розумових навантажень, відпрацьовувати дисципліну своєї праці. І доки є у тебе почуття власного інтелектуального росту, ти будеш цікавим і бажаним слухачам. Зупинка у власному розвитку зараз же відібється на якості лекційної роботи.

Лектор повинен любити свій предмет і поважати слухачів. Це також дуже важлива вимога. Без любові, захопленості предметом не можлива переконливість. Без такого почуття не може бути і надхнення, що зігріває і оживляє слово лектора. Відсутність цього почуття призводить до того, що лекція виявляється нежиттєвою, казеною. Ефективність такої лекції сумнівна, тому що байдужість лектора до справи є перше, що свідомо або безсвідомо відчуває слухач. І він відповідає тим самим. Зацікавити його може лише зацікавленість самого лектора, продиктована любов’ю до знань. Причому, необхідно дійсно любити предмет, а не вдавати, що любиш його.

Характеристики

Список файлов курсовой работы