115951 (617704), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

художньо – творчі;

культурно – розважальні;

науково – технічні;

спортивно – оздоровчі;

колекційні;

екологічні, природничо-наукові й ін.

Аматорські об'єднання й клуби по інтересах сприяють організації змістовного дозвілля дітей, створюють сприятливі умови для живого дитячого спілкування, беруть участь у пропаганді досягнень вітчизняної й світової культури, літератури, мистецтва, науки, формують світогляд, виховують естетичний смак, прищеплюють навички самоврядування й самоосвіти, розвивають ініціативи й заповзятливість. [29, 101-104]

Діагностика сформованості дозвіллєвої культури дітей здійснюється на основі критеріїв і показників, що характеризують її якісний та кількісний аспекти: мотиваційно-регулятивних, змістовно-діяльнісних, когнітивних, ціннісно-орієнтаційних, афективних.

Мотиваційно-регулятивні критерії визначають спрямованість дозвіллєвих інтересів і потреби дітей, їх динаміку і виявляються у процесі вибору дозвіллєвих занять, які здійснюються "не заради якоїсь цілі, а заради себе самої" (Д.Келлі). Змістовно-діяльнісні критерії відображають характер, основні напрями, види і форми діяльності дитини у вільному часі.

На основі ціннісно-орієнтаційних критеріїв виявляються гуманістичні, естетичні та етичні компоненти діяльності та поведінки дитини, які сформувались чи доповнили наявні в результаті фольклорно-ігрового дозвілля, що реалізуються у стосунках з друзями, ровесниками, однокласниками, педагогами, батьками, старшими людьми і знаходять своє вираження в культурі поведінки і ставленні до культурних цінностей.

ІІ.1 Організація сімейного дозвілля дітей

Відпочинок дітей, так само як і їхній робочий час, потрібно правильно організувати. Не можна допускати, щоб вихідні дні стали для дітей — днями неробства й нудьги. «Ледарство — мати пороків», — говорить народна мудрість. У ці слова вкладений глибокий педагогічний, зміст. Діти, у яких багато вільного часу, які безцільно блукають по вулицях, часто починають порушувати порядок і дисципліну. Разом з тим від безладного проведення часу вони швидше, стомлюються, виснажують свої сили.

Треба навчити дітей весело й розумно відпочивати, відновлювати сили. Від правильної організації вільного часу дітей багато в чому залежить їхня працездатність.

Особливо важливо добре організувати вихідний день школярів. Школам заборонено давати домашні завдання на вихідний день. Школярі, що навчаються в першу зміну, готовлять уроки в суботу, а учні другої зміни мають можливість виконати домашні завдання в понеділок ранком. Вихідний же день треба цілком використовувати для відпочинку й розваги дітей. Зрозуміло, у кожній родині вихідні дні дітей протікають по-різному. Мати чотирьох учнів на батьківських зборах розповіла: вихідні дні в нас протікають по-різному, залежно від того, які заходи в ці дні проводить школа і яка участь моїх дітей у цих заходах. Доводиться рахуватися також з порою року й з погодою. Звичайно після сніданку молодші діти йдуть гуляти, а старші допомагають по господарству, після обіду можна відпустити старших у кіно або погуляти. Влітку й восени в денні години є можливість виїхати до лісу. По вечорах читаємо вголос книги». [22, 16-18]

Багато батьків свої вихідні дні намагаються проводити разом з дітьми. Особливо цінні прогулянки з дітьми у святкові дні: новорічні свята, 8 березня, Пасхальні свята, Перше травня, 9 травня, 24 серпня - день незалежності України й ін. Вони залишають велике враження в дітей. Гарно прикрашене місто, ілюмінація, портрети й плакати, святковий настрій батьків — все це викликає в дітей радість і надовго запам'ятовується в пам'яті. У ці дні діти, веселі і святково вдягнені, гуляють з батьками по жвавих вулицях, бувають у дитячому театрі або в клубі на дитячому ранку, грають із іншими дітьми в обстановці святкового підйому й разом з подарунками несуть враження радості й щастя. Ці переживання сприяють вихованню дітей у дусі патріотизму до своєї держави, до звичаїв свого народу, регіону, у дусі любові до свого народу.

Для дітей особливо корисний відпочинок активний, пов'язаний з фізичними вправами, різноманітними рухами, туристськими походами, спортивними іграми. Тому батькам потрібно подбати про організацію походів і подорожей, спортивних ігор і розваг. Діти люблять заняття, пов'язані зі зміною місць, з новими враженнями. Це прагнення дітей до нових місць і необхідно використовувати для організації їхнього активного відпочинку у вихідні дні й під час шкільних канікул.

Варто заохочувати колективні заняття й розваги дітей у години дозвілля. Різні ігри, спільне читання, відвідування кіно, театрів, музеїв — все це зближає дітей і розвиває в них навички колективізму, спільності інтересів.

Вільний час у школярів буває не тільки у вихідні й святкові дні, але й у звичайні робочі дні, після готування уроків. Потрібно стежити за тим, щоб цей час діти проводили головним чином на повітрі, займалися спортом, рухливими іграми.

Важливими формами організації дозвілля дітей є також заняття фотозйомкою, конструюванням, авіамоделюванням і т.п. Таке переключення досить корисно. У процесі діяльності діти привчаються до праці й дисципліни, здобувають коштовні практичні навички. Серйозну помилку допускають ті батьки, які прагнуть надати своїм дітям готові розваги й задоволення, які не вимагають від них затрат якихось зусиль. Це суперечить дитячій натурі, особливостям дітей, які прагнуть до активності й самостійності.

Висновки

Дозвілля це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності. Дозвілля визначається як особлива сфера життя особи та суспільства, що містить великі можливості для виховання дитини, становлення й розвитку особистості, набуття досвіду вирішення життєвих проблем. У процесі дозвіллєвої діяльності формуються ціннісні орієнтації, культурні потреби, смаки, емоційно-вольова сфера дітей та молоді.

Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівень організації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку. Дитяча дозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячі традиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняття дитини, сприячи реалізаії різноманітних потреб особистості (пізнавальних, комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєва культура особистості являє собою певну інтегративну якість, що виявляється на індивідуальному рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних видах дозвіллєвої діяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті, спілкуванні).

Дозвіллєва діяльність розглядається науковцями як певний спосіб виявлення суспільних відносин, форма функціонування і розвитку суспільства, спосіб життєдіяльності людини, її індивідуального самоствердження та спілкування, усвідомлення свого буття у часовому континіумі – минулому, сьогоденні та майбутньому; процес активного засвоєння особистістю суспільних та виробничих відносин, що залежить від інтересів і потреб її політичного, культурного та морального розвитку; підсистема духовного та культурного життя суспільства, що поєднує в собі соціальні інститути, які забезпечують поширення та активне засвоєння культурних цінностей з метою формування творчої особистості.

Таким чином, дозвілля має значний виховний потенціал у формуванні громадянських якостей дітей та підлітків, що може бути спрямований на національне виховання підростаючого покоління.

Велике значення в організації дозвілля дітей має специфіка педагогічної праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. В організації навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи, незважаючи на кардинальні зміни в соціокультурних пріоритетах та інноватизацію шкільної практики, дотепер не відбувається перехід на підготовку нового типу фахівців – менеджерів навчально-виховного процесу, здатних до продуктивної реалізації функцій педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. Причиною цього є застарілий зміст загальнопедагогічного компонента вищої професійної освіти, недосконалість її культурологічної складової, а також порушення пріоритету форм і методів професійного виховання і самовиховання майбутнього вчителя, неможливості його повноцінної самореалізації у сфері дозвілля.

Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — це любительська діяльність, яка будучи пов’язаною з організацією їхнього вільного часу та відпочинку, виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб дітей щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т. ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.

Під організацією культурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, де органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив вихователя, учителя з активною самодіяльністю дітей, їхньою свободою при виборі видів і форм дозвілля та способів заповнення його змісту. Специфіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) — дітей, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і уваги; чуйність і емпатія; виключення безапеляційного вказівного тону) з вихователем, учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною та культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу й керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування й засвоєння учнями) та засобами опосередкованого педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).

Педагогічна праця вихователя або вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності реально проявляє свою сутність, з одного боку, як специфічна система, структура якої ґрунтується на єдності гностичного, проектувального, конструктивного, комунікативного й організаційного компонентів, а з іншого, — як безперервний процес, цілісний акт якого у своєму складі має чотири провідних етапи: орієнтувальний — підготовки (гностична й проектувальна функції); моделювальний — ухвалення (проектувальна та конструктивна функції); виконавський — реалізації (організаційна та комунікативна функції) й рефлексивний — контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (гностична функція).

Список використаної літератури

1. Бабенко Н.Б. Культурно-дозвіллєва діяльність. Програма дисципліни – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2001. – 28 с.;

2. Бойчев І.І. Аналіз ефективності підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів // Наука і освіта. – Одеса, 2004. – №4. – С.78-81;

3. Бойчев І.І. Практикум з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів /Під ред. О.С.Цокур. — Одеса, 2003. – 16 с.;

4. Бойчев І.І. Професійна підготовка майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів в контексті проблем педагогіки вищої школи //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського (Зб. наук. пр.). – Одеса, 2004. – Вип.12. – С.3-7;

5. Бойчев І.І. Специфіка педагогічної організації культурного дозвілля учнів //Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Ізмаїл, 2004. – Вип.17. – С.3-7;

6. Бойчев І.І. Стан проблеми підготовки майбутнього вчителя як менеджера сфери дитячого дозвілля в зарубіжній педагогіці //К.Д.Ушинський і сучасність: пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти /Мат. міжн. наук.-практ. конф. – Одеса, 2004. — С.53-56;

7. Бойчев І.І. Щодо діагностики дозвіллєвої культури майбутніх фахівців //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського (Зб. наук. пр.). – Спецвипуск //Проблеми соціалізації майбутніх фахівців у контексті вимог Болонського процесу. – Одеса, 2004. – С.23-28;

8. Бойчев І.І. Щодо сутності сучасної концепції організації професійної підготовки майбутніх учителів //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського (Зб. наук. пр.). – Одеса, 2002. – Вип.4-5. — С.139-141;

9. Бойчев И.И. К вопросу педагогизации культурно-досуговой деятельности учащихся //Початкова школа українського подунав’я: минуле, теперішнє, майбутнє /Зб. мат. регіон. наук.-практ. конф. – Ізмаїл, 2001. — С.7-10;

10. Бойчев И.И. Формирование профессиональной готовности учителя к культурно-досуговой деятельности учащихся //Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Ізмаїл, 2002. – Вип.12. – С.33-36;

11. Бочелюк В. Й. Дозвіллєзнавство: навчальний посібник для вузів / В.Й. Бочелюк, В.В. Бочелюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 207 с.;

12. Брилін Б.А. Педагогічні проблеми організації вільного часу // Психологія і педагогіка. – 1996. – №4. – С. 72-76;

13. Гитов Б. А. Социализация детей, подростков и молодежи в сфере досуга. — Спб.: Изд-во ГУКИ, 2003. — 276 с.;

14. Дозвілля в Україні. Теоретичні та емпіричні аспекти: Монографія. – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2003. – 224 с.;

15. Досуг несовершеннолетних – проблема для криминолога // Трудные судьбы подростков – кто виноват? – Москва, 1991. – С. 276-303;

16. Жарков А.Д. Культурно-досуговая деятельность как общественный феномен // Вестник МГУКИ. – 2003. — № 2. – С. 72-79;

17. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти. // Початкова школа. — 1996. — №2. — С. 12 – 24;

18. Культурно-досуговая деятельность: учеб. пособие / под науч. ред. А.Д. Жаркова, В.М. Чижикова. – М.: Изд-во МГУК, 1998.;

19. Куц О.С., Ружило О.В. Спосіб життя і дозвілля учнівської молоді в нових соціально-економічних умовах // Актуальні проблеми розвитку фізичної культури і спорту у ВМЗ України. – Львів, 1998. – С. 162-164;

20. Організація та методика культурно-дозвіллєвої діяльності. Частина 1. Теоретичні основи культурно-дозвіллєвої діяльності: Монографія. – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2000. – 180 с.;

21. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 408с.;

22. Понаморев, В.Д. Игровая технология праздничного досуга / В.Д. Понаморев. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 1995;

23. Сасыхов А.В. Культурно-досуговая деятельность как социокультурный феномен. – К., 2002. – Ч.1. – 62 с.;

24. Современные технологии социально-культурной деятельности: учеб. пособие. – Тамбов: изд-во ТГУ им. Державина, 2002;

25. Соціологія вільного часу і дозвілля. Програма дисципліни – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2002. – 25 с.;

26. Стрельцов Ю.А. Культурология досуга: Учебное пособие. – М.: МГУКИ, 2002. – 184 с.;

27. Тарасов, С.М. Игры для всех / С.М. Тарасов. – М.: Профиздат, 1991;

28. Тихоновская Г.С. Методика организации отдыха и развлечений в клубе / Г.С. Тихоновская. – М.: МГИК, 1991;

29. Черніговець Т.І. Дитяче дозвілля як предмет педагогічних студій //Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Зб. наук. пр. РДГУ. – Рівне.: РДГУ, 2000. — Ч.2. — С. 75 – 78.

Характеристики

Список файлов курсовой работы