115939 (617701), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Для відокремлення методологічних положень, характерних для пізнавального об’єкта, необхідно виявити шляхом аналітично-синтетичної діяльності системно-компонентні, системно-структурні, системно-функціональні та системно-інтеґраційні зв’язки, притаманні досліджуваній системі.

Ми поділяємо погляд В. Афанасьєва на визначення поняття системи як сукупності об’єктів, взаємодія яких викликає появу нових, інтеґрованих якостей, не властивих окремо взятим компонентам, що утворюють систему.

У науковій літературі прийнято виділяти такі основні ознаки, властиві складним системам: цілісність, наявність визначеної мети, внутрішньої ієрархічної структури, взаємозалежних підсистем, функціональних зв’язків, управління тощо. Усі перераховані ознаки характерні для системи економічного виховання, що дозволяє аргументовано вести мову про його існування як окремого напрямку. Компоненти системоутворення, які досліджуються у нашій роботі, становлять спеціально організовану цілісну систему економічного виховання учнівської молоді. У філософському розумінні вони є структурними одиницями, а їх взаємодія викликає і забезпечує притаманні системі якісні особливості.

Аналіз системи для виявлення її основних компонентів з наступним дослідженням їх особливостей та ознак – необхідна умова пізнання всієї системи, її управління і розвитку.

Компонентами системи економічної підготовки педагогічних кадрів, на наш погляд, є:

• науково-теоретичні основи неперервної економічної освіти й виховання;

• основні концептуальні положення неперервної економічної компетентності педагогічних кадрів;

• теоретично обґрунтовані функції й принципи, властиві цій системі;

• змістова основа, характеристика структур (суб’єктів) економічної підготовки, а також її технологія й методичне забезпечення.

На жаль, відсутність підходу до економічного виховання і освіти як до системи є суттєвим недоліком шкільної освіти. Щодо профтехосвіти певною мірою ставиться завдання вироблення в учнів сучасного економічного мислення. У методичній літературі (останнім часом її багато) констатується, що у школі склалася система економічної підготовки. Однак цей висновок здається передчасним. Не випадково структуру цієї системи автори підмінюють переліком тих сфер, які повинні бути включені у цю роботу: процес навчання, трудове виховання, позакласна і позашкільна виховна робота з учнями, родина.

У наукових дослідженнях немає єдиного підходу до визначення системи економічного виховання школярів. Зрозуміло, що ця система сприяє формуванню в учнів наукового світогляду, економічного мислення, розвиткові розумових потреб, бережливого ставлення до особистої і суспільної власності.

Якщо порівнювати визначення системи економічного виховання, дані різними авторами (В. Розов та А. Нісімчук), то можна зробити висновок: вони до цієї проблеми підходять з різних позицій.

Скажімо, В. Розов визначає систему економічного виховання, включаючи:

• економічне виховання у процесі вивчення предметів шкільного циклу, а також факультативних курсів, які вводяться у процес навчання за інтересами учнів;

• економічне виховання у процесі трудового навчання;

• економічне виховання в позакласній і позашкільній роботі;

• економічне виховання в процесі суспільно корисної і продуктивної праці;

• економічне виховання в сім’ї.

Система, визначена А. Нісімчуком, має такий вигляд:

1. Вивчення школярами основних філософських поглядів на явища економічного життя, розвиток в учнів елементів економічної свідомості і мислення, прагнення до оволодіння професією сільськогосподарського напрямку.

2. Формування бережливого ставлення до природи, навички економічного ставлення до продуктів праці, матеріальних цінностей школи, книги, особистих речей, знарядь сільськогосподарського виробництва.

3. Прищеплення навичок раціональної організації праці і економного використання бюджету часу як навчального, так і особистого, розвиток пізнавальних інтересів у процесі розумової та фізичної праці, творчого ставлення до праці.

4. Формування першочергових навичок економічного обрахунку, відповідність затрат праці результатам отримання сільськогосподарської продукції, виховання розумних потреб з можливостями їх задоволення в умовах сільської місцевості.

5. Удосконалення системи профорієнтаційної роботи з учнями сільської загальноосвітньої школи, виховання у них навичок співвідносити свої майбутні професійні наміри з інтересами і потребами сільськогосподарського виробництва.

Обидва автори мають наукове право на свою точку зору, і вони її виклали. Погоджуючись з ними в принципових питаннях, ми дещо по-іншому підходимо до визначення даної системи.

Ми вважаємо, що В. Розов, розглядаючи систему, більше веде мову і аналізує напрямки, а А. Нісімчук – ґрунтовніше класифікує завдання. Нам ближча позиція В. Розова, хоча вона, враховуючи нове філософське осмислення суті процесу освіти і виховання людини як особистості, вимагає уточнення та розширення.

Якщо ж говорити реально про формування економічного мислення учнів, то системний підхід потребує:

а) визначення конкретних завдань для кожної групи;

б) з’ясування економічних можливостей кожного предметного курсу;

в) визначення вимог економічного акценту для всіх форм позакласної та позашкільної виховної роботи;

г) планування роботи економічної підготовки як на уроках, так і в позакласний час як єдиного цілого;

д) встановлення взаємодії у роботі за системою «школа – сім’я», «школа – виробничий колектив», при чому важливою складовою частиною такої системи є участь школярів у реальній продуктивній праці.

Подібним чином повинні бути систематизовані економічна освіта і виховання у ВНЗ. На наш погляд, у цьому плані прогрес менш помітний, ніж у середній школі: недостатньо використовуються можливості викладених курсів, не спрямовані на економічне виховання виробнича практика і літній трудовий семестр, а головне, майже зовсім нема установки навчити майбутнього спеціаліста прийомам і методам економічного виховання. Наприклад, незважаючи на наполегливі пропозиції, до цього часу у багатьох педагогічних ВНЗ України не введено курсу «Методика економічного виховання школярів».

Окремі педагогічні ВНЗ взагалі потребують переконання в тому, що майбутній вчитель повинен бути достатньо методично озброєний, часто теоретичну і практичну роботу з економічного виховання студентів перекладають на плечі викладачів кафедри економічної теорії тоді, коли це справа не лише її, а й кафедр суспільних і психолого-педагогічних та ряду спеціальних наук.

Дослідження засвічують, що частина викладачів вищих навчальних закладів забувають: наступність – двобічний процес, у якому економічне виховання і освіта можуть бути продуктивними лише тоді, коли поряд з відповідною базовою підготовкою, яку дає середня школа, ВНЗ проводить достатню роботу з вивчення постановки економічної освіти і виховання у школі. До критеріїв, які необхідні у визначенні професійних здібностей, включається здатність економічно мислити. Можна погодитися з професором Л. Бляхманом, який запропонував такі критерії оцінки рівня економічного мислення:

1. глибина пізнання, вміння проникати у суть речей і явищ, бачити за формою зміст, за окремими чинниками – їх внутрішній потенціал і взаємозв’язок;

2. історичність: вміння бачити, як виникла і розвивалася ця проблема, у чому її особливості на сучасному етапі;

3. широта підходу: вміння охоплювати якомога ширше коло суттєвих зв’язків і взаємозв’язків;

4. критичність і гнучкість: вміння обирати найкращий варіант з існуючих, вміння діяти за шаблоном;

5. конкретність і своєчасність прийняття рішень.

Викладачі суспільних дисциплін, які приймали вступні іспити з історії та економічної географії у 2000 році, зауважують, що багато абітурієнтів не вміють використовувати теоретичні положення для аналізу та оцінки економічних явищ у державі й за кордоном, їх знання часто поверхові, логічні схеми вони заучують, але не розуміють. Це тривожить, але, заучуючи істину, можна запобігти помилкам двоякого роду, коли викладачі або не рахуються з реальним рівнем економічної підготовки і приймають бажане за дійсне, або прагнуть почати все «з нуля» і тим самим дублюють обов’язки школи. Врахування у вузівській практиці позитивних і негативних сторін знань і умінь, отриманих у загальноосвітній школі, є найважливішою вимогою принципу наступності.

Інша вимога принципу наступності – спільна праця вчителя школи і працівників ВНЗ з метою координування діяльності з формування нового типу економічного мислення. Вона може набувати таких форм, як участь вузівських викладачів у роботі шкільних методоб’єднань, теоретичних семінарів, проведення спільних конференцій, практична участь викладачів ВНЗ у навчально-виховному процесі школи, узагальнення досвіду економічного виховання і освіти у ВНЗ, школі, підготовка методичних посібників для студентів і вчителів тощо.

Спільними зусиллями повинні вирішуватися і дискусійні питання, наприклад, проблема дійсних економічних знань, які отримують у школі чи ВНЗ. У процесі дослідження отримані різні варіанти: одні вважають, що випускник середньої школи повинен володіти більш ніж 250 економічними поняттями, інші – пропонують тільки для учнів 8 – 9 класів більш ніж 460 понять, а програма вступних іспитів у ВНЗ з історії, економічної географії обмежується лише економічними категоріями, визначаючи значно менше їх число. Як переконують дослідницько-експериментальні дані, всі ці вимоги наступності не знайшли практичного втілення в реалізації цього дидактичного принципу, і тому він не надає середній і вищій школі цінну наукову економічну інформацію. Школа на цій основі може аналізувати ступінь готовності випускників до подальшого продовження освіти і самоосвіти. Зворотний зовнішній зв’язок з ВНЗ не завжди допомагає середній школі вносить корективи перш за все в комплекс моральної, психологічної, інтелектуальної, професійної підготовки її випускників, а тим часом викладач ВНЗ потребує таких наукових даних:

• рівень підготовленості випускника сучасної школи до вузівської освіти;

• об’єктивна, різниця між системами навчально-виховного процесу, його зміст у школі та ВНЗ;

• труднощі, які виникають у студентів та шляхи їх подолання;

• особливість таких труднощів у різних груп студентів;

• технологія індивідуального підходу, профілактика стихійних стресів;

• наступність вищої та середньої школи як керований педагогічний процес;

• формування стратегій навчально-виховної діяльності з проблем економічної підготовки учнів.

Теоретична і прикладна розробка принципу наступності допоможе середній і вищій школі ефективніше реалізувати ідеї діалектики навчально-виховного процесу, в тому числі його економічного аспекту.

І ця реалізація буде успішною і продуктивнішою, якщо учасники навчально-виховного процесу з проблем економічного виховання бодай візуально (краще, коли детально) орієнтуватимуться в управлінських аспектах цього процесу.

Характеристики

Список файлов курсовой работы