115261 (617475), страница 3
Текст из файла (страница 3)
• епізодично знайомити учнів з методами науки;
• розвивати самостійність їх думки за допомогою творчих завдань.
З початку 60-х рр.. в літературі наполегливо розвивається думка про необхідність посилення ролі дослідницького методу в навчанні природничих і гуманітарних дисциплін. Великі вчені знову піднімають питання про принципи організації проблемного навчання. «З усією очевидністю, – пише Н.К. Гончаров, – постає завдання більш широкого застосування елементів дослідницького методу, а точніше, дослідницького принципу. Завдання полягає в тому, щоб поступово підводити учнів до оволодіння методом науки, будити і розвивати у них самостійну думку. Можна учневі формально повідомляти знання, і він їх засвоїть, і можна викладати творчо, повідомляти знання в їх розвитку і русі».
Саме думка повідомляти знання в їх русі і розвитку виступила найважливішим принципом проблемного викладу навчального матеріалу і ознаки одного із способів організації проблемного навчання. З другої половини 60-х рр.. ідея проблемного навчання починає всесторонньо і глибоко розроблятися. Велике значення для становлення теорії проблемного навчання мали роботи психологів, які розвинули положення про те, що розумовий розвиток характеризується не тільки обсягом і якістю засвоєних знань, а й структурою розумових процесів, системою логічних операцій і розумових дій (С. Л. Рубінштейн, H. A. Менчинська, Т. В. Кудрявцев). Істотне значення в розвитку теорії проблемного навчання мало положення про роль проблемної ситуації в мисленні й навчанні (A. M. Матюшкін). Особливий внесок у розробку теорії проблемного навчання внесли М. І. Махмутов, A. M. Матюшкін, A. B. Брушлинський, Т. В. Кудрявцев, І. Я. Лернер, І. А. Ільницька та ін.
У педагогічній літературі є ряд спроб дати визначення проблемного навчання. Наведемо деякі з них.
В. Оконь під проблемним навчанням розуміє «сукупність таких дій, як організація проблемних ситуацій, формулювання проблем (поступово до цього привчаються учні самі), надання учням необхідної допомоги у вирішенні проблем, перевірка цих рішень і, нарешті, керівництво процесом систематизації та закріплення набутих знань».
І. Я. Лернер сутність проблемного навчання бачить у тому, що «учень під керівництвом вчителя бере участь у вирішенні нових для нього пізнавальних і практичних проблем у певній системі, що відповідає освітньо-виховним цілям радянської школи».
Т. В. Кудрявцев суть процесу проблемного навчання бачить у висуванні перед учнями дидактичних проблем, у вирішенні й оволодінні учнями узагальненими знаннями та принципами вирішення проблемних завдань.
Найбільш узагальнене визначення проблемного навчання сформулював М. І. Махмутов: проблемне навчання – це тип навчання, в якому поєднуються систематична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними готових висновків науки, а система методів побудована з урахуванням визначення мети й принципу проблемності; процес взаємодії викладання і навчання орієнтований на формування пізнавальної самостійності учнів, стійких мотивів навчання і розумових (сюди входять і творчі) здібностей під час засвоєння ними наукових понять і способів діяльності, детермінованого системою проблемних ситуацій.
Як бачимо, представлені визначення відображають істотні ознаки проблемного навчання (специфічно організована самостійна діяльність учня; вибудувана з урахуванням визначення мети й принципу проблемності діяльність педагога; специфіка змісту навчання).
Отже, проблемне навчання – це тип навчання, при якому викладач, систематично створюючи проблемні ситуації і організовуючи діяльність учнів з рішення навчальних проблем, забезпечує оптимальне поєднання їх самостійної пошукової діяльності з засвоєнням готових висновків науки.
Основним елементом проблемного навчання є «проблемна ситуація», яка має свою функціональну характеристику. Проблемне навчання спрямоване на формування пізнавальної самостійності учнів, розвиток їх логічного, раціонального, критичного і творчого мислення і пізнавальних здібностей. У цьому і полягає його головна відмінність від традиційного пояснювально-ілюстративного навчання.
Висновки
В основі проблемного навчання – ідеї американського психолога, філософа і педагога Дж. Дьюї (1859-1952), який 1894 року заснував у Чикаго дослідну школу, у якій за основу навчання взято не навчальний план, а ігри і трудову діяльність. Методи, прийоми, нові принципи навчання, що застосовувалися в цій школі, не були теоретично обґрунтовані і сформульовані у вигляді концепції, але набули поширення в 20-30 роках XX століття. У СРСР вони також застосовувалися і навіть розглядалися як революційні, але в 1932 році були оголошені прожектерством і заборонені.
У розробці принципових положень концепції проблемного навчання активну участь брали: Т. В. Кудрявцев, Кудрявцев В. Т., І. Я. Лернер, А. М. Матюшкін, М. І. Махмутов, В. Оконь, М. М. Скаткін та інші.
Схема проблемного навчання, представляється як послідовність процедур, що включають: постановку викладачем навчально-проблемного завдання, створення для учнів проблемної ситуації; усвідомлення, прийняття і дозвіл виниклої проблеми, в процесі якого вони опановують узагальненими способами набуття нових знань; застосування даних способів для вирішення конкретних систем задач.
Проблемна ситуація – це пізнавальна задача, яка характеризується протиріччям між наявними знаннями, вміннями, відносинами і тими вимогами, які висуваються.
Основні психологічні умови для успішного застосування проблемного навчання:
1. Проблемні ситуації повинні відповідати цілям формування системи знань.
2. Бути доступним для учнів і відповідати їх пізнавальним здібностям.
3. Повинні викликати власну пізнавальну діяльність і активність.
4. Завдання повинні бути такими, щоб учень не міг виконати їх спираючись на вже наявні знання, але достатніми для самостійного аналізу проблеми і знаходження невідомого.
Переваги проблемного навчання: 1. Висока самостійність учнів; 2. Формування пізнавального інтересу або особистісної мотивації учня; 3. Розвиток розумових здібностей учнів.
Недоліки: 1. Меншою мірою, ніж інші підходи у навчанні можна застосувати при формуванні практичних умінь і навичок; 2. Вимагає великих витрат часу для засвоєння одного і того ж обсягу знань, ніж інші підходи.
Література
1. Айсмонтас Б. Б. Педагогическая психология. — Режим доступа : http://imp.rudn.ru/psychology/pedagogical_psychology/
2. Кудрявцев В. Т. Проблемное обучение: истоки, сущность, перспективы. — М.: Знание, 1991.— 80 с.
3. Педагогические технологии: Учебное пособие для студентов педагогических специальностей / Под общей ред. B.C. Кукушина. — Серия «Педагогическое образование». — Москва: ИКЦ «МарТ»; Ростов н/Д: Издательский центр «МарТ», 2004. — 336 с.
4. Селевко Г. К. Педагогические технологии на основе информационно-коммуникационных средств. М.: НИИ школьных технологий, 2005. — 208 с.
5. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
