115240 (617465), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Навчальні групи зовсім маленькі – не більше 10 – 15 чоловік, тому педагоги можуть приділити кожному учню більше часу. Велика увага надається розвитку творчих можливостей школярів, а також спорту. Англійці вважають, що спортивна боротьба формує сильний характер, тому заняттям зі спорту приділяється велика увага.
В усіх школах форма є обов’язковою, а в деяких дівчатам заборонено користуватись косметикою та прикрасами, робити складні зачіски. Тих, кого спіймали при палінні на території школи, перед тим як відрахувати декілька разів попередять, але за вживання алкоголю чи участь у бійці виганяють відразу. [1; с. 201].
Існує ще так званий загальноосвітній рівень, котрий призначений для підготовки студентів до здачі екзаменів на підвищеному рівні задля отримання загального свідоцтва про освіту по 1 – 2 предметам економічного циклу. Навчальний план цього відділу включає такі предмети як: англійська мова, історія економіки, економіка, управління, соціальна структура суспільства. Він розрахований на два роки. На цей відділ вступають випускники шкіл у віці 16 років та вище, корті закінчили середню освіту і отримали Загальне свідоцтво про освіту на звичайному рівні (з англійської мови та трьох інших предметів шкільної програми). Програмою передбачено вивчення 1 – 2 із перерахованих вище предметів та складання на підвищеному рівні. Ті, хто успішно склав іспити отримують звичайний «національний сертифікат» в області суспільного адміністрування (Ordinary National Certificate in Public Administration – ONCPA).
На загальноосвітній рівень можуть, як виключення, прийматись також молоді люди у віці 19 років. Але в такому випадку потрібний спеціальний дозвіл директора коледжу. Загалом, ті, хто навчаються на цтому відділі, як правило, суміщають заняття в коледжі з роботою. Саме тому уроки відбуваються або в вечірній час, або в певні дні тижня [23; c.50-51].
Є у Англії й спеціальні школи для обдарованих дітей – як приватні так, так і державні. Найбільш відомі школи церковно-хорового співу, музичні, балетні, школи драматичного мистецтва. У більшості з них можливе навчання на пансіоні. Більшість має солідний досвід роботи з учнями з-за кордону. Крім цього, існує мережа шкіл для дітей з обмеженими можливостями. Сьогодні школи і освітні заклади, які існують в Англії, призначені для навчання дітей з наступними проблемами: глухота (висока ступінь втрати слуху); сліпота (висока ступінь втрати зору); фізичні відхилення, виражені складності в навчанні, низька успішність і складність в спілкуванні,; фізичні недоліки без проблем у спілкуванні й здатності до навчання від середнього до високого ступеня; аутизм; дезадаптація до оточуючого середовища (діти з проблемами поведінки, включаючи неадекватно агресивних); послаблені діти (наприклад, з серцевими та іншими захворюваннями); діти, котрі відновлюють своє здоров’я після лікування в лікарні.
Управляють такими школами Координаційні ради, які складаються з невеликої кількості представників місцевого Комітету освіти, батьків, вчителів, представників місцевої громади. Директор школи зазвичай являється председателем. Кількісний скал Ради залежить від розмірів школи.
В спеціальних школах найчастіше навчається невелика кількість учнів (80% із них нараховують від 26 до 125 учнів). В усіх школах, згідно закону, має працювати координатор по спеціальній допомозі, який має право на огляд дитини й складання висновку про необхідну їй спеціальну допомогу, котру отримують в межах відповідних закладів.
Рішення про направлення дитини на спеціальне навчання приймається в два етапи:
-
виявлення неможливості навчання дитини в масовій школі;
-
вибір конкретної спеціальної школи, в якій можуть бути ефективно вирішені проблеми дитини.
Дитина з чітко вираженими фізичними та психічними вадами зазвичай оглядається задовго до досягнення нею шкільного віку. Незважаючи на таку чітку організацію система спеціальної освіти продовжує розвиватись, маючи за основну мету максимально ефективне навчання особливих дітей, засвоєння ними певної освітньої інформації [7; c.97-99].
Таким чином, підводячи підсумки даного розділу, ми можемо сказати, що загалом початкова та середня освіта в Англії й надалі певною мірою залишається традиціоналісткою. Так, такі тенденції найбільш явно прослідковуються в приватних школах (окреме навчання хлопців і дівчат, наявність строгої системи виховання, форма і т.д.). Варто також відмітити, що велика увага при навчанні приділяється батьківському вихованні, особливо в початковій школі. Позитивним моментом освітньої системи Англії є наявність спеціалізованих шкіл для дітей з обмеженими можливостями. Саме там особливі учні можуть навчатися фактично на одному рівні, не виділяючись через певні вади, а також мають змогу отримати відповідну освіту, яка дозволить їм повноцінно приймати участь у житті суспільства.
Стосовно середньої освіти, то в Англії вона досить різноманітна і представлена переважно коледжами. Саме по їх закінченні можна отримати атестат, який надає право роботи в певній галузі. Система середньої освіти також довго перебувала в стані реформування, що вилилось у наявність різних за специфікою та кваліфікацією сертифікатів. Те, що існують різноманітні заклади освіти, приватного та державного типу, надає можливість широкого вибору учнями та їх батьками: де навчатись і яку спеціальність отримувати, а мала за кількістю учнів група, дозволяє педагогу кожному приділити увагу. Саме цієї останньої якості освітніх закладів гостро не вистачає українським школам, на що звичайно, варто звернути увагу. Проте, нажаль, це питання не є проблемним в даній роботі.
Розділ ІІІ. Вища та подальша освіта в Англії
Традиційну основу британської системи вищої освіти становлять університети, політехнічні навчальні заклади та коледжі. Всі університети Англії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну патетику у вищій освіти здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом і університетами на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії, Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Англії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. З 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатись якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 192 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.
1993 р. у Великобританії було майже 440 внесених у довідники вищих закладів освіти: 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальних центри та коледжі різного типу, серед яких чимало гігантів із багатьма тисячами студентів і карликів з кількома викладачами і десятком-другим студентів. Для того щоб вищий заклад освіти міг (за бажання) додати до своєї назви слово «університет», він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 – на денному навчанні за програмами університетського рівня. [12; c.7].
Саме після отримання сертифіката GCE-A level починається етап вищої освіти для молоді. Термін «вища освіта» у Англії відноситься до програм, метою яких є присудження ступеня: бакалавра (Bachelor degree), магістра (Master degree) або доктора (Doctoral or PhD degree).
З великої автономії шкіл в освітньому процесі підсумкові вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаменаційних рад. Хоч у країні дотримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти – для вчителів, департамент охорони здоров’я – для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самим навчальним закладом освіти. Право на квотування мають і органи розподілу фондів і ресурсів. Лише три університети (Оксфорд, Кембридж і Дахам) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени [5; c.97-99].
В англійських вузах нема єдиних правил прийому, вони різні. Проте, це більшою мірою залежить від вступника до вищого начального закладу, від його довузівської підготовки, від показників у свідоцтві про освіту. Отримавши середню освіту, абітурієнт проходить співбесіду і тільки тоді вирішується, чи складатиме він екзамени з 3-4 предметів. Співбесіда має виявити обдарованість і мотивації майбутнього студента, а також його соціальний облік (систему ціннісних орієнтацій) [12; c.7].
Якщо оцінки вступника не цілком відповідають прийомним вимогам, університет може запропонувати пройти підготовчий курс. Тривалість такого навчання звичайно – від шести місяців до року. Є курси, що забезпечують предметну підготовку, але здебільшого їхнє завдання – удосконалення англійської мови відповідно до академічних вимог, а також вироблення навичок навчання.
У Англії система вищої освіти дворівнева. Перший етап – це отримання ступеня бакалавра у вибраній області науки і професійній діяльності. Ступінь бакалавра присуджується після 3-4 років навчання на денному відділенні університету, інституту або коледжу. Другий ступінь веде до отримання ступеня магістра та доктора.
Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді начальний рік коротший. Кожен заклад вищої освіти автономний у тривалості навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5 тижнів) перерв на головні релігійні свята. Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість закладів вищої освіти скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до екзаменів. Частина університетів має середні канікули (до 8 «тижнів читання»), як час для самостійного навчання студентів. Також університетам притаманний двосеместровий рік з канікулами між семестрами. Стосовно кількості та розподілу навчальних годин (лекцій, семінарів, різних лабораторних робіт тощо), то вони визначаються самим університетом [19; c.88-91].
Одним з найбільш цінних елементів англійської методики навчання педагоги вважають тьюторський метод, який передбачає регулярні заняття 1-2 студентів (в нових університетах 5-6 студентів) з викладачем – тьютором, протягом всього навчального курсу. Тьюторські заняття проводяться викладачами (окрім професорів), аспірантами, спеціалістами-практиками. Їх відвідування є обов’язковим. Кожного студента офіційно прикріплюють до тьютора, який тримає у полі зору успішність студента, формування його особистості як спеціаліста.
Велика увага приділяється самостійній роботі студентів. Вона спеціально планується і розглядається як справа надзвичайно важлива. Серед форм самостійної роботи домінує робота бібліотеках, які відкриті і в канікулярний час, адже деякі університети вимагають здати реферати за два тижні до закінчення канікул. [42; c.75-76].
Викладачі поділяються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальної роботи, вони повинні проводити наукові дослідження, але частка останніх у всьому робочому часі викладачів залежить від виду вищого навчального закладу освіти й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу не лише в організації і методиці проведення занять, а й в деталізації програми курсів. Силами адміністрації закладів вищої освіти і зовнішніх атестаційних органів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи викладача.
Кожен вищий начальний заклад автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів. Більшість віддає перевагу підсумковим екзаменам, часто проводить поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати такі оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2б, Division 2) чи найнижчу (Class 3) [1; c.204].
Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно провчитися три роки. Однак є ступені для одержання яких необхідний ще й досвід практичної роботи, тоді строк навчання зростає. Такі вимоги стосуються наприклад дизайнерів, яким потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в області медицини, стоматології та архітектури потрібно вчитися до 7 років.
Ступінь бакалавра дозволяє отримати хорошу позицію в середній інженерно-технічній ланці або середній керівній ланці приватної (чи державної) компанії, промислового підприємства або відкрити приватну практику (юрист, медик). У деяких областях професійної діяльності – це вищий ступінь, який не вимагає подальшого навчання. Ступінь бакалавра є необхідною умовою для продовження навчання за програмою навчання за програмою магістра і доктора.
Вчені ступені у Англії присвоюється студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Пропонуємо коротко ознайомитись з основними вченими ступенями Англії:
ВА - бакалавр гуманітарних наук;
BEd - бакалавр педагогічних наук;
EEng - бакалавр технічних наук;
BSc - бакалавр природничих наук;
LLB - бакалавр права;
BMus - бакалавр музики;
ВМ - бакалавр медицини.
Варто враховувати, що інколи назви в різних університетах, через їх автономність, різні.
Для переходу з першого рівня на другий – магістерський – необхідно виконати досить високі академічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і виявити добрі знання з предмету спеціалізації. Із цього правила є винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху. Найпоширеніші варіанти: магістри мистецтв (МА =Master of Arts), магістри наук (MS=Master of Science), магістри бізнесу та управління (MBA=Master of Business Administration), магістри права (LLM=Master of Law).
Дослідницька робота під загальним керівництвом одного з професорів університету звичайно триває 1-3 роки, завершується серією публікацій у наукових або спеціалізованих журналах і захистом дисертації. Ступінь магістра приблизно відповідає нашому диплому про вищу освіту [26].
Найвища академічна кваліфікація в країні – докторська. Доктор має два рівні. Перший докторський ступінь – доктор філософії (PhD чи DPhil). Це звання, яке можна отримати в багатьох царинах, включаючи природничі, гуманітарні, інженерні науки, право. За нормою програма PhD вимагає трьох років денних занять після отримання бакалаврського диплома високого рівня (з відзнакою). За правилами, однак, не можна приступати до виконання програми PhD без попереднього отримання диплома (кваліфікації) магістра з науковим ухилом чи диплома поглибленого навчання. Характерно, що більшість університетів Англії вимагає від осіб без досвіду ведення наукової роботи попереднього запису на магістерські програми. Якщо кандидат під час їх виконання засвідчує здібності і швидко прогресує, його згодом переводять на докторську програму.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
