Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Молитва

Як фізичне життя припиняється із зупинкою дихання, так і духовне життя завмирає з опущенням молитви… Щоб завадити цьому, потрібно починати і розвивати молитву із самого раннього віку немовляти і безупинно підтримувати і поглиблювати її.² Вона може проявлятися: у формі домашніх правил (щоденні молитви), у участі у Богослужіннях. В ранньому віці можна навчити дитину робити на собі знак Святого Хреста, як однієї з форм молитви.³ У вихованні дуже корисний є вечірній іспит сумління, який добре впорядковує духовне життя дитини, а також розважання, яке поглиблює духовність.⁴ Важливим у цьому методі є те, щоб батьки не тільки навчили дитину молитись, а й самі молилися за неї.

Піст

Святитель Ігнатій писав, що якщо главою чеснот є молитва, то основою їх є піст.⁵ Він є початком боротьби з гріхом. Зосередження розуму на внутрішньому світі є початковим етапом морального розвитку. Для цього, в основному, і служить піст. Він виховує смирення, оскільки спонукає до самопізнання. Цей метод призводить до вивільнення розуму з-під влади тілесності і підпорядковує волі та серцю. У світській літературі побутує думка про піст як тілесну дієту. Це вказує на повне нерозуміння його суті.⁶ В сім’ї піст діти сприймають в першу чергу з прикладу батьків. Не можна дозволяти дитині постити, якщо це може принести шкоду для її здоров’я. Церква звільняє від посту дітей віком до 14 років. Однак приватно вони на певний період могли б відмовитися від солодощів чи обмежити проведення часу біля телевізора. Батьки мусять пам’ятати, що піст повинен бути добровільним, тому не можуть до нього заставити дитину.

Духовне читання

Сюди можна віднести також духовні бесіди, перегляд фільмів на релігійну тематику і таке інше, що може складати духовну поживу дитини.

Читання Святого Письма, історій про життя святих та іншої духовно літератури збуджує ревність до морального вдосконалення. У віці, коли дитина ще не вміє читати, батьки можуть розповідати їй біблійні історії, щось про Бога, святих тощо.⁷

Ціллю цього методу повинні бути не так знання дітей про Бога, які засвоюються тільки розумінням і пам’яттю, як внутрішнє засвоєння релігійних істин, що проникають у глибину душі. Дитина повинна відчути Божу присутність в оточуючому світі і в собі.⁸

Участь у Святих Тайнах та інших Богослужіннях Церкви (храмове дійство)

Святі тайни становлять собою педагогічну програму, яка охоплює все життя людини, всі її життєві обставини та випадки.⁹

Батьки ще немовлям приносять дитину в храм, де вона отримує очищення від первородного гріха в тайні св. Хрещення та особливу благодать під час Миропомазання. Приступаючи до Причастя, вона приймає самого Бога; вплив якого на душу дитини незрівнянно глибший за будь-яку педагогіку.¹⁰

На особливу увагу у вихованні заслуговує Тайна Сповіді. Вона спонукає до постійного духовного поступу, даючи можливість людині виправитися. Часта сповідь не тільки звільняє від гріха, а й оберігає від нього.¹¹

Серед численних виховних засобів, якими послуговується храмове дійство, треба ще згадати про церковне мистецтво, основна функція якого є настановлення людини на добро і виховування моральності, що у християнстві завжди асоціюється з прекрасним, проповідь та свято, позитивні емоції духовної радості якого пов’язані з моральним змістом.¹²

Висновок

Отже, моральне виховання - виховна діяльність школи, що спрямована на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продов­жуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, мо­ральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у су­спільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності ін­шої людини.

Сьогодні вчені змушені визнавати той факт, що з давніх-давен освіта та виховання підростаючого покоління були і залишаються сферою суспільного буття, де інтереси держави та церкви перетинаються [1, с. 49]. Зараз в Україні так багато людей, котрі втратили опору в житті, дезорієнтовані у своєму внутрішньому світі, - і це люди самого різного віку. У них є уже свої діти, а то й онуки, але вони не можуть їх правильно виховати, тому що самі виявилися збентеженими, розгубленими і хотіли б колись розібратися в житті – що є що?

Слід пам’ятати, що християнином можна назвати лише того, хто свідомо та вільно вибрав Христа, кому Він виявився потрібним. Дитина часто не може сказати цього про себе з повною відповідальністю, адже її потреби обмежені середовищем, можливостями фізичного і психічного розвитку. Хочемо ми того чи ні, але кожна дитина проходить шлях свого власного релігійного становлення у дитинстві: там царюють одухотворення предметів, обожнення сил природи, бажання перемогти їх, наказувати, здобувати свою безневинну дитячу вигоду.

Що повинна являти собою християнська освіта та виховання на цьому етапі - питання дуже складне, і взагалі ж, малодосліджене. З упевненістю можна тільки сказати, що швидко засвоюючи зовнішню атрибутику християнства, діти не відмовляються від звичних для них способів мислення. У цьому віці в дитини легко виникає особливий вид пантеїстичного світорозуміння, що включає зовнішні образи і символи християнства в органічному поєднанні з нехристиянськими одухотворенням дитячою свідомістю світу. Звідси може виникнути питання, а чи можливо тоді взагалі говорити про воцерковлення дітей?

Зважаючи на вище викладене, християнську педагогіку з усією сукупністю її заходів варто вважати тривалим, багаторічним поступальним процесом воцерковленням дітей, тобто спрямуванням їх у кожен конкретний момент життя зіставляти свої вчинки, переживання і думки з життям Спасителя, Богородиці і святих. Поряд з тим православні педагоги вважають що не потрібно спокушати дітей безліччю високих прикладів з церковної історії. Не можна занадто жорстко орієнтувати вихованців на досвід святих подвижників. У кожного свої дарування, своє покликання і служіння Богові .

Головне в християнській педагогіці, на нашу думку, щоб дитина захотіла власного духовного життя. Навіть якщо вона ще не дуже знає, що це таке, серце її може відкрити себе для зустрічі з Богом і перебувати в побожному чеканні чуда. Це мета – гідна праці наставника.

Вихователям постійно потрібно пам’ятати про те, що християнство не можна зводити до зовнішнього облаштування життя, оскільки воно, насамперед, формує нову людину з особливим благодатним улаштуванням душі. Тому і починати християнське виховання потрібно з гармонізації внутрішнього світу дітей, з поступового вибудовування в їхній свідомості православного світогляду, а не з привчання до зовнішніх правил поведінки в храмі або під час трапези. Потрібно також шукати особливу систему діалогу з дітьми, тільки в цьому випадку педагог буде мати можливість відчувати, що відбувається в душі дитини, співпереживати і допомагати їй своїми порадами і реальними справами.

Список використаної літератури

1. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава: Молодь, 2002.

2. Ващенко Г. Мораль християнська і комуністична. // Освіта. - № 53. - 1998.

3. Вознюк А.П. Християнське виховання молоді // Просвіта. - №4. - 2003. - С. 19-22.

4. Громадська думка про релігію і церкву в Україні (соціологічні дослідження Центру ім. О. Разумкова) // Національна безпека і оборона. – 2004. - № 3 (51). - С. 30-40.

5. Єленський Віктор. Релігійне навчання й виховання в законодавствах та освітніх системах західноєвропейських країн // Людина і світ. – 2001. – № 11-12. – С. 32-36.

6. Затворник Феофан Святитель. Что есть духовная жизнь и как на нее настроиться ? - М.: Из-во Московской Православной епархии, 2003.

7. Майко Л. Виховання дітей у Православ ї: психологіний аспект. // Дошкільне виховання. - № 9. - 2004. - С. 3-4.

8. Понкин И. В. Правовые основы светскости государства и образования. – М.: Про-Пресс, 2003.

9. Резолюція II з їзду всеукраїнського православного педагогічного Товариства // Віра і культура. - №33. - 2006. - С. 7-8.

10. Релігійна освіта і виховання в Україні // Віра і культура. - №29. - 2005. - С. 8-10.

11. Релігійне навчання і виховання дітей і молоді в Україні: позиції громадян: інформаційно-аналітичні матеріали до круглого столу Релігійна освіта і виховання в Україні: проблеми і шляхи розв’язання - К.: Український центр економічних і політичних досліджень , 2005.

12. Уледов А.К. Духовная жизнь общества. - М.: Просвещение, 1980.

13. Християнські цінності в освіті та вихованні // Віра і культура,

Додаток 1

Тема: “Йосип та Марія”

Урок 1

Розповідь учителя про Йосипа та Марію 25 хв. (див. нижче - Додаток для вчителя)

Питання для бесіди:

1. Як звали Матір Божу? (Марія)

2. Кого усім серцем (найбільше) любила Марія? (Бога)

3. Хто такі ангели Божі? (Слуги Божі, які завжди слухають Бога і

допомагають людям)

4. Що сповістив Ангел Гавриїл Діві Марії? (Бог виявляє до Тебе особливу ласку. Ти народиш Сина божого... далі по тексту)

5. Що відповіла на це Божа Мати? (Нехай буде так, як хоче Бог)

6. З якого роду були Йосип та Діва Марія? (Давидового)

7. Як називалось місто, до якого вирушили Йосип з Марією? (Вифлеєм)

8. Чому Марія в довгій подорожі дуже хвилювалась? (У Неї мало

народитись Боже дитятко)

Моральний висновок: Виховувати в собі слухняність до батьків, учителів, старших; смирення і покору до Бога. (5 хв)

Словникова робота: ангели, Вифлеєм (5 хв)

Додаток для вчителя: Євангелія від Луки 1,5-25, 57-79.

Св. Діва Марія була донькою благочестивого подружжя Якима і Анни, які жили в невеликому місті Назареті. Вони довго жили, але не мали дітей, і це було причиною їхніх скорбот. Незважаючи на свої похилі роки, вони не втрачали надії на милість Божу і дали обітницю, якщо матимуть дитину, то присвятять її на служіння Богу. І ось за якийсь час Анна стала матір’ю, вона породила дівчинку і дала їй ім’я – Марія. Коли Марії виповнилося три роки, батьки вирішили виконати обітницю. Вони принесли свою маленьку Доньку в Єрусалимський храм і тут з рук в руки передали її первосвященикові. З того часу маленька Марія лишається при храмі, виховується, навчається, молиться Богу.

Після свого більш ніж десятирічного перебування в Єрусалимському храмі

і по досягненню повноліття Діва Марія згідно з старозаповітним законом не могла більше залишатися у святилищі і тому, за промислом Божим, переселилася для проживання в місто Назарет, у дім свого престарілого родича на ім'я Йосип.

У домі Йосипа Свята Діва Марія вела просте, скромне і працелюбне життя.

Вона доглядала за господарством, займалася рукоділлям, ходила по воду до джерела, яке до речі збереглося і до наших днів. Над тим джерелом нині знаходиться храм, побудований на честь Пресвятої Богородиці.

Зовні Вона мовби нічим не відрізнялася від інших дів юдейських, що жили в той час в Назареті. Але внутрішньо Вона була незрівненно кращою за всіх дів усього світу. Пречиста Діва Марія любила в нічній тиші молитися і читати Святе Писання. Давній переказ говорить, що, коли Вона одного разу як звичайно читала Святу Біблію і прочитала те місце у пророка Ісаї, де говориться, що Діва народить Визволителя світу, смиренно сказала собі: «Хотіла б я стати хоча б служницею у тої великої Діви». І в цей час раптом постав перед Нею благовісник Архангел Гавриїл і сказав «Радуйся, Благодатная, Господь з тобою!». Почувши таке незвичайне ангельське привітання, Діва знітилася від його слів. «Що значить це привітання?» – думала Вона. Тоді Ангел сказав Їй: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина народиш і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида».

Пречиста сказала Ангелу: «Як же це буде, коли Я мужа не знаю»?.. І Ангел промовив у відповідь, що зачаття буде з Неба. «Дух Святий злине на Тебе і сила Всевишнього осінить (обгорне) Тебе».

Почувши таку волю Божу про Себе, Вона смиренно нахилила голову і сказала: «Я раба Господня! Хай буде мені згідно зі словом твоїм». І відійшов від Неї Ангел. Вона ж, тріпочучи і радіючи, сприйняла Святого Духа, щоб стати Матір'ю Спасителя. Цю радісну подію свята Церква згадує 7 квітня кожного року. Свято має назву «Благовіщення Пресвятої Богородиці».

Український народ завжди з великою побожністю вшановував це свято. Про це свідчать народні традиції, прикмети, що збереглися і до нашого часу: «На Благовіщення навіть птиця гнізда не в'є». Випускати птиць в день Благовіщення вважалося благочестивим ділом.

У церкві в цей день святять проскури. Хворому на пропасницю дають таку проскуру як ліки і зберігають її на божнику поміж святими образами.

Тест до теми «Йосип та Марія» (10 хв)

Характеристики

Список файлов курсовой работы