115137 (617429), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

— Пригадайте, діти, як навесні ми всі разом переко­пували землю, висівали насіння квітів, а потім прополюва­ли, щодня поливали їх. Усі працювали дружно, допомагали один одному, і он які гарні квіти виросли.

Спостереження за характером взаємин дітей у процесі виконання спільного завдання показують, що часто непоро­зуміння між ними виникає через те, що хтось з партнерів недостатньо володіє тими чи іншими навичками, а тому затримує інших. Тут потрібно організувати допомогу парт­нерів по спільній діяльності. Діти часто вважають, що допомогти товаришеві означає просто виконати за нього його частину роботи. Слід відзначити, що така форма до­помоги не має істотного значення ні для оволодіння від­стаючою дитиною трудовими навичками, ні для розвитку її взаємин з помічником. Ефективним є застосування таких форм, як пояснення, порада, показ, спільне виконання зав­дання. Ці форми допомоги і слід пропонувати старшим дошкільникам під час праці в квітнику, на городі, на ділянці дошкільного закладу. Діти володіють різними трудовими вміннями залежно від набутого ними раніше досвіду. Дехто, наприклад, часто їздить до бабусі в село, на дачу і тому добре навчився працювати лопатою, граблями, поливальницями та іншими знаряддями праці. Ці діти вміють поливати та розріджувати рослини, обкопувати дерева та кущі, поливати їх у міру потреби. Але серед старших дошкільників є й такі, які зовсім не вміють робити цього, і їм конче потрібна індивідуальна допомога вихователя або ровесника.

Колективна праця дітей у квітнику, на городі, ділян­ці дошкільного закладу особливо згуртовує їх, бо завжди має реальний результат (вирощені квіти, овочі, чисто при­браний майданчик), якого довго чекають, докладаючи для його досягнення спільних зусиль. Скільки радості прино­сить дітям збирання вирощеного своїми руками врожаю? Вони жваво обговорюють цю подію, пригадують, як навес­ні скопували грядки, висівали насіння, пололи та прорід­жували рослини, щодня вранці або ввечері поливали їх.. Такі переживання особливо сприяють зближенню дітей, виникненню між ними взаємної симпатії, бажанню допомогти один одному. Щоб підсилити їх, вихователь може нагадати дітям як вони допомагали один одному:

• Наталочко, ти пам'ятаєш, як Оля вчила тебе правильно тримати в руках лопату і перекопувати землю?

• А ти, Оленко, ще не забула, як Маринка навчила тебе висівати на грядку насіння редиски?

Такі слова педагога актуалізують у дошкільників почуття вдячності своїм товаришам, викликають бажання чимось віддячити їм. Усе це породжує атмосферу взаємно прихильності й доброзичливості. Хороший виховний вплив справляє пропозиція вихователя пригостити “своїми” овочами працівників дитячого садка, молодших дітей. Зробити це доручають дітям, які найбільш старанно доглядали за рослинами, допомагали своїм товаришам.

Щоб закріпити в дітей уміння розподіляти обов'язки, вихователь може доручити їм таку роботу виконати в молодшій групі: Діти, ви гарно вмієте лагодити книжки та коробки. Вихователька молодшої групи просила, щоб ви допомогли їй. Цього разу ви працюватимете без моєї допомоги. Пригадайте, будь ласка, як минулого разу ми розподіляли роботу. Тепер ви це зробите самостійно. Я впевнена, що кож­ний з вас вибере для себе ту частину роботи, яку він може виконати найкраще. Не забувайте: виконати роботу швидко ви можете тоді, коли допомагатимете один одному.

Колективна форма праці впливає на процес становлення доброзичливих взаємовідносин між її учасниками.

У зв'язку з тим, що процес ручної праці буду­ється так, що кожна підгрупа виконує своє окреме завдан­ня, часто виникає ситуація, коли одні діти вже закінчують роботу, а іншим для її завершення потрібний ще певний час. Досвідчені вихователі використовують подібні ситуації як. народу для виховання в дітей взаємодопомоги:

— Давайте, діти, всі разом допоможемо Петрику, Олі; та Світланці. У них сьогодні було складне завдання, тому води не змогли скінчити роботу разом з усіма. Іншим разом вони допоможуть вам.

Подібні звертання педагога приносять користь, бо сти­мулюють у дітей прояви взаємодопомоги у ставленні не лише до своїх партнерів по спільній діяльності, а й до товаришів по групі. Це згуртовує дитячий колектив, учить дошкільників вболівати за результати роботи своїх партнерів.

Так, з набуттям досвіду взаємодії у різних видах трудової діяльності взаємини дошкільників стають дедалі усвідомленішими, а зв'язки між ними тривалішими і міцнішими. Під впливом правильного педагогічного керівництва вони поступово переростають у дружні взаємини, для яких характерні вибірковість, симпатія та взаємодопомога..

IV. Спільна продуктивна діяльність на заняттях як засіб формування взаємин дошкільників

У педагогічній науці та практиці суспільного дошкіль­ного виховання великого значення надається організації спільної діяльності дітей як важливому засобу форму­вання в них початків колективістських взаємин, які є метою і водночас умовою комуністичного виховання підростаючого покоління.

Спостереження показують, що залучення дитини до роботи разом з ровесниками допомагає їй відчути й зро­зуміти необхідність виконувати загальноприйняті норми та правила взаємодії, формує вміння підпорядковувати свої особисті цілі й наміри груповим заради успіху загальної справи. Правильно організована спільна діяль­ність дітей сприяє тому, що вони поступово навчаються поважати товаришів, розуміти їхні бажання, інтереси, вболівати не лише за свою частку праці, а й за роботу своїх товаришів та її кінцевий результат. Під час виконання колективних або гру­пових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спіль­ні переживання радощів успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближують дітей, згуртовують їх нав­коло єдиної мети. Емоційне піднесення сприяє розвитко­ві дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а й у повсякденному спілкуванні, вихованню дружніх відносин. Проте було б неправильно вважати, що залучення .дітей до спільної діяльності само, по собі забезпечує ви­никнення позитивних взаємин між ними, формування у них колективістських почуттів.

Слід наголосити, що хоча спільна діяльність дошкіль­ників, особливо старших, і спрямована на досягнення певного результату роботи, однак головна її мета — засвоєння дітьми правил взаємодії з ровесником, вправляння у позитивних формах спілкування з товаришами і турботливому ставленні до них. Значення спільної продуктивної діяльності для виховання дітей навіть важко переоцінити, адже вміння правильно поводитися під час організації спільної діяльності та в її процесі вкрай необхідне ма­ленькій людині для майбутньої участі в житті шкільного виробничого колективу, у громадській діяльності й водночас для формування моральних рис особистості дитини. Звичайно, спільна діяльність лише тоді позитивно впливає на дітей, коли вихователь створює для цього відповідні умови, попередньо готує дошкільників до неї. Насамперед важливо, щоб діти володіли певними уміннями та навичками роботи з тим чи іншим матеріалом, без нього про організацію спільної діяльності не може бути мови. Потрібно, щоб зміст завдань, відібраних для колективного виконання, давав змогу об'єднувати дітей у невеликі підгрупи; щоб у процесі роботи вихователь широко використовував методи, спрямовані на формування дошкільників способів погодження дій і позитивних норм спілкування тощо. Якщо педагог не виховуватиме його, діяльність дошкільників залишиться нейтральною до виховних завдань і діти, хоч працюватимуть разом, досвіду позитивних взаємин не набудуть.

Спільність повинна бути у всіх видах діяльності дітей: грі, у праці, на заняттях. Проте аналіз навчально-виховного процесу в дошкільних закладах показує, що педагог організовує спільну діяльність частіше в іграх дітей, під час праці на ділянці, в ігрових куточках та в куточках живої природи. На заняттях навіть у старших та підготовчих до школи групах спільна діяльність дітей практикується, як правило, дуже рідко. Саме цим пояснюється відсутність у них елементарних умінь домовлятися про спільну діяльність: погоджувати задум, приходити до згоди, розподіляти обов'язки, в коректній формі виражати ровеснику свої претензії або зауваження. Як правило, все це бере на себе вихователь. Приступивши до виконання :спільного завдання, діти виявляють невміння користува­вся спільним матеріалом — кожний намагається привласнити якомога більше собі незалежно від реальної потреби в ньому. А це, зрозуміло, неминуче призводить до кон­фліктів, які уладнуються лише завдяки втручанню дорослого. Під час виконання спільного завдання в багатьох дітей досить чітко виявляється індивідуалістична спрямованість на досягнення успіху лише у власній частині роботи. Результат партнера часто зовсім не цікавить дитину, а іноді навіть породжує і ревниве ставлення до успіху іншого.

Безумовно, коли вихователі не приділяють належної уваги виховному аспекту спільної діяльності, у взаєми­нах з ровесниками діти користуються тими способами спілкування, які вже склалися раніше. Для одних спіль­на діяльність справді стає джерелом переживань за ус­піх спільної справи і створює об'єктивні умови для згуртування всіх її учасників, а для інших — вона лише засіб виявлення особистих інтересів і пов'язаного з цим задо­волення від успішного виконання своєї частини роботи. Спільна діяльність породжує між учасниками різні ти­пи взаємин залежно від того, наскільки правильно її ор­ганізовує педагог:

• взаємини дружньої взаємодопомоги, для яких характерне справжнє співробітництво, бажання допомогти товаришеві, якщо в цьому є потреба;

• взаємини партнерства, які характеризуються формальним співробітництвом, що грунтується на розподілі праці та додержанні законів рівності для досягнення спільної мети;

• взаємини співіснування, сусідства, для яких харак­терне вболівання кожного учасника за успіх власної частини роботи при відсутності будь-якої турботи про спільний успіх..

Існують різні ти­пи взаємин старших дошкільників у процесі спільної про­дуктивної діяльності.

При першому типі взаємин позитивне ставлення до спільної діяльності емоційно забарвлює весь її процес: “Подивіться, будь-ласка, якими гарними вийшли в нас ці дві блакитні лінії та червона квіточка посередині! Прав­да ж, весь торт буде красивим, якщо ми всі добре по­стараємось?” Вболівання за спільну справу відразу ж позначається і на характері взаємин дітей. Оленка з теп­лими нотками в голосі звертається до Сашка, усміхається йому: “Сашко, ти просто молодець, а я і не знала, що ти так гарно і швидко вмієш працювати!”. Діти щиро раді­ють успіху свого товариша: “Ви тільки погляньте, яку гар­ну квітку виліпила Маринка!”, “Ой, як добре все зробила Наталка!”, “А Дмитрик теж постарався!”.

Коли дітей об'єднує турбота про спільну справу, обо­в'язково з'являється взаємна вимогливість: “Ти, Ігоре, працюй старанно, а то ми більше ніколи не візьмемо тебе в свою групу. Ти зараз усіх нас дуже підводиш”. “Славо, що робиш? Треба зовсім не так. Он яка в тебе велика квітка, вона займе багато місця, тоді не помістяться прикраси, які роблять інші діти”.

У ставленні до товариша з'являється уважність: “Тетянко, давай не будемо більше розмовляти, а то ми заважаємо працювати Оленці. У неї ще візерунок вийде поганим”. Таня не постаралась і все вийшло погано.

Вияви такого емоційного ставлення до невдач партнерів по спільній діяльності — вірна ознака справжнього вболівання за спільну справу.

Взаємини формального співробітництва або партнерства характеризуються емоційно позитивним ставленням учасників діяльності до її процесу та результатів при відсутності уваги до переживань товариша з приводу його особистих успіхів або невдач. Діти виявляють радість від схвалення дорослим власного результату, але ревниво ставляться до успіхів іншого. У їхніх взаєминах немає тієї теплоти і вболівання про спільний результат, яку вони демонструють при справжньому співробітництві. Невдачі товариша зовсім не обходять дітей. Яскравим прикладом подібних стосунків може бути така ситуація. Іра, Сашко та, Галя виконують аплікацію. Іра пильно стежить за кожним рухом своїх партнерів, час від часу робить їм зауваження про якість виконання: “Сашко, ти зовсім криво клеїш ланцюжок, робота у нас вийде зовсім поганою”. Галя, дивись, як багато клею ти набираєш на пензлик, папері будуть плями, я вже раз казала тобі про це”. Деякі діти при цьому типі взаємин, навпаки, не роб­лять ніяких зауважень товаришам, які не можуть справитись зі своєю частиною роботи, не повчають їх, а мовчки забирають у них з рук виріб і виготовляють його самі. Ці діти не пробують навчити свого партнера, допомогти або пояснити йому, як слід виконувати завдання, їх цікавить лише кін­цевий результат. Коли ж вихователь відзначає досягнення партнера, вони не пропускають нагоди похвалити себе - “А це я допоміг Толі виконати роботу”.

Цікаво, що при взаєминах формального співробітництва діти намагаються порівну розділити між собою мате--ріал, чітко окреслити свою ділянку роботи ще до того, як приступлять до її виконання. При першому типі взаємин цим моментам діти не надають особливого значення.

Взаємини типу співіснування характерні тим, що спіль­ність виявляється в тому, що діти виконують завдання на одному аркуші паперу, якщо вони, наприклад, роблять аплікацію. Проте кожний з учасників цілком самостійно виконує власну частину роботи без будь-яких уболівань за успіх спільної справи. Вони за всяку ціну намагаються заслужити похвалу на свою адресу і свідомо “не помі­чають” навіть очевидних успіхів товариша. Ось приклад:

На аркуші паперу Оленка, Сашко та Дмитрик вико­нують аплікацію. Вихователь пропонує дітям спочатку до­мовитися, яким візерунком вони прикрасять аркуш. Кож­ний з партнерів намагається відстояти свою незалежність: “Я прикрашатиму весь аркуш, робитиму все, що захочу!”. “Оленко, ти не дуже командуй, я теж робитиму, як за­хочу!” Відсутність домовленості порушує композицію ві­зерунка, що відразу стає очевидним для всіх учасників спільної діяльності. Однак ніхто на це не звертає уваги, кожен зайнятий лише своєю частиною роботи і вболіває лише за неї. Один візерунок насувається на інший, діти сваряться і пропонують один одному зайняти вільне місце на аркуші: “Дмитрику, я вже приєднав свої листочки до твоїх”; “Бережись, Оленко, я зараз твою квітку закрию візерунком”. Жоден з дітей не хоче почекати, поки скін­чить товариш, усі працюють одночасно, умовно розділив­ши аркуш паперу на “свої” частини. Закінчившись кожний піднімається і йде, зовсім не поцікавившись справами товариша.

Відсутність у стосунках теплоти і взаємодопомоги, справжньої турботи про спільну справу стає очевидною з висловлювань дітей: “Ось я почекаю і подивлюся, що вони тут без мене зроб­лять”. “Ха-ха! Ви тільки погляньте, що вони тут нароби­ли, все зіпсували!”. Переважають позитивні оцінки влас­ної частини роботи, а результат у цілому не оцінюється і взагалі: “Мені подобаються квіточки, які я наклеювала сама”. Деякі діти соромляться признатися, що їм подобається лише своя робота, тому вони кажуть: “Мені подобається ось це” і показують на свою частину роботи.

Різні типи взаємин породжують у дітей і різні пере­живання. У першому випадку — радість і задоволення від успіху спільної справи, засмучення з приводу невдач товариша; у другому — позитивне емоційне ставлення до справи при відсутності уваги до невдач і переживань товариша, почуття задоволення від похвали за спільні та власні успіхи і ревниве ставлення до успіху товариша; у третьому — байдуже ставлення до спільного успіху, позитивне емоційне ставлення до похвали на свою адресу, намагання її заслужити і негативне ставлення до навіть очевидних успіхів товариша, бажання принизити їх.

Характеристики

Список файлов курсовой работы