114909 (617357), страница 2
Текст из файла (страница 2)
А починати слід з формування у дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини.
Педагог Лисенко Н.В.2 зазначає, що у процесу усвідомленого, дійового ставлення дітей до природи керівна і спрямовуюча роль належить педагогу, який виступає для дітей не тільки як носій знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. До завдання педагога входить так організувати діяльність дітей, щоб шляхом самостійних відкриттів, розв'язуванням проблемних завдань, наочно перетворюючих дій вони одночасно оволодівали як новими знаннями, так і вміннями та навичками їх самостійного набуття.
В експериментуванні для дошкільнят слід брати до уваги дону з найважливіших умов його ефективності: нові знання як результат "відкриттів" кожної дитини мають формуватися на знаннях, раніше нею засвоєних, лише за цієї умови задовольняється природна допитливість дитини, її інтерес до навколишнього, а розвиваюча функція навчання і виховання вимальовується через сутність принципу наступності.
Вихователю слід пам'ятати, що в його діяльності необхідно постійно посилатися на моральну та інтелектуальну сприйнятливість дошкільника, яка характеризується в цьому віці активністю таких розумових операцій, як аналіз, синтез, зіставлення, порівняння, а також високим емоційним ставленням до пізнаваного об'єкта, явища. Ці риси домінують у дошкільному віці і виступають у роботі педагога як необхідна передумова у формуванні основ, елементів понять, а в майбутньому - і поглядів дітей.
Педагог Іванова О. зазначає, що "екологічна культура дитини має розвиватися на раціональному та емоційно-чуттєвому рівнях. Саме тому важливого значення набуває естетичний фактор. Естетичне ставлення до довкілля зміцнює знання про нього, стимулює процес усвідомлення необхідності його збереження і збагачення, спонукає до активної діяльності. Естетична і екологічна культура взаємодіють у структурі особистості, впливають одна на одну."1
Суспільний досвід показує: якщо дітей виховують чутливими до краси, збагачують враженнями, захоплюють художньою діяльністю, тоді їхні соціальні якості розвиваються позитивно. Естетичне сприймання природного середовища можна формувати у дітей дошкільного віку двома шляхами: забезпечувати емоційно-чуттєвий контакт з його об'єктами, проводячи спеціальні спостереження-милування, а також створенням художнього пізнання природи на заняттях музики, зображувальної діяльності, літературного читання, в іграх та художній праці. Навчити дитину споглядати навколишню красу й відчувати її нелегке завдання. Вихователеві необхідно серйозно готуватися до цього. Тут перевіряється найголовніша функція - виховна, оскільки вплив на естетичну свідомість дитини потребує зваженого добору "інструментів дотику" до її особистості.
Пам'ятаючи про те, що діти найкраще засвоюють навчання у процесі конкретної діяльності завжди треба шукати цікаві форми подання знань, добирати запитання поцінувального характеру, обмірковувати творчі завдання, віднаходити відповідний художній матеріал для активізації емоційно-образної уяви дошкільнят - вірші, казки, загадки, пісні, прислів'я, приказки, скоромовки.
Серед об'єктів милування на чільному місці так звані "знаки рідної природи", наприклад, рослини, що набули символічного значення у світовідчутті українців й оспівані народом (верба, калина, тополя, дуб, барвінок, чорнобривці). Це наближує дітей до розуміння естетичної своєрідності українського краєвиду, поглиблює й зміцнює зв'язок з рідним краєм.
Усик В.В. зазначає: "Формувати екологічну культуру треба починати у дитини саме в дошкільному віці, коли закладаються основи її подальшого розвитку. Адже в дошкільному віці починається тривалий процес пізнання навколишнього світу - пізнання розумом і серцем".1
Вона радить вихователям при організації спостережень за явищами живої і неживої природи враховувати такі основні моменти:
- природні явища постійно розвиваються і змінюються;
- вони взаємозв'язані і взаємозумовлені;
- їхній розвиток відбувається внаслідок ряду кількісних і якісних змін;
- кожне явище, набуваючи розвитку, не втрачає своєї сутності;
- у процесі пізнання явищ природи удосконалюється особистість дитини.
Сформовані інтелектуальні та практичні вміння і навички визначають сутність різних видів діяльності, які в екологічному вихованні дітей виконують різні функції, доповнюють одна одну і взаємозбагачуються. Навчаючись, граючи й посильно працюючи, дитина власне готується до участі в поліпшенні стану довкілля.
А.Ашиков стверджує, що екологічне виховання без виховання серця неможливе. І часу для цього відведено небагато - сім років, далі це робити буде надзвичайно важко.
"Що ж сприяє вихованню серця перш за все? Любов і краса! В них є той живий вогонь, від якого запалюються вогники сердець. Де ж можемо знайти красу, в чому вона? Без сумніву можемо сказати: в природі. Люблячи природу, спілкуючись з нею, людина збагачується духовно, заряджається енергією добра. Без спілкування з природою важко уявити виховання серця. Необхідно дати дітям цю можливість, зробити все необхідне, щоб вони хоча б періодично занурювались у світ Природи, при цьому даючи їм певну свободу, можливість злитися, ввійти з нею в контакт. Пам'ять серця надовго збереже це спілкування. І нехай вони не все запам'ятають з того, що хотілося нам, вихователям, - головне не в цьому. Якщо у їх маленькі сердечка ввійдуть радість, любов, співпереживання - це буде самим великим знанням".
Закладені основи екологічної культури в молодшому шкільному віці, стають своєрідним мотивом, стимулом та умовою формування стійкого інтересу до природи, допомагають побачити результати реального внеску у її збереження завдяки оволодінню правилами і нормами взаємин з нею. Екологічна освіта повинна бути безперервною. Розпочате екологічне виховання в молодшому шкільному віці поглиблюється і конкретизується під час шкільного навчання. Відповідальна роль у формуванні екологічної культури школярі належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина.
Педагог Хоминець О. вважає, що вже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина - невід'ємна складова частина природи, що вона розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище, причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним.
У школі природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно-корисної праці, науково-дослідницької роботи.
Головним завданням екологічної освіти сучасної школи Хоминець О вважає:
- засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства і людської діяльності;
- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;
- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;
- розвиток потреби спілкування з природою;
- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.
У школі екологічні знання в системі необхідно розкривати під час вивчення переважної більшості навчальних предметів. Усі види суспільно-корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі.
Психолог Іщенко Л. вважає освітні програми з екологічної освіти недосконалими. Хоч важливу роль відіграє навчальний предмет "Природознавство", проте окремий предмет "Екологія" в практиці шкіл не введено. А досвід багатьох зарубіжних шкіл свідчить про цю необхідність.
Враховуючи результати аналізу змісту освітянських програм, пропонує розширення змісту нині чинних програм, до простежуються основні лінії: "Екологія і культура", "Природа навколо нас", "Екологія і здоров'я", "Охорона природи", зміст яких включає інтелектуальний, емоційний, практично-дійовий компоненти. Інтелектуальний компонент призначений для сприяння екологічної обізнаності дітей, повинен допомогти засвоїти елементи екологічної культури.
Призначення емоційного компонента змісту - викликати у дітей емоційний відгук на різноманітні явища і об'єкти природи, бажання милуватися й насолоджуватися природою.
"Формування екологічної культури особистості - це не тільки знання морально-етичних норм і правил, а й таке ставлення, що перетворює їх у внутрішнє надбання людини, робить регулятором її поведінки.
Як часто ми зустрічаємось з тим, що людина знає правила поведінки і водночас порушує їх. Річ у тім, що ці правила не стали їх внутрішнім, особистим знанням, не ввійшли в систему її внутрішніх цінностей. Тому система ціннісних відносин — ядро особистості. Вони можуть виникнути у реальному світі Культури. Людина як істота соціальна засвоює норми і правила поведінки, що прийняті у суспільстві, і як істота духовні відкриває для себе людську культуру."
Дослідження показали, що основи екологічної культури особливо інтенсивно формуються у процесі діяльності і залежать від того, наскільки часто дитина залучається до різних її видів. Практично-дійовий компонент змісту. Природа-об'єкт трудової діяльності людини, спрямованої на її раціональне використання, покращення, відновлення, охорону.
Характер трудової діяльності людини в різні пори року. Види дитячої праці для покращення і охорони навколишнього середовища. Зміна видів діяльності за сезонами. Пропаганда ідей охорони природи серед своїх друзів і дорослих.
Педагог Радченко Т. вважає, що для дітей доступна практична природоохоронна діяльність. Це догляд за шкільним квітником та кімнатними рослинами в зеленому куточку, вирощування розсади квітів в умовах класного приміщення, збирання насіння для пернатих, розвішування шпаківень, підгодівля птахів узимку.
"Широкий простір для формування екологічної культури забезпечують і такі види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, створення місцевої Червоної книги - книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка, зарекомендувала себе участь дітей у роботі учнівських організацій "Зелений патруль", "Голубий патруль", організація екологічних суботників, місячник охорони навколишнього середовища, участь в операціях "Джерельце", "Мурашник", "зелена аптека", "Первоцвіт", виставка дитячих малюнків з природоохоронної тематики".1
Методист М.Омельченко наголошує: "...У становленні екологічної культури учнів особливе місце займає саме ігрова діяльність. Вона формує досвід сприйняття екологічно правильних рішень, засвоєння моральних норм і правил поведінки в природі, сприяє створенню зв'язку між навчанням і застосуванням знань на практиці. "Методист вважає, що педагогічно правильно організована ігрова діяльність дає змогу досягти певного самовираження у дітей активності і свободи дій, що розумно поєднується з вимогами взаємної поваги, пізнанням навколишнього середовища, відчуттям краси природи та її гармонії, розвитком почуття любові й турботливого ставлення до її обов'язків.
Для розвитку творчих здібностей дітей відповідають дидактичні ігри, особливістю яких є приховання пізнавальних задач. У грі навчання відбувається саме собою. Захоплюють дітей ігри з картками, загадками про тварин і рослини, ігри-вікторини "Що в лісі росте?", "Хто в лісі живе?", "Квітковий годинник", "Які дикорослі рослини і для чого може використати Робінзон у лісі?", "Лісові орієнтири".
Використання дидактичних ігор на заняттях, екскурсіях, інших заходах, що проводяться на природі, дозволяє розвинути знання дітей про взаємозв'язки людини з природою, про об'єкти природного оточення, які необхідно знати, щоб вміло їх використовувати і оберігати. Питання екологічної освіти розв'язують сюжетно-рольові ігри. Це ігри в лісових жителів, мандрівників. Вони дають можливість кожній дитині прийти до власного вибору взірця поведінки, найближчого до її інтересів, почуттів, переконань. В центрі цих ігор повинні бути взаємовідносини людей, їхнє гуманне, турботливе ставлення до природного середовища.
Дітям подобається виконувати ролі тварин і рослин та інших мешканців природних співтовариств, людей, які використовують і охороняють природу.
М.Омельченко підкреслює, що однією із форм природоохоронної робот є Червоний зошит своєї місцевості. Для цієї роботи доцільно відтворити правову сторону охорони навколишнього середовища і результати практичної роботи щодо виявлення, вивчення, інвентаризації, захисту природних об'єктів і намітити завдання подальшої природоохоронної роботи.
Т.Радченко говорить: "В іграх діти вступають в уявні діалоги з сонцем, тваринами, рослинами. З великим задоволенням школярі грають в екскурсії-ігри на природі. Це можуть бути такі: "Що бачив дорогою?", "Відгадай, що за квітка?", "Хто краще чує?"
Більш цікавими є ігри-пошуки. Наприклад, "Острів скарбів." Гравцям дають карту з маршрутом до "Острова скарбів", але дістатись до нього можна тільки після виконання ряду справ - очищення джерела, прибирання сміття та ін. "'
Педагог Шаповал Л. одним із засобів формування екологічної культури вважає казку, яка розкриває перед дитиною все багатство людських стосунків, ставлення до людей, навколишнього світу природи.
"Вміле використання казки дозволяє педагогові розкрити певні біологічні закономірності, значення рослин та тварин у природі та житті людини, сформувати знання про екологічні зв'язки, що відображають саму суть екології, як науки."
Для формування екологічної культури необхідний комплекс таких методичних засобів і прийомів, щоб вивчення природи, будь-яке спілкування з нею залишало в пам'яті дитини глибокий слід, впливало на її свідомість. Саме тому українські народні традиції шанобливого ставлення до природи розглядаємо як важливу умову ефективного екологічного виховання молодших школярів.
У численних приказках, обрядах відбито досвід поколінь, норми поводження з об'єктам природи. Пісні, легенди, повір'я засвідчують поетичне сприймання навколишнього світу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
