114779 (617312), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Використання природних сил природи в процесі фізичного виховання здійснюється по двох напрямках:
1. Природні сили природи як супутні фактори, що створюють при грамотному обліку їхньої дії найбільш сприятливі умови для занять фізичними вправами. Вони доповнюють і підсилюють ефективність воисйстпия рухів на організм людини.
2. Природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і загартовування у виді спеціальних процедур, сонячних, повітряних і водяних панн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект відновлення і створюють позитивні эмоция.
Одним з головних вимог при використанні природних сил природи є системне і комплексне застосування їх у сполученні з фізичними вправами. При визначенні оптимальної дози необхідно враховувати особливості тих, хто займається і характер педагогічних задач. Правильне використання природних сил природи дозволить реалізувати механізм переносу ефекту загартовування, тобто виявити придбаний людиною в процесі фізичного виховання ефект загартовування в трудовій, навчальній і військовій діяльності; створить можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності людини; підвищить опірність організму до дії радіації, перевантажень, вібрації, заколисування й ін.; створить можливість на більш високому рівні виявити вольові якості.
2.4 Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в шкільній програмі але фізичному вихованні існує розділ теоретичних зведень, що містить обсяг гігієнічних знань школярів.1
Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних заинтнй фізичними вправами.
Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).
Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.
Розділ 3 Програмно-методичні основи навчання здоровому способу життя учнів в школі
Потреба у формуванні здорового способу життя (ЗСЖ) і створенні програм навчання ЗСЖ влаштовується закономірностями змін стану здоров'я населення, характеру захворюваності, тривалості життя, що істотно впливають на якість життя людини.
Проблема здоров'я учнів стає пріоритетним напрямком розвитку освітньої системи сучасної школи, стратегічна мета якої — виховання і розвиток вільної життєлюбної особистості, збагаченої науковими знаннями про природу і людину, готової до творчої творчої діяльності і морального поводження. Ведучими задачами школи в даний час є: розвиток інтелекту, формування моральних почуттів, турбота про здоров'я дітей. Усе це погодиться з основними напрямками проекту реформи загальноосвітньої школи (1998), у якому на одному з перших місць постає здоров'я школярів. Школа у своїй діяльності виходить з необхідності творчого розвитку особистості, сприяє становленню, розвитку інтелектуальних, психофізичних здібностей, соціальному самовизначенню. Усе це можливо тільки при наявності відповідного середовища в освітній установі, психологічного комфорту учня і вчителя, системно організованої виховної роботи.
У свою чергу, здорове середовище забезпечується наявністю умов збереження і зміцнення здоров'я школярів, з одного боку, і цілеспрямованим формуванням культури здоров'я всіх учасників освітнього процесу - з іншої. Центральне місце в культурі здоров'я займають цінністно-мотиваційні установки, а також знання, уміння, навички збереження і зміцнення здоров'я, організації ЗСЖ.
В даний час у практику роботи школи широко впроваджуються різні освітні й оздоровчі програми, що сприяють формуванню валеологічної грамотності, організації ЗСЖ, зміцненню здоров'я учнів у сфері як загальноосвітньої навчальної діяльності, так і фізичної культури і виховної роботи, орієнтованої на ЗСЖ.
Однак дотепер не дозволене наявне в науці і практиці протиріччя між насущною потребою у формуванні і навчанні здоровому способу життя учнів і відсутністю цілісної теорії і технології ЗСЖ. Дане протиріччя обумовлене в першу чергу відсутністю єдиного розуміння здоров'я людини, розглядом його в цілісності.
Новий методологічний підхід до визначення сутності поняття здоров'я і принципів ЗСЖ уперше був розглянутий у монографії А.Г. Щедріної і одержав подальший розвиток у роботах Л.Г. Апанасенко, Р.И. Айзмана, Э.М. Казина, В.П. Казначеева й ін. Змістовна характеристика категорії здоров'я може бути отримана при глибокому аналізі його компонентів.
Розглядаючи здоров'я людини як багатокомпонентну модель,не можна не зупинитися на його визначенні, даному ВОЗ, у якому "здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність чи хвороби дефектів".1
Отже, в основу даного визначення покладена категорія стану здоров'я, що оцінюється по декількох рівнях: соматическому, психічному, соціальному. Однак характер прояву психофізичних якостей індивіда, ступінь його соціальної адаптації не можуть не залежати від особистісних якостей людини, усвідомленості поводження, або зміцнювального власне здоров'я, або збиток, що наносить йому. Тому здоров'я людини повинне визначатися й особистісним рівнем його прояву.
3.1 Компоненти здоров’я людини
Цілісний погляд на здоров'я можна представити у виді чотирикомпонентної моделі, у якій виділені взаємозв'язки різних його компонентів і представлена їхня ієрархія.
У нашому розумінні духовний компонент здоров'я визначає його особистісний рівень, що будується відповідно до основними цілями і цінностями життя, характеризується моральною орієнтацією особистості, її менталітетом стосовно себе, природі і суспільству.
Фізичний компонент характеризується рівнем фізичного розвитку, ступенем саморегуляції органів і систем, наявністю резервних можливостей організму.
Психічний компонент визначається, на наш погляд, рівнем розвитку психічних процесів, ступенем регуляції діяльності емоційно-вольовою сферою.
Соціальний компонент характеризується ступенем соціальної адаптації людини в суспільстві, наявністю передумов для всебічної і довгострокової активності в соціумі.
Дане виділення компонентів здоров'я, до деякої міри умовно прийняте нами, дозволяє, з одного боку, показати багатомірність взаємовпливів різних проявів функціонування цілісного організму, з іншого боку — більш повно охарактеризувати різні сторони життєдіяльності людини, спрямовані на організацію індивідуального стилю життя. При цьому, розглядаючи взаємозв'язок різних компонентів здоров'я з урахуванням вікових особливостей, сенситивних періодів біологічного і соціального розвитку, слід зазначити, що на різних вікових етапах розвитку людини ступінь взаємовпливу компонентів здоров'я й ієрархія його рівнів можуть мінятися. Саме облік даних взаємовпливів, спадкоємних і средовых факторів, індивідуальних особливостей розвитку людини повинний лежати в основі навчання і формування ЗСЖ.
У зв'язку з викладеним почата спроба розробки програмно-методичного забезпечення навчання загальноосвітніх шкіл, що учаться, основам здоров'я і здорового способу життя. Процес навчання і формування ЗСЖ у загальноосвітній школі здійснюється по трьох взаємозалежних напрямках:
- формування валеологической грамотності;
- упровадження здоровьесберегающих освітніх технологій і умов навчання;
- організація оздоровчої роботи в навчальне і внеучебное час.
Аналізуючи сучасний стан проблеми формування валеологічних ЗУН, слід зазначити, що вивчення основ ЗСЖ у різних регіонах нашої країни і за рубежем ведеться по самих різних програмах, розробленим з обліком регіональних, вікових, соціально-економічних умов, а також на основі світоглядних позицій авторів.
З обліком багатокомпонентності здоров'я і багатомірності ЗСЖ, а також інтегрованості науки про здоров'я навчання основам здорового способу життя повинне здійснюватися з позицій системного підходу і комплексності засобів і методів навчання, виховання і розвитку учня. У зв'язку з цим освоєння валеологічних ЗУН можливо з використанням всієї освітньої системи школи, починаючи від навчальних предметів і закінчуючи організацією оздоровчої і виховної роботи в тісному співробітництві з родителями.
3.2 Стандарт основної загальної освіти та його призначення
Розглядаючи державний освітній стандарт основної загальної освіти, слід зазначити, що він містить окремі розрізнені зведення про здоров'я, переважно фізичному. При цьому отсутствует цілісний погляд на здоров'я людини і систему засобів його збереження і зміцнення.
Розв'язати дану проблему можна шляхом корекції загальноосвітніх програм по різних предметах з виділенням у них валеологічного компонента, обліком міжпредметних зв'язків і інтеграції скоректованих програм з курсом валеології і фізичної культури, що забезпечують цілісне сприйняття отриманих знань про здоров'я, формування ціннісної орієнтації на ЗСЖ, спеціальних умінь і навичок збереження і зміцнення здоров'я.
Програмно-методичне забезпечення процесу навчання основам здоров'я і ЗСЖ можливе лише при наявності валеологічного стандарту, у якому представлені змістовні лінії і система вимог до учнів. Розроблений зразковий регіональний валеологічний стандарт, що розкриває зміст навчання ЗСЖ і вимоги до учнів 1 — 11 -х класів, що охоплює всі області знань, так чи інакше зв'язаних зі здоров'ям людини ("фізична культура", "природні дисципліни", "мови і література", "суспільні дисципліни", "технологія","мистецтво"). Призначення стандарту:
- забезпечує єдине освітнє простір в освітній установі;
-є основою відновлення змісту утворення (навчальний план, навчальні програми);
- є основою об'єктивної оцінки рівня валеологічної освіти тих хто навчається;
- служить орієнтиром у розробці і реалізації системи позакласної виховної роботи валеологічної спрямованості;
- служить орієнтиром у розробці і реалізації програм формування валеологічної грамотності педагогів, батьків.
Принципи побудови стандарту.
1. Принцип актуальності має на увазі добір знань і умінь з опорою на соціальне замовлення рішення актуальної проблеми збереження здоров'я підростаючого покоління.
2. Принцип системності і комплексності припускає формування комплексу знань і умінь, що забезпечує цілісне розуміння (дерева людини у взаємозв'язку його фізичного, психічного, духовного, соціального компонентів, а також освоєння системи засобів і методів по його збереженню і зміцненню.
3. Принцип науковості і приступності перед-думає, з одного боку, включення знань і умінь по збереженню і зміцненню здоров'я, заснованих на багатовіковому колективному досвіді людства, фиксируемого в поняттях, законах, теоріях базових наук (біології, психології, філософії, соціології й ін.), з іншого боку - стандарт повинний відповідати рівню освітніх можливостей учнів.1
4. Принцип інтегративності побудови стандарту обумовлений специфікою валеологии як интегративной області знань вищезгаданих наук.
5. Принцип регіональності. При складанні стандарту враховуються регіональні особливості: природно-кліматичний, екологічні, стан здоров'я населення.
6. Принцип концентризму і наступності. Стандарт має спиралеподібний характер побудови, тобто від віку до віку передбачається постійне розширення і поглиблення знань про здоров'я і способи його збереження і зміцнення. На основі принципу концентризма в стандарті виділено три концентра: I ступінь - початкове загальне утворення, II ступінь - основне загальне утворення, III ступінь - середнє (повне) загальне утворення. Кожен концентр являє собою визначену завершенность валеологического утворення на рівні, що відповідає віковим можливостям учнів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
