114428 (617198), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Слід зазначити, що Петро Франко має безпосереднє відношення до авторства назви «Пласт». Принаймні, на це вказують різного роду джерела. Для нас сьогодні це й не так принципово, головне, що назва була знайдена вдала і вона на довгі десятиліття закріпилася до української скаутської організації, яку знає весь світ [6].

Верховний Отаман «Пласту» Северин Левицький у своїй книжці «Український Пластовий Улад» характеризує Петра Франка такими словами: «Це в дечому антитеза до Тисовського. Людина дуже амбітна. Справжній фізкультурник, і ця пристрасть, мабуть, залишилась в нього до пізнього віку. Одушевлений якоюсь справою, він умів віддати їй багато часу, вмілості та ініціативи.»

Аналізуючи різні аспекти діяльності Петра Франка, можна зробити висновок, що він був одним із провідних діячів пластового руху в Україні, вніс значний вклад у стоврення і розвиток «Пласту». На думку самого П. Франка: «Пласт – це один із способів виховання молоді, що долає бездарність, розвиває фізичні та духовні здібності, виробляє характер, вчить бути громадянином».

4. Теоретико-методичні особливості фізичного виховання в поглядах Тараса Франка

Перші десятиліття XX століття були хвилею панування шкільного питання над усіма іншими національними справами. Аналізуючи становище української суспільності, М. Грушевський прийшов до висновку, що на початку XX століття вона опинилася в тій же ситуації, у якій була в другій половині XVI ст., коли поширення культури в національне чужих формах загрожувало розвиткові українства. Як тоді постулат національної школи став основоположним пунктом українського життя, так і на початку XX століття створення національної школи було однією із найдієвіших запорук національного відродження.

У працях М. Грушевського, І. Франка, О. Іванчука, І. Копача, М. Лозинського, С. Томашівського, І. Ющишина та ін. продовжувалась розробка теоретичних засад національної освіти, виходили українські педагогічні часописи «Учитель», «Промінь», «Прапор», «Наша школа», «український вчитель» і ін., видавалися українські підручники, всіма засобами в українській свідомості утверджувалася думка про те, що без розвитку національної школи відродження неможливе.

Значними були здобутки галичан у практичній роботі по національному вихованню молоді. Метою його було виховання людини, яка усвідомлює свою національну приналежність, відчуває свою високу відповідальність перед народом, всебічно підготовлена до здійснення державницької ідеї.

Початки такого виховання давала галицька сім'я, яка, незважаючи на багатовікові намагання окупантів денаціоналізувати український народ, зберегла традиції народної педагогіки, історичну пам'ять та волелюбність.

Вихованню українця, основними рисами якого були б свідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, освіченість, фізична досконалість та витривалість, сприяла діяльність спортивних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт», які мали чітку структурну систему виховання молоді, використовували різноманітні форми виховної роботи.

Тарас Франко був одним із тих, хто зумів закласти перші камені у фундамент галицького українського тіловиховання, сокільського, січового, пластового рухів. В 20‑ті роки XX століття він займався проблемами національного виховання та розвитку шкільної фізичної культури. У своїй статті про «Шкільництво» висловлює думку з приводу того, яким повинно бути виховання в українських школах. Він пише: «Маю вражіння: щойно вихованці українських шкіл збудують Україну! Старе покоління надто м'яке, опортуністичне, до того пересякле російщиною і без ненависті до неї не здатне кермувати державним кораблем. Ті, яким мимо ударів історії й досі не вивітрів з голови федералізм (за всяку ціну!) мусять вимерти й дати місце новим свіжим силам, рухливим як жиди, підприємчивим як Американці, солідним як Німці, твердим як сталь і безпощадним як чекісти. М'яка людина і м'який народ не варта жити на світі! Закон боротьби за існування для всіх однаковий і не знає виїмків» [4; с. 91]. Таким чином бачимо, що Тарас Франко значну увагу приділяє проблемам виховання, вказує шляхи, яких необхідно дотримуватись в справі побудови незалежної держави.

Поряд з цим Тарас Франко велику увагу приділяє шкільній руханці. В статті «Нове в шкільній руханці» він досліджує вагомість фізичних вправ з огляду на їх користь для здоров'я. В шкільництві він рекомендує застосовувати такі вправи, які «мають фізіологічну вартість (приводять до швидкого обігу крові, а не занадто втомлюють, вправи, що зміцнюють м'язи і збільшують рухомість суглобів)» [4; с. 136]. В одній із статей Тарас Франко пише про те, що «важкість вправ слід поділяти залежно від віку і пола». Більше уваги слід приділяти вправам, що «дадуться примінити в практичнім життю: елястичний, рівний хід чи марш зі співом, стартовий біг швидкий і на витривалість». Тарас Франко зазначає, що в шкільній руханці необхідним елементом навчання є «ритм у виді співу, музики, танцювальних кроків, ритмічних рухів». Крім цього він надає перевагу вправам при ходьбі, в позиції сидячи і лежачи. Команди слід подавати «устно, свиставкою, знаками». З огляду на це можна сказати, що Тарас Франко був обізнаний в теорії та методиці фізичного виховання, знав і розумів, які вправи потрібно виконувати для розвитку тієї чи іншої фізичної якості, який вплив вони мають на організм людини.

Година руханки, на думку Тараса Франка, повинна складатися з трьох частин: «початкових вправ, головних і кінцевих». Він зауважує, що «при укладанню вправ треба оминати форсовані вправи ніг, отже даємо вправи переважно рамен і туловища».

В статті «Нове в шкільній руханці» він подає взірець вправ, які виконуються в залі, де є головні прилади шведської руханки (з огляду на зацікавленість сучасними педагогами в тогочасній спортивній термінології опис вправ подається в оригіналі) див. дод. А.

Т. Франко розумів, що досягнути кінцевого позитивного результату у процесі шкільного фізичного виховання можна лише за умови, коли, в першу чергу, сам вчитель буде відповідати високому професійному рівню. У зв'язку з цим, Тарас Франко висуває ряд першочергових вимог до його діяльності.

«Вчителів руханки потрібно навчати:

1) щоби вони вміли показати вправи і знали послідовність їх виконання;

2) щоби команди видавали короткі;

3) щоби робили потрібні відступи між вправами;

4) як показують вправу самі, щоби робили рух противною ногою, а не тою, що показана;

5) аби голос відповідно моделювали, н-д: рааз-дваа в лііво, в прааво».

Як бачимо, методична підготовка Тараса Франка була на досить високому рівні, адже дані рекомендації широко використовуються і в сучасній методиці фізичного виховання.

В шкільній руханці Тарас Франко всі вправи поділяє на 9 груп:

1) вправи ніг (впоряд і вільні вправи);

2) випрямлення туловища;

3) звис і піднос тіла;

4) вправи на рівновагу;

5) вправи хребта, лопаток і шиї;

6) вправи черевні;

7) бічний згин і вправи м'язів боків тулуба (пр. рух косаря);

8) скоки і біг;

9) віддихові вправи».

Таким чином, Тарас Франко у 20‑ті роки XX століття був одним із фундаторів національного фізичного виховання, займався проблемами тогочасного шкільництва, запроваджував національну спортивну термінологію тощо. На сьогоднішній день його тсоретико-мегодичні праці дають нам змогу оцінити рівень, дізнатися про значення та завдання фізичного виховання в час, коли українська нація існувала в доволі суперечливих та складних умовах бездержавності.

Висновки

Традиції національного тіловиховання не переривалися, а знаходили свій розвиток у наступних поколіннях. Гуманістичні ідеали, що були сформовані запорізькими козаками, знайшли своє продовження та своєрідну інтерпретацію на Галицьких землях.

Ідея духовного та фізичного відродження, продовжена в українській культурі геніями Руської Трійці і підтримана І. Франком, новий імпульс для розвитку українського спорту. Початок організованого молодіжного руху в Східній Галичині поклало товариство «Сокіл». Далі естафету переймали сільське гімнастичне товариство «Січ», товариства «Пласт», «Луг» та ін. Так само активно відбувалось спортивне життя на Правобережній Україні.

Та будь-яка робота товариств не можлива без подвижницької діяльності провідних постатей. На початку ХХ століття у фізичному вихованні України такими постатями стали Іван Боберський, Кирило Трильовський, Степан Гайдучок, Тарас та Петро Франки.

Аналіз праць, західноукраїнських теоретиків та практиків, присвячених тіловихованню дає можливість нам зробити наступні висновки:

• методика фізичного виховання початку ХХ століття була досить розвиненою та подібною до сучасної;

• більшість шкіл (секцій, гуртків) поділялись на чоловічі, жіночі та дитячі із відповідною підготовкою в них;

• теоретики тіловиховання в своїх працях розглядали підготовку молодого покоління в різних аспектах (фізичному, психологічному, духовному тощо);

• велика увага приділялась іграм та забавам.

Отже, діяльність братів Франків, С. Гайдучка та ін. сміливо можна поставити на один щабель з провідними постатями теорії та методики європейської фізичної культури.

Список використаної літератури

1. Андрухів І. Західноукраїнські молодіжні товариства Галичини (короткий історичний нарис) – Івано-Франківськ, 1993.

2. Арсенич П. Засновник «Січі» на Гуцульщині // Матеріали науково-теоретичної конференції «Завальська «Січ» – початок масового руху національно-патріотичних сил за відродження української державності». – Снятин.: Над Прутом, 1995.

3. Боднар Я.Б. Використання традицій тіловиховання молоді Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. у фізичному вихованні школярів: Метод. Посібник. – Тернопіль: ТДПУ.

4. Вацеба О. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні. – Івано-Франківськ.: Лілея-НВ, 1997.

5. Вацеба О., Мозола Р. Сівач зерна на рідній ниві // Альманах «Сокіл-Батько» 1894, – 1939, – Львів. – РВО «Основа», 1996. – с. 302.

6. Винничук О. Історико-педагогічні аспекти розвитку фізичної культури. – Тернопіль.: Астон, 2001.

7. Винничук О.Т. Аналіз науково-педагогічної спадщини професора Степана Гайдучка в сфері фізичної культури // Матеріали Всеукр. наук. конф. «Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти». – Тернопіль, 2000. – С. 23–26.

8. Винничук О. Громадська та організаційно-педагогічна діяльність засновника січового руху Кирила Трильовського // Наукові записки Тернопільського держ. пед. університету. Серія: Педагогіка і психологія, №3, 1998. – С. 77 -81.

9. Джуль В. Особистість в контексті утвердження української ідеї // Матеріали Всеукраїнської наук. конф. «Спорт і національне відродження». – Львів, 1993

10. Когутяк М. Галичина: сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993.

11. Нація і спорт: Матеріали міжнародної наукової конференції присвяченої 80‑річчю СТ. «Україна» / Редкол.: Е. Приступа та ін. – Львів, 1991.

12. Приступа Е.Н. Народна фізична культура українців. – Львів, 1995.

13. Приступа Е. Становлення і розвиток пед. основ української народної фізичної культури. Автореферат дис. доктора пед. наук. – К., 1996.

14. Спорт і національне відродження // Матеріали Всеукраїнської наук. конф. «Спорт і національне відродження». – Львів, 1993

15. Столбов В.В. История физической культуры: Учеб. пособ. Для студентов педагогических институтов. – М.: Просвещение, 1989.

16. Традиції фізичної культури в Україні: Збірник наукових статей / За заг. ред. С.В. Кириченко та ін. – К., 1997.

17. Трофим’як Б.Е. Фізичне виховання і спортивний рух в Західній Україні (з початку 30‑х рр. ХІХ ст. до 1939 р.): Навч. посібник. – К., 1997.

18. Тягур Р.С. Історія фізичної культури і спорту. Навч.-методичний посібник для студентів – Івано-Франківськ.: Плай, 1999.

19. Шиян Б. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Тернопіль, 2001.

20. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. Кн. 1: Навч. посібник / За ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005.

Додаток А

Взірець вправ, які виконуються в залі за Т. Франком

I. Вступні вправи.

З обводу кола подаємо м’яч середущому бічним замахом, те саме в маршу і в бігу.

Марш зі скрутам туловища і вимахом рук.

Вимахи рамен у ході, ногу просту викидаємо вперед, руки вперед і вбік.

II. Головні.

Поглиблюємо присід, заточуємо кола раменами вперед і боком.

Бічний випад і згин туловища. Згин рамен, піднос коліна вгору, руки вгору.

Утворення чести до вправ у шаховім порядку пересунення вбік кроком підскоками. В розкроку сильний згин вперед зі скрутам туловища.

При щеблівці задом з викроком легкий випруг. Передом згин сильний, хапаємо руками за щабель і звис котіть головою.

На трамі на висоті шиї вищим підкопом, сід бічний, згин ритмічний чолом до траму. Відмах передом.

Згин рамен, ластівка на одній нозі, піднос коліна до чола при помочі рук.

Похил, піднос правої руки і лівої ноги, потім навпаки.

Перескоки з розбігу через плотик 60 цм. висоти.

Марш випружений на пальцях. Дужанка. Коломийковий крок.

III. Кінцеві.

Характеристики

Список файлов курсовой работы